Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КУДИ ДИВИТЬСЯ М╤СЯЦЬ...
23 жовтня — свято ╢вламп╕я ╕ ╢вламп╕╖


ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: ╥ДУ В ГОСТ╤!
Сьогодн╕ господинею Л╕тературно╖ стор╕нки КС ╓ в╕дома кримська укра╖нська поетеса пан╕ Галина...


ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 23.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 23.12.2016
ТАК╤ ВОНИ – НАМИСТИНИ ЩАСТЯ

Нещодавно у дрогобицькому видавництв╕ «Посв╕т» вийшла четверта зб╕рка в╕рш╕в «Щастя любити» закарпатсько╖ поетеси Мар╕╖ Грицан, члена Всеукра╖нського об’╓днання «Письменники Бойк╕вщини», М╕жнародно╖ громадсько╖ орган╕зац╕╖ «Св╕товий конгрес бойк╕в».
Авторка народилася в сел╕ Красне Тяч╕вського району, п╕сля навчання у Н╕копольському педагог╕чному училищ╕ та Дрогобицькому педун╕верситет╕ тут же працю╓ понад чверть в╕ку учителем початкових клас╕в. Друкувалася в р╕зних пер╕одичних виданнях, в тому числ╕ у льв╕вському журнал╕ «Дзв╕н», неодноразово ╖╖ поез╕╖ звучали на канал╕ «Тиса» в програм╕ «Л╕тературний монолог» тощо.
╢ одна характерна особлив╕сть творчост╕ Мар╕╖ Грицан. Як ╕ в попередн╕х зб╕рках «Голос душ╕» (2006), «Струни любов╕» (2006), «Джерела мудрост╕» (2013), Мар╕я Грицан у в╕ршах не просто д╕литься сво╖ми спостереженнями та враженнями, а, так би мовити, досл╕джу╓ психолог╕ю людини, ╖╖ почуття, намага╓ться проникнути у найпота╓мн╕ш╕ закутки душ╕. Саме тому ╖╖ твори, як чутлив╕ струни, то н╕жно бринять, то вилунюють передзвонами, не залишаючи н╕кого байдужим. Так вони звучали в авторському виконанн╕ з╕ сцени м╕жнародного фестивалю «Балт╕йськ╕ зор╕» у Риз╕. Без переб╕льшення можна сказати, що ╖╖ поез╕╖ – то сво╓р╕дн╕ ф╕льтри, як╕ допомагають слухачам пережити житт╓рад╕сн╕ хвилини очищення в╕д буденних негаразд╕в ╕ тривог. Для сучасно╖ людини, переповнено╖ протир╕ччями, сумн╕вами, негативною ╕нформац╕╓ю, таке очищення просто необх╕дне. См╕ю завважити, що нин╕ в Укра╖н╕ не багато поет╕в, як╕ б так проникливо, тонко ╕ точно в╕дображали та передавали найр╕зноман╕тн╕ш╕ порухи душ╕.
Так от щодо поняття щастя, яке винесено автором у назву зб╕рки. Зрозум╕ло, у кожного власне його розум╕ння. Для декого щастя – м╕льйонн╕ рахунки в банках ╕ краще в офшорних, для ╕нших – фешенебельн╕ ма╓тки в Укра╖н╕ чи за кордоном, наявн╕сть шикарних яхт, ╕номарок ╕ нав╕ть «золотих батон╕в». ╥х не мучать докори сумл╕ння за те, що т╕ багатства вони накопичили нечесно за рахунок грабунк╕в та обману сво╖х земляк╕в. А все через те, що таке ╖хн╓ розум╕ння сво╓╖ рол╕ у цьому житт╕, такий у них ментал╕тет ╕ виховання. Як стверджу╓ поетеса, так╕ людц╕ не зрозум╕ли, що таке щастя любити ╕нших, як самих себе, дбати про велич ╕ м╕ць Батьк╕вщини – то для них пуст╕ слова. Саме тому нин╕ корупц╕я знову перетворю╓ Укра╖ну на ру╖ну.
У Мар╕╖ Грицан зовс╕м протилежне бачення сенсу буття. Не випадково у багатьох ╖╖ поез╕ях ЩАСТЯ ╕ ЛЮБОВ ув╕йшли в заголовки. Це ╖╖ житт╓ве кредо, закони, яких вона намага╓ться дотримуватися у в╕ршах, у вихованн╕ д╕твори в школ╕, у стосунках з людьми. Ось як вона про це пише у в╕рш╕ «Намисто ╕з щастя»:

Я на нитку нанизую
Щастя сво╓, як намисто:
Кожну посм╕шку н╕жну,
Вс╕ добр╕ й ласкав╕ слова,
Кожну думку ╕ мр╕ю,
Ще й дос╕ незаймано-чисту.
Т╕льки б нитка ╕з щастя
Над╕йно-м╕цною була.
…Я намистом ╕з щастя
╤з ближн╕м завжди под╕люся
╤ розсиплю його
Перед кожним, хто здатен любить…

Отак намисто в авторськ╕й обробц╕ перетворю╓тсья на образ щастя, який поетеса змальову╓ у р╕зних вим╕рах та ракурсах. Деколи ╖╖ в╕рш╕ нагадують молитви, з якими вона зверта╓ться до Всевишнього, аби в╕н подарував людям благодать у вигляд╕ любов╕, радост╕, гармон╕╖. ╥й, як ╕ кожн╕й людин╕, тим паче ж╕нц╕, дуже важливо «Знати, що ╓ далеко Тепл╕ й ласкав╕ оч╕, Що в холоди з╕гр╕ють Зранку чи оп╕вноч╕. Що ╓ на св╕т╕ серце, Що в одн╕м ритм╕ б’╓ться З серцем тво╖м щоднини» (в╕рш «Знати, що ти потр╕бен»). ╤ задля цього вона ладна на все: «хочу для когось все ж щасливою бути миттю» (в╕рш «Мить щастя»).
Якщо в першому цикл╕ зб╕рки, що так ╕ зветься - «Будьмо щасливими!!!», наголошу╓ться на потреб╕ людей у щаст╕, то в другому – «Що в св╕т╕ ╓ свят╕ше за любов» авторка об╜рунтову╓: щасливим можна бути, лише впустивши у сво╓ серце любов – до свого обранця, до земляк╕в, до р╕дного краю, природи, В╕тчизни. Усе це разом здатне ощасливити людину. У ╖╖ розум╕нн╕ любов – це найголовн╕ша складова щастя, ота найяскрав╕ша намистина. ╤ майстерно в цьому перекону╓, для не╖ то «Любов, яка не прагне нагород, Як╕й не треба н╕ посад, н╕ слави».
Принаг╕дно сл╕д зазначити, що Мар╕я Грицан, пишучи про любов, прагне уникати декларац╕й, як╕ здатн╕ н╕велювати це святе почуття, ╕ створю╓ його зримий, чутт╓вий образ:

Моя любов – мов навесн╕ р╕ка,
╥й м╕ж двома зат╕сно берегами,
Прорвавши дамби, рветься вниз лугами,
Колись з малого вир╕сши струмка.
(в╕рш «Моя любов»)

А ось ╕нший образ любов╕ – д╕вчини, що самов╕ддано дола╓ ус╕ перешкоди: в╕н так нагаду╓ п╕сенн╕ мотиви укра╖нсько╖ народно╖ творчост╕.

Ген дорогами, за порогами,
╤з над╕ями ╕ тривогами,
Пом╕ж горами ╕ потоками
Йшла любов до нас др╕бнокроками.
…Умивалася вранц╕ росами,
Утиралася довгокосами,
Була спраглою ╕ голодною,
Йшла у день вона й н╕ч холодную…
(«Дорога любов╕»)

Авторка в╕рить у силу любов╕ – могутню, в╕чну, незнищенну – ╕ пише:

Бо все минуще: рад╕сть ╕ журба.
Бо тл╕нне все: цей св╕т ╕ ми у ньому.
Бо ╓ к╕нець ╕ доброму, ╕ злому.
Лише в любов╕ ф╕н╕шу нема!
…Але ж ╕сну╓ ╕стина одв╕чна:
Любов живе – коли ╕ нас нема».
(«Безк╕нечн╕сть любов╕»)

Законом╕рно, що, мр╕ючи про щастя, Мар╕я Грицан ц╕лком природно спов╕ду╓ться у любов╕ до сво╓╖ Батьк╕вщини. Один ╕з цикл╕в зб╕рки так ╕ назива╓ться – «Мо╖й Укра╖н╕». Говорячи про радощ╕ ╕ печал╕, гостро критикуючи ус╕ляких запроданц╕в та корупц╕онер╕в, безв╕дпов╕дальних чинуш, вона попри все в╕рить у щасливу долю В╕тчизни та укра╖нського народу. ╤ присвячу╓ ╖м в╕рш╕ «Моя Укра╖но», «Сину Укра╖ни», «╢днаймося, браття», «Землякам за кордоном», «Народним обранцям». Ось як про це вона промовля╓ у в╕рш╕ «М╕й р╕дний краю»:

Ти, р╕дний краю, ранками мен╕
На п╕дв╕сних мостах гойда╓ш душу,
Й куди б дороги не вели в житт╕,
А я завжди сюди вертати мушу…

Отак Мар╕я Грицан, закарпатська поетеса, в далекому сел╕ мр╕╓ ╕ дба╓ про благополуччя вс╕╓╖ Укра╖ни в╕д заходу до сходу, в╕д п╕вноч╕ до п╕вдня, а також усього св╕ту. Даруючи сво╖ яскрав╕ намистини, вс╕м народам вона бажа╓ щастя, любов╕ ╕ добра. Справжн╕й поет ╕накше себе не мислить – так йому велено Творцем.

В╕ктор Стус,
член НСПУ, заслужений журнал╕ст Укра╖ни, заслужений журнал╕ст АР Крим

Мар╕я ГРИЦАН
 
ЯК╤ Ж МИ ЩАСЛИВ╤...
Як╕ ж ми щаслив╕ – кому дарував Бог любов,
╤ як мен╕ жаль вс╕х отих, хто обд╕лений нею.
Вс╕х тих, хто н╕ разу, в душ╕, не п╕днявсь над Землею,
Хто горд╕сть й пиху у самому ж соб╕ не зборов.
 
Як╕ ж ми щаслив╕ – хто дос╕ л╕та╓ до з╕р,
Бо ми в ц╕м польот╕ не тягнем важке за собою,
Нам там н╕ до чого н╕ злато, н╕ ср╕бло з тобою,
Бо там не ╕сну╓ знайомих усталених м╕р.
 
Як╕ ж ми щаслив╕ – хто слави не жде й нагород,
Кого влада й грош╕ н╕коли ╕ще не тру╖ли.
Можливо, був час, як ми вдосталь чогось не до╖ли,
Та нам за це кам╕нь н╕хто не кидав у город.
 
Ми можем позаздрить соб╕, що кохали в житт╕,
Та так, що й себе у тих нетрях кохання губили.
Та нав╕ть у ц╕м ми н╕ разу себе не зганьбили,
Бо красти чуже ми не мали соб╕ на мет╕.
 
Нам Бог дарував оц╕ св╕тл╕ й свят╕ почуття,
Щоб ми ╖х в соб╕ берегли ╕ без жалю д╕лились,
Щоб ми йому щиро уранц╕ за це помолились
╤ вдячн╕сть несли за Любов йому ц╕ле життя.
 
ЩАСТЯ КОЖН╤Й С╤М’╥
Даруй нам, Боже, кожному с╕м’ю,
Де б нас чекали, берегли й любили,
Де б нам слова любов╕ говорили,
Де можна серце й душу гр╕ть свою.
 
Даруй ус╕м над╕йних рук тепло,
Як╕ б в об╕ймах в холод з╕гр╕вали.
„Ти не замерз?” – з турботою питали.
„Ми так тебе чека╓мо давно”.
 
Де б поц╕лунком зустр╕чали нас
╤ поц╕лунком ранком проводжали.
„Ти бережи себе” – усл╕д казали
╤ крадькома молилися за нас.
 
Щоб можна було в довг╕ вечори,
У одну ковдру разом загорнутись,
В розмовах „про життя” ураз забутись
Ул╕тку, чи зимово╖ пори.
 
Волосся н╕жно гладити й щоку,
╤ р╕дних губ тепла щодень торкатись.
╤ завжди разом плакать ╕ см╕ятись,
Г╕рчить ц╕лунком щастя до смаку.

Щоб ╕з далеких ╕ близьких дор╕г
У р╕дний д╕м нам птахою лет╕ти,
Щоб нас могли там завжди зрозум╕ти,
Щоб кожен один одного бер╕г.
 
Зв╕льни ус╕х в╕д ревнощ╕в оков,
З╕шли вс╕м н╕жн╕сть, ласку й розум╕ння,
Гординю забери й навчи терп╕ння...
Даруй вс╕м с╕м’ям, Господи, Любов.

 
Я В╤РЮ, НАД╤ЮСЬ, ЛЮБЛЮ...
Ти зна╓ш, а я щаслива,
Не дивлячись на усе,
Й це щастя на сво╖х крилах
Удалеч мене несе.

Ти зна╓ш, а я ще вм╕ю
В╕дчути тепло душ╕,
╤ тому, хто розум╕╓,
Пишу я сво╖ в╕рш╕.
 
Ти зна╓ш, а я ще в╕рю
У св╕тло сердець людських.
╤ ранками часто мр╕ю
З╕гр╕ти сво╓ в╕д них.

Ти зна╓ш, а я над╕юсь,
Що св╕тло сильн╕ш п╕тьми.
Й за все, у що свято в╕рю,
Готова стоять грудьми.
 
Ти зна╓ш - я ще дивуюсь
Буденним, бува, речам,
╤ ледь не щодня я чую
Маленьким себе д╕вчам.

А я у любов ще в╕рю
Й на хвилях ╖╖ пливу.
Бо я ще любити вм╕ю,
Можливо, тому й живу.

ЩО В СВ╤Т╤ ╢ СВЯТ╤ШЕ ЗА ЛЮБОВ?
Що в св╕т╕ ╓ свят╕ше за любов?
Н╕, не за пристрасть, не за поц╕лунки,
Не за ночей хм╕льних солодк╕ трунки –
Я вам кажу про ту святу любов.
 
Про ту любов, що щедро в╕дда╓
Й н╕чого не чека взам╕н за себе,
Про ту, що щедро нам з╕слало небо,
А Бог гр╕ха н╕кому не да╓.
 
Любов, яка не прагне нагород,
Як╕й не треба н╕ посад, н╕ слави,
Яку з небес нам ангели з╕слали –
Сам╕ ╖╖ розн╕сши м╕ж народ.
 
Про ту любов, що п╕дн╕ма до з╕р,
Й готова ц╕лий Всесв╕т об╕йняти,
Яко╖ в нас ╕ смерт╕ не в╕дняти,
Що довжини й ваги не зна╓ м╕р.
 
Таку любов лиш обран╕ несуть.
„Дозволь нам, Боже, бути пом╕ж ними,
Щоб добрих стало б╕льше пом╕ж злими,
Дозволь нам вс╕м ╖╖ п╕знати суть”.

Я НЕ ВМ╤Ю НАПОЛОВИНУ
А я не вм╕ю так – наполовину,
Наполовину душу в╕ддавати,
Наполовину визнавать провину
╤ якось половинно покохати.
 
Якщо люблю, то вже люблю без м╕ри,
Без в╕льних м╕сць у серц╕ для вс╕х ╕нших.
Наполовину не бува дов╕ри,
Наполовину не напишеш в╕рш╕.
 
А ще, в житт╕ я з тих, що не ум╕ють
Для когось бути - з багатьох одною.
╢диною завжди я бути мр╕ю.
Тому так важко ╕ мен╕, й з╕ мною.
 
Бо я не вм╕ю так – наполовину
Над╕ятись, ╕ в╕рити, й любити.
Я знаю, що колись ╕з цим ╕ згину -
Та не навчусь наполовину жити.
 
 
МОЯ УКРА╥НО
 
Моя Укра╖но, обшарпана в╕тром з╕ сходу,
╤ теплою кров’ю облита, мов серце мо╓.
Чи кращую долю д╕станеш колись в нагороду?
Чи десь у в╕ках загубилося щастя тво╓?
 
Моя Укра╖но, гостинна ╕ щедра, як мати,
Що хл╕бом та с╕ллю в╕та╓ш з порога гостей.
У дверях в╕дчинених просиш: „Заходьте у хату,
Лише не приносьте до не╖ поганих в╕стей.
 
Лише не топч╕ть ╕ не нищ╕ть пшеничного лану,
В криницю не плюйте, з вишень не ламайте г╕лки.
╤ дочок мо╖х не безчест╕ть навмисне чи сп’яну,
То будемо жити у мир╕ ╕з вами в╕ки.
 
Та т╕льки ваш чоб╕т брудний потолочить пос╕ви,
Затопче р╕ллю мою ваша немирна броня –
Одержите те, що сам╕ ви, заброди, хот╕ли,
Не буде м╕ж нами сус╕дства ╕ „Доброго дня”.
 
Вкра╖но моя, може зглянеться Бог над тобою?
╤ може в╕дверне орду в╕д порогу твого?
╤ вип’╓м за щастя ми келих любов╕ з тобою,
Як Небо почу╓ молитву народу мого.
 
М╤Й Р╤ДНИЙ КРАЮ
Ти, р╕дний краю, ранками мен╕
На п╕дв╕сних мостах гойда╓ш душу,
Й куди б дороги не вели в житт╕,
А я завжди сюди вертатись мушу.
 
Де так чару╓ душу сп╕в тремб╕т
Й вершини г╕р сягають аж за хмари,
Ти мр╕╖ ╕ думки мо╖ щодень
Зганя╓ш, мов овець, в сво╖ кошари.
 
Куди б не йшла, хоч на короткий час,
Я душу ╕з тобою залишаю,
Моя любове, щира ╕ земна,
М╕й та╓мничий смерековий краю.

На зн╕мку: Мар╕я Грицан дару╓ свою зб╕рку «Щастя любити» В╕ктору Стусу

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 23.12.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17824

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков