Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2482)
З потоку життя (5564)
Душі криниця (3160)
Українці мої... (1407)
Резонанс (1396)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1596)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (233)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
Запрошуються ус╕ бажаюч╕, вх╕д в╕льний.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2017 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 17.02.2017
НА Ц╤Й ЗЕМЛ╤ В╤Н ЖИВ…

«На ц╕й земл╕ я жив, цю землю я любив, ╕ в не╖ перейду, з╕ллюсь нав╕ки з нею…» - все не дають мен╕ спокою ц╕ поетичн╕ рядки Данила Кононенка, один з яких став назвою книги спогад╕в про нашого побратима. Так могла би сказати чи не кожна людина, котр╕й довелося прийти у цей св╕т, але сказав саме в╕н. Сказав, бо любив ╕ дедал╕ гостр╕ше усв╕домлював ус╕м сво╖м ╓ством: ми – не в╕чн╕. Хоча в розмовах ц╕╓╖ теми не торкався, а в скрутн╕ моменти лише промовляв, як, напевне, це колись робили ╕ його батьки: «Господи, твоя воля…»
Тому н╕ на що ╕ не нар╕кав, хоча й пом╕тно комплексував з приводу свого ще кв╕тучого як для письменника чи мислителя в╕ку. ╤нод╕ це мене нав╕ть дратувало – ота п╕дкреслена дистанц╕я м╕ж собою ╕ людьми, молодшими на 15–20 рок╕в. Бо чому ми не хочемо г╕дно ╕ нав╕ть з горд╕стю нести св╕й в╕к – сво╖ роки, сво╓ «багатство» - ╕ нав╕ть рад╕╓мо, що тепер вже не обов'язково одягати нову куртку, а в╕льну коп╕йчину можна без сумн╕в╕в витратити не на сво╖ нагальн╕ потреби, а на подарунки внукам.
Чому не хочемо? Бо не можемо. Бо ск╕льки б ми не закривали на це оч╕, але в нашому сусп╕льств╕ л╕тн╕ люди таки п╕ддаються дискрим╕нац╕╖. Колись чула по телев╕зору фразу, яку н╕як не можу забути: «Сильных уважают, а слабые провоцируют, чтобы их грабили и били».
Тож виходить, що в певному в╕ц╕, стаючи вразливими щодо ф╕зичних можливостей ╕ зовн╕шн╕х даних, ми вже сам╕ п╕дсв╕домо провоку╓мо на неповагу до себе, набуваючи статусу «бабуль» ╕ «д╕дуль», ╕ п╕сля такого зменшувально-зневажливого звернення вже год╕ чекати, що з тобою говоритимуть як з повноц╕нною людиною! Мало що зм╕ню╓ться, коли в оф╕ц╕йних контекстах ц╕ «лаг╕дн╕» простонародн╕ сл╕вця зам╕нюються словом «пенс╕онер», оск╕льки й там лише зр╕дка згадують, що ╕ у л╕тн╕х людей бувають ╕мена.
Тож маю зауважити, що на презентац╕ю книги «Цю землю я любив…» зав╕тали переважно от╕ сам╕ «д╕дул╕» ╕ «бабул╕» - представники першого пово╓нного ╕ передво╓нного покол╕нь, як╕ з'╖халися з усього Криму. Скаж╕мо, письменник Василь Латанський к╕лька годин пров╕в у дороз╕, добираючись ╕з Сов╓тського району, аби навести ц╕лу низку синон╕м╕в до слова «великий», що були адресован╕ його другу ще з «досв╕тличних» час╕в Данилов╕ Кононенку. Це саме Кононенко готував до друку дописи пана Василя, в╕н давав йому рекомендац╕ю ╕ для вступу до Сп╕лки письменник╕в. Та х╕ба ж т╕льки йому? Як зауважила дружина Данила Андр╕йовича Н╕на Микола╖вна, чи не вс╕ укра╖нц╕, члени Кримського в╕дд╕лення Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, ув╕йшли до не╖ з благословення ╖╖ голови ╕ за його рекомендац╕╓ю.
Окр╕м бажання п╕дтримати творчу людину, тут, як мен╕ в╕домо, мав м╕сце й ╕нший нюанс: чисельну сп╕лку легше було зберегти в╕д будь-яких трансформац╕й, к╕нцева мета яких – фактичне входження укра╖нських письменник╕в до так званого «руського мира» з його неписаними, але досить ч╕ткими, як ми тепер переконалися, законами. А ось кримськ╕ татари ╕ гадки не мали когось там поглинати – аби лише не заз╕хали на ╖хню власну свободу самовираження, тому добре уживалися з укра╖нцями в одн╕й сп╕лц╕.
Б╕льш за те, завдяки Данилу Кононенку ╕ таким пров╕дним письменникам, як Нузет Умеров, Абляз╕з Вел╕╓в та нин╕ пок╕йний Юнус Кандим, пом╕ж представниками двох народ╕в стала налагоджуватися творча сп╕впраця: почали з'являтися книги-переклади з кримськотатарсько╖ укра╖нською ╕ навпаки, а також двомовн╕ ╕ тримовн╕ видання. Про Данила Андр╕йовича як неперевершеного перекладача ╕ колегу по творчому цеху говорили у сво╖х виступах Абляз╕з Вел╕╓в та Нузет Умеров. Нузет-ага розпов╕в ще й свою коронну ╕стор╕ю про те, як колись, об╕ймаючи посаду головного редактора газети «Яни дюнья», дав на видання ╕ оплату пол╕граф╕чних послуг «Кримськ╕й св╕тлиц╕» пап╕р, та не тонну, як скромно просив ╖╖ кер╕вник Олександр Кулик, що прибув на цю в╕дпов╕дальну ауд╕╓нц╕ю разом з Данилом Кононенком, а ц╕лих 10 тонн.
╤стор╕ю цю я чула вже не вперше, ╕ завжди вона викликала тепл╕ почуття, але лише тепер, непроханою, прийшла й ╕нша думка: пап╕р наш╕ брати таки не «дали», а позичили, а так багато – тому, що мали його надлишок ╕ були переконан╕: в оглядному майбутньому в╕н не знадобиться. А ось для молодо╖ патр╕отично╖ укра╖номовно╖ газети у держави не було н╕чого, ╕ так – майже завжди. Всю ╕стор╕ю «КС» можна вважати пост╕йною боротьбою за виживання, а ще – боротьбою за Укра╖ну, таку, про яку мр╕яло багато покол╕нь наших земляк╕в.
╤ Данило Кононенко в ц╕й боротьб╕ завжди був на передньому план╕, п╕дтримуючи дух кримських укра╖нц╕в, навертаючи ╖х до р╕дно╖ мови (а вона ж ╕ сьогодн╕ в Криму формально ╓ третьою державною). Тим не менше, на з╕бранн╕ ф╕гура Д. Кононенка розглядалася майже виключно в контекст╕ Криму.
Так, в╕н любив Крим, любив цю землю, як люблю ╖╖ ╕ я, незалежно в╕д того, п╕д чи╓ю п╕востр╕в перебува╓ юрисдикц╕╓ю. Вона трима╓ нас, гр╕шних ╕ праведних, году╓ ╕ напува╓, у н╕й сплять в╕чним сном наш╕ р╕дн╕ ╕ друз╕. Але гр╕х було б не сказати, що Данило Андр╕йович бачив ╖╖ укра╖нською, пере╖хавши до Криму одразу ж п╕сля арм╕╖, в╕н упродовж всього життя послуговувався р╕дною мовою, в любов╕ до не╖ виховав ╕ д╕тей, рос╕ян за материнською л╕н╕╓ю.
Дивна ╕ схожа на св╕тлий г╕мн коханню ╕ самопожертв╕ ╕стор╕я ц╕╓╖ родини. Данило Андр╕йович був для сво╖х р╕дних ╕ добувачем, ╕ господарем, а якщо треба, - то ╕ кухарем та нянькою. Пам'ятаю, як ще за радянських час╕в в╕н щодня п╕д час об╕дньо╖ перерви ходив додому, аби зустр╕ти з╕ школи ╕ нагодувати свого сина Олександра. Десь глибоко в душ╕ я нав╕ть засуджувала його дружину, ╕ лише тепер переконалася, що ╕ вона так само була в╕ддана сво╓му чолов╕ков╕, ╕ брав в╕н на себе «ж╕ноч╕» турботи не п╕д тиском обставин, а п╕д тиском любов╕, яка все життя нуртувала в його душ╕ ╕ шукала виходу у будь-як╕й форм╕.
В╕дбиток ц╕╓╖ любов╕ не стерся ╕ сьогодн╕ – в╕н нада╓ Н╕н╕ Микола╖вн╕ сил, аби триматися, звикати до сир╕тства у власному дом╕, а для нас залиша╓ться часточкою товариша, що продовжу╓ сво╓ земне життя у кохан╕й людин╕. Тож ╕ стала для нас Н╕на Микола╖вна – зам╕сть Данила Андр╕йовича, ╕ ми полюбили ╖╖, бо любив ╖╖ в╕н.
На презентац╕╖, звичайно ж, була присутньою ╕ вона разом з обома д╕тьми: педагогом-ф╕лологом ╤риною та п╕дпри╓мцем Олександром. Коли ж╕нку запросили до слова, схвильована, вона не змогла говорити, а ╤рина подякувала ус╕м, причетним до видання книги. Звичайно, якби проведенням заходу оп╕кувалися досв╕дчен╕ш╕ люди, родина Данила Кононенка сид╕ла б не десь на задньому ряду, а за столом поперед залою, бо все, що в╕дбувалося, - це для них, а не для когось випадкового, хто скористався нагодою, аби прочитати свого щойно «спеченного» в╕ршика.
Та це н╕ в якому раз╕ не кам╕нець у город Аркад╕я Вакуленка, який ознайомив присутн╕х з давньою парод╕╓ю, створеною на в╕рш Д. Кононенка про Джанкой, що була в╕дзначена першим м╕сцем на одному з всеукра╖нських конкурс╕в. Завдяки цьому твору, написаному не «спец╕ально до под╕╖», пов╕яло чимось минулим ╕ добрим, пригадалися редакц╕йн╕ зустр╕ч╕, як╕, здавалося, завжди були ╕ завжди будуть.
Звичайно, на заход╕ мен╕ сутт╓во бракувало яко╖сь оф╕ц╕йно╖ особи, адже у Данила Андр╕йовича було багато звань ╕ регал╕й (про них чомусь н╕хто не згадав), в╕н п╕дтримував стосунки з багатьма видними людьми, вс╕ ╕ всюди його знали, шанували, а видан╕ за радянських час╕в його книги (основний доробок) не виходили за рамки соц╕ал╕стичного реал╕зму, бо писати про р╕дну землю, ╖╖ природу, про село та його працьовитих людей ще н╕коли ╕ н╕кому не заборонялося. Та ╕ сьогодн╕, розглядаючи нав╕ть п╕д м╕кроскопом творч╕сть цього неперес╕чного поета ╕ газетяра, навряд чи вдасться знайти в н╕й ознаки так званого екстрем╕зму.
Хоча, можливо, й д╕йсно не варто було сумувати за оф╕ц╕озом, бо те, що для мене ╓ очевидним ╕ лог╕чним, накладаючись на сучасн╕сть, може перетворюватися на як╕сь дик╕ гримаси. А для нин╕шньо╖ кримсько╖ ел╕ти (частенько – ╕з гряз╕ в княз╕) ╕м'я Кононенка – це порожн╕й звук, вона ж здеб╕льшого не компетентна нав╕ть у т╕й сфер╕, яку представля╓, що вже казати про л╕тературу.
Та нехай би вже перейменували укра╖нського поета на сх╕дно-слов'янського, як це зробили з в╕домою вишивальницею В╕рою Ро╖к, але подбали про вшанування його пам'ят╕ на р╕вн╕, не доступному р╕дним ╕ друзям. Ви ж, панове скоросп╕л╕ чиновники, активно деклару╓те свою любов до Криму, який любив ╕ поет та ще й навчав цьому ╕нших, утверджуючи найсв╕тл╕ш╕ гуман╕стичн╕ ╕деали, ╕ сумн╕ваюся, що тут залишилися у нього г╕дн╕ посл╕довники…

Тамара СОЛОВЕЙ

На фото – автори книги спогад╕в про Д. Кононенка та шанувальники його творчост╕ п╕д час зустр╕ч╕ в Кримськ╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Франка

***

Б╕льше фото з цього заходу та в╕деозаписи виступ╕в – на стор╕нц╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» у Фейсбуц╕:
https://www.facebook.com/газета-Кримська-св╕тлиця-192473467490932/

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2017 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18119

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков