Версiя для друку Обговорити в форумi

Кінець осені - початок зими на Чорному морі - час штормів, час змагання циклонів і антициклонів. Батожене пронизливо-колючими братами левантами, запінене море натужно б'ється в берегах, і не маючи виходу, поступово остигає, втрачає тепло гарячого, палкого, але вже минулого літа.
Після одного з таких штормів, коли майже добу багатотонні піняві хвилі стрясали пласкі піщані береги Ярилгацької бухти, вирішив прогулятися по пляжу. Гуляючи зазвичай уздовж скель, не був на ньому вже давно. Побачене вразило. З півкілометра пляжу, найкращу колись його частину, було завалено битим камінням. Цілі розсипи сірого кострубатого камінюччя поховали під собою м'якенький золотий пісок, на якому десятиліттями так полюбляли вигріватися туристи.
Тут, заради справедливості, варто визнати, що перше каміння зимові шторми почали виносити на край пляжу ще років п'ять тому. Ніхто не міг тоді достеменно сказати, звідки воно бралось. Єдине, що спадало на думку, це те, що баржі свого часу, можливо, не досить далеко відвозили від берега побічний продукт роботи землечерпалки, яка прорізала суднохідний канал до озера Панське та працювала на поглибленні акваторії в ході будівництва порту Чорноморськ. Але ж від часу будівництва порту до появи першого каміння минуло більш ніж півсторіччя. Та й не маємо свідчень, що вийнятий скельний грунт висипався під берегом. Скоріш за все, він був використаний десь як будівельний матеріал. Отже, та версія не відповідає дійсності.
Але ж каміння прибуває останнім часом у все наростаючій кількості. Так, дивись, дійде до того, що скоро об'являть, мовляв, то диверсія мстивих бандерівців, які щоночі підгрібають на своїх коритах під наші береги та й підсипають тихцем те каміння, аби занапастити туристичну інфраструктуру перлини північно-західного Криму.
А й справді, останні два роки біля кримського узбережжя Каркінітської затоки, зокрема, в районі Бакальської банки відбувається якесь підозріле пожвавлення. От, лишень... зовсім не з бандерівського боку. Натомість, завсідниками тут стали дуже особливі судна, які базуються в Комишевій бухті порту Севастополь.
Найперше, це “Печора” та “Трофа”. Обидва є морськими драгами-рефулерами, себто, суднами, які використовують для розробки розсипних або пухких осадових родовищ, що залягають на шельфі — в прибережній та прилеглій до неї глибинній зоні акваторій морів. Неважко, відтак, здогадатися, чим вони займаються на піщаній Бакальській банці. Питання в іншому: наскільки та діяльність є законною? І питання те зовсім не пусте, якщо пригадати, той вал обурення, який викликала їхня діяльність на шельфі Південнобережжя, зокрема, в районі Ялти та Севастополя в 2012 та 2013 роках. Тоді громадські екологи здійняли тривогу через варварський видобуток піску, який загрожував знищенням нечисленним піщаним пляжам Південного берега. Екзальтована громадськість прив'язувала діяльність тих драг до потужного наступу, який море повело на узбережжя Криму, до змивання десятків гектарів берегової смуги. Тоді, услід за активістами-екологами, підняли свій голос вчені, а після того, як справа набула міжнародного розголосу, після відмашки з Києва заворушилася й місцева прокуратура, були подані і — неймовірно! — задоволені судові позови, якими заборонялось видобувати пісок біля того узбережжя.
Щоправда, рішення місцевих кримських судів легко скасовувались судами кримськими вищої інстанції, донецькими судами, і діяльність піскової мафії відновлювалась. Вся та тяганина продовжувалась з літа 2012-го аж до літа 2014 року. Відтоді ж наче обрізало. Маю на увазі протестний рух за збереження унікальної природи Криму. Відтак, ніяка прокуратура не опротестовує ще активнішу сьогодні діяльність компанії-власниці тих суденець. А нащо? Ніхто ж більше не збирається на екзальтовані мітинги на площі Нахімова, ніхто не подає позови до справедливого суду, ніхто не кричить “Спаси, Пу...!”.
Але ж ані “Печора”, ні “Трофа” не стали на прикол. Навпаки, сьогодні вони задіяні на повну потужність. Хіба що трохи в іншому місці — подалі від Севастополя, подалі від враженої вірусом екосвідомості екзальтованої спільноти — на Бакальській банці.
— Якийсь нездоровий ажіотаж влаштували навколо тих суденець, — подумає прагматичний читач. — Щойно затихло, як тепер ось знову намагаються здійняти галас. Ну, працюють собі люди й працюють. Видобувають вони ж не заховані вашими пращурами скарби, а найходовіший будівельний матеріал. Будь-яке будівництво зупиниться без нього.
Справді, яке ж будівництво без піску? Але чи означає те, що ліплячи свої тимчасові споруди, ми маємо руйнувати сам підмурок природи — те, що вона створювала упродовж тисяч і навіть мільйонів років, те, на чому базується вся її грандіозна, але, як виявляється, досить вразлива будівля?
— Облиште! — скажете мій прагматичний читач. — Куди слабкій людині тягатися з природою! Ми навіть за великого бажання не можемо й на крихту змінити її порухи, а не те, щоб хоч якось зашкодити будівлі, про яку мовите.
Фатальна помилка, мій читачу! На жаль, бездумно втручаючись своєю діяльністю в природний хід речей, людина вже завдала великої шкоди не те, що екосистемам окремих регіонів, а й планеті в цілому. Вмираючі зарегульовані ріки, гори смердючого сміття, апокаліптичні пожежі, зливи, що більше нагадують потоп, масштабна ерозія, зсуви на облисілих горах, пластикові острови посеред океану, щодалі ширші діри в озоновому щиті планети, з кожним десятиліттям все частіші й потужніші урагани та буревії — все те є прямою відповідальністю Homo-не дуже-Sapiens(a).
В нашому випадку, перш ніж таврувати чи обілювати когось, я пропоную зробити спершу простий аналіз, який допоможе кожному, хто читає ці рядки, зробити свій особистий висновок щодо того, чи може, справді, невелика компанія з двома непоказними суденцями завдати якоїсь відчутної шкоди природі мого Криму. Отож — до діла! Погляньмо для початку на потенціал згаданих “Трофи” та “Печори”, оцінімо масштаби діяльності компанії, власністю якої вони є.
Так, за даними компанії-власника (http://evening-crimea.com/news/17-06-2012_morskoj-stroitelnyj-pesok-iz-kryma-gruppa-kompanij-suesta), “Трофа” та “Печора” за один лише рейс можуть видобути з морського дна (глибина до 80 метрів) і доправити на своєму борту до перевалочного пункту (існували на 2014 рік, принаймні, в трьох кримських портах), відповідно, 1 600 та 3 500 тонн піску. І це лише два судна. За умови задіяння додаткових барж, ефективність їх роботи зростає в рази. Отож, за один лише рейс з морського дна вигрібається більше п'яти тисяч тонн піску, який море продукувало упродовж тисяч і навіть мільйонів років. 5 000 тонн за рейс. Чим не монстри?
Але не будемо демонізувати суденця, бо вони є не більше ніж інструментом в чиїхось, дійсно загребущих руках. Якщо ж ми зацікавимося, що ж то за руки, то нам ніяк не оминути знайомства з такою компанією, як “ЮгЭкоРесурс”. Саме вона та група “Суэста” мають найбезпосередніший стосунок як до самих цих суденець, так і до видобутку піску з дна моря. Очільником групи компаній “Суэста” значився до 2014 року такий собі Владислав Крот. Але з літа 2014 року це ім'я десь губиться. Зате очільником (генеральним директором) компанії “ЮгЭкоРесурс” і далі залишається Адарич Олександр В'ячеславович. Він же має стосунок до такої компанії, як “Західний Шельф”, де, у всякому разі, ще на 1 січня 2016 року, також значився генеральним директором (https://contragents.ru/zapadnyiy_shelf_ooo_1149204065746 ). Щоправда, за іншими даними, генеральним директором “Західного Шельфу” є пан Трубаров Данило Миколайович. Обидві компанії зареєстровані в місті Севастополі.
Тепер щодо технічних можливостей компанії (компаній) - власниці драг-рефулерів “Трофи” та “Печори”. Ще в 2012 році група компаній “Суэста” (власниця наших драг на той час) заявляла про можливість видобувати на місяць лише власними потужностями до 350 000 тонн піску. Задіявши ж додаткові технічні засоби, компанія бралася видобувати і перевантажувати до 500 000 тонн піску на місяць. Щоб краще уявити об'єм щоденно висмоктуваного з чорноморського дна піску, навіть за умови задіяння лише власних потужностей компанії, досить сказати, що ним можна вщерть заповнити 166 семидесятитонних вагонів-хопперів. За місяць таких вагонів набереться 5 000. Якщо вилаштувати їх в одну лінію, то такий потяг розтягнеться майже на 74 кілометри. Вражає? Отож...
Автор, звісно ж, не стверджує, що фірма “ЮгЭкоРесурс”, чи її клони, видобули за два минулі роки сім мільйонів тонн чорноморського піску — життя показує, що заявлене не часто відповідає реаліям — тим не менш, об'єми викачуваного піску, схоже, вражаючі, чи не так? Але ж останнім часом обидва рефулери частенько працюють на Бакальській банці в спарці з хоппер-баржою «Амур» (донедавна “Cotes-d'Armor", порт приписки Пемполь, Бретань, Франція, валова місткість 737 т) та судном для загальних вантажів (general cargo) “Иртыш” (донедавна “Stone”, порт приписки Братислава, валовою місткістю 2 193 т).
Тепер щодо законності тої діяльності. Свого часу Азово-Чорноморська екологічна інспекція спершу видавала, а потім, наче одумавшись (2013 р.), відбирала дозвіл “Суэcті” на видобуток морського піску. Суди то забороняли діяльність компанії, то скасовували рішення тої ж Азово-Чорноморської екоінспекції про відкликання виданого нею дозволу (Окружний адміністративний суд Криму), поновлювали скасовану ліцензію на видобуток піску в районі Севастополя (Донецький окружний адміністративний суд).
Як бачимо, пронирливій компанії доводилось непереливки. Пильні кримчани влаштували їй справжні щурячі перегони. Вистояти в тому пеклі вдалося виключно завдяки серйозним прибуткам, які були єдино твердою гарантією підтримки лоббістів в найвищих ешелонах влади.
То був безцінний досвід. Він, треба гадати, дуже придався нашим героям в непростий час кардинальних перемін. У всякому разі, компанія, як бачимо, знайшла повне розуміння і за теперішньої влади. Більше того, нові порядки явно сприяють її діяльності. З приходом “русского мира” якось враз зжухли, затихли непримиренні захисники природи. Поодинокі ж виступи для компанії з таким досвідом протистояння не значать майже нічого.
Не можна сказати, що федеральні природоохоронні закони схвалюють діяльність, проваджувану “ЮгЭкоРесурс”. Насправді, вони нічим не гірші за українські, а за тоталітарної системи мали б діяти невідворотніше і на порядок жорсткіше. Але ж... не діють! Причина?
Якщо згадати широко розрекламоване будівництво мосту через Керченську протоку, траси “Таврида”, які, безсумнівно, потребують величезної кількості будівельного матеріалу, то можна припустити, що якусь значну частину тої потреби якраз і покриває видобуток піску в районі Бакальської банки. Щоправда, на трасу “Таврида”, як кажуть, доправляють будівельні матеріали з Абхазії, Болгарії і навіть Туреччини. Можна лише уявити, що вони коштують! Недарма ж московитська приказка нагадує, що “за морем телушка полушка, да рубль перевоз”. Нещодавно пан Аксьонов зволили неймовірно гніватись якраз з приводу тих цін. І справді, ціни, наведені ним, вражають.
— У нас сьогодні будівельна галузь неконкурентоспроможна в порівнянні з материковою частиною через дорожнечу матеріалів, що поставляються, — зазначив “глава республіки”. — Ціни на пісок немислимі. Спекулянти зайняли цю нішу. Пісок по 1,5-1,7 тисячі рублів за тонну продають, а на материку дорожчого за 200 рублів немає. Знущаються над кримчанами.
Благородний гнів пана Аксьонова можна зрозуміти. Не дивно ж, що за подібних цін на привозні матеріали виникає величезна спокуса взяти те, що лежить поряд, особливо ж, коли розгорнуте таке грандіозне будівництво. Саме цим, схоже, і пояснюється вже згадуванана активність в Каркінітській затоці — тихі напівпіратські експедиції “Трофи” та “Печори”. Попри те, що федеральний закон не менш суворий до нищителів природи, тут, біля берегів Криму, з його невизначеним на сьогодні статусом, з його досить прогнозованим майбутнім, велике бажання московської влади переламати те майбутнє, прив'язати Крим до колапсуючої імперії за допомогою мосту, таке проходить.
Чи враховується при тому шкода, яка завдається природі? Питання, вочевидь, риторичне. Не треба бути дипломованим вченим-океанологом, аби розуміти, що екосистема невеликого моря, зокрема, такого особливого, такого унікального, як Чорне море, є надзвичайно вразливою. Власне, про те саме говорять і вчені. Так, водолази Інституту біології південних морів, досліджуючи ще в 2013 році ями, утворені в результаті видобутку піску в районі мису Фіолент, доповідали про їх швидке заповнення сірководнем. Хай і в обережних висловлюваннях, але про те ж саме мовить і завідуючий кафедрою геоекології Таврійської академії КФУ ім. Вернадського (так зветься нині наш університет) пан Анатолій Пасинков. Він вважає, що в Криму відсутні якісь значні ресурси будівельних матеріалів, які можна було б розробляти без шкоди для навколишнього середовища півострова.
— Є незаймані родовища піску в морі, але якщо вести розробки на глибині менше 30 метрів, то вздовж берега виникнуть негативні процеси — каже вчений.
Розкриває він і те, як нашому “ЮгЭкоРесурсу” і іншим подібним компаніям вдається оминати природоохоронні закони.
— У нас деякі видобувають негласно, причому, не порушуючи закон, — пояснює пан Анатолій. — Є такий виверт — дослідно-експлуатаційний видобуток. Це включає пошук, попередню, детальну і експлуатаційну розвідку. Під виглядом цієї розвідки і йде широкомасштабний видобуток піску, і ніхто ніяких претензій пред'явити не може.
Не може, чи не хоче? — напрошується питання. Адже так виходить, що і в цьому випадку мета, а особливо ж така благородна, як вибудовування залізобетонних “скрепів” — чи то, пак, Керченського мосту — виправдовує засоби. Будь які. Навіть коли пісок той добувається з глибин менших за 30 згадуваних паном Пасинковим метрів. Та й де б взятися більшим глибинам в мілководній Каркінітській затоці, де максимальна глибина по її західній межі складає 36 метрів, середня глибина 90% акваторії не перевищує 20 метрів, а в районі Бакальської банки, куди вчащають згадані судна, глибини сягають лише від 2 до 9 метрів!
Тож, як не крути, а так виходить, що вигрібаючи величезні обсяги піску, який відкладався упродовж мільйонів років (нагадаю принагідно, що зовсім поряд залягають каркінітські шари, які відкладалися ще в верхньому антропогені, 2588 мільйони років тому), сьогоднішні “будівничі” Криму уподібнюються... руйнівникам. Справді, який сенс навіть в найсучаснішому мості, якщо він вестиме до руїни? Адже саме на руїну перетворюється вже сьогодні один з найкращих пляжів Криму — багатокілометровий пляж Ярилгацької бухти. Та й хіба лише він один? Адже замість піску, яким течія, що йде уздовж південного берега затоки від Бакальської банки, упродовж незліченних тисячоліть підживлювала той пляж, вона несе сьогодні битий камінь, який лишають по собі загребущі, жадібні, бездумні монстри-временщики.
З огляду на вищенаведені причини, бачимо, що ані окупаційна московська влада, яка є відповідальною за все, що відбувається нині на півострові, ні влада місцева, кримська, яка мала б бути найбільш зацікавленою в збереженні природи Криму, не мають наміру припинити те злодійство.
Але ж мовчить і українська влада. Прочумуйтесь, панове! Одними гаслами типу: “Крим — це Україна” Крим не повернути. Знаходьте дієві засоби впливу на міжнародному рівні, на рівні ООН, її постійнодіючих комісій, аби припинити нищення унікального півострова вже сьогодні, адже заподіювана шкода такого рівня, що людині її виправити не під силу, а природі знадобляться на те сотні, а то й тисячі років.

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2016 > Тема "Резонанс"