Версiя для друку Обговорити в форумi

На початку цього тижня на «РІА Крим» з’явилося повідомлення депутата Держдуми Руслана Бальбека про те, що до Криму, начебто, надходять числені «сигнали» від українських політиків і підприємців про їх непереборне бажання відвідати Крим. Імена зацікавлених, з огляду на їхню безпеку, Руслан Ісмаїлович, звісно ж, не розголошував. Натомість, нагадав, що в двадцятих числах минулого місяця Крим вже приймав групу «українських політиків». Того разу жодних імен також не називали, та було схоже, що мовилось тоді про захарченків-плотницьких та їх свиту.
До чого це все? А ось до чого. Пан депутат заявив, що готовий виступити ініціатором візиту до Криму українських колег, яким не терпиться побачити, як змінився Крим за останні роки.
– Впевнений, що українські політики вже давно відвідували б Крим, якби не загроза репресій на їх батьківщині, – підкреслив пан Бальбек.
– Яка дурня! – скаже хтось. – Хто повірить тому пустомелі?
Справді ніхто? Мова ж, власне, не про правдивість чи облудність вчорашнього члена забороненого тепер Меджлісу, а нині думця Руслана Бальбека. Мова про якість наших з вами владців – тих з «київської хунти», які, засідаючи поки що на Печерських пагорбах, думками вже десь в Охотному Ряду.
Як ваше відчуття, мій читачу – справді не маємо таких серед нашої влади? Тоді пан Бальбек, ясна річ, не мав жодних підстав для подібної заяви, а нам немає чого хвилюватися. Тут головне впевненість, чи не так?
Щодо візитів маргінальних європейських політиків на півострів, то «КС» не раз висловлювала свою думку про те, що з боку Кремля вони є досить відверто зрежисованим спектаклем. Такою собі спробою переконати світ в тому, що санкції, накладені на Крим та Московію, є не більше ніж політично умотивованим тиском злого обамівського Держдепу та правого крила неадекватної «київської хунти»» на фоні неймовірної зацікавленості ділових людей, політиків, науковців контактами з просвітленим півостровом, який після «поневірянь» в Україні нарешті повернувся до «рідної гавані».
В реаліях не все так просто. Попри те, що практично всі європейські парламентарі, які останнім часом зачастили до Криму, і справді є представниками досить одіозних партій, як правило, правого і право-радикального спрямування (та ж Партія Свободи Австрії, той же Національний фронт Франції, тепер ще й Партія Незалежності Об’єднаного Королівства), ми не мусимо мати жодних ілюзій на темат того, чи зацікавлені ділові кола Європи (і далеко не однієї лише Європи!) в знятті санкцій з Московії. Таке зацікавлення, безперечно, є. Величезний ненасичений ринок для найрізноманітніших товарів, для перспективних інвестицій – ринок зі своєрідними, але дієвими законами, які забезпечують прийнятну стабільність фінансової системи, надійність банків, права інвесторів, багатющий ринок сировини, в першу чергу, енергоносіїв, дешевої робочої сили – все те не може залишати байдужим ні людей бізнесу, ні, відтак, і політиків.
Але ж хіба той самий магніт не притягує і українських підприємців та політиків, тим більше, що в нашому Краю це дуже часто одні й ті самі особи? Хіба мало українського капіталу – підприємств, банків, найрізноманітніших компаній – працювало донедавна в Криму? Чи всі вони захоплені окупантами? Чи є такі, що й досі, змінивши вивіски, тихенько працюють на своїх власників? Не гидує ж український бізнес працювати на території нашого північно-східного сусіди! Призупинений лише на третьому році війни липецький бізнес нашого Гаранта чи не найяскравіший доказ тому.
Цілком зрозуміло, що власники українського бізнесу, який так чи інакше пов’язаний з Московією, бажали б, щоб він, попри все, працював і далі, щоб і далі приносив прибутки. В якості аргументів тут висувають добряче вже затерті за чверть століття посилання на замкнутість циклів, на взаємоінтегрованість економік обох країн, розірвати яку смерті подібно і таке інше.
Ось так невинне, начебто, бажання зберегти налагоджену справу і далі, попри все, отримувати від неї прибутки, стало причиною безпрецедентного оголошення Криму вільною економічною зоною в 2014 році. Але ж саме це розкрило очі навіть далеких від політики, наївних людей на справжню сутність нашої влади, яка замість того, щоб визнати нав’язану нам війну війною, вчинити всі необхідні, приписані Конституцією і законами дії задля належної відсічі ворогу, зробила натомість все, аби продовжити (і пожвавити!) торгівлю з безславно зданим Кримом, незважаючи на те, що та торгівля була прямою підтримкою окупаційного режиму, власне, колаборацію з ворогом під прикриттям закону. Хіть наживи була такою великою, що торгівля та велася щодалі зростаючими темпами упродовж цілого року, аж доки з ініціативи Меджлісу кримськотатарського народу не була заблокована.
А хіба не така сама кримінальна торгівля велася до останнього часу з окупованими регіонами Донеччини та Луганщини? Хіба не були ми свідками запеклого намагання щурів з найвищих кіл влади розправитися з тими, хто став на шляху того гендлю на крові? Лише підтримка блокувальників з боку народу змусила владу відступитися. Принаймні, оголосити про припинення свого безсоромного бізнесу. Не варто й говорити, що робилось те з великою неохотою. Не варто й говорити про почуття нашої влади до тих, хто заважає реалізації її неафішованих інтересів, розкриває її безсоромні оборудки з ворогом під час війни – всі оті кримсько-титанові, нафто-газові, бурштинові, детеківсько-роттердамські, тедіс-донецькі схеми, в які тісно уплутані фіскальна, митна, антимонопольна служби, прокуратура, служба безпеки, поліція, кінці від яких тягнуться до тіньових та явних кардиналів української влади, їх ставлеників в парламенті, уряді та АП.
Тож дуже може так статися, що говорячи про зацікавлених українських політиків, Руслан Бальбек мав на увазі не лише одіозну верхівку недоношеної «новоросії». Справді, хіба не знаємо тих в Україні, хто сьогодні безоплатно поставляє на окуповані території Донеччини та Луганщини воду та електрику, хто аргументує необхідність торгівлі з ними великими податками, що до останнього часу надходили, нібито, до українського бюджету? Щоправда, при тому замовчують, що податки ті є лише невеликим відсотком від прибутку, який достатньо серйозно забезпечував якщо й не військові потреби ворога, то його життедіяльність. Доказом зацікавленості Кремля в тій колаборації була вельми красномовна його реакція на блокаду.
Кажуть, ворон ворону око не виклює. Немає сумніву, що за нинішніх умов правлячий режим Московії захоплено вітав би відновлення функціонування і «вільної економічної зони Крим», і повномасштабної торгівлі з окупованим Донбасом. Для нього тут, насправді, не так важливі товари, якими дурні хохли спонсорували б номінально свої, але фактично непідконтрольні їм території, як те, що такі стосунки є вагомим аргументом для світової спільноти – красномовним свідченням того, що, попри димову завісу дипломатії, Україна насправді визнає право Московії як на вже захоплені території, так і на ті, які ще чекають своєї черги.
Саме для поширення «правди» про те купують недешевих євродепутатів – когось за гроші, за перспективи, за можливості, інших за амбіції (трапляються, щоправда, й ідейні прибічники режиму), влаштовують їм тури по потьомкінських місцях півострова, забезпечують спілкування зі щасливими в лоні «віднайденої родіни» мешканцями. Сам факт таких відвідин всіляко афішується засобами масової інформації. Для них віддають передовиці газет, влаштовують телемости з Москвою, про них ненав’язливо нагадують чи не в кожному випуску новин, не забувають згадати в ток-шоу і далі, і більше. Така тактика, попри те, що візити ті легко порахувати на пальцях однієї руки, створює для патріотів нового отєчєства враження, що якби не кляті хохли з їх наполяганням на санкціях, то Європа давно була б вже наплювала на обридлі Мадейри-Ібіци-Рів’єри і стрімголов ринула б до благословенного Криму потоками туристів та інвестицій. Ніхто при тому наче й не помічає, що ЖОДНОГО серйозного політика, який поважає свої і чужі закони, серед тої публіки днем з вогнем не знайти.
Закони… Яке значення мають вони, коли нове отєчество всіма своїми діями, кожним своїм кроком, порухом, віддихом стверджує, що існують лише ті закони, які утверджує воно, а все інше не більше ніж мотлох для слабаків!
Ініціатива пана Бальбека із запрошенням до Криму зацікавлених українських політиків, попри всю її позірну фантастичність, не схожа, проте, на плід наївних марень кримського депутата. Скоріше, вона нагадує такий собі пробний камінь з технологічних майстерень Луб’янки. Не ідеалізуючи той заклад, зазначимо все ж, що на аматорство з їх боку навряд чи варто розраховувати. В цьому сенсі чи й випадково, що на останньому телемості дружбою з сьогоднішніми українськими політиками нахвалялись, принаймні, двоє «європарламентарів» – політиків, за виразом чеської газети Lidovе noviny, «…зі зниженим порогом політичної гігієни», – представник партії «Свобода і пряма демократія» Палати депутатів Чеської республіки Ярослав Голик та депутат Народної скупщини Сербії Мілован Боїч.
Прикметно, що останній, згадуючи під час телемосту той факт, що Україна (на відміну від Московії - ВБ) не визнала від’єднання від Сербії Косово, тим не менш, не змигнувши оком, заявив, що вважає загарбання Московією Криму цілком легітимним, бо це, мовляв, «зовсім інша справа». Право, логіка, порядність, як бачимо, і поряд не стояли…
Власне, те стосується подібних шоу на загал. Ось і в цьому, невідомо чи то через прикру помилку, яка часом трапляється в напруженій тлумацькій справі, чи то й не зовсім випадково, дівчинка-тлумач, передаючи слова голови відділення маргінальної націоналістичної Партійки Незалежності від районів Великого Лондона Енфілд та Гарінгі Найджела Зюссмана, кардинально перекрутила (як не дивно, в «потрібному» напрямку) досить суттєвий момент. Аби переконатися в тому, варто порівняти ухильну відповідь пана Зюссмана «Я зовсім не юрист-міжнародник»(18:07) і її переклад: «Я, як я є юристом…» (19:07). Зверніть увагу при тому на явно здивований погляд колеги-сербки зліва і цілком спокійну реакцію чоловіка справа – куратора, чи що, бо в подальшому ми бачимо, як він робить пані тлумачці зауваження за непрофесійний переклад виразу «liftsanctions».
https://russian.rt.com/russia/article/370508-krym-deputety-vizit?utm_source=smi2
Повертаючись до анонсованої паном Бальбеком готовності запросити непоіменованих, але явно не безіменних і вже точно не ілюзорних українських політиків до Криму, можемо достатньо впевнено стверджувати, що за теперішніх обставин ніхто з того панства (що ніяк не може визначитись, кому ж належить Крим, хто веде з нами війну на Донбасі) не ризикне відгукнутися на подібний заклик. Але ж і вони, як частина чинної влади, визначають наше сьогодення…
Те, що не все так просто в українській політиці, видно не лише нам. Помічають те і наші західні партнери. Все частіші пригальмовування з виділенням чергового траншу кредитів від МВФ, таке довге затягування з наданням безвізового режиму (було проголосоване в Європарламенті лише вчора), ненадання вельми необхідної нам допомоги в озброєнні – все те є очевидними доказами не надто великої довіри Європи до сьогоднішньої української влади.
На жаль, маємо констатувати, що підстав для такої недовіри задосить. Особливо ж коли пустопорожніми балачками про відданість демократичним цінностям прикриваються антиконституційні намагання пана президента сконцентрувати в своїх руках всю повноту влади, коли замість енергійного впровадження таких необхідних реформ, на їх шляху наша влада вибудовує все нові й нові барикади, коли замість боротьби з корупцією вона, натомість, оскаженіло бореться з антикорупціонерами, коли замість активної реанімації економіки, фінансової сфери бізнес обкладають новими поборами, населення - непідйомними тарифами, самі ж, не довіряючи банківській системі, не вміючи задіяти нацарьовані мільйони чи хоч би якось притомно пояснити їх походження, тримають їх в банках з-під огірків, в матрацах, гальмують роботу підконтрольної НАЗК.
Не дивно ж, що за такої політики, коли економіка в країні ледь дихає, коли за даними міністра соціальної політики 56,2 % населення України у віці від 15 до 70 років не мають роботи, коли в світах працює до семи, а в Московії, яка веде проти нас неоголошену війну, більше трьох мільйонів українців, Захід має певні побоювання масового напливу українських гастарбайтерів.
Як же вирішує наша влада цю непросту проблему? Якщо коротко – виходячи зі своїх знань, умінь і бачень перспектив. Так, минулої осені у першому читанні було ухвалено закон «Про Освіту», в якому московська мова протягується як мова навчання, в тому числі й у вишах. У зв’язку з цим виникає питання – це бачення влади мовних перспектив завтрашньої України, чи елементарне забезпечення коштом українців потреби у фахівцях для Московії? Адже не секрет, що більшість випускників українських вишів не можуть знайти роботи в Краї. Біда, коли країна не знає, що їй робити з інтелектом нації…
Ось і минулої неділі перший віце-прем’єр у своєму щотижневому радіомонолозі повідав, що гроші тепер спрямовуватимуть на навчання трактористів-машиністів та сантехніків. Спеціальності, названі ним, безперечно, потрібні. А що ж з судноводіями, інженерами, корабле-, авіа-, ракетобудівниками? Вони нам вже не потрібні? А як з наукою, яка тихо вмирає на майже стерильному субстраті державних асигнувань? Хтось десь на якомусь міжсобойчику, виходячи з рівня свого, з дозволу сказати, інтелекту, вирішив, що Україна без старшого брата здатна лише на те, аби бути екологічною грядкою Європи чи поставляти дівчат до борделів від Варшави до Тріполі?
Щодо останнього бізнесу, то дехто з наших депутатів та «успішних менеджерів» має в ньому чималий досвід. Досить згадати хоча б Олександра Онищенка (Кадирова) чи Валіда Арфуша з їх «конкурсами краси» (див.: http://argumentua.com/stati/%C2%ABtorgovtsy-myasom%C2%BB-valid-arfush-i-aleksandr-onishchenko-kadyrov-postavlyali-prostitutok-synu-k#.T0fCZWiuyzg.facebook). Щоправда, колишній рекетир-бригадир банди «Киселя»-бізнесмен-тусовщик-народний депутат Онищенко сьогодні не під куполом ВР, а Валід Арфуш не в кріслі віце-президента Національної телерадіокомпанії України, але ж скільки ще там таких онищенків, скільки вузьколобих «патріотів», які визначають наше з вами завтра, виходячи зі свого, обмеженого навіть для їх курячих мізків, світогляду…
Чи маємо шанс з такими очільниками підняти оту зігнуту калину, про яку співається в пісні? Чи можемо сподіватись виграти з такими війну, відновити суверенітет над окупованими територіями, зробити Край процвітаючим, а себе успішними в цьому непростому світі? Навряд чи. Бо своїми нездарними, а чи й зловмисними діями (одне від одного недалеко) вони захарастили нам шлях до успіху, до процвітання. Ось, наостанок, ілюстрація лише однієї такої недолугості:
Два роки тому, досягши зі своєю повістю “ESCAPE” редакторської полиці Harper&Collins(https://www.facebook.com/396044557271113/photos/a.396114403930795.1073741828.396044557271113/441834972692071/?type=3&theater ), отримавши рецензію від цього шановного видавництва та надихаючі огляди від колег з багатьох країн світу, мав спокусу опублікувати свою книжку на Amazon, отримати від своєї письменницької праці якісь кошти. На жаль, в процесі публікації виявилось, що Amazon не працює з жодним українським банком, ані навіть з жодним з їх закордонних представників.
Минулої неділі, блукаючи Мережею, більш-менш випадково натрапив на відоме американське видавництво, яке не лише радо бралося за публікацію, але й було готове перераховувати гонорар через чи не найпоширенішу міжнародну платіжну мережу PayPal. На жаль, моя радість була короткою. PayPal має можливість лише приймати платежі від громадян України, а от можливість отримувати гроші на свої рахунки для них заблокована.
– Дискримінація! – скаже мій читач.
Так і є. Але не з боку PayPal, як багато хто думає, бо ж не один я – тисячі вільних списоносців-фрілансерів з України наштовхнулися на ті зачинені двері. Ось цитата з листа від PayPal, який пояснює чому вони не можуть переказувати гроші на картки українців: «Дорогий Валентине,
Дякуємо за Ваш намір отримувати кошти за публікацію Вашої книги через PayPal. Мене звуть Люцина, і я зроблю все можливе, щоб вирішити ваш запит ще сьогодні. По-перше, я шкодую про незручності, з якими Ви зіткнулись. Я перевірила сайт видавництва і бачу, що вони працюють з PayPal. Однак, оскільки Ваш аккаунт зареєстрований в Україні, у Вас немає можливості отримувати платежі на свій рахунок PayPal. На жаль, через складність банківських правил та ту банківську ліцензію, яка була надана PayPal вашим урядом, власники українських рахунків можуть лише відправляти гроші через свій рахунок PayPal».
Коментарі, здається, зайві. Але зовсім не зайве міркувати і робити висновки. Поки ще маємо час, поки наші «шатуни» не завалили країну зовсім, не здали її «собирателю земель», як вже здали Крим. Але часу залишається не так багато. Он вже й Руслан Ісмаїлович те розуміє…

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 07.04.2017 > Тема "Резонанс"