Версiя для друку Обговорити в форумi

Місяць січень у багатьох кам’янчан асоціюється з ім’ям письменника-земляка Данила Андрійовича Кононенка. 1 січня йому могло б виповнитися 75. Але, на жаль, існує ще одна січнева дата – 15 січня, яка забрала поета. Вже два роки Данила Андрійовича немає серед нас. Між цими двома датами на батьківщині письменника, в його рідній Кам’янці, в історико-культурному заповіднику, відбувся літературно-музичний вечір «Мої дороги – то мої тривоги», присвячений Д. Кононенку. Захід підготували члени дитячої літературної студії, яка носить ім’я поета.
Значне місце в літературно-музичній композиції було відведене творчості Данила Кононенка. В своїй поезії він завжди був дивовижно щирим, зворушливим, відвертим, не випадково письменника називають «задушевним ліриком».
Кажуть, що вражень, які увібрала дитина до п’яти років, вистачає потім на ціле життя. А першими враженнями малого Данька Кононенка були голод, холод, війна, сирітство. Тож у майбутньому в його поезії не раз озвуться болем спогади про тяжке дитинство.
Як буйно зеленіють спориші
Обіч стежок, де бігали ми босі.
Ті дні дитинства в пам’яті і досі.
Ті дні сирітства – раною в душі.
В літературно-музичній композиції прозвучали уривки з інтерв’ю Данила Андрійовича. Окрім того, що він був чудовим поетом, всі, хто його знав, відзначають ще й прекрасні людські якості письменника. На питання журналістів завжди відповідав чесно і щиро. Тож хто, як не він сам, міг найкраще розповісти про себе?
«Тут, у Кам'янці, одному з найчудовіших куточків України, серед легенд минувшини, серед квітучої зелені на кам'янистих берегах сивого Тясмину закінчив десятирічку і працював у райгазеті, в тій самій, де ще семикласником опублікував свій перший вірш:
Яблука на яблуні, мов рожеві зорі,
Вечори над Тясмином, мов меди прозорі.
Пахне чорнобривцями, травами чубатими,
Місяць білим лебедем проплива над хатами».
В майбутньому доля письменника тісно переплететься з кримською землею, цим прекрасним куточком України. Тут Данило Андрійович служив в армії, навчався в Сімферопольському педагогічному інституті, знайшов свою долю, одружився, тут народилися його діти, а згодом і внуки, тут сформувався як поет.
Гаптує ніч на небі рушники,
А місяць качуром пливе між осокою,
Де мерехкочуть ряскою рясною
Жовтоголові крем’яхи-зірки.
Тополі мітлами метуть Чумацький шлях,
Та десь цимбалять цвіркуни у травах!
А я тримаю ще в своїй уяві
Той день, котрий на росах не прочах.
Спроквола тіло втома залиша,
Чекає думка мозок мій і душу.
Я відчуваю: говорити мушу
Про те, чим вдень тривожилась душа.
У зшитку білім слово ожива,
А ніч крізь серце в далеч проплива.
Звісно, українським поетам в Криму було значно тяжче пробивати собі дорогу. Якось і земляки допомогли Данилу Андрійовичу знайти кошти на видання книжки. Директор Кам'янського історико-культурного заповідника Г. М. Таран та вчитель української мови і літератури Кам'янської ЗОШ №1 Д. Я. Нестерчук ходили до директора Косарського спиртзаводу Дмитра Коломійця просити допомоги у виданні збірки поезій Д. Кононенка. Завдяки людській небайдужості з'явилась книга «Ми виростали в повоєнні роки».
Мої дороги – то мої тривоги,
І на яку б із них я не ступив,
Я не поскаржусь, що стомились ноги,
Що світ широкий без добра і див.
Мені іти крізь нього і до нього,
Нести вантаж своїх пекучих дум,
Весь пал душі і серця молодого
Собі на радість, горе чи біду.
І хай спіткнусь об камінь застороги,
То буде мить. Всього єдина мить.
…Я над усе в житті ціню тривоги,
А без тривог – немає сенсу жить.
Думки про те, що йому, вихідцю із землі Тараса, доводиться жити в чужомовному Криму, нерідко навідували поета, проте ненадовго. Усім серцем Данило Андрійович уболівав за долю кримських українців, став одним із засновників «Кримської світлиці», охоче друкував у газеті матеріали, пов’язані з його рідною Кам’янкою.
Не замулись, Любові джерело,
Водою всіх нас освяти своєю,
Все збережи, що є і що було,
Меморіальний Кам’янський музею..!
Люблю тебе, як батька любить син,
Люблю тебе сердечно, українно.
В урочий час, в це торжество хвилин
Прийми із Криму мій привіт уклінний!
Атмосфера літературно-музичного вечора, присвяченого Д. Кононенку, була по-особливому теплою, дивовижно щиросердною і задушевною. Натхненне виконання дітьми поезій Майстра слова (як би порадів Данило Андрійович!) доповнювала музика: інструментальні твори у виконанні віолончелі (О. Замогильна) з фортепіано (Т. Чупак) та пісні Т. Чупак на слова Д. Кононенка «Я знову в тихій Кам’янці», «Життя моє», «Снігова мелодія» та «Вік Україну люби».
Розходитися по домівках не хотілося. Долучившись до високої поезії і музики, дехто з розчулених глядачів утирав сльози. Вкотре можна було пересвідчитися, як же люблять земляки свого Поета, свято зберігаючи пам’ять про нього.
Згадувались слова Данила Андрійовича: «Щастя має багато барв. Воно, як і талант, залежить від Бога. Ще – вміння працювати не покладаючи рук і реалізуватися, досягнувши гармонії твого внутрішнього світу і твого життя. Доля моя щаслива, творча і особиста… Я щасливий на всі сто!»

Таміла ЧУПАК,
заступник директора Кам’янського
державного історико-культурного заповідника,
керівник районної літературної студії ім. Данила Кононенка

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 13.01.2017 > Тема "Душі криниця"