Версiя для друку Обговорити в форумi

Щоразу, беручись до чергової статті, намагаєшся уявити собі свого читача. Хто він? Що хвилює його сьогодні? Чим мої думки можуть допомогти, принаймні, зацікавити його? Які висновки зробить для себе по прочитанні цієї статті і чи трансформуються вони згодом у вчинки?
Пріоритет інтересів читача, його запитів і очікувань, є найважливішим для будь-якого видання. Не виняток і «Кримська світлиця». Намагаємось бути цікавими своєму читачеві, жити його життям, бачити світ його очима. Завдання те ніколи не буває простим. В нашому ж випадку воно обтяжене ще й тим, що «світличний» читач перебуває сьогодні в двох світах — у пригніченому Московією світі українського Криму, де чи не єдиним кошем* України залишається щира людська душа, і в світі великої України, який, попри патріотичний галас нашої неймовірної влади, попри її запевнення, що йдемо європейським шляхом, насправді, й далі змосковлюється, і далі багато ще в чому продовжує дрейфувати до затхлої путінської “гавані”.
Здавалося б, відмінності існуваня в тих двох світах унеможливлюють знаходження якихось спільних тем, однаково цікавих як одним, так і іншим. Але то не так. Інтелектуального, вдумливого читача — а саме він є нашим фокусом, як в окупованому Криму, так і в Україні — цікавить суть речей, глибинні течії великої ріки, а не інформаційний мотлох, яким рух тих течій зазвичай маскують на поверхні.
З огляду на наше аж надто хистке становище тут, на півострові, ми не можемо, звісна річ, претендувати на солідність досліджень — хіба що на фрагментарний аналіз. Але ж цілісна картина складається саме з фрагментів. А вже ряд картинок дозволяє побачити і певні тенденції.
Ось, скажімо, нещодавній подарунок сімферопольської влади містянам — ремонт пішоходного покриття вулиць Пушкіна та Карла Маркса — обернувся досить прогнозованим скандалом. Дорожня плитка, укладку якої спішно закінчували до новорічних свят, після січневих дощів, що передували морозам, ганебно “попливла”. Ні-ні, не всуціль — законів фізики не скасувати навіть всемогутньому пану меру, чи хто там “опікувався” тим проектом — але ділянок, де “реконструкція” плавно перейшла в “руйнацію”, явно більше десятка. Власне, кострубатість дорожнього полотна з його нерівно викладеними краями, з щілинами-капканами для жіночих “шпильок” між окремими плитками, навряд чи можна пояснити виключно впливом непереборних сил стихії, як те дехто намагався зробити. Нещільна підгонка плитки до стін, до порогів будинків, пошкодження тих порогів, закладені плиткою основи вуличних ліхтарів, які мали б, натомість, базуватися на ній, чигаючі на неуважного пішохода гострі краї дорожніх світильників, які замість того, щоб бути надійно утопленими до рівня плитки, загрозливо стримлять над її поверхнею подекуди не менше ніж на дюйм, ями-сміттєзбірники під декоративними решітками-обрамленням дерев, різнотипні каналізаційні люки, жахливі, немов знайдені в якійсь купі металобрухту, іржаві гратки зливної каналізації — все те незаперечно свідчить про недбалість підрядника, за яким, як доводить практика, часто стирчать вуха корумпованої сріблолюбної влада. І можна скільки завгодно викладати гнівні пости на FB з вимогами притягнути негідників до відповідальності, як те робить пані Поклонська, можна робити ще більш гучні заяви в телеефірах, як те роблять т. зв. голова адміністрації міста пан Бахарєв та голова “госсовєта” пан Аксьонов, але все те показове обурення чомусь дуже нагадує ситуацію, коли “лови злодія!” найголосніше кричить відомо хто.
А що ще маємо думати, коли минулої середи заступник голови Сімферопольської адміністрації повідомив, що влада міста НЕ буде судитися з нехлюєм-підрядником, попри те, що йому вже було виплачено шістдесят відсотків з виділених на реконструкцію тих вулиць ста восьмидесяти п'яти мільйонів рублів? А й справді — навіщо? Адже тоді доведеться пояснювати як його шедевральну роботу приймала комісія. А потягнувши за брудний шнурок можна витягти на Божий світ дуже непривабливі речі.
Але то, ясна річ, не більше, ніж наші домисли. Підрядник, як кажуть, з готовністю береться виправити всі свої капості власним коштом і візьметься до того, щойно потепліє.
Схоже, “дорожньо-ремонтні” проблеми переслідують сьогоднішню кримську владу від початку. Правильна, в цілому думка, яка могла б забезпечити кримчан, що втратили на занепаді туристичного ринку, робочими місцями, а сам Крим оновленими дорогами, на практиці наштовхнулася на зухвалу диверсію... з боку дивного, на перший погляд, альянсу вчорашніх українських чиновників та новобранців вже путінського призову. Саме їх звинувачує депутат т. зв. “госсовєта” від ЛДПР пан Шувайников: «Сьогодні колишні українські чиновники... нахабно дискредитують російську владу в Сімферополі. Не побоюся висловитися різкіше — дискредитують Росію в Криму. Так справа не піде, народ Криму, який повернувся додому — в Росію, подібне свавілля і дурість колишніх українських і новоявлених кримських чиновників і самовольців терпіти довго не буде. Скажу чесно, дістали».
http://www.c-inform.info/news/id/36647
Цю заяву було зроблено в березні 2015 року, а приводом для неї стала досить прикметна подія, коли на вулиці Жені Жигаліної було... зідрано бруківку, яку замостили ще в середині минулого сторіччя полонені німці. Ото була диверсія! Це вам не навішені на кінорежисера божевільні плани висадження в повітря Вічного Вогню! З огляду на двадцять років, щедро відміряних Олегу Сєнцову, винуватець такого мав би отримати щонайменше три пожиттєвих терміни, адже шкода в цьому випадку була цілком реальною і таки чималою. Та й розголос був ще той! Що ж на ділі? Якийсь час ходили непевні чутки, ніби підрядник, який займався тим, втік, нажаханий невідворотністю покарання. Проте, невдовзі голова адміністрації Сімферополя пан Бахарєв повідомив, що супостата... просто звільнено. Мовляв, пріч з очей, і з серця геть! Мала жертва, цап-відбувайло — то найперше, що приходить на думку, чи не так? В будь-якому разі, темна та історія, в якій підряднику, як виявляється, не стачило коштів на реконструкцію вулиці, зійшла нінащо. Найцікавіше в цій історії те, що зняту бруківку від самого початку збиралися використати, начебто, для реконструкції Центрального парку відпочинку, Але ж то значить, що планував ту диверсію зовсім не підрядник, що справжній диверсант, як і підозрював пан Шувайников, і досі перебуває десь під самісіньким носом — страшно й подумати! — перших осіб кримської влади. А може... Ні-ні, краще помовчати.
Не секрет, що ремонт, а тим більше реконструкція доріг, є справою трудо- та матеріалозатратною, такою, яка потребує серйозного фінансування. А великі гроші завжди притягують і ласих до них. Аби уявити, які кошти крутилися в тому проекті, маємо знати, що ще в 2014 році на те було заплановано витратити 222 717, 2 тисячі рублів. Вже в двадцятих числах серпня 2014 року із загального фонду було виділено 53 841, 350 тисяч рублів - і справа закрутилася. Але... якось не надто активно. Причина? Можливо, вона стане зрозумілішою, коли процитувати заяву пана Аксьонова, зроблену 12 травня 2015 року: “Грошей з бюджету ще жоден підрядник не отримав. Кошти підрядники будуть отримувати після того, як пройдуть перевірку на якість, на відповідність тих матеріалів, які повинні бути закладені в дорожнє покриття, і інші необхідні умови”. Оце по-нашому! Наперед якісно виконана робота, а вже потім оплата. Але ж те означає, що номінально виділені кошти до підрядників, а серед них називали дочірнє підприємство «Дорожнє будівельне управління №5» ВАТ «Юждорстрой», ТОВ «Кримбуд 2014», ТОВ «Дорінвест-Крим», ТОВ «Кримдорстрой ЛТД», ТОВ «Альт-Ера», ТОВ «КДС» (Феодосія) та ТОВ «Кримдорстрой», принаймні, на зазначену дату, не дійшли. Себто, вони виконували роботи власним коштом. Чи ж дивно, що їх ентузіазм був не надто високим? Окрім того, важко позбутися думки, що серед причин, м'яко кажучи, невисокої якості виконаних робіт міг бути банальний брак власних коштів підрядника.
Можна з розумінням ставитися до бажання влади зберегти за собою фінансовий важіль задля забезпечення якості ремонтованих/реконструйованих доріг, адже траплялися нам на очі і невкладені бордюри, і утоплені в асфальт каналізаційні люки, і люки, які просто зникли під його шаром. А хіба лише один пан Аксьонов був свідком укладання асфальту в калюжі чи й просто під час зливи? Та чи не крилася в тому ще й інша, а саме корупційна складова? Адже гроші виділялись, як можемо бачити, таки чималі. Ось іще дані за літо-осінь 2016 року: 174,9 млн. рублів виділено на ремонт вулиці Севастопольської. На реконструкцію вже згадуваних на початку двох пішохідних вулиць в самому центрі кримської столиці — Пушкіна та Карла Маркса — спершу виділили, нібито, 99 мільйонів рублів, потім спливла цифра 127,5 млн. рублів, зрештою, мовилось вже про 182 чи й 185 млн. рублів. Здавалося б, кримська влада не шкодує коштів на рідне місто. Здавалося б, за таких умов ніщо не може завадити оновленню кримських доріг. Але тут, мов той дідько з коробочка, і вигулькнули оті самі зловорожі українські чиновники з Сімферопольської мерії, про яких згадував обурений до краю пан Шувайников. Схоже, саме вони підбирали зухвалих диверсантів-підрядників, після яких на багатьох вулицях-дорогах асфальт сходив пластами разом зі снігом. На совісті тої злочинної братії і згадане вже блюзнірство, вчинене на вулиці Жені Жигаліної, коли міцну бруківку, яка простояла сімдесят років і ще стояла б удвічі більше, замінили на асфальт з гарантією на п'ять років, який, до того ж, почав руйнуватися, відшаровуватись майже одразу по закінченні “реконструкції”, та інші диверсії. Справді, хіба ж то не диверсія, коли видирають цілком живі, функціональні бордюри, як те робилося свого часу на вулиці Руській, затим лише, аби вкласти їх на іншій вулиці? Чимось те нагадує відому історію зі списанням парашутів Міністерством оборони України з подальшою їх закупівлею. Хіба ні? Якби не тверда впевненість у непорушній стійкості та абсолютній цнотливості сьогоднішньої кримської влади (он же як голосно обурюються!), то можна було б подумати, що тонко спланована клятою київською хунтою операція з розтління та дискредитації Сімферопольської мерїї, міської адміністрації, “госсовєта” і навіть жаско подумати, кого ще, досягла успіху. На ту грішну думку наводило хоч би й те, що попри майже бездоганне виконання робіт на кількох вулицях, загальна тенденція ремонту-реконструкції восьми відсотків доріг (а саме стільки вдалося відремонтувати за два роки) чомусь дуже нагадує примітивний дерибан федеральних коштів.
Невесела картинка, чи не так? Але я застеріг би від зловтіхи з приводу тих кримсько-дорожніх проблем, адже щось подібне можемо бачити і на материку. Поза тим, що розрекламоване паном Гройсманом “покращення” доріг, напевне, десь-таки відбувається, на очі нам чомусь весь час потрапляють приклади відвертої профанації з присмаком неприкритого дерибану. Ось лише одне спостереження кінця минулого листопада. Йдучи вранці через засніжений парк невеличкого містечка Білопілля, чую надсадне виття мотопилки. Підхожу ближче: двоє хлопів, заваливши дерево, обчухрують його від гілок. Поряд з півдюжини ще свіжих пеньків тридцяти-сорокарічних дерев. На питання, з якого дива вирізають парк, хлопи кажуть, що то не їх забаганка, а розпорядження мера. В міськраді заступник відсутнього на той момент голови пояснює, що дерева вирізають на місці, де заплановане будівництво альтанки. Показує план. Гарний план. Але — вирізати дерева? Яка буде ціна тому парку, де за альтанками та пам'ятниками і дерев не видно? Цікавлюсь, у яку ж копійку виллється той, як видно, неймовірно важливий проект, для міста з понищеними фабриками-заводами, з убитими дорогами. Виявляється, один мільйон вісімсот тисяч рублів. Мій здогад про те, що може б варто ті кошти витратити, гарненько заасфальтувавши хоча б якусь одну вулицю, пан заступник мера з легкістю відмітає. Більше того, заявляє, що він категорично проти капітальної укладки асфальтового покриття доки не будуть замінені вкрай зношені підземні комунікації — водовід, каналізація. Вражений такою неймовірною логікою одного з батьків міста, прощаюся.
Найболісніше в цьому епізоді навіть не підозріла відданість влади містечка-економічного коматозника очевидному марнославству, якщо не чомусь гіршому, а цілковита байдужість громади. Ніхто не зупинив нищення дерев у центрі парку, ніхто, схоже, не питає звіту влади за бездарне витрачання бюджетних, власне, людських коштів на зведення чергових монументальних арок-альтанок, в той самий час, коли потребують нагальної заміни вкрай зношені підземні комунікації, що, в свою чергу, унеможливлює капітальний ремонт дорожнього покриття вулиць. А що вже казати про те, що деякі вулиці, хоч і розташовані всього в п'ятнадцяти хвилинах ходу від центру міста, від самого його заснування ніколи й не бачили твердого покриття, що всі його окраїни потопають в завалах сміття!
Та, видно, місцевій владі є з кого брати приклад: “блискучі” паради на Хрещатику, засівання бюджетними, в тому числі й позиченими коштами на гостину пісенного конкурсу Євробачення, чергові бовдури-меморіали, проекти амбіційних пантеонів задля упокоєння праху видатних українців, зокрема, тих, кого щойно перед тим дозволили через свою ганебну байдужість викинути з могили... І це країна, що перебуває у війні, країна, у якої відхопили територію більшу за деякі європейські держави, країна, де мало не щодня ховають вояків, країна з майже двома мільйонами біженців, країна, де більшість населення не має чим сплатити комірного, країна, яка жебрає копійки чи не по всьому світу?!
Кримсько-материкові паралелі багато в чому дуже схожі. Власне, чи й може бути інакше? Адже сутність тих, хто сьогодні нагріває руки, будь то в Москві чи в Києві, насправді, одна й та сама — президенти-бізнесмени, попи-сексоти, пастори з незнищенно-комсомольським душком, злодії з депутатськими мандатами... І все те щуряче кодло, з їх грубими мільйонами на банківських рахунках і в готівці, вийшло з однієї компартійної малини, годувалося з одного корита, сповідувало однакову безпринципність, забиралося на верхівку владної піраміди однаково брудними щурячими лазами.
Спитаєте, яким же чином їм вдається триматися на тій верхівці упродовж такого довгого часу, наживаючи при тому неймовірні статки в злиденних країнах? Відповідь очевидна — суспільство з кастрованим відчуттям честі, гідності, відповідальності за себе (а саме цього добивалась есересерівська євгеніка, виводячи, слухняного бездумно-ідейного раба — совєцьку людину) в масі своїй воліє краще мати над собою “міцну руку”, воліє краще бути зневаженим і грабованим, аніж на ділі стати хазяїном власної долі з усіма неймовірними перспективами нового статусу, але й з величезною відповідальністю за власну долю, за долю роду, за долю нації і держави.
Саме синдром лукавого раба, так старанно — через кров, смерть і зречення роду — прищеплюваний упродовж десятиліть за есересеру та століть за Московії, багатотонним якорем тримає сьогодні в мертвоводді стагнації український корабель. Саме він не давав йому зрушити з місця, навіть коли купка прозрілих піднімала вітрила надій. Саме цей синдром не дозволяв тоді навіть деяким з умовно-прозрілих усвідомити крайню важливість встановлення ефективного контролю нації над своїми обранцями у владі.
На жаль, сьогоднішня ситуація є дуже непростою, а десь і драматичною. Лукаве кодло, якому дозволили пролізти до корабельного стерна, попри здійманий ним ура-патріотичний галас, насправді чинить скажений спротив зняттю українського корабля з мертвого якоря і, схоже, готове радше спалити вітрила, посадити корабель на мілину, а чи й здати його рейдерові, з яким успішно гендлює, попри те, що той вже захопив частину палуби, аніж дозволити кораблеві зрушити з місця. Непроста ситуація, чи не так? Але все має своє вирішення. В нашому випадку воно є очевидним: щобільше людей усвідомить безперспективність плавання на короткім ланцюгу навколо мертвого якоря безволля, щобільше їх, облишивши чіплятися за нього своєю переформатованою свідомістю, візьметься, натомість, піднімати вітрила, поставивши до штурвала надійних стернових, тим скоріше ми випливемо з брудного болота наших нещасть на ясні зорі, на чисті води.

Валентин БУТ

*Коше (кр. тат.) - притулок. Звідси ж походить і Запорозький кіш

На фото: центр Сімферополя, грудень 2016-го, новітній кримський метод укладання тротуарної плитки – підсніжний! (Фото В. Качули)
***
Більше підсніжно-ремонтних фото з передноворічної кримської столиці – на ФБ-сторінці «Кримської світлиці»:
https://www.facebook.com/газета-Кримська-світлиця-192473467490932/

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 13.01.2017 > Тема "Резонанс"