Версiя для друку Обговорити в форумi

Читачі - про Кобзаря

Шановна редакція!
Я є передплатником газети "Кримська світлиця" з її першого номера (до цього були "Літературна Україна і "Кримський вісник"). Саме з "Літературної України", з середини вісімдесятих років і почалося усвідомлення того, що ми, українці, - велика нація, а не маємо справжньої держави. Хоч я і народився в Криму, та ніколи собі не зрадив і з гордістю на запитання "національність" відповідав: українець. Мені казали: ти народився в Криму, значить, є і "русским", на що я відповідав: "А якби я народився у Китаї, то що, я був би китайцем?" А багато українців Криму забули, якого вони роду, бо не читали Кобзаря, який казав: "Хто рідну матір (Україну) забуває, того Бог карає". Видно, не всіх покарав іще, бо так повільно йде процес усвідомлення українськості не тільки у Криму, а й в цілому в Україні.
Цього року здійснилася моя давня мрія - я з дружиною Людмилою Олександрівною (чиє ім'я неодноразово згадувалося у "Світлиці" як вчительки української мови та літератури Нижньогірської школи № 1) здійснили подорож до Тараса! Так, до Тараса Григоровича Шевченка у Канів. Поклали квіти на його могилу, побували у Великому музеї та у хатинці, де мешкав доглядач могили Тараса, який помер під час голодомору 1933 року. На могилі Тараса згадали "Заповіт" і побачили "лани широкополі, і Дніпро, і кручі", почули, як "реве ревучий". А спочатку, трохи не дійшовши до Тараса, випадково побачили невеликий камінь з віночком і вже з відстані зрозуміли, що то такий вияв глибокої По-шани до справжнього Героя України Олекси Гірника, який, протестуючи проти  зросійщення України, зробив самопідпал, перед цим розкидавши листівки. Я вірю, що пройде небагато часу, коли зміниться неукраїнська влада патріотичною, яка посмертно нагородить Олексу орденом "Герой України" та зробить більш помітнішим місце, де він горів із словами "Слава Україні". Спогадів та натхнення від побаченого нам вистачить надовго.
З часу, коли Олекса зробив самопідпал, пройшло 25 років, з них 12 - у незалежній Україні, а нічого з мовного питання майже не змінилося. Подорожуючи Київщиною, Черкащиною, Полтавщиною, я був вражений, що люди, мабуть, соромляться розмовляти своєю мовою, а хто і розмовляє, то "суржиком". Який же я був наївний, коли у 1991 році думав, що через років 8 - 10 вся Україна буде розмовляти не мовою сусідньої держави, а своєю, рідною. Думав, що тільки в Криму замість "гривня" кажуть "рубль", а воно трапляється часто і в Миронівці, і в Каневі, і в Черкасах, і в Пирятині, і в Хоролі. Сестра дружини, працівник військової частини, роблячи доповідь та відповідаючи на запитання, розмовляла чистою українською мовою, так її чоловік, майор, дорікав їй: "Неля, будь проще", що означає: розмовляй суржиком, як всі. Яка рабська психологія меншовартості! Вони були здивовані моїй мові, запитували, чи у нас (в Криму) україномовне середовище, що я так добре нею володію, не могли зрозуміти, чому ми поїхали у Канів. Так вони виховують і свою доньку, якій 13 років, і таких бездуховних дітей більшість. Що ж хорошого вони зможуть зробити для України?
Минулої осені 40 прихильників Блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" від нашого району поїхали з власного бажання у м. Сімферополь на форум демократичних сил, про який писала і "Кримська світлиця". Ми були задоволені від побаченого і почутого, від зустрічі з народними депутатами України на чолі з майбутнім (сподіваємось на це) Президентом України Ющенком Віктором Андрійовичем. На згадку сфотографувалися з І. С. Плющем.
В районі створили громадську організацію "За Україну! За Ющенка В. А.", починаємо агітаційну роботу, збираємо підписи за всенародне обрання Президента України, а не депутатами. Нам треба об'єднуватися, і тоді ми переможемо.
На заклик "Світлиці" робити благодійну передплату я зробив її на півроку для районної бібліотеки, також раніше перераховував гроші на храм св. Ольги і Володимира Київського патріархату.
Віктор САМАРСЬКИЙ.
смт. Нижньогірський  в АРК.

Допоки є у нас Тарас...

Про це вже мовлено не раз,
І в цьому істина єдина:
Допоки є у нас Тарас -
Допоки буде й Україна.

Ніде, ніколи й повсякчас
Не відречеться ненька сина:
Допоки є в нас Україна -
Допоки буде і Тарас!
Данило КОНОНЕНКО.

Над "Кобзарем" 

Над "Кобзарем" схилю чоло...
Торкнуся струн його правіщих.
Вони розкажуть, що було,
Що в Україні відгуло,
Які вітри над нею свищуть...
За Катериною піду
Шукати москалеве лихо,
Губити вроду молоду.
І серед шляху покладу
Її дитя, байстрюче, тихо...
Схилю чоло над "Кобзарем",
До третіх півнів занімію...
Три шкури чужина здере,
Та дух козацький не помре,
Тарасе, Батьку, Соловію!
Гіркі Твої думки й пісні!
Це ж і до них потрібно брому!
Їм ріки крові затісні, -
Запалять нечисть  і вві сні,
Із пекла встануть в оборону
Землі!..
Освяченим ножем
Он Гонта діток знов карає...
А біль звивається вужем,
Хрипить:
"Ой, лишенько, невже?!."
Та Гонта Волю обирає!!!
...Реве, ридає наш Дніпро.
Не хвилі - а гори.
Що було - те вдаль спливло.
Тільки сиве горе
Лишилося... Не лягло
В козацьку могилу!
Та могила розритая,
Як Вкраїна мила...
Над "Кобзарем" схилю чоло!
Торкнуся струн...
Й піду шукати
Те - наче писанку - село,
Що й дотепер не відцвіло,
Де виглядає сина мати...
Над Кобзаревим олтарем -
Народу рідного молитви...
Ні, наша Воленька не вмре!
Вона ще правнуків збере,
Щоб Слово в Славу перелити!
Галина Хмільовська.
11.03 2003 р.
м. Сімферополь.

Читачі - про Кобзаря

СЛАВЕН У СВІТІ НАШ ШЕВЧЕНКО

Бо народний. Для народів всіх близький, зрозумілий. Кожне серце бентежить, і ожива воно, і кращає світ, що вшановує творця, який переріс національний рівень.
А він наш, той босий хлопчина, що пас ягнята за селом. І став великим на весь світ. Справжній син Великої Матері, він душу народу сприйняв, те незбагненне, що об'єднує в народ. Хто ж з нас не виріс з твору "Думи мої...", в кому не звучить оте - "Реве та стогне Дніпр широкий..."? І охрещений тими словами на українця. А хресний - наш Тарас, і він це знав.
В земному житті, пройшовши крізь муки, яких зазнав від нелюдів: пана - свині в торжковських пантофлях, ката-царя, унтерів всіх рівнів, був незмірно вищий того, не зігнувся й не каявся. Та височіє над людцями, що згадуються якось, бо пройшов повз них Поет. А вони тільки й спромоглися, що вкоротили творчий путь Шевченкові заборонами писати і малювати, жити у своїм краї, намагаючись скорити.
Та дарма! Знала свого Пророка Україна, й слово його торкнулося кожного серця. А потім, як закінчилось коротке земне буття
рідної людини, ховали всім людом з жалем, безмірним, щирим.
І не забудуть!
Євген СТАДНИЧЕНКО.
м. Керч.

без Нього - Вкраїни нема...
Нам би всім ту любов,
що в Тараса була,
В його серці, до краю свого,
до Вкраїни...
Не була б замість неї у грудях зола,
Мов горіли у них дерев'яні поліна.
Нам би всім той вогонь,
що у нього палав,
Клекотав, наче кратер вулкана...
Мову б нашу ніхто не душив,
мов удав,
Не була б - мов роз'ятрена рана.
Нам би всім так возводити
правду земну,
Поміж людом добро засівати.
Ми б стелили в державі
дорогу ясну,
Перестали б ми красти, вбивати.
Нам би мати усім його
Божу любов,
Ми були б між собою братами.
Кожен щастя у рідному домі
знайшов,
Не давив би нас розбрат,
мов камінь.
Тож ідімо до Нього!
Ідімо частіш!.. Славну землю свою пригортаймо,
як матір.
Тож приносьмо Пророку і квіти,
і вірш
Кожний день, не тоді лиш, як свято.
Знаймо добре:
без Нього - Вкраїни нема,
Ми ніхто, ми ніщо без Тараса.
Хай же шана ще вище
свій стяг підійма,
І дорожчає, й більшає з часом.
Микола Турківський.
Березень, 2003, Прилуки.

НЕ  ЗАГИНУТЬ ДУМИ  КОБЗАРЕВІ

...Гаряча дума Кобзаря,
Що і в огні не спопеліє.
М. Т. Рильський.

Ти - наша гордість і окраса,
Благословенна і ясна,
О земле мужнього Тараса,
Черкаська рідна сторона.
Люблю твої дніпрові хвилі,
Сади вишневі і поля,
Дідів задумливі могили,
Де пам'ять наша промовля.
У Київ, Моринці, Черкаси -
Дороги всі ведуть сюди.
Встає, мов велет, дух Тараса,
Його не стерлися сліди!
Тут біль Яреми й Гонти зрине
І вкотре візьме за живе,
Оксани горе й Катерини
Й Марини голос оживе.
Тут цвіт калини й усміх рожі
І дух бентежний полину.
Шевченка слово на сторожі -
Народ пробуджує від сну.
Не згинуть Кобзареві думи
І нам заснути не дадуть.
У дні негоди, горя й суму
Снаги і сил нам додадуть.
Встає над краєм незрадлива
Палка Шевченкова зоря.
Моя Черкащино вродлива,
Плекай же слово Кобзаря!
Галина КЛОК.
с. Білоусівка на Черкащині.

ПАМ'ЯТАЄ ШЕВЧЕНКА ЯГОТИНСЬКА ЗЕМЛЯ...

Моє дитинство і юність пройшли в селі. В нашій хаті поруч з іконами на стіні у великій рамі висів портрет Т. Г. Шевченка зі словами "Учітеся брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Цей портрет з його мудрими словами висить і до цього часу, хоч хата уже зовсім стара і належить чужим людям. Портрети Шевченка в нашому селі були в більшості хат. Їх берегли і поважали, як святиню.
Село наше розташоване за дев'ять кілометрів від м. Яготина, де був маєток князів Волконських, а потім графа Рєпніна. В 40-х роках ХІХ століття там часто бував і подовгу жив Т. Г. Шевченко. Моя перша учителька Ольга Іванівна Захарченко була дворянського походження, вона учила ще мого батька з 1900-го по 1904 рік, багато розповідала про Т. Г. Шевченка. Характеризувала його не тільки як великого поета, а і як дуже щиру людину, совісну, чисту. Не даремно його назвав совістю людства аварський поет Расул Гамзатов, низько вклонившись українській землі за те, що породила такого генія. На слова Т. Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий" кожний день звучать на весь світ позивні Національного радіо. Чи можна було б знайти кращі позивні для нашої країни? Ні! Я дуже вдячний долі, що позивні запропонував і виконав на бандурі мій земляк, односелець і навіть близький сусід народний артист України Андрій Матвійович Бобир. Так склалося, що яготинська земля славетна тим, що тут бував Т. Г. Шевченко. До війни маєток Рєпніних і великий будинок, де бував Т. Г. Шевченко, ще зберігалися. Люди дуже шанували місто, де жив і творив наш улюблений поет і художник. Всі зупинялись біля цієї будівлі, згадували добрим словом Тараса Григоровича.  До війни, будучи ще школярем, мені також довелося бувати біля цього будинку і бачити ті красиві алеї каштанів, де колись ходив зі своєю шанувальницею Варварою Т. Г. Шевченко. Так шанували і шанують нашого поета нащадки дідів і прадідів, які знали
Т. Шевченка і спілкувалися з ним.
Микола ОЛЕФІРЕНКО,
ветеран праці.
м. Феодосія.

ДО Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Ой Тарасе, наш батечку,
Осіяний сину!
Не знав щастя, не мав долі
Опріч України.
Ти із нею, стражденною,
Думами ділився.
Плакав, мучився, карався,
Але не корився.
В пустці, в муштрі
кос-аральській,
В отчім краї - всюди
Терзав душу орел царський,
Дер кігтями груди.
Вірив, батьку, - сонце зійде!
Божа правда буде!
І в сім'ї великій, вольній,
Тебе не забудуть.
Не так сталось, як гадалось.
Вернись з того світу!
Лиха доля насміялась
З твого заповіту.
Земля вкрита Чорнобилем, -
Села невеселі.
Пів-Вкраїни на паперті,
А пів - на панелі.Не гримоче Ненаситець,
Не ревуть Кодаки, -
Гнуться, мнуться по базарах
Славнії козаки.
Заходились багатіти,
Жмикрутять червінці...
Та хіба ж ми сучі діти,
А не українці?
А встань, батьку, подивися -
Степом вітер віє...
В чистім полі половецькім
Жито половіє.

Як розвіє вітер сім'я
По всім чистім полю,
Зійде зело, заколосить,
То - матимем волю!
А як склюють теє сім'я
Хижі круки-дуки, -
Відречуться нас прадіди.
Й... проклянуть онуки!
Ніна КУЛАК.
м. Джанкой.

ЗАПОВІТ - МОВАМИ НАРОДІВ СВІТУ

Швидко плине час. Рік за роком відходять в минуле важливі історичні події. Та не меркне слава про славетного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка.
Я знову беру в руки дорогу мені реліквію - "Заповіт" Т. Г. Шевченка, видрукований окремою мініатюрною книжечкою мовами народів світу до 150-річчя від дня народження поета видавництвом "Наукова думка". Цю невеличку книжечку подарував мені її упорядник - правнук Т. Г. Шевченка по сестрі Катерині Дмитро Федорович Красицький під час його перебування в історичній Кам'янці і, зокрема, під час зустрічі з педагогічним і учнівським колективами Кам'янської ЗОШ № 2 в 1969 році.
Це ювілейне видання відкривається фоторепродукцією пам'ятника Т. Г. Шев-ченку на його могилі в м. Каневі, потім видруковано "Заповіт" українською мовою. Переклад російською зробив Іван Бєлоусов, білоруською - Змітрок Бядуля. І, що характерно, кожен переклад видруковано мовою, якою перекладено вірш Т. Шевченка. Є в збірці й переклади китайською, японською, корейською, єврейською (ідиш), новогрецькою та іншими мовами.
З цим рідкісним і оригінальним виданням, яке засвідчує великий авторитет Великого Кобзаря і шану народів світу до його творчості і особи, знайомлять вчителі і учнів школи при вивченні поетичної і художньої спадщини Т. Г. Шевченка.
В цьому виданні "Заповіт" видруковано 56 мовами народів світу.
Федір ЛЮДНИЙ,
ветеран війни і праці.
м. Кам'янка Черкаської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 05.03.2004 > Тема "Урок української"