Версiя для друку Обговорити в форумi

Отак живемо…

А вам знімали коли-небудь відбитки пальців? Скажете, з чого це раптом? Адже ви не крадій, не грабіжник, не вбивця, цілком добропорядний громадянин, і закон ніколи не порушували, навіть не бували за кордоном – у «ворожому» анклаві…
Приблизно так думала про себе і я, бо окрім отаких «крамольних» статей, як теперішня, ніколи не грішила ні перед законом, ні перед людьми. Але це, як виявилося, зовсім ні про що не говорить. Варто було лише звернутися в поліцію, оскільки в черговий раз обікрали мою матір, як і взялися за мої пальці. І справа навіть не в тім, що я опинилася в досить принизливій ситуації, фактично, в ролі підозрюваної – інакше цю процедуру не можу собі пояснити – а в тім, що коли щоденно пораєшся біля плити з дровами, вугіллям і попелом, руки не стають від того ні білішими, ні ніжнішими, а з пальців не сходять невеличкі подряпинки…
Першу ніч після контакту з поліцейськими хімікатами я практично не спала – великий палець почервонів, набряк і болів нестерпно. Зате наступного дня, на Хрещення Господнє, я «повноцінно» відпочивала, як і ще кілька днів по тому – просто ні до чого рукою не могла доторкнутися, не допомагали ні йод, ні спиртові примочки, ні гарячі компреси.
Що ж – катюзі по заслузі, щоб знала, як доблесну російську поліцію зривати з місця через якісь там мамині 16 тисяч рублів, що становить сума пенсії і індексації за минулий рік, які вона одержала буквально за півдоби до візиту непроханого гостя. А завітав він поміж першою і другою годинами ночі, добре, мати не дуже злякалася, оскільки приходив красти він вже не вперше, при цьому не особливо криючись і не соромлячись. Бо людина вже солідного віку, а не якийсь там початківець, добре знав, що, хоч закон формально і не на його боці, та йому за таку крадіжку-пограбування все одно нічого не буде, проте у нього будуть незароблені гроші, а у нашому випадку ще й новенька мультиварка в коробці, подарована матері на 97-річчя, яку крадій прихопив минулого разу, та багато інших корисних і недешевих речей, не кажучи вже про харчі із двічі спустошеного ним холодильника. А закон… я б його порівняла навіть не з традиційним дишлом, а з повією-ентузіасткою, що і без грошей рада бути «переможеною» тими, на чиєму боці влада і сила.
А отже, і винним вже запрограмовано стає не злочинець, захищений різноманітними презумпціями, а потерпілий – він же зовсім ручний і з такою надією дивиться вам у вічі (за що у російській поліцейській лексиці і одержав зневажливе прізвисько «терпіла»). І винний «терпіла» (а у даному випадку я) одразу і у всьому: в тому, що у нас з матір'ю не прибрано належним чином у дворі та хаті (дарма, що їй вже 98 років, а я майже 20 років на інвалідності, тож наші сили й можливості дуже обмежені), і в тому, що вже 7 разів я зверталася в поліцію (але не частіше, ніж відбувалася чергова крадіжка), і в тому, що в холодильнику було багато продуктів, а у матері в гаманці – багато грошей (було б менше, менше б і вкрали).
А що вже поліцейські пишуть у своїх паперах нібито з наших слів, примушуючи розписатися, засвідчуючи, що все саме так і було, краще й не знати. В цьому я переконалася після пригоди з мультиваркою, яка нібито, згідно з моїми ж словами, знаходилася не в коридорі, а в якомусь допоміжному приміщенні, що не зачиняється, та і чи була вона взагалі, чи це плід моєї хворої фантазії – невідомо, як і щодо іншого вкраденого тим же самим «героєм» цього допису. У всякому разі, факти і всі мої слова були перекручені саме так, аби все це можна було підвести під висновок – у «терпіли» не всі вдома, тож поліції не залишається нічого іншого, ніж звернутися у «психушку», аби офіційно підтвердити свої підозри.
А доки прийде відповідь, чи ми з матір'ю там на обліку (а така відповідь не прийде ніколи, бо це звернення – фікція), можна просто відмовити у порушенні карної справи, хоча я щось не чула, аби для хворих на голову існувало якесь окреме законодавство, яким дозволялося б їх безкарно грабувати.
Не знаю, яку офіційну відповідь ми одержимо цього разу, але з пальцями моїми вже попрацювали на славу, а коли привели нашого кривдника (з ним ми вже були добре знайомі після кількох зустрічей, апофеозом однієї з яких стала його поява біля мого відчиненого холодильника з куркою в руках), той із поліцейських, що був старший, завів розмову про наговори і про те, що мати погано бачить і чує, а тому не здатна бути свідком, оскільки може помилитися, дарма, що злодій на ім'я Віктор Євстигнійович, сусід із багатоповерхівки, що навпроти, нам вже, як рідний.
До речі, цього разу мій співрозмовник у погонах виявився далеко не хамом, а людиною цілком симпатичною і навіть співчутливою, готовою, здавалося б, зробити все, аби зарадити нашому лиху. Тим не менше, диктуючи мені текст заяви до свого начальства, він розпочав з того, що про відповідальність у разі дачі неправдивих показів я попереджена, а завершив її нібито моїм зізнанням, що гроші, можливо, зовсім і не вкрадено, а мати просто їх переховала, і це у той час, як вона практично не підводиться з ліжка, а спустошений гаманець з паспортом я знайшла у коридорі. А ще хотілося запитати, куди ж тоді вона переховала всі продукти із холодильника, які не покладеш ні в кишеню, ні під подушку?!
Та не мені, «терпилі», про це базікати, дратуючи поважних людей. Запитала про інше – про свої перспективи у разі, якщо вину нашого злодія довести так і не вдасться, чи мене дійсно може бути звинувачено за дачу неправдивих показів й покарано? І хоч від прямої відповіді поліцейський ухилився, наша розмова невимушено перекинулася на «зону», на те, як там сьогодні доводиться кримчанам «перевиховуватися». А їм і дійсно не позаздриш, особливо тим, кого відправили «на материк». Бо це тільки згідно з офіційною інформацією вся Росія в захваті від приєднання Криму, а на побутовому рівні, особливо в нижчих прошарках суспільства, ставлення до цієї події діаметрально протилежне, і кримським «зекам» та «зечкам» доводиться розплачуватися власним здоров'ям за імперські амбіції російського президента, через які в Крим перераховуються величезні кошти. Виявляється, російські «зеки», як ніхто інший, стоять на варті федерального бюджету, за розбазарювання якого змушені відповідати їхні кримські співкамерникам, що повертаються потім додому каліками.
Невже так «мочитимуть» і мене, аби не оббріхувала славного українця, уродженця Хмельниччини Віктора Євстигнійовича із суто українським прізвищем? А ось він, як показує життя, практично нічим і не ризикує. Хіба якщо, йдучи красти, захопить із собою свідка з хорошим слухом і гострим зором, який би з початку і до кінця спостерігав за усім процесом. І для цього, звичайно, краще підійде світла пора доби. Але ж хто собі ворог? Злодій діятиме без свідків і вночі. Однак є ще один варіант. Для цього треба умовити крадія, аби разом з награбованим дочекався на місці злочину приїзду поліції. Але тут йому знадобиться неабияке терпіння, бо, скажімо, після останнього виклику поліція приїхала через 7 годин – вже після десятої вечора. То який же злодій її так довго чекатиме? За цей час він встигне і продати награбоване, і прийняти «на груди» та ще й проспатися.
Тому дійсно не залишається нічого іншого, як покарати «терпілу», а ще краще просто тупнути на нього ногою та гримнути, аби мовчав і тремтів.
Але ж і мовчати вже просто несила від такого життя! Сподіваюся ще розповісти, як буде «берегти» мене моя поліція далі…

Тамара СОЛОВЕЙ
м. Сімферополь

На фото: зате головна кримська ялинка на центральній площі Леніна – під надійним захистом!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2017 > Тема "Резонанс"