Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2203)
З потоку життя (5328)
Душі криниця (3065)
Українці мої... (1390)
Резонанс (1354)
Урок української (976)
"Білі плями" історії (1570)
Крим - наш дім (525)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (229)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (96)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«КРИМ, ЯКЩО ТИ МЕНЕ Д╤ЙСНО ЧУ╢Ш...»
Я згодна зм╕нити думки про тебе. Хочеш, я кину все ╕ при╖ду? Я згодна молити за тебе небо. Хочеш,...


«ПИСЬМЕННИК НЕ ВМИРА╢, ЖИВА ЙОГО ДУША…»
Ранковий Великодневий обливаний понед╕лок 17 кв╕тня на Андр╕╖вському узвоз╕. Б╕ля входу до...


СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ
Останн╕й тиждень перед Великоднем, як ╕ вс╕ його дн╕, називають Страсним або Великим, бо, за...


ПРОВ╤ДНА НЕД╤ЛЯ — ПОМИНАННЯ ПОМЕРЛИХ
Перша нед╕ля п╕сля Великодня, а в╕дтак — увесь повеликодн╕й тиждень, у церковному календар╕...


ЩОБ Б╤ЛЬШЕ БУЛО КРАСИ ╤ ДОБРА НА ЗЕМЛ╤!
Цього тижня в╕дкриттям у Джанко╖ в Дитячо-юнацькому центр╕ ╕м. Святих Кирила ╕ Мефод╕я...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:


















Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter







оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 17.02.2017
Я СТАНУ ЗОРЕЮ…

Хтось святкував День Закоханих, що проминув на цьому тижн╕, хтось н╕, але «Кримська св╕тлиця» з величезним задоволенням пропону╓ сьогодн╕ читачам доб╕рку натхненних в╕рш╕в вже добре в╕домо╖ нам поетеси Олени ╤ськово╖, присвячених цьому осп╕ваному в в╕ках най╕менит╕шими поетами, але все так само новому, хвилюючому, збурюючому кров почуттю. Тож насолоджуйтесь, люб╕ «св╕тличани»!

Олена ╤СЬКОВА

Я СТАНУ ЗОРЕЮ…
Торкн╕ться хоч подихом… т╕ла
У сяйв╕ липнево╖ ноч╕.
Я б з╕ркою в небо злет╕ла,
Де м╕сяць пром╕нням хлюпоче.

Дозвольте на к╕нчиках пальц╕в
В╕дчути тепло ваших весен.
Хай душ╕ кружляють у танц╕,
Хвилюючи м╕сячне плесо.

Хай н╕ч нам накине на плеч╕
Гаптовану ср╕блом кирею.
Ваш подих — це т╕льки предтеча.
Ц╕луйте — я стану зорею…

* * *
Заледве доторкнулись почуттями,
З╕рками з-п╕д опущених пов╕к.
О Боже м╕й, як погляд Ваш обп╕к,
До болю, сл╕з, до муки, до безтями…
Я Вами упокорена нав╕к.

А Ви пройшли легким попутним в╕тром,
Зд╕йнявши випадково бурев╕й.
Та я б пила любовних мук нап╕й,
Лишень осяйте житт╓дайним св╕тлом,
Подарувавши серденьку розв╕й.

Ви зникли в н╕ч ╕з сонцем у торбинц╕,
Розкривши тайну: ви не сн╕г—вогонь,
Ви — н╕жний ангел, що торкнувся скронь.
…Не покидайте з болем наодинц╕,
Лиш╕ть хоча б тепло сво╖х долонь.

А МИ ДОС╤ НА ВИ…
Я не см╕ю ╕ оч╕ п╕двести —
Ст╕льки л╕т, а ми дос╕ на Ви.
Св╕тськ╕ бес╕ди, стриман╕ жести…
Ще б на серце
накласти би шви.

А, бува╓, пройдете Ви поряд,
Близько так, що аж серце з грудей…
Та його я затисну, а погляд
╤ байдуж╕сть на вид — для людей.

А вноч╕ в яблуневому саду,
Ц╕луватиму зор╕ й бруньки,
Бо принесе для серця розраду
Випадковий Ваш доторк руки.

Я НЕ ПРОШУ…
Я не прошу у Вас… любов╕…
╤, нав╕ть, дружби не прошу…
Хоч… губи скусан╕ до кров╕…
Хоч … дос╕ Вам в╕рш╕ пишу…

Я не прошу... у сон впустити...
Вам не стривожу почуття...
Я зможу! Я зум╕ю...
жити...
Бува╓ ж без душ╕ життя...

Я не прошу, щоб Ви здригнулись,
Почувши десь мо╓ ╕м’я…
Якщо Ви легко все забули,
То позабуду Вас ╕ я!

*  * *
Я важко так перехвор╕ла Вами,
Що рана в серц╕ дос╕ кривавить.
А Ви...
болюче р╕зали дзв╕нками.
А Вам…
байдуже, Що мен╕ болить.

А я складала нишком Вам сонети.
Ви ж, прочитавши, кидали в см╕тник...
Свою увагу, як бомжу монети,
Зневажливо кидали, лиш би зник.

Ах, знали б Ви, яка страшна хвороба…
Як мучилась, чекаючи дзв╕нка.
Я знов пишу, та це остання спроба
Отримати в╕д Вас хоч п'ятака…

…Я важко так перехвор╕ла Вами,
Що л╕кар╕ давали шанс ╕з ста.
Я ж вижила, зц╕лилась молитвами,
Вже й рана в серц╕ трохи зароста…

*  * *
Я писала до Вас …
листи,
Та в╕дправити…
не змогла…
Намагалась сказати…
Ти…
╤ чекала в╕д Вас…
тепла…

Уявляла ╓днання…
душ
╤ злиття у ╓дине…
т╕л…
Ви ж мене п╕д холодний…
душ…
Почуття, як десерт…
на ст╕л…

А я знов дов╕ряла…
Вам…
Тамувала у серц╕…
б╕ль…
Та не в╕рте мо╖м…
словам…
Сипте дал╕ на рани…
с╕ль…

╤ нехай б╕ль з╕тре…
сл╕ди,
Що кип╕ла у серц╕…
кров…
Буду вдячна для Вас…
завжди,
Що п╕знала таку…
Любов…

*  *  *
Я так шукала сл╕в, перебирала фрази,
Нанизувала л╕тери в рядки.
У ся╓в╕ св╕ч╕ просолен╕ алмази
Втирала рукавами з╕ щоки.

Усе не те. Не так лягають на папер╕
До в╕дчаю загострен╕ слова,
Щоб показати Вам ╕з горд╕стю на двер╕,
Коли душа бринить, як тятива.

Бо кожен крок до Вас ступаю, як по лезу.
Бо скальпелем вр╕заються дзв╕нки.
Бо Ви мою любов, як по зим╕ березу,
Байдуж╕стю рубали на тр╕ски

╤ кидали в вогонь… Мабуть, перегор╕ла.
Лишилася лиш спогад╕в зола.
Та все ж, коли до Вас зима нагряне б╕ла,
Я принесу Вам пригорщу тепла.
 
ОСТАНН╤Й ЛИСТ…
Останн╕й лист до Вас, мов спов╕дь Богу,
Коли до В╕чност╕ лиша╓ться лиш крок,
Це б╕ль в постскриптум╕ до еп╕логу,
Банальн╕сть фраз, затерта до д╕рок.

Вогонь ╕з сл╕в так обп╕ка╓ пальц╕,
╥х погашу сл╕зьми. Перепишу рядок.
Душа моя натягнута на п'яльц╕,
╤ кожне слово б'╓ у груди, мов гв╕здок.

А я пишу. Так треба все сказати!
Не упустити б цей ╓диний шанс!
Та ╕ в цей раз лише вогонь освятить
Останн╕й лист.
Останн╕й лист до Вас.
 
*  *  *
Шукай мене в суз╕р'╖ в╕щих сн╕в,
В легк╕м пром╕нн╕ м╕сяця у повню.
Я барвами життя тво╓ наповню
Оголено-нестримних почутт╕в.

Х╕ба ти не цього завжди хот╕в?
Я поведу тебе пом╕ж з╕рок,
Де сонечко схилилось на перила.
Не обпали лишень, благаю, крила
╤ душу до колапсових д╕рок.

Чи доки ще не п╕зно стишим крок?

Шукай. Знайди. Торкнися до чола.
Хай по плечах розсиплеться волосся,
╤ наших душ весняне суголосся
В╕д заздрост╕ прикри╓ н╕жна мла.

Бо в нас на двох ╓ т╕льки два крила.
 
 
ТИ ТИХЕНЬКО П╤ДЕШ…
Ти тихенько п╕деш
 в зац╕лований росами ранок,
Посм╕хнешся звабливо
 ╕ зникнеш у ср╕бн╕й ╕мл╕.
Колихатиме зор╕
 й сп╕ватиме п╕сню св╕танок,
Як нестримна любов,
 запалила серця на земл╕.
 
Пот╕м стихне, щоб тут
 не сполохати рад╕стю щастя,
Лиш у травах розк╕шних
 творитимуть вальс цв╕ркуни.
Зачерпну з джерела
 ╕ прийму в╕д природи причастя.
Ти п╕деш, та за мить
 повернешся у сонячн╕ сни.

Пригадаю до слова,
 про що шепот╕в ц╕лий веч╕р —
Затр╕поче душа
 ╕ змахне в п╕днебесся крильми.
Н╕ч накине легенько
 серпанок фатою на плеч╕.
Ти ╕ я зникнем в тиш╕,
 бо в св╕т╕ народиться МИ.

НЕ ОСУДИ…
Не осуди. ╤ не роби рабою
Розпечених, мов лава, почутт╕в.
Я просто буду… дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу сл╕в.

Не осуди, що серце шален╕╓
В╕д думки, що на св╕т╕ десь ╓ ти.
╤ що душа в╕д доторку весн╕╓…
Хоч сонечком над╕╖ осв╕ти!

Не осуди ц╕ почуття гаряч╕,
Вразлив╕, мов у березн╕ сади.
Твою байдуж╕сть я тоб╕ пробачу.
Лиш за любов мене не осуди…

КАВА (Я любила тебе…)
Я любила тебе ╕ щоноч╕ пила чорну каву.
Г╕ркий присмак розлук ╕ загублених в роздумах фраз.
Ти ховав блиск очей ╕ усм╕шку звабливо-лукаву.
Наш╕ душ╕ в╕д болю звивалися в муках не раз.

Ут╕кали в╕д дол╕, змиваючи сльози водою.
Я пила знову каву, щоб б╕льше не бачити сн╕в.
В╕дл╕таючи в небо, гукала тебе за собою.
Побоявся розкрилля: буденн╕сть лишать не посм╕в.

Все лишилося звичним, лиш ноч╕ самотньо-солон╕.
За сценар╕╓м щастя минають приречено дн╕.
…Доля знову зведе ╕ з’╓днаються наш╕ долон╕.
Нацукровану каву завариш ╕зрання мен╕….

КОЛИ…
Коли мо╓ серденько в╕двесн╕╓
╤ паморозь вплететься у косу —
Я ззовн╕, може, трохи постар╕ю,
Але кохання юним пронесу.

Таку любов не висловиш словами,
Та й сл╕в не треба — все покаже час.
Коли ж ми разом пройдемо вс╕ драми,
Ти зрозум╕╓ш, ЩО ╓днало нас.

Якщо ж тоб╕ на наш╕м небокраю
Зася╓ ╕нша з╕рка навесн╕,
Нав╕ть тод╕ тебе не розкохаю
╤ будеш снитись, як ╕ снивсь мен╕.

Коли ж в очах засв╕титься зажура,
Тоб╕ д╕тьми розраду принесу,
╤ п╕де в безв╕сть доленька похмура,
Коли змахну ╕з щ╕к тво╖х росу.

А пот╕м й в тебе посив╕ють скрон╕,
Захочеться ╕ затишку, й тепла.
Пробачу все ╕ у тво╖ долон╕
В╕ддам любов, що в серц╕ зберегла.

Хоч сонечком заглянь в мо╓ в╕кно.
Я стомлена тр╕скучою зимою,
Чекаю зм╕н, мов чисте полотно,
Заглянь на мить — ╕ розцв╕ту весною.

Розправлю крила — миттю в небеса.
(Ах, Боже м╕й, як довго я проспала...)
Моя душа в╕д сонця воскреса,
Лиш не зникай! Я так тебе чекала…

* * *
Не залишай мене на самот╕
Вмиватися прог╕рклою сльозою.
З тобою ми давно вже не свят╕,
Та наш╕ дол╕ сплетен╕ лозою.

╤ ангел в нас давно один на двох.
Не в╕дбирай, прошу, у нього крила.
Хто винен з нас — розсудить т╕льки Бог —
Не мають люди почуттям м╕рила.

…Не залишай, прошу, мене одну
У пустот╕, засн╕жен╕й думками.
Лиши хоча б над╕ю осяйну,
Що ти колись повернешся з роками…

А ТИ МОВЧИШ…
А ти мовчиш…
 Н╕ слова…
 Н╕ п╕вслова….
Н╕ м'яко «Так», а н╕ жорстоко «Н╕!».
Невже не бачиш: я уже готова…
Втопитися готова у брехн╕…

А ти мовчиш…
 Мовчанням душу кра╓ш…
╤ сумн╕ви в душ╕, немов вогонь.
Мо╖ми почуттями вм╕ло гра╓ш.
Я подумки благаю: «Охолонь»…

А ти мовчиш…
 Ти близько та…
 Далеко…
Хоча б на мить
 в╕дчути доторк рук…
Щоб спрагле т╕ло спопеляла спека…
╤ кров у скрон╕…
 Подих…
 Серця стук….
А ти мовчиш….
 
В╤ДБОЛ╤ЛЕ КОХАННЯ
Я научилась дихати без тебе,
Стр╕чати сонце, ц╕лувати зор╕.
Лиш г╕рк╕ сльози зболеного неба,
Так╕ як в мене щир╕ та прозор╕.

Я можу вже пройти соб╕ байдуже,
╤ нав╕ть крадькома не озирнутись.
В╕д вбивчих сл╕в тво╖х, м╕й милий друже,
Втрачаючи св╕дом╕сть, не здригнутись.

Я майже призабула н╕жн╕ губи,
Навчилася ночами не чекати.
Я можу все. Лише не можу, любий,
Тебе хоч на хвилину розкохати!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18111

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков