Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 10.03.2017
МИ ТЕБЕ НЕ ЗАБУЛИ, ТАРАСЕ!

Зак╕нчувався лютий – найг╕рший м╕сяць мого життя, в якому багато втрат, ╕ дн╕ народження перемежаються днями пам’ят╕. ╤ знову все част╕ше беру в руки «Кобзар», щоб повторити те, що вивчалось дуже давно, та не забува╓ться, бо ж це – Шевченко. В╕н – найближча, найдорожча людина в тисячах укра╖нських с╕мей.
Наближаються Шевченков╕ дн╕, ╕ знову хочеться вивчити ще щось. Здавалося б – нав╕що, адже зараз «на наш╕й, не сво╖й земл╕», в Криму не можна з╕брати людей, щоб разом згадати нашого ген╕я ╕ пророка, щоб почитати його поез╕╖, сповнен╕ гарячою любов’ю до р╕дно╖ земл╕, до ╖╖ людей, щоб посп╕вати «Думи мо╖», «Тополю», «Реве та стогне Дн╕пр широкий», «Запов╕т», не забути й жарт╕влив╕ п╕сн╕ на його слова. Не можна…
Та я влаштовую соб╕ дн╕ Шевченково╖ поез╕╖ дуже часто. Кул╕нарю на кухн╕, поговорити н╕ з ким, ╕ починаю читати все, що знаю, а найб╕льше знаю саме Шевченка.
Дв╕ поеми – «╤ мертвим ╕ живим...» ╕ «Кавказ» вивчила вже давно, а найдовшу, «Сон», ту, за яку його заслали солдатом в Оренбурзьк╕ степи на довгих десять рок╕в, та ще й ╕з забороною писати ╕ малювати (г╕ршо╖ кари для поета ╕ профес╕йного художника, який зак╕нчив ╕з ср╕бною медаллю мистецьку академ╕ю в Петербурз╕, придумати було неможливо!) таки довчила до свого 80-р╕ччя! Такий соб╕ подарунок зробила.
Сьогодн╕ зранку повторювала «Катерину», ╕ тут раптом пригадався «Перебендя» старий, сл╕пий, хто його не зна╓? В╕дкрила «Кобзаря», щоб дал╕ згадати, ╕ звернула увагу на цифри-прим╕тки б╕ля ╕мен чи п╕сень, як╕ сп╕вав Перебендя. Заглянула в «прим╕тки», а там – ╕стор╕я Укра╖ни. Тут ╕ Сава Чалий (? 1741), який був полковником надв╕рного в╕йська магнат╕в Потоцьких, а п╕д час гайдамацького повстання 1734 року перейшов на б╕к повстанц╕в, та п╕зн╕ше зрадив ╖х, за що був страчений гайдамаками загону Гната Голого. Тут згаду╓ться ╕сторична п╕сня про зраду Сави Чалого ╕ його покарання. Ц╕кава ╕стор╕я й ╕нших п╕сень, як╕ сп╕вав Перебендя. Деяк╕ з цих п╕сень (про горлицю) ╕ я знаю…
╤ подумалось, яку величезну роль в╕д╕гравали наш╕ стар╕ ╕ сл╕п╕ кобзар╕. Через п╕сн╕ ╕ легенди вони не давали народу забути свою ╕стор╕ю, та, власне, ╕ збер╕гали ╕стор╕ю Укра╖ни, ╕ передавали ╖╖ народу. Саме за це комун╕стична влада в 1933 роц╕ з╕брала вс╕х кобзар╕в Укра╖ни н╕би-то на з’╖зд чи фестиваль ╕ знищила ╖х. Цю ╕стор╕ю розпов╕ли нам у ф╕льм╕ (зда╓ться, «Поводир»), та не часто укра╖нське телебачення показу╓ нам ф╕льми, поставлен╕ за ╕сторичними фактами. «Сади Гетсиманськ╕» по книз╕ Багряного показали колись один раз, ╕ то п╕сля 2 години ноч╕. Видно, господар╕ канал╕в не хочуть, щоб ми знали нашу ╕стор╕ю, щоб не бачили, якою нелюдською, жорстокою ╕ невблаганною була влада Лен╕на-Стал╕на ╕ ╖хн╕х попл╕чник╕в.
Та повернусь до Шевченка. Хоч укра╖нська влада в Криму до березня 2014 року була не зовс╕м укра╖нською, бо дуже вже боялись наш╕ можновладц╕ образити «старшого брата», який тут, в Криму, масово заселив м╕ста ╕ села п╕сля 1954 року, коли Крим став укра╖нським, п╕сля того, як Крим почав розкв╕тати з Дн╕провською водою, коли зам╕сть вузьких «серпантин╕в» з’явились широк╕ ╕ зручн╕ дороги.
Та все ж в школах почали вивчати укра╖нську мову, а значить ╕ Шевченка, почали проводити л╕тературн╕ д╕йства за його творами. Пригадую, як в Феодос╕╖ чотири найб╕льш╕ школи, об’╓днавшись, п╕дготували справжн╓ Шевченк╕вське свято «Ж╕ноч╕ дол╕ в житт╕ ╕ творчост╕ Тараса Шевченка». Можливо, назва д╕йства була трошки ╕ншою, та за роки, як╕ минули з того часу, я могла ╖╖ й забути, але зм╕ст був саме такий. Кожна з шк╕л п╕дготувала якусь частину програми. Були ╕ декорац╕╖, ╕ живий юний Шевченко в свитц╕, який брав активну участь у вс╕х постановках. Була ╕ д╕вчина, яка «недалеко коло мене плоск╕нь вибирала, та й почула, що я плачу, прийшла, прив╕тала, утирала мо╖ сльози, ╕ поц╕лувала…». Були ╕ Катерина, ╕ наймичка, ╕ Л╕лея… Вс╕х ╕ не пригадаю, бо минуло вже немало рок╕в. Мене запросили тод╕ на це свято, спитали, чи хочу виступити. Я запитала, чи будуть читати «Мен╕ однаково», ╕ що хочу щось сказати саме п╕сля цього в╕рша.
«Мен╕ однаково» читав юний Тарас, а зразу ж п╕сля нього я взяла м╕крофон ╕ сказала, що саме слова «як Укра╖ну зл╕╖ люде присплять, лукав╕, ╕ в огн╕ ╖╖, окраденую, збудять» дали поштовх вчителю з кримського села Пруди Василю Латанському написати св╕й в╕рш, такий сп╕взвучний з поез╕╓ю Шевченка – «Неоднаково мен╕». В╕н був надрукований колись в «Кримськ╕й св╕тлиц╕», дуже сподобався мен╕, я його вивчила ╕ змогла прочитати на цьому свят╕. Спробую по пам’ят╕ нагадати його читачам:
Там, де сп╕шить степами траса,
й з╕йшлись на Моринц╕ шляхи,
сп╕шу до батька, до Тараса
на спов╕дь про сво╖ гр╕хи.
Що перший гр╕х, як Укра╖на
стогнала й билась день при дн╕
перед Москвою на кол╕нах,
Було однаково мен╕
Що другий гр╕х, як нашу мову
палили й палять на вогн╕
пани лукав╕ знову й знову,
Було однаково мен╕.
Що трет╕й гр╕х, коли манкурти,
т╕ перекинщики см╕шн╕
нас кличуть р╕дне все забути
Було однаково мен╕
Було…. Минулось, як та мука,
Як той кошмар у довг╕м сн╕.
Тепер у серц╕ б’╓ться, стука:
Ох, неоднаково мен╕!
Свято Шевченково╖ творчост╕ в прим╕щенн╕ школи №17 продовжувалось к╕лька годин ╕ залишилось в мо╖й пам’ят╕ назавжди.
Дуже ц╕кав╕ декади укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури, присвячен╕ життю ╕ творчост╕ Т. Шевченка, щороку проводилися в школ╕ №6 селища Орджон╕к╕дзе, де працювали чудов╕ педагоги – вчител╕ укра╖нсько╖ мови Галина Гаврил╕вна Корольова ╕ Н╕нель ╤лл╕вна ╢втухова, як╕, на жаль, вже давно не працюють, пенс╕онерки. Взагал╕, школ╕ №6 щастило на хороших вчител╕в укра╖нсько╖. Ще задовго до розпаду Союзу працювала тут Л╕д╕я Васил╕вна Порохонська, яка починала свою педагог╕чну д╕яльн╕сть ще в далекому 1947 роц╕ в Черн╕вцях. А працювала так, що ╖╖ колишн╕й учень П. Венц╕мер╕в вже в новому тисячол╕тт╕ написав про не╖ в╕рша, а пот╕м ╕ книгу, де признався, що «Х╕ба ревуть воли» в╕н таки прочитав. Я писала в наш╕й «Св╕тличц╕» про цю ╕стор╕ю («Таке звичайне життя»), прочитала книгу з такою ж назвою про життя Л╕д╕╖ Васил╕вни. ╥╖ учень Венц╕мер╕в став журнал╕стом, п╕сля розпаду Союзу жив в Нью-Йорку, писав книги в в╕ршах, як╕ й сво╖й вчительц╕ присилав (а вона давала мен╕ ╖х читати). (На жаль, н╕ вчительки, н╕ ╖╖ учня вже нема серед нас, живих).
Дякуючи чудовим вчителям укра╖нсько╖ мови, д╕ти любили цю мову, охоче вивчали ╖╖, знали найб╕льше в╕рш╕в саме укра╖нською мовою. З великим задоволенням вивчали укра╖нську мову кримськ╕ татари, ╕ не т╕льки д╕ти в школ╕, а й доросл╕. Т╕, що колись вивчали в школ╕, нав╕ть розмовляли з нами, укра╖нцями, укра╖нською, залюбки дивились ф╕льми укра╖нською на телебаченн╕.
Хочу написати ще про ц╕кавий випадок, пов'язаний з пам’яттю про Т. Шевченка. Зда╓ться, в 2013 роц╕, тобто, в р╕к, коли ми готувались в╕дзначати 200-р╕ччя з дня народження Тараса Шевченка, група молод╕ з р╕зних рег╕он╕в Укра╖ни провела ц╕каву акц╕ю: вони ╖здили по Укра╖н╕ ╕ б╕ля пам’ятник╕в Кобзарев╕ читали його «Запов╕т» р╕зними мовами св╕ту. Я д╕зналась про цю акц╕ю на як╕йсь конференц╕╖ в С╕мферопол╕, ╕ про дату ╖╖ проведення в Севастопол╕.
В призначений час група молод╕ прибула до пам’ятника Шевченку. Д╕знавшись, що читатимуть не т╕льки «Запов╕т», я п╕д╕йшла до старшого групи – молодого хлопця, ╕ сказала, що теж хочу щось Шевченкове почитати, але ще не вир╕шила, що, бо знаю багато. Зрештою, вибрала поему «╤ мертвим, ╕ живим…». Хлопчина, зваживши на м╕й поважний в╕к, засумн╕вався, чи я не з╕б’юсь, та я запевнила його, що все буде нормально. ╤ все ж в╕н тр╕шки хвилювався. Я почала читати поему п╕сля того, як прозвучав ╕ «Запов╕т» 14-ма мовами св╕ту (мен╕ дуже сподобався текст ╕спанською, ╕тал╕йською ╕ македонською мовами), читали й ╕нш╕ твори. Я не збилась, ╕ прочитала майже всю поему, а коли зупинилась, то хлопчина-орган╕затор дочитав ╖╖ до к╕нця. Тут ц╕кав╕ дв╕ реч╕: досить велику поему прочитала людина 78 рок╕в, а зак╕нчив ╖╖ зовс╕м молодий хлопець. Видно, що в╕н ╖╖ всю знав, уважно слухав, щоб п╕дхопити, якщо я з╕б’юсь. Отже, нашого Кобзаря знають ╕ поважають ╕ стар╕, ╕ молод╕, а значить поез╕я Шевченка в╕чна, як в╕чний народ, який породив нашого Ген╕я ╕ Пророка.

Алла Осадча,
просв╕тянка
м. Феодос╕я
На фото: А. М. Осадча ╕з сином В╕тал╕╓м ╕ внуком Богданом

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18237

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков