Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КУДИ ДИВИТЬСЯ М╤СЯЦЬ...
23 жовтня — свято ╢вламп╕я ╕ ╢вламп╕╖


ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: ╥ДУ В ГОСТ╤!
Сьогодн╕ господинею Л╕тературно╖ стор╕нки КС ╓ в╕дома кримська укра╖нська поетеса пан╕ Галина...


ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 30.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 30.12.2016
«Зависла в неб╕ ср╕бна пектораль»
Галина ЛИТОВЧЕНКО

Нещодавно у «Св╕тлиц╕» була опубл╕кована стаття-реценз╕я кримського письменника В╕ктора Стуса, присвячена виходу ново╖ книги поетеси з Бахчисарайського району, члена НСПУ Галини Литовченко. Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з ц╕╓╖ книги та люб'язно надан╕ авторкою «Кримськ╕й св╕тлиц╕» поез╕╖, як╕ ще не публ╕кувалися.

Галина ЛИТОВЧЕНКО
З книги «Зависла в неб╕ ср╕бна пектораль»

З╤ СТОДОЛИ
На стодолу лелека прис╕в.
(Нал╕тався у неб╕, та й – год╕).
Ген – жовт╕ють боки гарбуз╕в,
в╕дцв╕та╓ картопля в город╕.
Цв╕р╕нчать на меж╕ цв╕ркуни,
павучок ладить пастку ╕з пряж╕,
чистить бабця п╕ском чавуни
в╕д густо╖, як темрява, саж╕.
Сонце смалить бляшан╕ дахи,
наливаються сп╕л╕стю груш╕,
кр╕зь в╕дчинен╕ ляди льохи
гр╕ють схован╕ в зас╕ки душ╕.
В кв╕тнику м╕ж пахучих левкой
пнуться мальви цибат╕ угору.
У колисц╕ дитя, гойда-гой…
полуденну розхиту╓ пору.
Стежка погляд у гай повела –
зверху видно далеко-далеко.
На стодол╕ в гн╕зд╕ з-п╕д крила
розгляда╓ округу лелека.

П╤Д НАГЛЯДОМ РОЗЛОЖИСТО╥ ВИШН╤
Ховався сл╕д у споришев╕й поросл╕,
а реп’яхи ч╕плялись до сп╕дниц╕,
погойдувались в╕дра на коромисл╕ –
аж хлюпала на мор╕жок водиця.
В╕тався сонях усм╕шкою щирою
╕з ус╕ма сус╕дами в город╕,
кришив щир╕й старенькою сокирою
д╕дусь Лука в подв╕р’╖ на колод╕.
Качки завзято дзьобали калачики,
на св╕т дивився ╕з гн╕зда лелека,
грайливе кошеня ганяло м’ячика,
сушились на тину рум’ян╕ глеки…
Допоки ряст топтати не стомилася,
щораз вертаю на стежки колишн╕.
У ц╕й садиб╕ спогади лишилися
п╕д наглядом розложисто╖ вишн╕.

* * *
Там, де гасало дитинство мо╓,
вдосв╕та сонце вставало з-п╕д вишн╕,
мальви з-за тину всм╕халися пишн╕
там, де гасало дитинство мо╓.
У наймил╕шому кра╖ мо╖м
д╕ток гойдали в вербових колисках.
Яблука в серпн╕ сушилися в низках,
сп╕вом зозуль озивались га╖.
Згадую, як в полуденн╕й пор╕
з неба на церкву спускалось пром╕ння,
грало в хрестах п╕д блакитним склеп╕нням,
дзвоном котилось по Лис╕й гор╕.
Там, де гасало дитинство мо╓,
с╕ялись зор╕ курганам на плеч╕,
н╕жились травами ноги лелеч╕…
Так воно, знаю, ╕ нин╕ там ╓.

ЛЕТЯТЬ МО╥ ЛЕЛЕЧЕНЬКИ ЗА МОРЕ
Агов, лелеки! Зв╕дки летите?
Чи не з мого дитинства клек╕т лине?
Ви знову – в вир╕й, в л╕то золоте.
Кому ж на цей раз вв╕рили хатину?
Там у двор╕ – лиш яблуня стара
та за парканом лава почорн╕ла.
А вам уже в Туреччину пора,
що ╕з-за моря ген зазелен╕ла.
Я за св╕й д╕м у споко╖ була,
бо в╕н був завжди до ус╕х прив╕тним.
Тож, як ╕ ви, л╕тала до села
усе життя, мов птаха перел╕тна.
Зберуся знов. Пров╕даю сестру,
внесу з подв╕р’я яблука в комору
╤ – у св╕ти до весняного «Кру!»…
Хай вам щастить, лелеченьки, за морем.

В МО╥М СЕЛ╤ РОЗК╤ШН╤ ВЕЧОРИ
В мо╖м сел╕ розк╕шн╕ вечори.
З двор╕в розносять запах мат╕оли,
з╕рки садам п╕дморгують згори,
наливом б╕лим стеляться додолу.
Шепочуть листям в темних берегах
д╕вчата-верби й хлопц╕-осокори,
у запашних розн╕жених лугах
джмелям щоноч╕ сняться медозбори.
Щедротам м╕сяця нема╓ меж -
городи ср╕блом полива╓ з глека.
М╕ж тополиних заховавшись веж,
в сво╖м гн╕зд╕ ц╕луються лелеки.
В мо╖м сел╕ розк╕шн╕ вечори.
В мо╖м сел╕ так╕ щаслив╕ ранки…

ТРИ СЕСТРИ НА С╤МЕЙНОМУ ФОТО
Як сьогодн╕ було. Пам'ятаю:
цв╕в пахуче на вулиц╕ лох,
мама плаття з червоно╖ май╖
нам пошила у б╕лий горох.
╤ в горошок, ╕ синю картату
купувала на тр╕йко персон.
Шила платтячка, наче близнятам,
лиш найменш╕й м╕няла фасон.
На прич╕лку горошок духмяний
на низеньк╕ штахетини л╕з.
Капелюшки на свято весняне
тато з Ки╓ва саме прив╕з.
А прибулий фотограф з району
мав престижний з триногою "ФЕД".
У наш сад, мов до фотосалону,
д╕ти зб╕глись, як мухи на мед.
Посм╕халися сором'язливо
в╕д ╖х погляд╕в тро╓ д╕вчат.
...Я в саду бачу маму щасливу
╕ малих на даху лелечат.

* * *
Шле суво╖ життя у всесв╕тн╕й арх╕в,
крутить звитки ╕ часу не га╓.
Ген у синьому неб╕ незвичних птах╕в
вже чимала з╕бралася зграя.
Я вп╕знала в╕дразу, хто т╕ л╕туни
по розмахов╕ крил ╖х строкатих:
то щебече минуле мо╓ з вишини
голосами щасливих пернатих.
В’ються парами, водять гуртом володар,
кличуть звабно до сонця злет╕ти.
Хай на щось натякають ст╕нний календар,
ср╕бн╕ скрон╕, онуки та д╕ти –
я додам ще рядочок у список нетям
╕ втечу в╕д безжальних реал╕й!
Загублюся м╕ж небом ╕ плинним буттям
до цв╕т╕ння черемх ╕ конвал╕й.
Бо весна надиха╓ до старт╕в ╕ мр╕й,
до левад заклика╓ грайливих.
Тихо крутять роки м╕й строкатий сув╕й
для полички в арх╕в╕: «Щаслив╕».

ДИПТИХ ПРО Т╤ТКУ ТОМУ Й БУКВУ «Р»
I. Вс╕м давно було в╕домо,
знають люди ╕ тепер:
Не злюбила т╕тка Тома
ще в дитинств╕ букву Р.
Умудрилася забути
з нею геть ус╕ слова.
Язику щоб не сп╕ткнутись,
працювала голова.
Не гаркавити щоб сильно,
наша т╕тка Тома вмить
слово каверзне посильним
вм╕ла вправно зам╕нить.
Бо навчилася ще в школ╕
без складних прожити сл╕в.
Не почують ╖х н╕коли,
хто б того не захот╕в.
Якось Том╕ вранц╕ рано
пов╕домили п╕вн╕:
- Ком╕-р-ник к-р-упу г-р-ечану
вида╓ на т-р-удодн╕!!!
Хутко з торбою ╕з дому
до складських п╕шла споруд,
стала в чергу т╕тка Тома -
не завадить гречки пуд.
Захот╕в подратувати
хитру т╕тку ком╕рник:
- Що накажете подати? -
кинув жваво жарт╕вник.
Тома в боки склала руки,
╕скорки в очах горять:
- А х╕ба мо╖ онуки
каш╕ спробувать не хтять?!

II. У т╕тки Томи радост╕ - в╕зок!
(Хоч не торкнула ╖╖ метаморфоза).
Прив╕з матус╕ здалеку синок
нев╕сточку з ╕м'ям красивим – Роза.
В╕дразу ж всюдисущ╕ сус╕дки
взялись проблему т╕тчину р╕шати:
вигадують, тр╕щать на вс╕ боки,
як же вона нев╕стку буде звати?
Траплялись в Томи випадки крут╕,
але на цей раз св╕тить ╖й загроза,
бо зв╕сно, що н╕защо у житт╕
не скаже н╕ Троянда, ан╕ Роза.
Та, як завжди, наперек╕р пл╕ткам
поразки т╕тка Тома не зазнала.
На заздр╕сть вс╕м сус╕дським нев╕сткам
свою нев╕стку Кв╕точкою звала.

ОЦЕ ЗАНЕСЛО!
От вже ж╕нка! Чого завелася?
Прожили ж з нею разом весь в╕к.
Та чи я у сво╖й ╕постас╕
не в╕дбувсь, як ╖╖ чолов╕к?
П╕д ногами не вештаюсь зрання,
не пиячу, як Льонька сус╕д,
та й господар - в сел╕ не останн╕й, -
так соб╕ розм╕ркову╓ д╕д.
Це така вже ж╕ноча натура,
а в мо╓╖ - ще й весь такий р╕д.
Порад╕ла б, що маю статуру,
пишн╕ вуса, та й серце - не л╕д.
... От, бува╓, якусь удовицю
добрим словом п╕дтримати сл╕д.
Хто сп╕шить на пор╕г молодиц╕?
ну, звичайно ж, – не Льонька сус╕д.
╤нша, мабуть, вважала б за щастя
мати в хат╕ такого, як я.
А моя (╖╖ матер╕ трясця)
все на мене сичить, мов зм╕я.
Не п╕ймала ж н╕разу в копиц╕, -
хоч, де треба й не треба, сну╓.
╤ в хустин╕ нов╕й на вдовиц╕
подарунок м╕й не вп╕зна╓.

А я м╕г би за те дор╕кнути,
що мого не вловила смаку!
Та промовчу вже, так тому й бути,
маю вдачу терплячу таку.
Тпру ти!.. Знов занесло у минуле...
Це ж пройшло ст╕льки пам'ятних л╕т!
╤ дружина про все вже забула,
╕ вдова обжива╓ той св╕т.
От настирна! Кричить без зупину.
Не глухий ще, хоча й у л╕тах...
Знову скаже тримати драбину, -
буде вишн╕ стелити на дах.

СВ╤ТИТЬ ВЕЧ╤Р СИН╤М КАГАНЦЕМ
Св╕тить веч╕р син╕м каганцем,
день подався в далеч на ходулях.
Впав у трави жайв╕р кам╕нцем,
зата╖лась у гн╕зд╕ зозуля.
В╕дкувала посп╕хом л╕та
запашним конвал╕ям у га╖.
Заховались маки у жита,
в неб╕ зор╕ тем╕нь вишива╓.
Розпустили крила кажани,
сновигають, в╕д╕спавшись, сови.
Прохолодним т╕лом гущини
залягли п╕д зорями д╕брови.
Хтось самотньо в темряв╕ з╕тха,
десь в╕д щастя загубив п╕дкову.
В берегах розлога лепеха
досп╕вала р╕чц╕ колискову.

ЗИМА – НЕ ЗИМА
Вже хочеться сн╕гу, а сн╕гу нема.
А поратись ма╓ в цю пору зима.
Хтось, певне, в дороз╕ ╖╖ перейняв,
чи трапилася на шляху западня.
Шугнула нещасна у пр╕рву на дно –
ото ж ╕ не видно… Отож ╕ воно…

ПРИ СВ╤ЧЦ╤
В руд╕й порцелян╕ загралася св╕чка, -
в горнят╕ сухо╖ лаванди пучок.
Спливають годинами чорн╕ пот╕чки
в одну ╕з холодних ╕ чорних р╕чок.
За шибою пр╕рва бездонно╖ ноч╕,
бо зор╕ чи в саж╕, чи в темн╕й чалм╕.
А м╕сяць н╕як ятаган не наточить,
напевне, щось ма╓ сво╓ на ум╕.
Нараз╕ б мен╕ повний м╕сяць в к╕мнату,
або ж сул╕ю св╕тлячк╕в на к╕нець.
Та л╕зуть з кутк╕в на вогонь чортенята
╕ воском сплива╓ св╕ча нан╕вець.

СУМНО
Н╕ шурхоту листя, н╕ запаху кв╕т╕в,
бо – зимно.
Тепла не чекати, минулося л╕то, –
не дивно.
А в╕тру б навзаводи в поле майнути,
та н╕ з ким.
Примерзла до шляху припа╓м* напнута
ба… тр╕ска.
╤ бризка багнюка куди не попало
з калюж╕.
А сонцю до мене й до всього загалу
байдуже.
Щипа прохолода, втомили п╕дбори,
чи – в хату?
А може чека╓ш ╕ серце в м╕нор╕…
Та знати б.
(* тонким льодом)

ШАЛЕНИЙ В╤ТРИСЬКО
Зрива╓ться хв╕ртка злет╕ти з вор╕т -
псуються з подв╕р’ям в╕дносини.
Свистить, мов скажений, на весь б╕лий св╕т,
розхиту╓ нерви у осен╕
в╕трисько шалений – дов╕чний гультяй
лама╓ цурпалки, як локшину,
нещасн╕й пташин╕ да╓ наганяй,
витрушу╓ душу спустошену.
Жене листопадов╕ дн╕ до зими,
до гульбищ з новою коханкою,
розносить розмови сумн╕ м╕ж людьми
╕ стр╕хи трясе лихоманкою.
Шуга╓ всесильний, гуде в димарях,
накачу╓ мускули протягам,
ганя╓ порожн╕ пляшки в пустирях
╕ швидк╕сть прискорю╓ потягам.
Шибкам дошкуля╓, ст╕йк╕ л╕хтар╕
примусив додолу хилитися,
вже й дзв╕н-калатало – бунтар з бунтар╕в
не проти йому п╕дкоритися.

* * *
Ти - б╕ля Бога, знаю, б╕ля Бога.
Нараз ус╕ розв╕ялись гр╕хи.
П╕д сяйво з╕р лягла твоя дорога,
мен╕ земн╕ лишилися шляхи.
Живу майбутн╕м, бережу минуле
╕ сьогодення в╕дчуваю смак.
В оц╕м шален╕м всесв╕ту загул╕
хоч раз подай мен╕ ╕з неба знак.
Х╕ба дарма тамую хвилювання,
коли ступаю ввеч╕р на пор╕г?
З тобою знала спок╕й ╕ кохання.
Що не простила - м╕й найтяжчий гр╕х.

ТРАВНЕВ╤ РОЗВАГИ
В ромашках луки. Променева злива.
Земний кв╕тучий св╕тосяйний рай!
Сама природа - чиста ╕ цнотлива.
Ген у в╕ночку маков╕м вродлива
гука╓ юнка: - Милий, доганяй!
Майнула хутко, сполохнувши пташку, -
залоскотала колосом трава.
А сукня - з ситцю в лугов╕ ромашки
(де - луг, де - сукня, визначити важко),
лиш мак в в╕нку ╕з хлопцем заграва.
У гущ╕ трав згубилася стежина,
мов у покосах, вже кв╕тки лежать:
╕ мак, ╕ романець, ╕ конюшина.
Сп╕ймав вт╕качку пром╕тний хлопчина.
Потолочили гарно с╕ножать.

В Т╤Н╤ ВЕЛИКОГО КАВКАЗУ
Сп╕вав грузин в╕домий «ч╕то-гр╕то»,
╕ не здавалась я соб╕ святою.
Було яскравим та пахучим л╕то,
була пора напрочуд золотою.
Старий Кавказ мою хандру розрадив,
не г╕рш кру╖зу круг земно╖ кул╕.
Я смакувала соком винограду
та залюбки пила «К╕ндзмараул╕».
Мене п╕д захист брали парасол╕
╕ пальми – велетенськ╕ опахала.
Десь у юрм╕ моя блукала доля
╕ я ╖╖ шукала ╕ шукала...

ПРО СВО╢
Л╕ньки ковдру поправила н╕жкою,
пригорнула подушку з╕ сном.
Н╕ч пухнастою чорною к╕шкою
п╕д мо╖м примостилась в╕кном.
Сипле небо з╕рками-монетами,
наче хтось ╖х навмисне ку╓.
Юнкер м╕сяць блищить еполетами -
задр╕мати очам не да╓.
Ноти шипру в сюжетах минулого,
гардероб стилю «м╕л╕тар╕»...
В пол╕ зору торшера сутулого
етажерка, «Мадам Бовар╕».

П╤ВДЕННА ЗИМА
Засн╕жило. Чи – пух ╕з подушки.
Т╕шать п╕ною вина ╕грист╕.
Щось затрималось б╕ле на лист╕:
чи то сн╕г, чи кокосова стружка.
Недоречно тепер опахала
зелен╕ють у сквер╕ на пальмах.
В╕д застуди зачмихали гальма,
р╕вновага крильми помахала.
Хтось замовив морози р╕здвян╕ –
тепер ковзають вс╕ обережно.
Рвуться в зиму п╕вденнобережну
в ком╕рчини закинут╕ сани.

БАЛАКЛАВСЬКИЙ ЕТЮД
Розкинув крила досв╕ток рожевий,
розв╕в на п╕сню спритно солов'я.
Дзвенить пот╕к г╕рського ручая,
росою кв╕ти вкрилися травнев╕.
П╕ймав грайливий пром╕нь мис Айя.
Знялося ╕з фортец╕ вороння,
╕з плеч минуле скинули ру╖ни.
У море вийшов Юра Парат╕но,*
розкрився прост╕р мр╕ям ╕ п╕сням.
З╕йшла на берег Афрод╕та з п╕ни.
* герой пов╕ст╕ О.Купр╕на "Л╕стригони"

П╤ВДЕННОБЕРЕЖН╤ ХАЙКУ
 * * *
Очам на диво
в в╕холу сн╕жинок
п╕дсипала пелюсток алича.
 * * *
Доп╕ру м╕сяць
був на кипарис╕,
тепер розл╕гся паном на даху.
 * * *
П╕д поглядом
блакитного барв╕нку
зн╕яков╕лим видався мигдаль.
 * * *
Пом╕ж зелених
пуп'янк╕в - ╓диний,
себе нарцисом почував нарцис.
 * * *
На пальму дивлячись,
ц╕ п╕вники км╕тлив╕
складають опахалами списи.
 * * *
М╕нливе море:
то смарагдом ся╓,
то схоже на пожмакану фольгу.
 * * *
Усе живе
весною стрепенулось,
вже й на дубах вв╕ сн╕ бубнять бруньки.

ВОДОХРЕЩЕ ПО-КРИМСЬКИ
На вулиц╕ зима, а не сн╕жить,
╕ щоки не пощипу╓ морозом.
Уже весна черемухою снить
╕ н╕жними суцв╕ттями м╕мози.
А хочеться, щоб посипав сн╕жок,
╕ кучугур таких, як у Карпатах.
Та з-п╕д земл╕ вже прол╕ска вершок
зазелен╕в ╕з остраху проспати.
Та ще й шпак╕в ╕з сотня п╕д в╕кном
такий гармидер вранц╕ влаштували!
(Строкат╕, мов побризкан╕ вапном,
чи ц╕лу н╕ч з╕рки ╖х ц╕лували).
╤ це б кому сказати – на Йордан
бубняв╕ють бруньки бузку затято!
…Наплутав щось "синоптик-бусурман",
забув, що нин╕ християнське свято.

БЕРЕЗНЕВЕ
Наоб╕цяв дощу похмурий ранок,
сховався в смуток безнад╕йний день.
Лиш цв╕т геран╕ й б╕лизна ф╕ранок
застерегли настирливу м╕грень.
Численне птаство обжива╓ стр╕хи,
з зусиллям дятли розганяють сум.
Хита╓ хв╕ртку протяг ради вт╕хи –
виводить сад з докучливих задум.
Муркоче к╕т в бабус╕ на кол╕нах –
полю╓ в сн╕ на сонячне зайча;
минулим зн╕мки д╕ляться на ст╕нах,
проклюнулось п╕д квочкою курча.
Зрад╕ла перв╕стков╕ зозуляста курка –
клопочеться п╕д прип╕чком в кош╕.
Схопився к╕т прожогом до п╕чурки,
у господин╕ - рад╕сть на душ╕.
╤ сонце ген заворушилось в хмарах,
вернуло день з сумного забуття.
Хвостатий п╕вень в чорних шароварах
закукур╕кав про нове життя.

* * *
Минули с╕р╕ похмур╕ дн╕.
Чи те було колись? –
Брутально в╕тер щось бубон╕в
╕ хмари лаялись.
Розлився запах в╕д алич╕ –
аж через в╕нця.
Св╕танок з сонечком на плеч╕,
сипнув черв╕нц╕.
Боролась рад╕сть з занудим сном –
той в розпач кидався,
бо погляд клена, що п╕д в╕кном,
юначим видався.
В широк╕й рам╕ мого в╕кна
ще нец╕лована
вдяга╓ вельон краса-весна.
Не намальована.

 

 


З НЕОПУБЛ╤КОВАНОГО

ВРОДИЛА ГРУША
Ростила сина,
чекала внук╕в – нема.
Тепер дов╕ку
лишилась в хат╕ сама.
Один-╓диний,
ще й не стояв п╕д в╕нцем.
Скосила куля.
Змарн╕ла мати лицем.

А вечорами
чита╓ сина листи,
що появились
на фронт╕ в нього брати.
Тепер нав╕ки
вони родина одна.
Хай лиш ск╕нчиться
оця проклята в╕йна.

Зрад╕ла думц╕:
шукати буде син╕в!
От т╕льки хлопц╕ –
признають мат╕р, чи н╕?
Просити буде,
щоб при╖здили сюди.
Вродила груша –
он, як рясн╕ють плоди.
02.09.2016

* * *
Цей зорепад в╕йна на серпень спише...
На плес╕ р╕чки хлюпають лини,
свердлять завзято п╕д з╕рками тишу,
не сплять гуртом в покосах цв╕ркуни.

Сливки в саду посипалися градом,
давно не чути з двору балачок.
Проб╕г швиденько п╕дтюпцем до саду
злод╕йкуватий с╕рий ╖жачок.

Шепоче листя молитви у гаю –
цей милий рай за кроки од в╕йни.
Кр╕зь спок╕й ноч╕ кулями шугають
з п╕тьми в п╕тьму крилат╕ кажани.
2015

ПЛАТАН, ЩО П╤Д МО╥М В╤КНОМ
Дочасно листопад з╕рвався серед серпня.
Соромницьки платан* скида╓ кору й лист,
стражда╓ без дощу п╕д променем нестерпним
ще зовс╕м не старий приречений «нудист».

Мов мачуха, украй збайдуж╕ла природа:
розчухав сухов╕й в клапоття стовбури.
Лиш вран╕шня роса заживить вряди-годи
та припорошить пил подряпини кори.

А спека все ж колись знущатись перестане,
╕ скине велет в дощ десятк╕в з два рок╕в.
А поки – п╕д в╕кном п╕дстилкою з платана
щоноч╕ шурхотять ватаги ╖жак╕в.
* платан (чинар) в народ╕ називають безстидницею
06.09.2016

* * *
Гра╓ в╕тер на арфах
пром╕ння ╕ злив:
завива╓, см╕╓ться, хлюпоче.
До мойого в╕кна
пелюстки притулив –
певно, знову блукав серед ноч╕.
П╕двор╕ття хизуються
золотом ще –
падолист розкладають в канапки.
╤ пора парасольок
вчорашн╕м дощем
не останню поставила крапку.
В високост╕ шикуються
хмари сумн╕,
як до лав молод╕ новобранц╕.
До приходу зими
в золотому вбранн╕
ос╕нь тихо кружлятиме в танц╕.
27.10.2016

* * *
Став зненацька в╕тер дибки,
скинув з пл╕ч руду сорочку.
Об╕брав садок, як липку,
до останнього листочка.
Впав дол╕лиць на купину
у затон╕ золотист╕м.
В╕д утоми в сон полинув,
а там знову: листя, листя…
1.11.2016

СТО╥ТЬ В ПЕЧАЛ╤ М╤Й СТАРЕНЬКИЙ Д╤М
Так холодно, ╕ плеч╕ б’╓ мандраж.
Завис на хмар╕ м╕сяць бумерангом.
Прон╕сся протяг за в╕кном мустангом –
торкнув в польот╕ гривою в╕траж.

П╕д кахлем м╕цно спить глухий кам╕н.
Була колись хороша в ньому тяга,
та без уваги захолов трудяга.
Накинув пилу с╕рий балдах╕н.

Сто╖ть в печал╕ м╕й старенький д╕м.
Лиш хазяйну╓ мишка за диваном.
В сервант╕ скло заволокло туманом,
шпалери впали й скорчились на н╕м.

Так холодно… Блискучий сл╕д сльози
Лишив дор╕жку в дзеркал╕ овальн╕м.
Про плед згадала, що в дитяч╕й спальн╕.
Завжди чека╓ в кр╕сл╕ ╕з лози…
5.11.2016

ОС╤НЬ, ЯКА ВОНА ╢
Граф╕к сезонних дощ╕в
ледве витриму╓ ос╕нь:
б╕сером сяють кущ╕
й галяви рудоволос╕.
Надлишок крапель з г╕лля
трусить на землю дятел.
Поглядом сонце здаля
нишпорить св╕том завзято.
Пром╕нь майнув навпростець
б╕к гарбузовий гр╕ти,
налаштувався в╕трець,
бавитись бабиним л╕том.
Ос╕нь м╕ня╓ лице:
то розвесела, то хмура,
бо ж вона ж╕нка, а це –
та ще грайлива натура.
08.11.2016
 
 * * *
В монастир, чи у вир╕й? ╥й-бо…
Щодо вибору – час п╕дкаже.
Геть не пишеться щось про любов,
╕ не гр╕ють морськ╕ пейзаж╕.
Льв╕в, до реч╕, сховався в сн╕ги,
хоч якась, та – р╕зноман╕тн╕сть.
Б╕ля моря ж ча╖не «ки-ги»
колисатиме аж до кв╕тня.
╤з туману стежина гука
до дверей монастирських кел╕й.
Вабить здалеку й хата г╕рська
у засн╕жен╕м Буковел╕.
14.11.2016

***
Сн╕гов╕ями,
переметами
навкруги розкошу╓ зима.
Застелила городи веретами,
що наткала завчасно сама.
Чудернацькими
в╕зерунками
розмальову╓ прутиком сн╕г,
намотала сюрприз╕в пакунками,
намела кучугур на пор╕г.
Поп╕д в╕кнами,
поп╕д стр╕хою
завива╓ в╕трисько не в лад.
Зачарований танцями в╕холи,
в небуття в╕длет╕в листопад.
18.11.2016

М╤ЖСЕЗОННЯ
Безлистий парк – мов натяк камасутри:
там в╕тру прост╕р в безл╕ч╕ шпарин.
А небо вбралось в екзотичн╕ хутра
якихось дивних р╕дк╕сних тварин.

То сн╕г, то дощ. То раптом дощ ╕з сн╕гом.
Картатий брук зм╕нився на муар,
ляка╓ ожеледиця наб╕гом,
╕ дв╕рники пильнують тротуар.
Дорога в лавку млява й неохоча.
╤ в сонця зранку настрою нема.
╤ на каштан╕ ворони пророчать,
що в цьому ╜ерц╕ вигра╓ зима.

Лиш парк давно сво╖й скорився дол╕,
закинув од╕ж в шафу до весни.
╫валту╓ в╕тер стовбурини гол╕,
впадають крони в летарг╕чн╕ сни.
04.12.2016

С╤ЧУ КАПУСТУ
У зав╕конн╕ - в╕тр╕в розпуста,
а я сп╕ваю й с╕чу капусту.
Ходжу по хат╕ в ллян╕й сорочц╕,
тихенько гра╓ вишняк у бочц╕.
А у комор╕ ╓ й журавлина –
десь зо дв╕ жмен╕ у д╕жку вкину,
щоб веселенька була капуста,
щоб спокушала сус╕д╕в хрустом.
Заскочить якось сус╕да в хату,
╕ буде в мене та╓мне свято.
Сором’язлив╕сть вишняк здола╓,
з сус╕дом разом майну до раю.
Про те прозна╓ сус╕дка згодом
╕ кине грудку з свого городу.
Приц╕льно кине, якраз у шибку,
та так, що стане ф╕ранка дибки.
Ворота зранку у дьогт╕ будуть,
╕ те побачать сторонн╕ люди.
Скаж╕ть, нав╕що мен╕ той сором?
Хай в╕тров╕╖ сп╕вають хором,
але не тягнуть мене в розпусту.
╤ досить, мабуть, с╕кти капусту…
11.12.2016

* * *
То╖ ноч╕ був м╕сяць
вповн╕ –
не з╕мкнула пов╕к
до ранку.
Ллялось сяйво на л╕жко
ззовн╕,
закривала дарма
ф╕ранку.
Врешт╕, п╕вень в╕дтяв
ц╕лушку,
п╕д крило заховав
з п╕внеба.
Пригорнула ╕ я
подушку,
та приснився не той,
що треба.
15.12.2016

ВЖЕ НЕДАЛЕКО ЗОВС╤М ДО Р╤ЗДВА
Зимовий день. З морозом, як годиться.
В в╕др╕ на ╜анку кварта б’╓ться в л╕д.
Пару╓ в небо з вулиц╕ криниця,
в замет╕ стежку порпа╓ сус╕д.

Насупилася з-п╕д остр╕шку клуня,
ступають кури з оглядом на сн╕г.
Прикраса двору – сн╕гова бабуня,
трима╓ м╕цно в╕ник-обер╕г.

Ялинка ловить лапами сн╕жинки,
зубами пес ляка╓ б╕лих мух.
Заждався д╕дух свята ще з обжинку,
стр╕пнувся враз, аж захопило дух.

С╕льсько╖ церкви мак╕вку ╕ плеч╕
зима пухнастим хутром накрива.
Колядки вже розсп╕ву╓ малеча,
бо ж недалеко зовс╕м до Р╕здва.
23.12.2016

На фото: Галина Литовченко ╕ В╕ктор Стус у «Кримськ╕й св╕тлиц╕», С╕мферополь, листопад 2016 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 30.12.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17887

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков