Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.


СУМНО ВС╤М НА ГОЛОВОС╤КИ
Днем смутку, печал╕ ╕ строгого посту вважа╓ться церковне свято Ус╕кновення Голови ╤вана...


ОС╤НЬ У КАМ’ЯНЦ╤ ПОЧИНА╢ТЬСЯ З ПОЕЗ╤╥
Четвертий р╕к посп╕ль л╕тературно-мистецьке свято «Поетична ос╕нь у Кам’янц╕»...


Л╤ТЕРАТУРНА ПРЕМ╤Я ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Дуже рад╕сна зв╕стка долинула з м. Кам'янки, Батьк╕вщини нашого кримського колеги-св╕тличанина...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 24.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 24.03.2017
ТРИСТА КРОК╤В

Цього тижня ма╓мо ще одного березневого ╕менника: поету Василю Марсюку, голов╕ жур╕ Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Д. Кононенка, 21 березня виповнилося 79 рок╕в. Щиро здоровимо шановного Василя Андр╕йовича в╕д ╕мен╕ ус╕х «св╕тличан», читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», колишн╕х ╕ майбутн╕х конкурсант╕в! Бажа╓мо м╕цного здоров'я й натхнення для нових поез╕й, книг ╕ конкурс╕в!
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в Василя Марсюка.
 
СКАЗАННЯ ПРО СН╤ГОВУ ЛЮДИНУ

В ос╕нню пагубну годину,
засумувавши за д╕тьми,
у р╕дний край, на Укра╖ну
т╕кав см╕ливець з Колими.
Позаду — таб╕рн╕ бараки
╕ в'язн╕в лиця нежив╕,
позаду гналися собаки
╕ охоронц╕-вартов╕.
╤ день, ╕ два, ╕ три — погоня,
╕ день, ╕ два, ╕ три – тайга,
уже вт╕кач — мов на долон╕,
але зав╕яла пурга.
Не скоро в╕хола опала,
вляглися гори сн╕гов╕...
Н╕хто не зна╓, де пропали
вт╕кач, собаки й вартов╕.
Вляглася буря й над народом,
в╕йна затихла св╕това.
А чутка йде, що св╕том бродить
якась людина сн╕гова.
Н╕хто в лице ╖╖ не бачив —
що за проява, що за зв╕р? —
вона сл╕дами т╕льки значить
то Г╕мала╖, то Пам╕р.
Усе зверта╓ в б╕к ╢вропи,
верта туди, де сипле сн╕г.
╤ велетенськ╕ бос╕ стопи
дивують жител╕в г╕рських...
Я знаю, хто це. ╤ сенсац╕й
не жд╕ть, досл╕дники-уми!
Це батько м╕й з г╕рко╖ прац╕
╕де додому з Колими.
╤де ╕з пухлими ногами,
обмерзлий весь, увесь як л╕д,
╕де в╕н, гнаний злими псами,
╕ вартов╕ бредуть усл╕д.
╤ вже тепла в╕н уника╓,
бо в╕чний холод у кров╕,
з весною знову поверта╓
назад у гори сн╕гов╕.
Петля╓ нетрями й не зна╓,
що скаже вдома в╕н вдов╕,
що сина в нього вже нема╓,
а дв╕йко менших ледь жив╕,
що донька вийшла за кал╕ку,
що влада з хати нас жене.
╤тиме батько м╕й дов╕ку
╕ в снах гукатиме мене.
Дарма з мертвотних канцеляр╕й
про нього мертв╕ шлють слова —
додому йде для помсти й кари
жива людина сн╕гова!

СТЕПОВА АТЛАНТИДА

Поб╕лила в╕хола поля,
у полях посадки поб╕лила –
аж вони нагадують здаля
лебедин╕ випростан╕ крила.
Нав╕ть кожний степовий будяк
празнику╓ в б╕л╕й кожушин╕,
╕ лижню прокреслю╓ л╕так
у дзв╕нк╕й небесн╕й голуб╕н╕.
╤ велике сонце без тепла
зас╕ва╓ сяйвом всю р╕внину,
╕ димок далекого села
теж мазком доповню╓ картину.
А яких ╕ще принад-прикрас
я в степу шукаю, мов сновида?
Власне, це я згадую Донбас,
що в мен╕ втонув, як Атлантида.
Пам’ятаю памороз╕ хруст,
у пов╕тр╕ теплий холод м’яти…
Я сюди н╕коли не вернусь,
не вернуся нав╕ть помирати.

НА ПЛЯЖ╤ ТИШ╤

На висок╕ с╕чнев╕ замети
ставить м╕сяць блискуч╕ лиж╕.
В н╕ч таку полюбляють поети
гр╕ти душ╕ на пляжах тиш╕.
Досить хатнього духу-наркозу!
Досить думам словесного грипу!
Тр╕сне раптом сосна в╕д морозу –
як струна — ╕ н╕ скрипу, н╕ рипу.
Я закоханий у передм╕стя,
в б╕л╕ плеч╕ за склом у в╕кн╕,
╕, зда╓ться, не зрушу з м╕сця,
наче т╕нь при висок╕й сосн╕.
Зав╕тав би сьогодн╕ в гост╕,
та замет перед домом, як мур…
Обсипа╓ мене з високост╕
м╕сяць сяйвом, як сн╕гом сн╕гур.
Ех, ╕ти б та ╕ти без оглядки,
без дороги у син╕й ╕мл╕!
При╓днатися б десь до колядки,
як в дитинств╕ колись у сел╕.
Т╕льки ж безгом╕нь навстр╕ч по полю,
та виблискують м╕сячн╕ лиж╕…
Люба сосно, погр╕╓мо вволю
наш╕ душ╕ на пляжах тиш╕!

Н╤Ч ╤З МУЗОЮ

Н╕чна столиця — наче в чорн╕й ряс╕,
а вс╕ вогн╕ у тисячах печер
так╕ чуж╕ й далек╕, мов на Марс╕…
Та й мало що близьке мен╕ тепер.
Чуж╕ мен╕ л╕та мо╖ прожит╕,
чуж╕ часи, молитви, су╓та.
Я опинився у старому св╕т╕,
хоча душа, як пов╕нь, молода.
Тод╕ чого? Рад╕й, що ти ще бравий!
Але як╕ то радощ╕, коли
для молодих тепер я не ц╕кавий,
а сив╕ друз╕ в далеч в╕д╕йшли?
╤ т╕льки Муза без дзв╕нка, без стуку
в м╕й д╕м заходить, юна ╕ струнка,
подасть мен╕ для поц╕лунку руку
╕ усм╕хнеться, мов до юнака.
Н╕ слова, н╕ п╕вслова, т╕льки оч╕
глибок╕, наче тем╕нь за в╕кном —
безмовно зачару╓, заморочить,
з╕тре межу м╕ж явою ╕ сном
╕, як прийшла, так тихо вийде з дому…
А я, все заворожений, не сплю,
задумливо ходжу, забувши втому,
я знов живу у св╕т╕ молодому
╕ знов його при╓млю ╕ люблю.
Давно вже м╕сто спить у чорн╕й ряс╕
╕ жодного не св╕титься в╕кна,
лиш хтось мен╕ посв╕чу╓ на Марс╕…
╤ як не догадатись: то Вона!

***
Вс╕м нам самотн╕сть ста╓ обузою –
зна╓ це кожний безшлюбний дивак.
«Може, мен╕ одружитися з Музою?» –
так я подумав ╕ вир╕шив так...
Знаючи форми ╖╖ зваблив╕,
знаючи розум ╕ в╕щий перст,
з нею забуду я будн╕ сварлив╕
╕ на минулому виставлю хрест.
Зранку тепер я кручуся на кухн╕
╕ в╕дчуваю, що поруч вона,
╓ тут для не╖ тар╕лка ╕ кухлик,
а серед свята ╕ склянка вина.
Згодом узявши кулькову ручку
╕ до папер╕в с╕вши за ст╕л, 
чую, як Муза моститься зручно
теж б╕ля мене, щоб правити стиль.
А коли в мене гостить якась ж╕нка
(р╕дко це свято бува╓ однак),
Муза зника╓ ╕ т╕льки в щ╕линку
стежить за нами, що там, ╕ як.
Чим докорю я сво╖й невидимц╕?
Муза натхнення ╕ м╕й диригент!
Зв╕сно, ревнива, та прийшл╕й ж╕нц╕
все-таки зробить усл╕д компл╕мент…
Пофантазую отак я невинно
╕ до роботи с╕даю за ст╕л.
Моститься знову мен╕ на кол╕на
Муза незрима правити стиль.

ПОКЛИК
(В╕рш-роман)

Минають дн╕, як всякий сон,
лиш не мина╓ згадка давня.
Шахтарське м╕сто. Терикон.
Сус╕дська д╕вчина. Кохання.
Поет ╕ трохи баламут,
в╕н мр╕╓ все про дальн╕й потяг,
над ним п╕дсм╕ювались тут: 
«Романтик в гумових чоботях!»
В╕н думав: «Музу я зл╕плю
з╕ степово╖ переп╕лки»,
забувши, що у слов╕ «шлюб»
також трапляються помилки.
Читання книг, шукання книг.
Навчання в Ки╓в╕ заочно.
З Донбасу вирватись в╕н зм╕г,
як ут╕кач з тюрми. Це точно.
Без грошей, хати, без р╕дн╕,
але вже з юною жоною,
у придн╕провськ╕й сторон╕
козацьке м╕сто взяв в╕н з бою.
╤ знову в╕н у св╕т╕ книг.
Робота в ст╕нах ╕нституту.
╤ друз╕в гурт. ╤ серед них
в╕н твердо вже поетом буде.
Дружин╕ це було чужим,
достаток ╖й би т╕льки мати,
а в╕н н╕чого не нажив,
окр╕м ворожост╕ в╕д влади.
Минали дн╕, як ╕ любов.
Нещасний шлюб. Тюрма тюрмою.
Лиш рятували душу знов
волячий труд ╕ поклик бою.
Який це б╕й? Яка мета?
Чом Бог прир╕к на самотину?
Сплелись трудн╕ його л╕та
╕з думою про Укра╖ну.
Оре й тепер його лем╕ш
духовну ниву, наче рану…
╤ я ось виорав цей в╕рш,
мов крем╕нь стислого роману.

ПРО ЛЕСЮ УКРА╥НКУ

Якби з ребра ц╕╓╖ ж╕нки
Бог укра╖нц╕в сотворив,
ми не зникали б, наче ╕нки,
не стали б кастою раб╕в.
Як блякнуть вс╕ т╕ магдалини —
сл╕п╕ приб╕чниц╕ Христа,
коли у неб╕ Укра╖ни
нам ся╓ Леся, як свята!
Не ангелиця, не цар╕вна,
не найщаслив╕ша з людей —
вона по духу — богор╕вна,
як полум’яний Прометей!

ТРИСТА КРОК╤В
(З поеми «Кратер Майдану»)

Майдан Незалежност╕ – ╢вропейська площа –
м╕ж ними три сотн╕ крок╕в....
Ми ж до ╢вропи топали ╕ все ще топчемось
вже триста рок╕в.
Тепер же по барикадах – по палаючих шинах –
п╕д дулами снайпер╕в – за кроком крок –
стиснут╕, як сталева пружина –
нумо, ривок! Ще смертельний ривок!
Хай нас поляже триста по триста,
хай нас поляже ц╕лий м╕льйон!
За нами – як ╕з хреста знята В╕тчизна,
а вмерти за не╖ – святий закон.
Гей, патр╕оти – козацьк╕ сотн╕,
всеукра╖нськ╕ – агов! – полки,
триста крок╕в зроб╕мо сьогодн╕,
бо зап╕знимось на в╕ки!

На фото: Василь Марсюк з володаркою гран-пр╕ минулор╕чного конкурсу «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╤лоною Котовщик, ╖╖ братом ╕ мамою

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 24.03.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18304

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков