"Кримська Свiтлиця" > #11 за 17.03.2017 > Тема ""Білі плями" історії"
#11 за 17.03.2017
НАРОДНИЙ МЕСНИК – УСТИМ КАРМАЛЮК
На початку ц╕╓╖ статт╕ хочу подати деяк╕ р╕дк╕сн╕ факти з ╕стор╕╖ нашого народу. У 1927 роц╕ з тисяч╕ чолов╕к╕в 967 одружилися на укра╖нках, а з тисяч╕ шлюб╕в було т╕льки два розлучення. У м╕стах жило 13% населення, а решта працювали на земл╕. Т╕льки 6% мали понад 60 рок╕в, а решта була молодь. Великий прир╕ст населення тривав до тридцятих рок╕в. Знаменитий укра╖нський оперний сп╕вак Анатол╕й Мокренко знайшов книгу “На в╓л╕кой стройке”, видану в Петербурз╕ у 1931 роц╕. У книз╕ подана статистика, що на територ╕╖ СРСР проживало: Рос╕яни – 77,7 млн. чол.; Укра╖нц╕ – 81.1; Б╕лоруси – 4,7; Казахи – 3.9; Узбеки – 3,9; Татари – 2,9; ╢вре╖ – 2.6; Грузини –1.8; Тюрки – 1,7; В╕рмени – 1,5; Мордва – 1,3; Н╕мц╕ – 1,2; Чуваш╕ – 1,1; Таджики – 979 тис. чол.; Поляки – 782; Туркмени –764. Так╕ ж дан╕ були у перш╕й радянськ╕й Енциклопед╕╖ 1926 року. А вже у 1937 роц╕ перепис населення вказу╓ 26 м╕льйон╕в укра╖нц╕в. Куди ж под╕лися вс╕ ╕нш╕? Комун╕сти орган╕зували в Укра╖н╕ три штучн╕ голодомори у 1921-1922,1932-1933, 1946-1947 роках, щоб придушити оп╕р повстанц╕в. Внасл╕док цього загинуло понад 15 м╕льйон╕в людей… Нав╕ть важко уявити, як╕ жах╕ття ╕ геноцид пережив наш народ. ╤стор╕я Укра╖ни – це пост╕йна боротьба проти окупант╕в. У березн╕ мина╓ 230 рок╕в з дня народження славного лицаря Укра╖ни – Устима Кармалюка. Упродовж 1787-1835 (роки його життя) на Под╕лл╕ побувало до 30 мандр╕вник╕в з р╕зних кра╖н ╢вропи, як╕ у сво╖х спогадах в╕дзначили тяжке й п╕днев╕льне життя укра╖нського народу. Ось що писав про це польський письменник ╕ пол╕тичний д╕яч А. Немцевич: “Б╕дний с╕льський люд, що в╕д сходу до заходу сонця зна╓ лише кривавий п╕т на чол╕, злиденн╕ харч╕, часто суворе ставлення, що не зна╓ на ц╕й земл╕ н╕ щастя, н╕ веселощ╕в. Давня жадоба вол╕ не погасла серед укра╖нського люду – ╕ не без тривог, не без хвилювання проводять пани сво╖ дн╕. Досить ╕скри, щоб спалахнули давн╕ пожеж╕ – до них не допуска╓, мабуть, лише присутн╕сть великих в╕йськ”. ╤нш╕ мандр╕вники наводять факти вбивств ╕ жахливих знущань над б╕дними людьми. У 1775 роц╕ КатеринаII знищила Запорозьку С╕ч та в╕д╕брала в╕д УГКЦ на Сх╕дн╕й Укра╖н╕ 9 тисяч парох╕й, 145 монастир╕в ╕ насильно при╓днала до московського православ’я. Т╕, що не перейшли на московську в╕ру, мусили прийняти латинський обряд ╕ ополячитись. Отож, Устим Кармалюк жив у час╕ нищення Укра╖нсько╖ Греко-Католицько╖ Церкви, яке почалося в 1795 роц╕ й тривало до 1840 року. Назву УГКЦ дали австр╕йц╕ наш╕й Церкв╕ у Галичин╕, а перед тим це все була ╓дина Ки╖вська Митропол╕я – Укра╖нська Православна Церква, яка була в ╓дност╕ з Апостольським Престолом в Рим╕. Ще в школ╕ я з великим захопленням читав дв╕ художн╕ книги про Кармалюка. Але коли я опинився у 1991 роц╕ в Кам'янц╕-Под╕льському, то п╕шов до арх╕ву шукати ╕сторичн╕ документи про життя Устима. Я розум╕в, що здеб╕льшого про Укра╖ну писали окупанти, а в ╖хн╕х очах кожний укра╖нець, який хоче правди ╕ вол╕, ╓ злочинцем. В тих часах, коли жив Кармалюк, Польща й Рос╕я роздирали Укра╖ну на шматки, а тому арх╕вн╕ документи дають т╕льки одноб╕чний погляд окупанта на життя людини, яка не хот╕ла схилити сво╓╖ голови перед безбожниками. Та шила в м╕шку не схова╓ш, ╕ нав╕ть у тих документах знаходимо причину боротьби Устима Кармалюка. Це, перш за все, страшн╕ знущання над укра╖нським народом. Через добрих людей до мене потрапили матер╕али зб╕рника документ╕в 1948 року ╕ допов╕д╕ науково╖ конференц╕╖ 1987 року та ╕нш╕. П╕вроку я перечитував ус╕ допити Устима Кармалюка, як╕ писали окупанти, ╕ там знайшов те, що шукав – правду про Кармалюка… В записах метрично╖ книги знаходимо, що Кармалюк народився 1787 року в сел╕ Головчинц╕, Л╕тинського пов╕ту, В╕нницько╖ област╕ в родин╕ Якима й Олени. Охрестив його священникУГКЦ о. ╤ван Пал╕й у храм╕ Свято╖ Покрови. Були в Устима ще дв╕ сестри: Мар╕я – 1781 р.н. ╕ Оксана – 1793 р.н. Одружився Кармалюк 1806 року з м╕сцевою д╕вчиною ╢вдок╕╓ю, яка померла через три роки й залишила дочку Настю, 1806 р.н., та сина ╤вана, 1807 р.н. Нап╕всир╕т забрали на виховання батьки пок╕йно╖. Через р╕к Устим одружився з Мар╕╓ю Щербою, 1789-1834 рр., в╕д яко╖ мав трьох син╕в: Остапа – 1811 р.н., ╤вана – 1815 р.н., ╕ Тараса – 1820 р.н. Устим Кармалюк був кремезною людиною вище середнього росту, волосся мав св╕тло-русяве, вуса, лице округле, оч╕ голуб╕. Розмовляв чисто укра╖нською мовою, але також в╕льно волод╕в рос╕йською, польською ╕ ╓врейською мовами. Та г╕рка доля сп╕ткала його ще в молодих роках. Пом╕щик П╕гловський не м╕г пережити того, що його власний раб не дозволяв собою потурати, а тому вир╕шив позбутися Устима й в╕ддати його на 25 рок╕в до царсько╖ арм╕╖. Це сталося 1812 року, коли Устим на сво╖ молод╕ роки пережив смерть першо╖ дружини, яка залишила йому дв╕йко сир╕ток, а друга дружина щойно народила дитину. ╤ ось в розкв╕т╕ л╕т волелюбного укра╖нця Кармалюка з наказу польського пом╕щика насильно забирають до рос╕йсько╖ арм╕╖. Яка дружня сп╕впраця окупант╕в! Для Устима це був смертний вирок, тому що за життя в╕н мус╕в назавжди розпрощатися з молодою дружиною й малесенькими д╕точками; забути про те, що в╕н ма╓ право в╕д Бога жити на сво╖й земл╕ та бути в╕льним. Кр╕м того, служба в царськ╕й арм╕╖ була страшним знущанням над людською г╕дн╕стю. Тарас Шевченко пор╕внював ╖╖ з чистилищем ╕ писав, що рос╕йська арм╕я – це зброд озв╕р╕лих варвар╕в, п’яниць ╕ розпусник╕в, м╕ж якими нормальн╕й людин╕ неможливо жити. А я в╕д себе скажу, що повн╕стю з цим зг╕дний, бо сам пережив рос╕йсько-б╕льшовицьку червону арм╕ю в Забайкалл╕ у 1977-1979 роках. Пригадую, як зранку нас виганяли на плац ╕ пускали здоровенну в╕вчарку. Хто мав сили – вт╕кав, а хто був слабший – попадався в зуби псов╕. Часто п’ян╕ оф╕цери били солдат╕в до п╕всмерт╕ ╕ нав╕ть застосовували тортури: роз╕гр╕вали на вогн╕ зал╕зний гак ╕ ним пекли людей. Тому я чудово розум╕ю, що прийшлося пережити Кармалюков╕. Х╕ба нормальна людина могла з цим миритися? “За правду борись аж до смерти, то ж за тебе й Господь Бог змагатиметься” (Сирах 4:28). При перш╕й нагод╕ Устим вт╕ка╓ з Кам'янець-Под╕льського гарн╕зону й орган╕зову╓ боротьбу проти тих, хто знущався над б╕дним народом. Прост╕ люди щиро любили Кармалюка ╕ завжди давали йому пристановище, харч╕ та ╕ншу пом╕ч. Дуже ц╕кавим ╓ той факт, що у боротьб╕ проти тиран╕в тьми цього св╕ту брали участь не т╕льки укра╖нц╕, а й поляки та ╓вре╖. Вихрест з ╓вре╖в Василь Добровольський довг╕ роки був найближчим сподвижником Кармалюка; поляки Ян ╕ Олександр Глембоцьк╕, Фел╕кс Янковський та Олександр Витвицький до к╕нця життя були в╕рними товаришами Устима, як ╕ ╓вре╖ Аврум Ель ╤цкович, Абрашко Дувидович Сокольницький, Арон В╕няр та багато ╕нших. Вс╕ ц╕ люди на очних ставках ╕ допитах н╕коли не зрадили Кармалюка, за що каралися ╕ були вивезен╕ в Сиб╕р. За час визвольно╖ боротьби Устима Кармалюка з 1812 по 1835 роки його не раз засуджували й били 928 раз╕в батогами. 1814 року Устим вт╕к з-п╕д варти по дороз╕ до Криму в с. Пан╕вц╕ б╕ля Кам'янця-Под╕льського; трич╕ з Тобольська в Сиб╕р╕ у 1818, 25, 29 роках; з Архангельська у 1830 ╕ з л╕тинсько╖ тюрми у 1832 роц╕. В тюрмах його заковували в кайдани ╕ на люнцюг, давали мало ╖сти, бо великий страх наганяв в╕н на тих, хто не хот╕в чесно жити. Одного разу п╕сля втеч╕ з Сиб╕ру зробили йому очну ставку з ж╕нкою Мар╕╓ю ╕ трьома синами. Найменший п’ятил╕тн╕й ╤ванко ц╕лував батьков╕ руки й лице. Устим в╕д того сильно зм╕нився на лиц╕ й тремтячим голосом сказав, що не зна╓ ╖х. Ось так╕ муки пережив цей чолов╕к. До к╕нця життя д╕ти дуже любили свого батька ╕ завжди при зустр╕ч╕ ц╕лували його в руки, у всьому були йому послушн╕ й н╕коли його не зрадили. Кармалюк був добрим шевцем, шив д╕тям ╕ ж╕нц╕ чоб╕тки, дбав про с╕м’ю. Просив Мар╕ю пере╖хати з д╕тьми на п╕вдень Укра╖ни, де в степу знайшов житло ╕ познайомився з м╕сцевими жителями. Бував у них за кума, купив корову для с╕м’╖ ╕ нам╕рився зас╕яти поле. П╕д ос╕нь 1822 року хот╕в туди пере╖хати, але Мар╕я на те не погодилась, хоч зг╕дно християнсько╖ морал╕ ж╕нка зобов’язана йти за чолов╕ком на м╕сце проживання. Це був удар для Устима, який вщент розбив мр╕╖ про спок╕йне життя на степах. Кармалюк був грозою для здирц╕в, а милосердним для б╕дних. Одного разу в╕н хот╕в з помсти спалити 35 вулик╕в пом╕щиц╕ П╕гловсько╖. Сторож╕ почали його просити не робити цього, бо ╖х покарають. Тод╕ Устим каже: “Щоб не робити вас нещасними, я не спалю ╖х”. Ось таке добре серце було в нього. По всьому Под╕лл╕ б╕дн╕ й чесн╕ люди спомагали Кармалюка. В╕дмовлялися йти його ловити, хоч за те ╖х карали батогами ╕ вивозили в Сиб╕р. Загинув Устим Кармалюк 23 жовтня 1835 року в с. Карачинц╕-Шляхов╕. Поховали його в м╕ст╕ Летичев╕ нин╕шньо╖ Хмельницько╖ област╕. За п╕дступне вбивство польський пом╕щик Ф.Рудковський був викликаний до рос╕йського царя Миколи I й одержав нагороду Юди – золотий перстень з д╕амантом. Не вклада╓ться в розум, щоб стол╕ттями ╕ти на чужу землю ╕ винищувати мечем та вогнем укра╖нський народ. А що буде п╕сля смерт╕? – На тамтому св╕т╕ вс╕м, хто грабував ╕ катував Укра╖ну ╕ кому було всього мало – добавлять... Кармалюка зрадила Олена – ж╕нка Прокопа Процьк╕ва, в хат╕ яких Устим мав зустр╕тися з╕ сво╖м побратимом Юрком Самк╕вим. Отже, великою брехнею ╓ те, що Кармалюк загинув через коханку, бо Прок╕п Процьк╕в був сподвижником Устима, за що його вислали в Сиб╕р, а продажну ж╕нку Олену в нагороду помилували. П╕д час обшуку в пок╕йного знайшли маленьку салатяну торбинку з цвяшками до чоб╕т. Це св╕дчить про те, що Кармалюк до останн╕х дн╕в свого життя чесною працею заробляв соб╕ на прожиток. Також зна╓мо, що Устим завжди носив на грудях хрестик ╕ щор╕чно спов╕дався. Геро╖чною постаттю Устима Кармалюка ц╕кавилися Т. Шевченко, М. Костомаров, С. Руданський, Марко Вовчок ╕ священик УГКЦ Як╕в Головацький. Ус╕ вони називали його славним лицарем, борцем за справедлив╕сть, захисником покривджених. ╤сторичн╕ джерела св╕дчать про те, що Кармалюк нападав на багатих тод╕, коли до нього доносився стог╕н скривджених б╕дняк╕в, як╕ вимагали в╕дплати. В╕н не проливав людську кров, був чесним ╕ справедливим нав╕ть тод╕, коли його цькували, як вовка. В с. Слоб╕дка ╤ванковецька жила вдова Марусина Ол╕невич, яка вела на продаж корову, бо не мала в що одягнути д╕тей. Перестр╕в ╖╖ на дороз╕ Кармалюк ╕ дав грош╕, щоб купила все необх╕дне. Також в цьому сел╕ дав грош╕ на корову б╕дному чолов╕ков╕ Тарнавському. Гаврило Риндик з-п╕д Кам'янця згаду╓, що мав 15 рок╕в, коли бачив Кармалюка: розб╕йники т╕, що з розпусти та з розкош╕, а Устим за народ. Дуже добрий був, що п╕шов би, зда╓ться, за ним у св╕т. У 1878 роц╕ помер Леонт╕й Джуринський з Тинно╖, Ушицького пов╕ту. Це був чолов╕к з золотими руками – вм╕в усе робити. Держався великим в╕льнолюбцем. Кармалюк був у нього чотири рази. Ось що згаду╓ Джуринський про нього: Устим був не дуже високий, але плечистий, надзвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розб╕йник╕в, сильно карав даремних злод╕╖в. У нього було п╕сля друго╖ втеч╕ з каторги сто чолов╕к повстанц╕в. Як окупанти збиткувалися над людьми, то люди зверталися до Леонт╕я, щоб переказав Кармалюков╕, а той завжди захистить скривджених. По н╕м ╕ чуж╕ плакали, коли його було вбито. Житель с. Гуменц╕ Мислицький згаду╓, що одного разу Кармалюк в╕д╕брав багато золота в м╕сцевого здирц╕-окупанта й роздав б╕дним, об╕рваним ж╕нкам, що йшли по дороз╕. На прощання сказав: “Бер╕ть золото, хай д╕ти ваш╕ вдома не плачуть... Як мене десь вб’ють, споминайте Кармалюка...” “Н╕хто б╕льшо╖ любов╕ не ма╓ над ту, як хто свою душу поклав би за друз╕в сво╖х” (╤в 15:13).
о.╤гор Цар
На св╕тлин╕: ймов╕рний портрет Кармалюка (належить пензлю Василя Троп╕н╕нa)
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 17.03.2017 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18276
|