Версiя для друку Обговорити в форумi

СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ЄВТИМІЙ САРДІЙСЬКИЙ

День 8-го січня і в церковному, і в народному календарях українців пов'язаний передусім з Богородчанським святом, адже вшановують Пречисту Діву Марію як Матір Ісуса Христа, і це свято йменується Собором Пресвятої Богородиці. Однак 8-го січня ще вшановують Євтимія Сардійського. Погодьтесь, про нього ми знаємо доволі мало…
Святий Євтимій замолоду став служити Богові і вів тихе смиренне життя в монастирі. Згодом вище духовенство, зважаючи на високі духовні заслуги молодої особи, покликало Євтимія на єпископа міста Сарди в Малій Азії.
На Сьомому Вселенському Соборі, який відбувся 787 року в Нікеї, Святий Євтимій став відомим як щирий і непохитний оборонець істинної християнської віри. Зокрема, він виступив на захист святих ікон.
Після цього Собору візантійські імператори, які не хотіли миритися з постулатами Євтимія Сардійського, спочатку відправили його на заслання, а потім кинули у в’язницю і піддали бичуванню.
840 року, за часів правління цісаря Теофіла, Святий Євтимій помер від тортур як мученик за Христову віру і Христову Церкву.
Та все ж у народній традиції 8-го січня – Богородчанське свято. Вважалося, що цей день для жінок є більш вагомим, ніж саме Різдво, адже він пов'язаний з Матір’ю Божою. А Мати Божа, Мати Україна, Рідна Ненька для українців нероздільні категорії, поняття.
У народі вірили, якщо вагітна жінка чи її чоловік у цей день працюватимуть (навіть через вкрай нагальну потребу, необхідність), то в них може народитися хвороблива дитина. Зрештою, Богородчанські свята в Україні завжди були в глибокій пошані і сповнені багатьох пересторог.
У деяких етнографічних регіонах України 8-го січня справляли за упокій за померлими та влаштовували поминальні обіди. Вважали: тоді всі небіжчики сходяться до храму, а Службу Божу їм правлять священики, які також відійшли у Вічність.
У Галичині (щоправда, лише в деяких місцевостях) на Маріїн день до сходу сонця запалювали на подвір’ї дідуха, але того, що зберігався ще з минулого року, перестрибували через вогонь, мов у Купальську ніч, і переганяли через тлілу солому домашніх тварин – кіз, овець, корів, бо вночі, начебто, мали гуляти відьми й могли нашкодити людині і тваринам, а жар від дідуха, безперечно, все очистить.
І, звісно, у цей день починають ходити гурти колядників.

ПЕРВОМУЧЕНИК СТЕПАН
9 січня церкви східного обряду вшановують Святого Первомученика Архидиякона Степана. Він першим з християн віддав життя за Ісуса. Його закаменували...
Ймовірно, що він був одним із 70-ти апостолів Христових. Після Вознесіння Господнього Степана обрали на диякона, в обов'язки якого входило всіляко допомагати убогим, опікуватися ними (серед них - і перші християни), що чітко сказано у Діяннях Святих Апостолів (розділ; вірші 1-6).
Служіння на ниві Господній Архидиякона Степана виявилось доволі плідним. Через те він зазнав багатьох переслідувань з боку деяких юдеїв, особливо їхніх духовних провідників, бо проповідував Христову науку, що ставало загрозою для юдейських традицій. Степан мужньо обороняв Христову Віру й відкидав усі звинувачення, що ще більше непокоїло суд. Сліпа Феміда виявилась безжальною, а питання про його страту вирішили заздалегідь, хоч його тверджень ніхто спростувати не міг.
Святий Архидиякон Степан загинув у віці тридцяти років. Як стверджує у своїх працях історик церкви Святий Єронім, тіло Первомученика залишили на поживу диким тваринам. Але ті не торкнулися його. Тоді учитель Мойсеєвого закону Гамалиїл, який став на захист перших християн, наказав своїм слугам потайки вночі забрати Степанове тіло і поховати біля села Кафоргамалу неподалік Єрусалиму. Так і зробили. У 415 році тіло Первомученика Архидиякона Степана перевезли вже до самого Єрусалиму і перепоховали в храмі на Сіоні. Пізніше дружина візантійського імператора Феодосія — Євдокія спорудила на місці страти Святого Степана величну церкву.
Своєю мученицькою смертю за Христа і Божу Правду Святий Степан став для християн прикладом для наслідування. Помираючи під важкими ударами каміння, що сипалися на нього градом, він, як і помираючий на хресті Ісус, молився за своїх ворогів, бо ті “не відають, що творять”. Історія Христової Церкви свідчить: починаючи від Апостолів і Архидиякона Степана, сотні тисяч сповідників Віри Христової, приймаючи найжахливіші тортури і знущання, ніколи не зрікалися Христа. Вони були щасливі, що гинуть за Ісуса, Його Святу Церкву.
Будьмо стійкими у вірі і ми!
Підготував
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 06.01.2017 > Тема "Душі криниця"