Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2435)
З потоку життя (5529)
Душі криниця (3143)
Українці мої... (1402)
Резонанс (1390)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1590)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (232)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРЕМОЖНИЦЯ З КРИМУ ПОЖЕРТВУВАЛА СВОЮ ВИНАГОРОДУ НА КНИГУ
Два десятки ф╕нал╕ст╕в - переможц╕в у ном╕нац╕ях Поез╕я, Проза та Публ╕цистика, отримали призи та...


“КРИЛАТ╤ САМОЦВ╤ТИ” МАР╤╥ МАГДЗЯК
Отож, люб╕ д╕ти, ц╕кавого вам читання!


НЕОПАЛИМА КУПИНО, ЗАХИСТИ НАС!
17 вересня — церковне свято ╕кони Неопалимо╖ Купини (╕нша назва — Мойсея, пророка ╕...


«КРИМ, ЯКИЙ МИ ЛЮБИМО»
П╕д такою назвою в ки╖вському ун╕верситетському видавництв╕ «Пульсари» надрукована...


168 ВИДАВНИЦТВ ПРИВЕЗЛИ СВО╥ НОВИНКИ НА КНИЖКОВИЙ ФОРУМ У ЛЬВОВ╤
В╕н проходить у м╕ст╕ Лева вже 24-й р╕к посп╕ль ╕ притягнув на свою орб╕ту понад 1000...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 17.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 17.03.2017
М╤Ж СВ╤ТОМ БЕНТЕЖНИМ ╤ ВИШИТИМИ РУШНИКАМИ…

ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ «КС» радо пропону╓ сво╓му читачев╕ нову доб╕рку неймов╕рно чудових в╕рш╕в знано╖ укра╖нсько╖ поетеси Лес╕ Шмигельсько╖. Тонке сприйняття св╕ту ╕ часу у ╖х ╓дност╕ ╕ безперервност╕, глибоч╕нь емоц╕й ╕ щир╕сть почутт╕в, а ще пронизливо-яскрав╕ образи, як╕ западають в душу, стають нев╕д’╓мною часткою вашого ╓ства - ось що таке в╕рш╕ Лес╕ Шмигельсько╖. Тож не промин╕ть, товариство, цього кришталево чистого джерела!

Леся Шмигельська
М╤Ж СВ╤ТОМ БЕНТЕЖНИМ ╤ ВИШИТИМИ РУШНИКАМИ…

***
А небо сиве, а небо в╕льне, а небо в╕чне…
Горять заграви, парують тризни, торги ╕ в╕ча.
Будують храми, таврують душ╕ от╕, хто вище.
А десь неволя, дими ╕ круки над попелищем.
Безв╕сн╕ дол╕, хрести, могили в нер╕дн╕м пол╕,
Сн╕г╕в по в╕нця, нетепле сонце ╕ в╕тру вволю.
В╕йна безлика, чийсь крок у в╕чн╕сть, бо╖, облоги.
Шукали стежки межи ровами, молились Богу.
Несли у серц╕ крилат╕ думи Каменярев╕ –
Яр╕ли кров’ю глибок╕ м╕тки на отч╕м древ╕.
Пошерхл╕ крила, безмовн╕ ноч╕, з╕рки погасл╕.
Хтось хл╕ба просить, а хтось, неначе, пир╕г у масл╕…
Вмира╓ тиша в╕д куль ╕ грому, н╕м╕╓ св╕чка.
А небо сиве, а небо в╕льне, а небо в╕чне…

***
Ми просто п╕шли за святою зорею,
Ми просто п╕шли…
Л╕пили палаци з рудавого глею
П╕лати, посли.

Кр╕зь пальц╕ текла багряниця невинна,
Тяглися гроби…
Бентежна доба в м╕ражах, домовинах…
До св╕тла… аби…

Дорогою вол╕, де будн╕ у тризнах
Нелегко ╕ти
Цей крок, як у безв╕сть ╕ виб╕р зумисне
…Та знову не тих…

Кудою йти дал╕, кого запитати?..
Чи вчу╓мо глас?
Наш Боже, Великий, укотре розп’ятий
…╤ знову за нас…

***
Кров не водиця,
Св╕те немилий.
Г╕мн для годиться,
Жевжики, вила…
Зв╕дки, кудою?...
Дивн╕ пришельц╕…
Сум за б╕дою,
Зношен╕ берц╕…
Губиться гривня
В пащ╕ м╕льйонн╕й.
Страшно ╕ дивно
Вчора, сьогодн╕…
Мр╕яли, прагли…
Наснилося, може…
Пафосн╕ зали,
Пишн╕ вельмож╕.
Битви без правил,
Туп╕т на м╕сц╕.
Кволенька слава,
Оплаканий «дв╕ст╕»…
Ветха бабуся,
Полатана свита…
З темен╕ рвуться
Народжен╕ жити…

***
Поле зоране,
Смерть п╕д в╕чками.
Б╕гли колами,
Стали в╕чними…
Хтось в╕дмолю╓,
╤нший т╕шиться.
Мак, магнол╕я,
Доля-гр╕шниця.
Св╕те стр╕ляний,
Де под╕тися?..
День п╕д стр╕лами
В’яне, н╕титься.
М╕ж огню – сльоза,
Кров, борги… борги…
Нин╕ сам-на-сам
Друз╕, вороги…
Як ╕ти до мр╕й,
Прагнути, рости?
Янголи вгор╕,
На хрестах – хрести…
Глум чорт╕в, орди
Помежи тривог.
Зв╕дки ╕ куди
Йде зчорн╕лий Бог?..

***
Одн╕ казали, що буде просто,
Незле ╕ тихо.
Сн╕ги неб╕л╕, в╕длуння, кост╕,
Всевольне лихо…

Стр╕ляють в т╕ло – вбивають душ╕.
Де, воля, Боже?..
Безлик╕ т╕н╕ у шкаралущ╕
╤ крик народжень…

Усе вперем╕ш… Йдемо кудою?
Чи ╓? Чи бути?...
На м╕сц╕ топчуть помежи млою –
Сл╕п╕ манкурти.

Договорились? Печуть у грудях
Огн╕, омани.
Що дал╕ буде?... окопи, груддя
╤ смерть за нами…

Божки бездушн╕ десь на Мальд╕вах,
У злот╕ в╕лли…
Ти ще не вмерла, Вра╖но-Д╕во,
В╕д зайд зчорн╕ла?

***
Палахкот╕ти, падати, вставати,
Нести св╕й хрест, як тисячу хрест╕в.
Голгофа, б╕ль, пречист╕ сльози вд╕в
╤ Д╕ва Мати.

Сл╕п╕, гротескн╕, блудн╕ ╕ облудн╕,
Колючий др╕т обплуту╓ мости.
Стражденний люде, доки так ╕ти
З огнем у грудях?..

Не сн╕г, не усм╕х – дим ╕ перелоги,
╤ смерть стократ лют╕ша в╕д зими.
Цей гр╕шний св╕т, що кра╓ться, гримить
Чи бачить Бога?…

ТРИ ДОРОГИ1
1.
Розв╕нчан╕ мости ╕ три дороги,
Молитву шепчуть стомлен╕ вуста.
Куди йдемо, м╕ж кулями, до Бога?
Чи мо’до б╕са тягнемо хреста?..

…Бредуть у завтра п╕дпанки ╕ злидн╕,
Печуть заграви, б╕ди ╕ борги.
╤ гомонять гут╕рки посполит╕
Помежи трав язичницьк╕ боги.

Солоний день, п╕дсолений сльозою,
Кривав╕ н╕мби в тихих янголят.
…А посив╕л╕ дал╕ п╕сля бою
У вишин╕ лелеками болять.

2.
Гаряча вись, стежки нерукотворн╕,
Порожн╕ будн╕, гн╕зда ╕ доми.
Хтось простяга╓ хл╕б черствий Мадонн╕,
А хтось кричить: «Мес╕ю – роз╕пни!»

Чужа в╕йна, безчинства, лжезакони,
Рубц╕ на душах, неб╕ ╕ стежках.
╤ бовван╕ють нерухом╕ жорна
На тридорогах, на семи в╕трах…

Сталить хтось дух, а хтось уже безстрашний
У св╕т╕ во╓н, заздрост╕, корид…
╤ лиш Франкове у борн╕ не гасне:
«Бо нам призначено сесю скалу розбить…».

***
Казка про все прекрасне – скороминуча,
Кида╓ кволий пром╕нь сонце з-за круч╕.
День догора╓ з кв╕том ╕ полинами.
Пишуться ноти, в╕рш╕, житт╓в╕ драми.

М╕рян╕ хибн╕ меж╕, кривав╕ м╕тки,
Д╕лен╕ душ╕, дол╕, шляхи н╕зв╕дки.
Прихистку прагнуть птахи м╕ж зла ╕ болю,
Хижо кричить в╕трами в╕длуння голе.

Хто ми? Нащадки Ноя, Франка, Предтеч╕?
Янгол сумний вклада╓ хрести на плеч╕.
Пом╕ж огнем ╕ св╕том – достигли вишн╕,
Судять, вердикт виносять в╕д Бога «вищ╕».

…Б╕льше нема╓ п╕сн╕ отам, де морок –
В т╕л╕, в земл╕, у в╕р╕ важкий осколок.
Десь скотар╕, вельмож╕, двори хвалебн╕…
Сл╕д, що пропах димами пройшов кр╕зь небо.

***
Плететься бурлака, натомлений часом ╕ болем –
Старезн╕ калош╕, д╕рява свитина, борги.
А в╕тер у плеч╕, то скупо лел╕╓, то коле,
Кр╕зь хмари застоян╕ пром╕нь крадеться тугий.

Усяке бувало – кохав ╕ над╕явся, в╕рив,
Позаду стежина – ╖╖ перейшов, як зум╕в.
Дорога у небо громами розорана, с╕ра
╤ безв╕сть холодна, безмежно глибока, як р╕в.

Чи думав, чи мр╕яв, п╕шовши кр╕зь повен╕, драми?..
На древ╕ стол╕тн╕м – розбите лелече гн╕здо.
Весна за весною, одв╕чн╕ вали за валами,
Н╕ друга, н╕ брата… в ╕мл╕ – престаре шап╕то…

Йде старець (чи митар?), минають негоди, стол╕ття,
Обаб╕ч дороги – плакуч╕ рокити, хрести.
Хтось в╕чний у слов╕, у промен╕ сонця, у д╕тях,
А другим судилось у пол╕ зелом прорости…

* * *
Водев╕ль ╕ безсоння, ╕ н╕ч, що летить на друзки,
Закосичен╕ мавки в об╕ймах старих озер.
╤ натомлен╕ летом тиняються полем бузьки,
Д╕д п╕д сивого дуба недолю свою п╕дпер.

Плаче кобза кр╕зь тишу, ╕ рвуться безвольн╕ струни,
Все, що було — в туманах, що буде — розкаже Бог…
Споконв╕чна оф╕ра прожитому, небу, врунам,
Ревно кланявся старець в╕длунню важких епох.

То сп╕вав, то молився, задивлений в н╕ч безкраю,
Херувими злет╕лись збирати в трав╕ з╕рки.
Позолочений м╕сяць, неначе ключ╕ в╕д раю,
╤ до неба — долон╕, порепан╕, шкарубк╕…

Чи бол╕ло п╕д серцем? Кристально дзвен╕ла тиша
╤ сам╕тницьк╕ думи пройшлись борозною м╕ж бр╕в.
По Чумацьк╕й троп╕, пом╕ж зор╕, все вище ╕ вище
Побр╕в…

***
М╕ж св╕том бентежним ╕ вишитими рушниками –
Небо багряно-син╓, стежка до мами.
Обр╕й пропахлий димом, веселкою, м’ятою,
Поле, розшите травою, цв╕т╕нню таркатою.
Ми, ще мал╕, всевольн╕, в╕римо диву,
Шука╓мо погляд, в╕тер, з╕рку щасливу.
…Лет╕ли роки, згорали сумл╕ння, весни,
М╕ж юрб обирали всоте в╕двертих, чесних…
Молились за друга, брата,кляли невм╕ло,
╤шли кр╕зь п╕тьму, безчинства… а десь зор╕ло.
Пожеж╕ пекли, харцизство, сво╖ поразки,
Без помоч╕, рук, терп╕ння нестерпно жаско…
Вижити б… громовиц╕, повен╕, св╕токрушшя…
Чекають весни, паш╕ння персики, груш╕.
Вже проситься пром╕нь звабний м╕ж л╕тепл╕ ранки, роси
Жадають натхнення, миру мандр╕вники, в╕ртуози.
Прагнуть смереки вол╕, до вис╕ пнуться…
З╕рка у неб╕, ще в╕д Р╕здва, ╤суса маленьк╕ руц╕…

***
Крила зими – крила б╕лого птаха
╤ свято, ╕ св╕тло.
Сонце бл╕де, що котилось на зах╕д,
Тривоги за в╕тром.

Зор╕, як ми, то палали, то мл╕ли…
Св╕ти пом╕ж нами.
Юги холодн╕ любили несм╕ло,
Кричали сн╕гами.

…В казку приходь, де суниц╕ та л╕то,
Меди запашист╕.
Трави, стежки молод╕ ╕ з╕гр╕т╕
Цв╕т╕нь пом╕ж листя.

Ми безпечальн╕ рад╕╓мо грозам,
╤ в╕римо мр╕ям…
Нин╕ в╕длуння, зав╕╖, морози…
Мр╕╓м…

* * *
Пташко маленька, що небо несеш на крилах,
Що тоб╕ мр╕╓ться в лет╕ тво╖м стр╕мк╕м?
Зм╕рявши вис╕, може, тоб╕ й несила
Дал╕ лет╕ти, бо св╕т нелегкий таки?…

Св╕тла над╕╓, ти пахнеш весною, сонцем,
Щастя заховане в мит╕ тремких секунд.
Помежи хмар шука╓ш крайнебо отче,
В╕тру дов╕ривши душу свою крихку.

Крих╕тко н╕жна, мабуть, не лет╕ти важко,
Вт╕шена волею — волю в соб╕несеш.
Що тоб╕ бачиться в димн╕м захмар’╖, пташко,
Як тоб╕ просв╕ток без тишини ╕ меж?

Казко стокрила, у вис╕ не см╕й отерпти!
Небо крилатих любить, безкрилим — зась.
Може лише маленьке пташа тепер ти,
Завтра в тоб ╕воскресне зоря чиясь.

***
Лови сво╓ щастя, бо завтра не буде нас,
У вир╕ чужому погубимо крила ╕ кроки.
Усе, що красиве, на жаль, не завжди Парнас,
Лиш небо високе.

М╕ж весен ╕ вишень вляглись молод╕ сн╕ги,
П╕всв╕ту б╕л╕╓, а п╕в – поза межами, пустка.
В далекому завтра несн╕жн╕ стежки, борги,
Прозр╕ння негусто.

Десь яв ╕ омана, смереки одна в одну,
╤ жалить безжально сл╕пе в╕дчуття замет╕л╕.
На сонячн╕й арф╕ застиглу торкне струну
В╕тер, весь б╕лий.

╤ день розпочнеться початком… т╕к-так, т╕к-так…
Хвилини – хвилинн╕, а мит╕ – митт╓в╕…жаско.
Охочий до л╕су бездомний, чудний жебрак
Гр╕тиме пташку…

У кожного нин╕ по з╕рц╕, св╕й хист, мов хрест.
Так дивно вдихати безмежжя на повн╕ груди!
Лови сво╓ щастя, бо нин╕ ти тут увесь,
Колись не буде…

***
Т╕шся цим св╕том, у волю зерном проростай,
З в╕тром охв╕тним щосили гайни поп╕д хмари.
Мить, наче п╕сня… А десь дозр╕вають жита,
Бавить в╕вчар на плаях кучеряв╕ отари.

Завтра – це ╕нше, ти нин╕ отут ╕ живи!
Сонячнокв╕тно в ясир╕ м╕льйонних ╕люз╕й.
Марне чекати в╕д св╕ту хороших новин,
Згаснуть колись вороги ╕ народяться друз╕.

Так, буде важко, далеко Господн╕й ковчег,
Стежка до раю витка, припорошена сн╕гом.
Вис╕ п╕знавши до не╖ потягнешся ще
В небо п╕рнаючи, хмари минувши, з розб╕гу!

Хтось би не зважився, ти одчайдух, не др╕май!
Ф╕брами, зором, натхненням торкнися з╕рниц╕.
Певне кричатимуть св╕дки: «Тоб╕ через край!»,
Сито в’язатиме н╕чка на м╕сячних спицях.

Д╕вчинко, юносте, знаю, нелегко… Борись!
Крила жар-птиц╕ сховають од лиха, образи…
Весни минуться, але не сьогодн╕ – колись,
Лиш не ╕ди самотою, а з долею разом.

* * *
Час, довершений лучник, натягу╓ дн╕в тятиву,
А життя, кажуть — мить, хоча мить неповторна, одна.
Богу дякую нин╕ за себе, щодня нову,
У молитв╕ щодня…

За д╕тей, за с╕м’ю, за родину (найр╕дн╕, найкращ╕!)
╤ задруз╕в, що стали опорою, м╕ццю, плечем…
Богу дякую щиро, що йшовши кр╕зь б╕ль, невдач╕ —
Переборола усе…

Знаю, там десь межа, та, над╕юся, довго до не╖,
Маю мр╕╖ на завтра, надал╕ — ╕ в╕рю у них.
Т╕нь шука╓ притулку м╕ж г╕лля, в безлист╕й але╖,
У буднях др╕бних…

Ц╕ роки, наче шрами, бо щось пережито, прожито...
М╕ж дорогами, людом — шукала саму себе.
В╕к, бунтар невблаганний, збира╓ роки, як мито
╤ йде…

…Та коли буде важко, як ляже туман на плеч╕,
Коли весни минуться ╕ буде зима, зима…
Мене знайдете лиш у в╕ршах, вони — лелеч╕,
Я там жива…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 17.03.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18296

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков