Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРАМП П╤ДПИСАВ УКАЗ ПРО САНКЦ╤╥ ПРОТИ ╤НОЗЕМЦ╤В ЗА ВТРУЧАННЯ У ВИБОРИ
Державний департамент та м╕н╕стерство ф╕нанс╕в США приймуть р╕шення про в╕дпов╕дн╕ санкц╕╖ для...


СУРК╤С УСЛ╤Д ЗА РОС╤╢Ю ОБУРИВСЯ ЧЕРЕЗ НАПИС «СЛАВА УКРА╥Н╤» НА ФУТБОЛКАХ НАЦ╤ОНАЛЬНО╥ ЗБ╤РНО╥
На думку Григор╕я Сурк╕са, Федерац╕я футболу ╕ нац╕ональна зб╕рна повинн╕ "керуватися спортивними...


РПЦ ПОГРОЖУ╢ РОЗ╤РВАТИ В╤ДНОСИНИ З КОНСТАНТИНОПОЛЕМ, ЯКЩО УПЦ ОТРИМА╢ АВТОКЕФАЛ╤Ю
Як пов╕домив представник В╕дд╕лу зовн╕шн╕х церковних зв'язк╕в РПЦ митрополит ╤лар╕он, "засоби...


РОС╤╥ У ДЕНЬ ТАНК╤СТА НАГАДАЛИ ПРО ГУЧНУ ПОРАЗКУ 500-Р╤ЧНО╥ ДАВНОСТ╤
Начальник Генерального штабу ЗСУ В╕ктор Муженко з нагоди Дня танк╕ста, який в╕дзначався минуло╖...


МОЗ ОПРИЛЮДНИЛО РЕКОМЕНДАЦ╤╥ У ЗВ’ЯЗКУ З Х╤М╤ЧНИМ ВИКИДОМ У КРИМУ
В МОЗ рекомендують по можливост╕ герметизувати прим╕щення, захищати органи дихання ватно-марлевою...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 24.03.2017 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 24.03.2017
╤ван Малкович, письменник, поет, видавець: ПРОМОВА НА ВРУЧЕНН╤ ШЕВЧЕНК╤ВСЬКО╥ ПРЕМ╤╥

В середин╕ 1980-х улюбленою розвагою к╕лькох молодих поет╕в була, зокрема, й така: комусь ╕з "непосвячених" ми цитували певн╕ знаков╕ рядки ╕ просили в╕дгадати, хто ╖х написав.
От, наприклад: "Слова дощем позамивались… ╤ не дощем, ╕ не слова…"  Люди називали ╕ В╕нграновського, ╕ ще когось – найначитан╕ш╕ припускали, що це Ел╕от чи Сен-Жон Перс… ╤ як солодко було в╕дкривати ╖м, що це – Шевченко! ╤ що "Ми восени таки похож╕ хоч капельку на образ Божий" чи, скаж╕мо, "Готово! Парус розпустили…" – це теж Шевченко.
Ми хвалилися Шевченком, як у тому давньоукра╖нському кант╕: "╤ Тобою, милий Боже, повсякчас хвалюся".
Як же нам хот╕лося довести всьому св╕тов╕, що Шевченко ╕ модерний, ╕ сучасний, адже з нього пост╕йно л╕пили т╕льки селянського романтика ╕ таврувальника пан╕в, понижуючи образ нац╕онального ген╕я до постат╕ б╕дного кобзаря, що печально пощипу╓ струни кобзи чи бандури.
Тобто: "Читайте "Наймичку" й "Тополю", забудьте "Мертвим ╕ живим", як у╖дливо зауважив сучасний поет.
Б╕да в тому, що в багатьох шк╕льних ╕ студентських авдитор╕ях саме такий образ Шевченка переважа╓ й дос╕ — кр╕пак ╕ селянський поет-мученик. "Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. В╕дкрийте в н╕м академ╕ка. Ще одчайдуха-зуха…" – закликав Драч ╕ багато ╕нших поет╕в впродовж стор╕ччя.
Але наша укра╖нська натура й дал╕ продовжу╓ зациклюватися на образ╕ мученика, зат╕нюючи ╕стинний образ Шевченка-поета, чий "Кобзар" – особливо в часи бездержавност╕ – ╕ аж дотепер правив нам за найвищу Конституц╕ю Нац╕онального Духу.
Багато поет╕в страждали ╕ гинули, але небагато давали прихисток у слов╕ ц╕л╕й нац╕╖.
╤ не випадково уже в наш╕ драматичн╕ дн╕ в╕дважний син древнього в╕рменського народу Серг╕й Н╕гоян гине в центр╕ Ки╓ва за ╕деали г╕дност╕ саме з Шевченковими словами на вустах: "Бор╕теся – поборете!". Не випадково, перекрикуючи той незабутн╕й протестний брязк╕т наростаючого бойовиська, молода укра╖нська письменниця, стоячи на вершечку барикади на Грушевського ╕ показуючи пальцем на янучар╕в, з убивчою силою проголошуватиме Шевченкове: "Во ╤уде╖, во дн╕ они, во врем’я ╤рода-царя… романськ╕ п’ян╕ лег╕они паскудились…"
Бо справжн╕ Шевченков╕ смисли в багатьох його творах звучать як важкий, глибокий рок, а не мелясна попса.
Я мр╕ю дожити до тих час╕в, коли д╕тям у школ╕ перестануть сльозливо опов╕дати про горопашного кр╕пака, який служив безправним, безсловесним попихачем у пан╕в, а зм╕нять парадигму ╕ вестимуть натхненну мову про неймов╕рного хлопчика, що аж св╕тився великим талантом, який без тата й мами, ╕ без, здавалося, жодних шанс╕в на усп╕х, створив сам себе. ╤ це його св╕т╕ння бачили вс╕ – ╕ той свав╕льний п’яний дячок, з яким малий Тарас чита╓ псалтиря над померлими, – а чита╓ в╕н найкраще за вс╕х сво╖х ровесник╕в — ╕ нав╕ть норовистий Павло Енгельгардт, до якого хлопчик приходить по дозв╕л навчатися у хлипн╕вського маляра, бо з дитинства любить малювати вояк╕в ╕ коней, це його найб╕льша пристрасть, ╕ в╕н вперто шука╓ вчителя. Енгельгардт швидко збагнув, що йому до рук потрапив справжн╕й скарб, адже Тарас найдотепн╕ший, найспритн╕ший, в╕н усе робить завиграшки, талановито, – кращого за нього не знайти! ╤ в╕н бере хлопця спочатку у В╕льно, а пот╕м ╕ в столицю.
А Шевченко тим часом вишколю╓ться в малярств╕, ╕ його мистецьке око все пом╕ча╓. Виявля╓ться, панське життя теж ма╓ сво╖ протир╕ччя. У кожного сусп╕льного стану – своя морока. ╤, попри зрозум╕лий класовий антагон╕зм, Шевченко згодом напише й таке, що в нас нечасто цитували:
Не завидуй багатому:
Багатий не зна╓
Н╕ приязн╕, н╕ любов╕ —
В╕н те все найма╓…
Практичний нащадок швейцарського роду ма╓ сво╖ плани щодо талановитого юнака, тож в╕дда╓ його аж в 4-р╕чну науку до живописця Ширя╓ва, бо хоче мати свого поко╓вого художника. Але пан н╕коли не в╕ддав би юнака в науку, якби хлопець так шалено цього не прагнув, якби не гор╕в цим…
А уяв╕ть, який потужний ╕ св╕тлий талант треба було мати, щоб довкола його викупу з кр╕пацтва ╕ вступу в Академ╕ю закрутилися так╕ ╕менит╕ люди, як Жуковський, Брюлов ╕ багато ╕нших. Це просто якась нереальна ╕стор╕я!.. Достоту ╕стор╕я про усп╕х. Хоча, треба чесно визнати: якби б╕льш╕сть з тих людей знали, що допомагають передовс╕м поету, а не художнику, н╕чого б такого не сталося.
╤ д╕тям, ╕ студентам варто наголошувати, що сильна ╕ д╕╓ва мр╕я в╕дкрива╓ нам ус╕ шляхи, нав╕ть, здавалося б, у найнесприятлив╕шому середовищ╕, однак для цього треба вперто ╕ каторжно працювати. Тож приклад Шевченка ма╓ ╖х окрилювати, а не вганяти в безнад╕ю. Ср╕бна медаль Академ╕╖, академ╕к гравюри, розпис Большого театру, високоосв╕чений юнак, що ма╓ шанс продовжити навчання в Рим╕, – це все про Шевченка. Його чека╓ фе╓ричне життя – в╕н бачив, як живуть вищ╕ сусп╕льн╕ прошарки, в╕н ум╕в бути франтом, був улюбленцем веселого творчого товариства – адже в╕н не т╕льки художник, а ще й чудово сп╕ва╓, легко в╕ршу╓…
Але виявля╓ться, що те його внутр╕шн╓ св╕т╕ння, то далеко не абажурне сяйво, то – вогонь правди. В╕н ан╕ на мить не забува╓ про сво╓ кор╕ння ╕ про ту не-правду, яка пану╓ на його батьк╕вщин╕. Шевченко ма╓ мужн╕сть не записатися в лави прославляльник╕в рос╕йського царя, який хай ╕ л╕вим ╜удзиком право╖ поли, але теж був причетний до його викупу з невол╕. Але для ген╕я правда – понад усе. ╤ Шевченко перелива╓ свою правду в поез╕ю, ╕ його слова снуються в так╕й божист╕й посл╕довност╕, що, змикаючись одне з одним, дають нам в╕чну, непроминальну енерг╕ю укра╖нського духу.
Шевченко розум╕╓, як ця правда може окошитися на його дол╕, в╕н зна╓, що роблять з тими, хто йде супроти – ╕ словом, ╕ д╕╓ю, як страчений Рил╓╓в (ось, до реч╕, чи╖м ╕менем варто було б називати наш╕ вулиц╕ – просто вчитаймося у майже всуц╕ль укра╖нськ╕ назви твор╕в Рил╓╓ва – "Войнаровський", "Мазепа", "Наливайко", "Богдан Хмельницький" – б╕льшого укра╖ноф╕ла серед рос╕йських письменник╕в не було ╕, мабуть, вже й не буде).
Однак Шевченко не вм╕╓ ╕ не хоче кривити душею, у як╕й клекотить праведний гн╕в ╕ мр╕я про ╕деальну, майже м╕ф╕чну Укра╖ну. ╤ ось його землякам уже й не соромно показатися на люди: див╕ться, ми ╓, бо в часи, коли над слов’янщиною л╕тав Бог-Творець ╕ розс╕ював зерно ген╕╖в, яке з╕йшло у Польщ╕ в 1798-му (М╕цкевич), у Москов╕╖ – 1799-го (Пушк╕н), а в Укра╖н╕ – 1814-го року – про нас не забуто, ми теж присутн╕ у Великому Божому задум╕.
Отож ╕ наш з вами святий обов’язок св╕дчити правду. А правда сьогодн╕ така, що наша держава майже не дба╓ про укра╖нську мову, що все почина╓ться й зак╕нчу╓ться велемовними, пустопорожн╕ми фразами. Що нас, нос╕╖в укра╖нсько╖ мови, ще й сьогодн╕ багато хто з наших сп╕вгромадян тракту╓ як дивакуватих абориген╕в. Що ми ще й дос╕, як соняшник до сонця, поверта╓мо голови на почуте укра╖нське слово. Що й донин╕ не скасовано горезв╕сний закон к╕валова, який ганьбить ц╕лу нац╕ю.
Незр╕дка в наших зрусиф╕кованих м╕стах до мене п╕дходять на вулицях люди ╕ рос╕йською мовою дякують за книги. Але ж книги мо╖ – укра╖нськ╕. Тобто люди в такий спос╕б дають зрозум╕ти, що вони за те, щоб ╖хн╕ д╕ти читали ╕ навчалися укра╖нською мовою. У них з р╕зних причин з мовою не склалося, але д╕ти ╖хн╕ мають ╖╖ знати й шанувати.
Нарешт╕ мусить бути закон, який захистить право кожного укра╖нця отримувати вс╕ послуги укра╖нсько╖ мовою – в╕д крамниць ╕ громадських установ — до ╜лянцевих видань, рад╕останц╕й ╕ телебачення, де вс╕, без винятку, ток-шоу ╕ програми повинн╕ вестися державною мовою (за ч╕тко виписаними винятками для кримських татар╕в та к╕лькох ╕нших нац╕ональних меншин, як╕ купно тут проживають).
Треба звести до розумного м╕н╕муму вив╕ски, писан╕ мовою агресора, а надто т╕, з╕ знущальними назвами на кшталт "Вар╓н╕чная Катюша" – так неначе той москаль щодня й щогодини безчестить нашу безталанну Катерину.
Кажуть, що мовний закон може комусь зашкодити, але це непрада. Шкодить його в╕дсутн╕сть. Згадайте, ск╕льки чудових сучасних укра╖нських п╕сень ми в╕дкрили для себе, в╕дколи вступив у д╕ю закон про музичн╕ квоти.
Колись дуже дотепно перефразував Шевченка нав╕чно молодий Назар Гончар. Пишучи про "перевертн╕в у бузин╕", в╕н завершив свого в╕рша Шевченковим рядком, але в ╕ншому написанн╕: "та соловейко не за тих". ╤ справд╕, соловейко не за них. Адже в╕домо, що мова – найважлив╕ший маркер нац╕онально╖ само╕дентиф╕кац╕╖. Може видозм╕нюватися прапор, герб, ╕ нав╕ть, на превеликий наш жаль, територ╕я, але, як цитувала Леся Укра╖нка слова ╕рландця Томаса Дев╕са: "Нац╕я повинна боронити свою мову б╕льше, н╕ж свою територ╕ю… Втратити р╕дну мову ╕ перейняти чужу — се найг╕рший знак п╕дданства…".
Коли в часи Друго╖ св╕тово╖ Черчилль обговорював з╕ сво╖ми урядовцями бюджет, ╕ вони хот╕ли ур╕зати видатки на культуру на користь арм╕╖, Черчилль обурився: "А що ж ми тод╕ будемо захищати?" – спитав в╕н.
На жаль, нашим урядовцям далеко до Черчилля. Вони (╕ не т╕льки вони) не розум╕ють, що т╕льки тут, м╕ж цим небом ╕ ц╕╓ю землею, народилися так╕ слова, як жито, Дн╕про, човенце, мр╕я, ╕ тисяч╕ ╕нших прекрасних сл╕в. ╤ що тут все наладиться лише тод╕, коли укра╖нська мова лунатиме всюди, коли ми перебуватимемо в океан╕ р╕дно╖ мови.
Можливо, я утоп╕ст, але под╕бна думка висловлю╓ться в нашому ╕нформац╕йному простор╕ дедал╕ част╕ше: якщо тут буде укра╖нська мова, то в нас буде лад, а якщо н╕ – тут буде в╕чний пут╕н, як би в╕н не називався.
Адже сказано: на початку було Слово, яке, як в╕домо, форму╓ св╕дом╕сть. ╤ з цим словом ми неодм╕нно повернемося до самих себе ╕ нарешт╕ повнокровно з’явимося на культурн╕й карт╕ св╕ту.
У мо╖й скромн╕й книжечц╕, яку сьогодн╕ удосто╓но тако╖ високо╖ в╕дзнаки, ╓ в╕рш про дивовижну особлив╕сть укра╖нсько╖ абетки, яка почина╓ться з Ангела, а зак╕нчу╓ться Янголом, ╕ вони обидва мовби захищають нашу абетку в╕д А до Я – Ангел ╕ Янгол. Такого нема в жодн╕й мов╕. Але ╕нод╕, на жаль, нав╕ть ╖хнього захисту замало, бо цей захист повинна гарантувати Укра╖нська Держава. ╤ ось коли ми матимемо г╕дний захист ╕ Мови, ╕ Держави, тод╕ нарешт╕
…Буде бито
Царями с╕яне╓ жито!
А люди виростуть. Умруть
Ще незачат╕╖ царята…
╤ на оновлен╕й земл╕
Врага не буде, супостата.
А буде син, ╕ буде мати,
╤ будуть люди на земл╕.

╤ван Малкович, письменник, поет, видавець, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖
life.pravda.com.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 24.03.2017 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18330

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков