Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 16.12.2016
СЮРПРИЗ ДЛЯ ШАНУВАЛЬНИК╤В

Тримаю в руках подарунок: нову книгу В╕ри Пальохи з Керч╕, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни та Сп╕лки письменник╕в Республ╕ки Крим, до яко╖ п╕вроку тому сама ж ╕ писала передн╓ слово. Звичайно ж, всю ╖╖ прочитала ще в рукопис╕, але переглядати та перечитувати твори вже в св╕жому виданн╕ с╕мферопольського видавництва «Доля» – то вже ╕нше в╕дчуття. Впевнена, що книга зац╕кавить шанувальник╕в авторки насамперед через те, що це – прозове художньо-публ╕цистичне видання, а пан╕ В╕ра б╕льш в╕дома, як поетеса. «Житт╓в╕ горизонти» - це ╖╖ дебют, перша спроба оприлюднити твори, як╕ були написан╕ в р╕зн╕ роки, деяк╕ з них нав╕ть тод╕, коли В╕ра Пальоха ще була В╕рою Прядкою. ╤ спроба, на м╕й погляд, виявилася вдалою.
Л╕тературн╕ замальовки, есе╖, новели, нариси, статт╕ писалися ╕ в р╕дн╕й Мороз╕вц╕, що в М╕ловському район╕ на Луганщин╕, ╕ в обласному центр╕ Донбасу в студентський пер╕од, ╕ в Керч╕, де авторка мешка╓ з родиною нин╕ ╕ вчителю╓ в л╕це╖ мистецтв. Вони, як т╕ кольоров╕ скельця з дитячо╖ ╕грашки в твор╕ «Калейдоскоп», що в╕дкрива╓ перший цикл книги, дивують знайомством з ц╕кавим персонажем, новим сюжетом та художньо-вдалим його викладенням. «Спекотне л╕то в ситцевому сарафан╕ з сухими травами й скошеними полями зм╕нювалося кольоровою ос╕нню ╕з соковитими червонобокими яблуками ╕ жовтими грушами, а остання – зимою з чар╕вними в╕зерунками морозу на шибках, а за нею надходила весна-красна, кв╕том ╕ зелом закосичена», - це цитата з новели «Мр╕я про море». Чита╓ш ╕ сприйма╓ш зм╕ни, що в╕дбуваються у природ╕, як р╕знобарвн╕ в╕зерунки в дитячому калейдоскоп╕. ╤ плинн╕сть часу, рад╕сн╕ мит╕ якого зм╕нюються на сумн╕ (а пот╕м навпаки), в житт╕ л╕тературних ╕ справжн╕х, не видуманих геро╖в твор╕в, теж нагадують оберти дзеркал т╕╓╖ дитячо╖ ╕грашки.
Ц╕кав╕ художн╕ знах╕дки зустр╕чаються в митт╓вих замальовках та етюдах з другого розд╕лу «М╕н╕атюри». «Червнева н╕ч спустилася на землю, сховала кущ╕ верболозу та обняла стару скрипучу вербу. Торкнулася лона нескошено╖ шовково╖ трави ╕ поц╕лувала гол╕вки б╕ло-рожевих п╕вон╕й. А пот╕м лягла спочивати до самого ранку в молодому вишняку», - так майстерно опису╓ авторка перш╕ хвилини л╕тньо╖ ноч╕ в однойменному етюд╕. ╤ д╕╖ та помисли дощу, немов живо╖ ╕стоти, що вимальован╕ художн╕м словом, неначе пензлем на полотн╕, виникають в уяв╕ п╕д час прочитання етюду «Дощ»: «Др╕бним ср╕бним греб╕нцем розч╕сував покоси. Стукав у в╕конце сонно╖ р╕чки…»
Ц╕ коротеньк╕ л╕ричн╕ пейзажн╕ замальовки найкраще характеризують ставлення пан╕ В╕ри до природи, стверджують ╖╖ небайдуж╕сть до навколишньо╖ краси, а часом повертають ╕ в далеке минуле, як прим╕ром м╕н╕атюра «Садок вишневий коло хати…». Вишня б╕ля батьк╕всько╖ осел╕ в пер╕од цв╕т╕ння сприйма╓ться авторкою як та Шевченк╕вська, з травневими хрущами, що гудуть над ╖╖ г╕ллям веч╕рньо╖ пори.
Публ╕цистичний розд╕л вм╕щу╓ в соб╕ розпов╕д╕ про односельчан В╕ри Пальохи – ветеран╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, колгоспних ветеран╕в-прац╕вник╕в та учител╕в-наставник╕в. В╕ддан╕ сво╖й профес╕╖, укра╖нському народов╕ та сво╖й Батьк╕вщин╕, вони заслуговують на те, щоб наступн╕ покол╕ння земляк╕в пам’ятали ╖х. Доповнюють розд╕л св╕тлини р╕дних авторки та геро╖в ╖╖ твор╕в.
Зак╕нчу╓ сво╓ перше прозове видання пан╕ В╕ра в╕дданням шани пам’ят╕ сво╓му л╕тературному наставников╕, в╕домому в Укра╖н╕ кримському поетов╕, уродженцю Черкащини Данилов╕ Андр╕йовичу Кононенку та невмирущому Кобзарев╕, батьков╕ численно╖ творчо╖ родини укра╖нського письменництва.
Маю над╕ю, що цей почин, як письменника-проза╖ка, додасть В╕р╕ Пальос╕ нових задум╕в та ц╕кавих ╕дей.

Галина ЛИТОВЧЕНКО, член НСПУ
Бахчисарайський район, с. В╕л╕не

В╕ра ПАЛЬОХА
ОС╤НЬ
(панорамна замальовка)

Ос╕нь танцювала в багряному вальс╕. Жовте й червоне листя кружляло парами. Кленовий лист в╕д╕рвався в╕д гурту, стр╕мко п╕днявся вгору, зробив к╕лька па й безшумно впав на землю. Розлога шовковиця зривалася також у танок, та в╕тер-друзяка тихо заколисував ╖╖: «Ще не час!». Стара акац╕я непом╕тно посм╕халася, хитаючи головою у такт танцю, розводила безпорадно руками. Неподал╕к сором’язливо червон╕ла калина в╕д зачудованого погляду велета-дуба. Ця картина ос╕ннього р╕знобарв’я, небачено╖ строкатост╕ радо з╕гр╕вала серця ╕ душу перехожих.
Господиня ос╕нь в╕нчала сонцеграйною короною закоханих. Ткала ╕з золота довгу, серпанкову, з в╕т╕юватими в╕зерунками фату наречен╕й. Стелила молодятам м’яку дор╕жку в щасливе майбутн╓. Пригощала достиглими яблуками й грушами, сливами й виноградом… Несла багатство, затишок ╕ добробут с╕мейного життя.
Вона дарувала диво народження. Немовля з’являлося в чар╕вну ос╕нню пору красивим, сильним, щасливим. Зростало творчо обдарованою, тонкою поетичною натурою. Купалося в розкош╕ казкового довк╕лля.
Яка красива й мила ос╕нь! Вона ╓ в╕хою ╕ радост╕, ╕ розчарувань, ╕ в╕ри, ╕ над╕╖. ╤ що з того, що плаче холодними дощами, ляка╓ морозним в╕тром..?!
Ос╕нь прекрасна ╕ нав╕ть у сво╓му смутку!
Керч, 2016
 
ДОЩ
(етюд)

Веч╕р. Тихо.
Сонце, втомившись за день, лягло спочивати за л╕сом. Сут╕нки повол╕ сунули на село, вишнев╕ садки, с╕нокоси. В╕тер заблукав у зеленому лозняку, що розр╕сся б╕ля р╕чки. Н╕що, здавалось, не порушить спок╕й. Як щось раптом зашум╕ло, впало, дзенькнуло, покотилося в густу траву ╕… зникло. То починався дощ.
Краплинками коштовно╖ порцеляни спускався на листя дерев. Умивав з╕ сну н╕жно-рожевий цв╕т яблун╕. Падав на колюч╕ кущ╕ а╜русу й розл╕тався у вс╕ боки. Др╕бним ср╕бним греб╕нцем розч╕сував покоси. Стукав у в╕конце сонно╖ р╕чки. Пускав по н╕й мал╕ та велик╕ кола. Бився об берег ╕ безшумно зникав.
В╕н розбудив горобц╕в, що влаштувалися на ноч╕влю в очерет╕. Вони прокинулись, незадоволено цв╕р╕нькаючи, й полет╕ли шукати ╕нше сухе та затишне м╕сце.
А дощ ╕шов. ╤ все виблискувало в м╕сячному сяйв╕: дерева, кущ╕, трава…
с. Мороз╕вка, 2003 р╕к
 
СТАРА КРАСУНЯ–ЯБЛУНЯ
(новела)
Мо╖й бабус╕ Над╕╖ Олександр╕вн╕

У бабус╕ на об╕йст╕ росте стара красуня-яблуня. Ск╕льки ╖й рок╕в? Важко сказати. Та ск╕льки я пам’ятаю себе, вона кожного року раду╓ д╕тлах╕в смачними яблуками.
Ось уже й липень. Налива╓ться прозорою кров’ю «б╕лий налив», який аромат! Аж паморочиться в голов╕, коли вдиха╓ш терпкий, по-дитячому солодкий запах перших л╕тн╕х яблук.
Перехож╕ проходять повз стару яблуню, стишуючи ходу. Мабуть, згадують, як ╕з нетерп╕нням чекали в дитинств╕, коли вже достигнуть яблука. Й усм╕хнена бабуся скаже: «Уже час!» Чимдуж д╕тлахи поб╕жать до старо╖ красун╕-яблун╕, струшуючи ранкову кришталеву росу ╕з споришу, проганяючи сонячних зайчик╕в ╕з теплих калюж вчорашнього дощу.
Боже! Яке це щастя - рвати вже налитий соком «б╕лий налив», класти холодн╕ м’ячики-кульки за пазуху. А пот╕м сид╕ти в кол╕ однол╕тк╕в, см╕ятись, гомон╕ти ╕ ласувати першими яблуками.
Я теж зупиняюсь б╕ля старо╖ красун╕-яблун╕. Вдихаю п’янкий аромат «б╕лого наливу». М╕й погляд приверта╓ чорнобровий хлопчик, який заздр╕сно дивиться на яблуню. Та ось в╕н, крадькома озираючись, кинувся до не╖, з╕рвав ще зовс╕м зелене яблуко ╕ хутко зник у густих колючих кущах малини, – щоб бабуся не бачила. Хлопчик був такий зайнятий, що нав╕ть не пом╕тив, як його вит╕вку все ж таки п╕дглед╕ли. ╤ я посм╕хнулась.
Як швидко плине час. ╤ не пом╕тимо, як л╕то доб╕жить до к╕нця. А до бабус╕ на об╕йстя раптом зав╕та╓ золотокоса чар╕вниця ос╕нь. Прибере дбайливо стару яблуню в жовто-червон╕ шати, красуня-яблуня погомонить шершавими сухими листочками. Помаха╓ на прощання натрудженим г╕ллям. ╤ засне.
А взимку стар╕й яблун╕ присниться сон, що знов прийшла весна. Знов спалахнули б╕ло-рожев╕ св╕чечки. Забуяла молод╕стю стара красуня-яблуня. ╤ б╕лим кв╕том-сн╕гом посм╕хнулася ув╕ сн╕ перехожим. Грайливо обсипала ╖х н╕жними маленькими пелюсточками сн╕жинок. На щастя! На рад╕сть! На довг╕ л╕та! З роси ╕ води!
с. Мороз╕вка, 2003 р╕к

ЯК НАРОДЖУ╢ТЬСЯ СВ╤ТАНОК
(еск╕з)
КОНОНЕНКУ Д. А., поету

Край неба почина╓ св╕тл╕шати. Перш╕ промен╕ несм╕ливо торкаються сонно╖ земл╕. Кущ╕ й дерева струшують в╕тами з себе н╕чну прохолоду. ╤ летять-кружляють у вран╕шньому танку н╕жн╕ бл╕до-рожев╕ пелюстки груш╕-дички. Вони встеляють землю м’якою запашною ковдрою. Узл╕сся вдиха╓ на повн╕ груди весняний аромат, напо╓ний ранковою св╕ж╕стю незаймано╖ краси роздолля. Т╕нь ноч╕ тане, безшумно сповза╓ ╕з старезних велет╕в-дуб╕в ╕ хова╓ться в густ╕й соковит╕й зелен╕й трав╕, на як╕й виблискують коштовн╕ краплини порцеляни, що спраглими вустами п’ють сонячн╕ струмочки перших промен╕в. В╕тер повол╕ гойда╓ шовкову траву, переш╕пту╓ться з кущами колючого терну й б╕лими в╕ночками красун╕-калини, вклоня╓ться тенд╕тн╕й, струнк╕й, ╕з зеленими сережками берез╕, в╕та╓ться з кучерявим парубком-кленом. ╤, стр╕мко п╕днявшись угору, тоне в безодн╕ синього неба. Вран╕шн╓ небо м╕ниться, гра╓ веселковими барвами…
Народжу╓ться св╕танок.
м. С╕мферополь, 2006 р╕к
 
ПРОВ╤ДНА ЗОРЯ КРИМУ
(нарис)

Була весна. Сонце грало променями н╕жний теплий ноктюрн. Чорне море кидало на берег б╕л╕ буруни кучерявих хвиль. В╕тер пестив дбайливою рукою тенд╕тн╕ яскрав╕ кв╕ти, зелен╕ кущ╕ й дерева:
Земле моя кримська,
Ласко материнська,
Сонячний п╕вденний краю м╕й!
Степов╕ простори,
Зеленав╕ гори,
Моря нестихаючий приб╕й, –
читала в тиш╕ поетичн╕ рядки талановитого в╕домого укра╖нського поета-кримчанина, задушевного л╕рика – Данила Андр╕йовича Кононенка.
Данило Кононенко був для мене кимось далеким ╕ недосяжним. Але ж так хот╕лося познайомитися з поетом!
╤ ось така нагода випала. Я в м╕ст╕ С╕мферополь. Вир╕шила зайти в редакц╕ю газети «Кримська св╕тлиця». (У 2003 роц╕ Данило Андр╕йович працював шефом-редактором дитячо╖ газети «Джерельце» у редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця», де зав╕дував в╕дд╕лом л╕тератури). Швидко знайшла у м╕ст╕ базу-готель МДЦ «Артек». Стр╕мко п╕днялась по сходах. Нер╕шуче в╕дчинила потр╕бн╕ двер╕. Це була простора к╕мната, де стояло два чи три столи; на ст╕н╕ – полиц╕ з книгами. Тут панувала творча атмосфера.
Чолов╕к, який стояв посеред каб╕нету, уважно подивився на мене. Прив╕тна посм╕шка при╓мно осяяла його обличчя. Ось так ми ╕ познайомились. Коротко розказала про себе: родом з Луганщини, зак╕нчила Сх╕дноукра╖нський ун╕верситет, Луганський педагог╕чний ╕нститут ╕м. Т.Шевченка, ф╕лолог╕чний факультет, працюю учителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури в л╕це╖ мистецтв м. Керч╕, велика шанувальниця поетичного слова Данила Кононенка ╕ нав╕ть сама пробую писати в╕рш╕.
П╕сля ц╕╓╖ зустр╕ч╕ у нас зав’язалась творча дружба. Данило Андр╕йович став не лише для мене, але й для мо╖х учн╕в учителем ╕ наставником. Ми листувалися з нашим поетом-земляком. На стор╕нках дитячо╖ газети «Джерельце» почали регулярно з’являтися шк╕льн╕ зам╕тки член╕в клубу «Юний журнал╕ст». Одна ╕з старшокласниць, Ольга Шуракова, учениця 11-А класу, обрала тему досл╕дницько╖ роботи «Поетичн╕ барви слова - як ориг╕нальна ╕ художня досконал╕сть Данила Кононенка». У 2006 роц╕ захистила роботу на зас╕данн╕ Мало╖ академ╕╖ наук учн╕в навчальних заклад╕в (МАН) у м. С╕мферополь у секц╕╖ «Л╕тературознавство». Стала д╕йсним членом МАН.
Я вдячна дол╕, що особисто знала Данила Андр╕йовича Кононенка, митця високо╖ Поез╕╖. Саме в╕н був редактором мо╓╖ першо╖ зб╕рочки «Музика дол╕», що вийшла в 2010 роц╕ у видавництв╕ «Доля» в м. С╕мферополь, до яко╖ ще й написав п╕слямову «Вчителька, яка не т╕льки вчить, а й пише в╕рш╕». Данило Андр╕йович також редагував ╕ другу зб╕рку поез╕й «Осен╕ тиха хода», що вийшла в 2014 роц╕ у видавництв╕ «Доля» в м. С╕мферополь. З його легко╖ руки у вересн╕ 2012 року стала членом Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
Данило Кононенко – талановитий укра╖нський поет, який творив л╕тературу високу, чесну, загальновизнану читачем. Його в╕рш╕ ясн╕, прозор╕, сповнен╕ житт╓во╖ правдивост╕, простоти, щирост╕, переживань, роздум╕в про життя. У поетичних рядках розлито пахощ╕ степових кв╕т╕в, ╕ сьогодн╕ в них дзвенить п╕сня жайворонка, пломен╕ють маки…

м. Керч, 2012 р╕к

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 16.12.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17781

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков