Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НА ВОЛИН╤ ЗНАЙШЛИ СТАРОВИННУ ╤КОНУ, ЯКУ РЕСТАВРУВАВ ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Про ╕кону розпов╕в шевченкознавець, письменник, зав╕дувач кафедри журнал╕стики Нац╕онального...


ДРУГА ХВИЛЯ “СОЛОК╤╥”
Жодне ╕нтернет-видання не зам╕нить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким...


«СИН ВЛАШТУВАВСЯ В РУМ╤*, А ДОЧКА В КРИМУ»
Старовинний казахський висл╕в в╕добража╓ геопол╕тичне мислення наших пращур╕в.


КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 09.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 09.12.2016
«КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»: НЕПРОМИНАЮЧЕ ТЕПЛО

Вже скоро виповниться три роки, як «в╕дтиснуто» Крим. Певно, правильн╕ше в цьому контекст╕ використовувати слово «отжато». Не те, щоб в Укра╖н╕ не були знайом╕ з под╕бним явищем – б╕знес стикався з тим не раз — але в колах, де те практикують, користуються чомусь саме цим московитським сл╕вцем. Отже, три роки, як «без единого выстрела», три роки, як «в едином порыве всенародного волеизъявления», Крим, п╕д майор╕ння триколор╕в сус╕дньо╖ держави, мов приз, захоплений рейдером, «возвратился в родную гавань».
Майор╕ли при тому, щоправда, не лише триколори Москов╕╖. Автор пам’ята╓ як палахкот╕ли уздовж кримських дор╕г напередодн╕ скандального “референдуму” розливи б╕рюзово-блакитних з золотою тарак-тамгою кримськотатарських та жовто-блакитних прапор╕в держави Укра╖на, безпардонно п╕дриваючи м╕ф про всенародн╕сть «крымского волеизъявления». В╕д того видовища мимовол╕ спливала думка, що орган╕затори «референдуму», говорячи про одностайне прагнення народу Криму повернутися на батьк╕вщину, мали на уваз╕ якийсь ╕нший народ, якусь ╕ншу батьк╕вщину. Т╕, хто протестували проти рейдерства, вже були на сво╖й батьк╕вщин╕ – на батьк╕вщин╕ омр╕ян╕й ╕ вистраждан╕й, на батьк╕вщин╕, шлях до яко╖ був не менш довгим ╕ тернистим, н╕ж у племен ╤зра╖левих. ╤ вони не хот╕ли — ан╕ для себе, н╕, тим б╕льш, для батьк╕вщини — повернення назад, п╕д скр╓пи нов╕тнього фараона, ╕ не боялися заявляти про те в╕дкрито, недвозначно, на повний голос. ╤ це попри те, що йшов вже трет╕й тиждень окупац╕╖, що вже затих Кримський Майдан, що по дорогах уздовж ряд╕в демонстрант╕в на повн╕й швидкост╕ гуркот╕ли заповнен╕ зеленими марс╕янами «урали» та «камази», що в кожному б╕льш-менш значному селищ╕ вже були розм╕щен╕ як не т╕ ж марс╕яни, то «казаки». Ц╕ не хот╕ли повернення до ╕мперського «раю», нав╕ть попри те, що правител╕ держави, до яко╖ входила тепер земля пращур╕в, не зустр╕ли ╖х свого часу розпростертими об╕ймами. Мудр╕сть народу, який пройшов так╕ неймов╕рн╕ випробування, мала, попри те, ясне бачення того, що за чортополохом, якого вистачало скр╕зь, тут, в Укра╖н╕, таки проростають сходи нового. Тож чи можна було не милуватися, не захоплюватися ними! Г╕рчило лише те, що серед тих демонстрант╕в укра╖нц╕в Криму було не надто багато. Так само, як ╕ етн╕чних московит╕в. Та вони все ж були — ╕ т╕, й ╕нш╕. Це вони стояли пот╕м дн╕ ╕ ноч╕ п╕д тими к╕лькома в╕дд╕лками ФМС на весь Крим, аби встигнути в╕дмовитись в╕д накидуваного чохом громадянства кра╖ни-агресора, це вони, ц╕лком св╕дом╕ можливост╕ розплати з боку розшал╕ло╖ в╕д безкарност╕ “самооборони” вив╕шували жовто-блакитн╕ прапори, як Володимир Балух, писали в╕дчайдушн╕ блоги, як Л╕за Богуцька, проводили проукра╖нськ╕ заходи, як Леон╕д Кузьм╕н, Олександр Кравченко, це вони демонстративно сп╕вали г╕мн Укра╖ни, як т╕ ялтинськ╕ випускники 2015 року, як те д╕вча на ялтинськ╕й набережн╕й 24 серпня 2014 року, це вони, вдягнувши вишиванку, а чи й без не╖, приходять щоразу покласти кв╕ти до пам'ятника Кобзарев╕ чи в╕дв╕дати службу в церкв╕ Ки╖вського патр╕архату, це вони, не даючи занапастити г╕дн╕сть сво╓╖ нац╕╖, разом з кримськими татарами тримають сьогодн╕ Укра╖ну в Криму. Але то ма╓ свою ц╕ну. За те розплачуються цькуванням, обшуками, затриманнями, арештами, тортурами в заст╕нках, судилищами, роками невол╕, викраденнями, пол╕тичними вбивствами.
Майже три роки, як “без единого выстрела”, п╕д час штурму 13-го фотограмметричного центру Головного управл╕ння оперативного забезпечення Збройних Сил Укра╖ни, головор╕зами Г╕рк╕на було застрелено прапорщика ц╕╓╖ в╕йськово╖ частини Сокурова Серг╕я В╕кторовича, поранено кап╕тана Федуна В. А., жорстоко, з застосуванням арматурних прутк╕в та палиць, побито ще одного вояка, захоплено в полон командира ц╕╓╖ частини Андр╕я Андрюшина, на якого чинився тиск з метою примусити його перейти на б╕к ворога — ╕ це лише одна в╕йськова частина. Ми пам'ятат╓мо все.
Майже три роки, як в дус╕ сумнозв╕сних “ескадрон╕в смерт╕” прямо на головн╕й площ╕ С╕мферополя захоплено, а в подальшому страчено без суду ╕ сл╕дства Решата Аметова. Загалом, за даними заступника голови Меджл╕су кримськотатарського народу Нар╕мана Джеляла, в╕д початку московсько╖ окупац╕╖ зникло безв╕сти щонайменше п'ятнадцять кримських татар. Двох з них — Едема Асанова та Джохара Мелясанова, так само, як ╕ Решата Аметова, невдовз╕ п╕сля викрадення було знайдено мертвими. До сьогодн╕ нема жодних даних про останнього викраденого — члена Виконавчо╖ ради Св╕тового конгресу кримських татар, члена рег╕онального меджл╕су Ерв╕на ╤браг╕мова.
Те ж саме ╕ з свободою слова. Ось вже майже три роки, як з Криму витиснуто незалежн╕ газети, рад╕останц╕╖, телеканали. Центр журнал╕стських розсл╕дувань, Чорноморська ТРК, BlackSeaNews, ATR, Lale, Radio Meidan, телепрограма «Р╕дна хата» Олександра Польченка — вс╕ вони “не прийшлися до двору” влади кра╖ни-загарбника. Тих журнал╕ст╕в, як╕ й п╕сля такого ризикують зд╕йснювати свою профес╕йну д╕яльн╕сть, методично в╕дсл╕дковують, витискаючи, в кращому раз╕, за меж╕ п╕вострова, в г╕ршому - висуваючи абсурдн╕ звинувачення в заз╕ханн╕ на територ╕альну ц╕л╕сн╕сть Московсько╖ Федерац╕╖ (!), як те сталося з Ганною Андр╕╓вською та Миколою Семеною.
Не варто й говорити, що за таких обставин кожен неупереджений журнал╕ст на п╕востров╕, на окупованих територ╕ях, не кажучи вже про засоби масово╖ ╕нформац╕╖, мав би ц╕нуватися державницькою укра╖нською владою на вагу золота. На жаль, того не в╕дбува╓ться. Причина? Як я те бачу, сьогодн╕шня укра╖нська влада не ╓ державницькою за визначенням. Б╕льше того, як видно нав╕ть зв╕дси, з Криму, вона й дал╕ продовжу╓ здавати ╕нтереси укра╖нсько╖ нац╕╖. ╤ то не через просту обмежен╕сть, як видавалося спочатку. Адже нав╕ть паталог╕чно вузьколоб╕ на одн╕м лише анал╕з╕ причин вражаючих втрат Укра╖ни в ц╕й в╕йн╕, не могли б не пом╕тити важливост╕ ╕нформац╕йно╖ ╖╖ складово╖. Докази? Та ск╕льки завгодно. ╤мпотентний Кумстець так ╕ не спром╕гся запропонувати ефективну ╕нформац╕йну стратег╕ю Укра╖ни в ╖╖ сьогодн╕шн╕й скрут╕, не зум╕в переконати законодавчу, виконавчу владу, президента, як Верховного головнокомандувача, в тому, що в╕йн╕ на ╕нформац╕йному пол╕ ма╓ прид╕лятися не менша увага, н╕ж в╕йн╕ в окопах.
Не варто й питати, чи багато ╕нформац╕йних канал╕в доносять сьогодн╕ правду про в╕йну Москов╕╖ проти Укра╖ни до св╕тово╖ громадськост╕, коли нав╕ть на територ╕╖ само╖ Укра╖ни — ╕ то, не лише на окупован╕й ╖╖ частин╕, чи в так зван╕й “с╕р╕й” зон╕, а й в деяких ц╕лком п╕дконтрольних укра╖нськ╕й влад╕ рег╕онах — безрозд╕льно дом╕нують московськ╕ рад╕о- та телеканали. ╤ це при тому, що як держава, яка захища╓ св╕й суверен╕тет у протистоянн╕ з п╕дступним, в╕роломним ворогом, ми ма╓мо вс╕ можливост╕ бути сприйнятими св╕том з розум╕нням ╕ п╕дтримкою!
Але що там звинувачувати пана Стеця, коли в тому ж ключ╕ працю╓ практично вся система влади. Аби не бути голосл╕вним, в╕зьм╕мо М╕н╕стерство культури, до якого, на свою б╕ду, через п╕дпорядковане йому Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво ма╓ безпосередн╕й стосунок тижневик «Кримська св╕тлиця». В╕рн╕ше б сказати, мав.
Нагадаю, що п╕сля окупац╕╖ та анекс╕╖ п╕вострова Москов╕╓ю трудовий колектив «КС» продовжував ╕ дал╕ готувати газету, щотижня видаючи чергове ╖╖ число. Вчасно ╕ без жодно╖ перерви принт-файли надсилалися на адресу друкарн╕, НГЖВ та М╕н╕стерства культури. Окр╕м того, вс╕ матер╕али «КС», вс╕ ╖╖ числа, зокрема, ╕ в формат╕ PDF, публ╕кувалися на сайт╕ газети в мереж╕ ╤нтернету, де будь-хто може бачити ╖х ╕ донин╕: http://svitlytsia.crimea.ua/.
Якою ж була реакц╕я укра╖нсько╖ влади на те, що прац╕вники редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» нав╕ть п╕сля втрати оф╕су, нав╕ть попри загрозу викриття ╕ репрес╕й ╕ дал╕ продовжували свою профес╕йну д╕яльн╕сть в анексованому Криму? Може, вона зробила все можливе, аби хоч якось полегшити таки дуже непросте становище, в якому т╕ опинились не з╕ сво╓╖ вол╕? Може, вигадали якийсь спос╕б якщо й не захистити ╖х права та законн╕ ╕нтереси повноц╕нно, то, бодай, п╕дбадьорити ╖х теплим словом? Може, застрахували ╖х рокован╕ життя? Непри╓мно про те писати, але колектив «Кримсько╖ св╕тлиц╕», як, зрештою, ╕ весь Крим були кинут╕ напризволяще. Байдуж╕сть до ╖хн╕х доль була такою, що ╖м по чотири, а то й дев'ять м╕сяц╕в “забували” надсилати нав╕ть зарплату. Умисно не пишу “перераховувати”, бо ж звичайн╕ способи переведення грошей в умовах окупац╕╖ не д╕яли. Але х╕ба те зв╕льняло роботодавця в╕д обов'язку регулярно сплачувати за як╕сно ╕ вчасно виконану роботу? Х╕ба т╕ затримки не були грубим порушенням трудового законодавства, п╕дставою для судових позов╕в? Але ж н╕яких позов╕в ╕ не було. «Св╕тличани» добре усв╕домлювали складнощ╕, з якими з╕ткнулося як видавництво, так ╕ м╕н╕стерство. В╕дпов╕дно, комусь з член╕в редколег╕╖ доводилось самотужки добиратися через кордон до Ки╓ва, аби отримати зарплату для себе та колег. ╤ то було не завжди просто, як згаду╓ в сво╖й статт╕-зверненн╕ до заступника м╕н╕стра культури п. Каранд╓╓ва л╕тературний редактор-коректор пан╕ ╤рина Миткалик (http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=15437). Зате влада, на в╕дм╕ну в╕д «св╕тличан», як╕ з розум╕нням сприймали труднощ╕, пов'язан╕ з форс-мажорними обставинами, що випали на ╖х долю, бачила все дещо в ╕ншому св╕тл╕. Схоже, темн╕ п╕дозри ро╖лися в головах ки╖вських небожител╕в. Аякже! Адже жоден з тих та╓мничих «св╕тличан» за вс╕ чотири м╕сяц╕ перебування на посад╕ пана заступника м╕н╕стра культури Каранд╓╓ва так ╕ не з'явився перед його св╕тл╕ оч╕. Т╕ п╕дозри густо ст╕кають чи не з кожного слова ╕нтерв'ю, даного згаданим паном кореспонденту «Крим.Реал╕╖» 15 липня 2015 року. “Це неправильно”, - заявля╓ в╕н, - так не ма╓ бути”.
http://www.kostumerka.in.ua/rostislav-karandv-gazeta-krimska-svtlicja-vihoditime-v-novomu-format
Особливо натиска╓ пан замм╕н╕стра на “небажання” впертого головреда Качули з'явитися перед його державн╕ оч╕ чи надати, бодай, св╕й телефонний номер.
Чи усв╕домлю╓ цей показовий бюрократ, що по╖здка з анексованого Криму через встановлений московитами кордон - то трохи довше, забарн╕ше ╕ — головне — значно непередбачуван╕ше, ан╕ж до╖хати на Jeep Grand Cherokee, скаж╕мо, до ╤рпеня? Чи розум╕╓, що в╕д╕рватися в╕д роботи на к╕лька дн╕в для головного редактора, який робить тижневик, маючи лише чверть в╕д необх╕дного числа сп╕вроб╕тник╕в, означа╓ усв╕домлений зрив виходу чергового числа газети? Чи здогаду╓ться, що то таки не Качула припинив д╕яльн╕сть спершу кримського оператора мереж╕ МТС, а за м╕сяць ╕ оператора «Ки╖встар»? Воно можна було б, зв╕сно, тому впертюху придбати соб╕ ╕менну SIM-карту Краснодарського VIN(у), та й порадувати пана Каранд╓╓ва при╓мною, живою бес╕дою. Але ж х╕ба м╕г в╕н здогадатися, що високий ки╖вський небожитель не полюбля╓ вс╕х отих Skypе(╕в)-електронних пошт, за допомогою яких в╕н намарне намагався достукатись до м╕н╕стерства? Х╕ба м╕г подумати, вкотре звертаючись до сво╖х сп╕взасновник╕в через оф╕ц╕йну електронну скриньку «КС», що у високих каб╕нетах... просто не читають його писанину?
Власне, ╓диний висновок, який виносиш, переглянувши згадане та ╕нш╕ ╕нтерв'ю, дан╕ паном Каранд╓╓вим колегам-журнал╕стам, зокрема, з «Телекритики», як╕ ц╕кавилися долею «Кримсько╖ св╕тлиц╕», читаючи його в╕дпов╕д╕ на листи небайдужих громадян, зокрема, голови Наукового товариства ╕мен╕ Т. Шевченка м╕ста Львова пана Р. М. Кушн╕ра, - це нещир╕сть ╕ погано прихована байдуж╕сть. Справд╕, чим, як не байдуж╕стю до справи можна пояснити примху чиновника бачити головреда на власн╕ оч╕, нав╕ть поза тим, що тому довелося б в╕д╕рватися (╕ то — принаймн╕ на дв╕ доби!) в╕д роботи, яку з усього колективу може виконати лише в╕н? Нагадування про в╕дпов╕дальн╕сть за в╕дсутн╕сть на робочому м╕сц╕ упродовж б╕льш н╕ж трьох годин, сприйма╓ться, в╕дтак, як фарисейство чи й в╕дверте ╓зу╖тство, х╕ба н╕? Не забудьте про той тригодинний л╕м╕т для редактора, читачу...
Загалом, напрямок плину думок пана заступника м╕н╕стра неважко в╕дсл╕дкувати. Значно важче зрозум╕ти пана Каранд╓╓ва, коли в╕н в ╕нтерв'ю «Телекритиц╕» в╕д 25.06.2015, з вальяжн╕стю доброго барина заявля╓: “Ми розгляда╓мо сп╕впрацю з паном В╕ктором (Качулою - В.Б.) як з одним з натхненник╕в цього видання в╕д самого початку його створення, з людиною, яка буде обов'язково дотична до цього видання, нав╕ть якщо в╕н перебуватиме в С╕мферопол╕ - у формат╕ закордонного корпункту укра╖нського видання”.
— Це як? — хочеться спитати, — «Кримська св╕тлиця» в Криму в якост╕ закордонного корпункту?! Може, пан Каранд╓╓в ма╓ на руках найсв╕ж╕шу резолюц╕ю ООН, де Крим вже не вважа╓ться частиною Укра╖ни? Власне, то вже якась паталог╕я. Спершу ганебний закон “Про в╕льну економ╕чну зону Крим”, ухвалений н╕бито й притомною того дня коал╕ц╕йною б╕льш╕стю парламенту. Пот╕м “знаменитий” опус з м╕н╕стром палива та енергетики Демчишиним, який п╕дмахнув м╕ждержавну угоду, де Крим значився федеральним округом Москов╕╖, тепер закордонний корпункт «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в Криму в╕д пана Каранд╓╓ва.
╥й-бо, ста╓ трохи лячно, коли почина╓ш задумуватись над тим, що насправд╕ вариться в казанках н╕бито наших “хвахових менеджер╕в”.
Не дивно, в╕дтак, що з висоти ╖х “державних” дум реальн╕ справи мають вигляд надто др╕бних, аби до них варто було докладатися. От ╕ в цьому конкретному випадку зовс╕м не дивно, що поза б╕дканням пана Каранд╓╓ва про н╕кчемний наклад «Св╕тлиц╕», про проблеми ╖╖ поширення в Криму (поширювалась подвижництвом редакц╕╖ майже до к╕нця 2014 року), поза його медоточивими словами про нам╕ри п╕дтримати газету, поновити ╖╖ друк, на д╕л╕ було з тр╕ском провалено передплату на черговий 2015 р╕к. Певно, панове небожител╕ ╕ гадки не мали, що «КС» ╓ загальноукра╖нським виданням, що н╕коли не замикалася виключно на кримськ╕й тематиц╕, що свого часу ╖╖ передплачували нав╕ть за кордоном.  Але ж то — страшно й помислити! — ознака явно╖ непрофес╕йност╕. За обставин, коли ╕нтерес до кримсько╖ тематики сягав небес не лише в Укра╖н╕, а й в св╕т╕, треба було бути справжн╕ми нездарами, якщо не ворогами, аби ганебно ╕гнорувати ╕ той ╕нтерес, ╕ колектив, який, попри все, ╕ дал╕ безпереб╕йно працював на Укра╖ну.
Нам, «св╕тличанам», ╕ дос╕ важко визначитись, що ж було причиною то╖, м'яко кажучи, неналежно╖ повед╕нки — елементарна непрофес╕йн╕сть, нездарн╕сть, спод╕вання на розпил закладених на газету кошт╕в, що за ╕снуючого головреда «КС» було неможливим, чи статт╕, в яких д╕╖ влади часто п╕ддавалися критиц╕. Але ж критичн╕ статт╕ з'являлися в «КС» упродовж ус╕х рок╕в: як за президентства Леон╕да Кучми, який, попри вс╕ сво╖ гр╕хи, все ж побудував найкращу на п╕востров╕ школу — Укра╖нську г╕мназ╕ю, так ╕ за час╕в В╕ктора Ющенка, коли, напевно, в якост╕ в╕ддяки за п╕дтримку помаранчевого кандидата на газету, яка перед тим упродовж к╕лькох м╕сяц╕в була позбавлена ф╕нансування урядом Януковича, було вчинено рейдерську атаку за участ╕, в тому числ╕, депутата АР Крим п. П╕лунського, тод╕шнього гендиректора НГЖВ п. Сатаренка та незм╕нного й до цього часу заступника гендиректора з видавничих питань п. С╓р╕кова — того самого пана С╓р╕кова, якого не так давно звинувачували у шахрайському привласненн╕ двох квартир та коштовностей пок╕йного академ╕ка, героя Укра╖ни Петра Тронька (http://art.co.ua/yak-vkrasty-pamyat-pro-heroya/).
Перший, с╕вши в кр╕сло головреда, переформатував газету ╕ за три м╕сяц╕ усп╕шно дов╕в ╖╖ до закриття. Дво╓ ╕нших були ╕н╕ц╕аторами прокурорських перев╕рок д╕яльност╕ головного редактора В╕ктора Качули та порушення проти нього крим╕нально╖ справи за н╕бито ф╕нансов╕ зловживання. Проте ан╕ приск╕плив╕ прокуроськ╕ перев╕рки, н╕ судове розсл╕дування не виявили жодних ознак зловживань. Пана Качулу було виправдано ╕ поновлено на посад╕ головного редактора.
Тод╕, в 2010 роц╕, знищену «Св╕тличку» вдалося в╕дродити. Тепер все набагато складн╕ше. «Св╕тлиця» не ма╓ змоги належно захистити себе, не привертаючи надм╕рно╖ уваги спецслужб Москов╕╖. Саме ц╕╓ю обставиною ╕ користуються швондери в╕д влади. Почалося з того, що з лютого 2015 року НГЖВ припинило не лише друк «Кримсько╖ св╕тлиц╕», а й ╖╖ ф╕нансування. В наступному наказ╕ тод╕шнього гендиректора видавництва п. Романа Ратушного велося вже про переведення редакц╕╖ до Ки╓ва. Але того разу минулося. Панов╕ Ратушному, який, поцупивши печатку видавництва, перебував у б╕гах, було явно не до кримсько╖ др╕бноти. Та, схоже, як тод╕, так ╕ тепер НГЖВ було не б╕льше н╕ж запопадливим виконавцем в т╕й брудн╕й справ╕. На думку про те наштовху╓ той факт, що ан╕ м╕н╕стр Нищук першо╖ каденц╕╖, н╕ велеречивий м╕н╕стр Кириленко, н╕ м╕н╕стр Нищук друго╖ каденц╕╖, як сп╕взасновники «КС», так жодного разу за ось скоро вже три роки ╕ не принизились до в╕дпов╕д╕ на численн╕ звернення ╖╖ головного редактора.
Зда╓ться, бездонна пр╕рва пролягла м╕ж дзв╕нкими суперпатр╕отичними словами-брязкальцями одних ╕ реальними справами ╕нших. ╤ на дн╕ то╖ безодн╕ вся суть нашо╖ влади. Не варто й дивуватися, що заступник м╕н╕стра Каранд╓╓в легко й невимушнго морочить голову, а по-простому, бреше шановному голов╕ Наукового товариства ╕мен╕ Т. Шевченка, колегам журнал╕стам, заявляючи про те, що “газета «Кримська св╕тлиця» не може виконувати свою основну функц╕ю — задоволення ╕нформац╕йних запит╕в громадян Укра╖ни, що проживають на територ╕╖ АР Крим та мешканц╕в ╕нших рег╕он╕в Укра╖ни, оск╕льки редакц╕я газети, яка розм╕щувалась в м. С╕мферополь, сьогодн╕ припинила свою д╕яльн╕сть”, або про те, що “вс╕ 9 (а ╖х таки не 9, а трохи менше – В.Б.) сп╕вроб╕тник╕в редакц╕╖ регулярно отримують зарплату”. За таких обставин в╕д панят нижчого рангу багато чекати не доводиться.
Зв╕дси ма╓мо зв╕льнення занадто самост╕йного головного редактора новим генеральним директором НГЖВ паном Щекуном, колишн╕м кримчанином, геро╓м Кримського Майдану, з формулюванням “за в╕дсутн╕сть на робочому м╕сц╕ упродовж б╕льше трьох годин” (пам'ята╓мо зв╕дки ноги ростуть?), а насправд╕ ж дуже схоже, що причина того як╕сь квасн╕ ревнощ╕, бо ж В╕ктор Качула до останнього намага╓ться робити свою справу, ╕ м╕сце, де в╕н ╖╖ робить — окупований Крим — насправд╕, ма╓ значення.
В╕дтак, вс╕ в╕дмовки про в╕дпов╕дальн╕сть гендиректора за долю сво╖х сп╕вроб╕тник╕в, про заперечення Державно╖ ф╕нансово╖ ╕нспекц╕╖ Укра╖ни щодо ф╕нансування ос╕б, як╕ мешкають на неп╕дконтрольних територ╕ях, виглядають непереконливо, жалюг╕дно. Найперше, «св╕тличани», як╕ залишились в Криму, ц╕лком усв╕домлюють ризики, як╕ приймають на себе. Навряд чи вони б╕льш╕ за т╕, як╕ мають наш╕ хлопц╕ в мерзлих, простр╕люваних наскр╕зь полях Донеччини та Луганщини. Власне, ц╕на показно╖ турботи пана Щекуна за життя ╕ здоров'я «св╕тличан» невелика, оск╕льки в╕н легко погоджувався сп╕впрацювати з кримською редакц╕╓ю «КС» за умови, коли ╖╖ сп╕вроб╕тники перейуть на догов╕р цив╕льно-правового характеру (ЦПХ), себто, д╕ятимуть на власний ризик. Але ж пан Щекун, як державний службовець, ма╓ розум╕ти, що представля╓ собою державу Укра╖на, як╕й не личить уникати сво╓╖ дол╕ ризик╕в, в╕дпов╕дальност╕ за тих, хто в╕дстою╓ ╖╖ ╕нтереси. ╤ в цьому випадку м╕сце, де в╕дстоюються ╖╖ ╕нтереси, не ма╓ значення. Те ж саме стосу╓ться ╕ ф╕нансування сп╕вроб╕тник╕в, як╕, д╕ючи в ╕нтересах держави, тимчасово ╕ не з власно╖ забаганки опинилися за ╖╖ межами. Власне, посилання на Державну ф╕нансову ╕нспекц╕ю тут зовс╕м н╕кчемне, адже н╕хто й не оч╕кував, щоб жалюг╕дн╕ зарплати сп╕вроб╕тник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» Нац╕ональний банк Укра╖ни перераховував якомусь Генбанку на територ╕╖ Криму. Могли б отримувати ╖х в будь-якому банку на материку.
Як би там не було, вс╕ т╕ в╕дмовки небожител╕в в╕д укра╖нсько╖ культури, як я те бачу, зводились до одного: до удавлення в Криму «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Зв╕дси й неодноразов╕ еп╕таф╕╖ на смерть «Св╕тлички», як не в╕д заступника м╕н╕стра п. Каранд╓╓ва, так в╕д колег з «Крим.Реал╕╖», як╕ з якогось дива дуже перейнялися баченням «св╕тличних» проблем з м╕сця сид╕ння м╕нкульт╕всько╖ верх╕вки.
Останн╕м п╕дтвердженням тому став лист з Ки╓ва, доправлений автору ц╕╓╖ статт╕ кур'╓ром. В тому лист╕ генеральний директор НГЖВ пан Щекун вимага╓ в╕д власного кореспондента «Кримсько╖ св╕тлиц╕» Валентина Бута пояснень з приводу зл╕сного невиконання його розпорядження “подавати ╕нформац╕ю та матер╕али для газети “Кримська св╕тлиця” в╕дпов╕дальному секретарев╕ Миткалик ╤рин╕ Володимировн╕ на ╖╖ електронну пошту... щов╕вторка до 16:00 та надсилати друкований вар╕ант тексту, п╕дписаний власноруч, на адресу ДП “Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво” (030040, м. Ки╖в, вул. Васильк╕вська, 1) поштою.
Найперше, я б дозволив соб╕ зауважити, що пан Андр╕й, образно кажучи, водить тут козу, бо згаданий ним власкор ще навесн╕ 2015 року недвозначно пояснював йому, що в╕н брався працювати в саме «Кримськ╕й св╕тлиц╕», яку передплачував з 1998 року, в яку час в╕д часу дописував, а не в ки╖вському ╖╖ клон╕. З огляду на це, пан Андр╕й, якби був чесний сам з собою, мав би визнати, що той власкор, задовго до його оф╕ц╕йного входження до колективу «св╕тличан», щотижня надсилав ╕ дос╕ надсила╓ сво╖ статт╕ до газети. До справжньо╖, не переформатовано╖ «Св╕тлиц╕», яка, попри вс╕ принади анекс╕╖, попри дамокл╕в меч московських спецслужб з одного боку та, незважаючи на г╕дн╕ кращого застосування зусилля ки╖вських бюрократ╕в, ЩЕ НЕ ВМЕРЛА. Але вмира╓. ╤ дуже сумно, що причиною ╖╖ смерт╕ ╓ “не так т╕╖ вороги, як добр╕╖ люди”, про яких згадував ще Кобзар — “добр╕╖ люди”, як╕ довгий час затягували на ╖╖ ши╖ зашморг, а тут, скориставшись ситуац╕╓ю, випередили нав╕ть майстр╕в “заплечных дел” Москов╕╖.
Чи то ╓ наклеп? Зверн╕мо увагу на незначну, здавалося б, деталь: генеральний директор наказу╓ власному кореспонденту «Св╕тлиц╕» окр╕м електронних файл╕в надсилати сво╖ матер╕али ще й звичайною поштою (snail mail). Якби того вимагав пан Нищук, а чи там пан Каранд╓╓в, те можна було б якось перекл╕пати, зробивши скидку на тотальне нерозум╕ння ними сьогодн╕шн╕х кримських реал╕й. Але ж того вимага╓ Андр╕й Щекун, якому не треба пояснювати, що пошта з Криму не д╕йде до Ки╓ва за тиждень. Книжка, над╕слана колез╕ вл╕тку 2014 року, добиралася до не╖ через Ростов п╕втора м╕сяц╕. Окр╕м того, надсилати сво╖ статт╕ поштою з окупованого Криму на адресу НГЖВ - це те саме, що надсилати ╖х до московсько╖ служби безпеки, х╕ба н╕, пане Андр╕ю? Власне, мен╕ не соромно за те, що я в тих статтях писав, бо то мо╓ бачення св╕ту ╕ под╕й. Та чи не соромно буде тому, хто доживе до кращих час╕в, розпов╕дати сво╖м д╕тям, як укра╖нськ╕ патр╕оти поперед московських спецслужб удавлювали ╓дину укра╖нську газету Криму — укра╖нську не лише за мовою, але й за суттю сво╓ю. Адже окр╕м не╖, наск╕льки мен╕ в╕домо, на п╕востров╕ не лишилося ╕нших укра╖нських видань.
Мимовол╕ пригаду╓ться, з яким болем прощався Крим з каналом ATR, з LALE, з Рад╕о-MEIDAN. Зв╕сно, «Св╕тлиця» н╕коли не мала ╖х популярност╕, ╕ тому багато причин. ╤ причини т╕ багато в чому пов'язан╕. Були, зв╕сно ж, певн╕ реч╕, як╕ варто було б зм╕нити на краще в сам╕й газет╕, але суперд╕╓тичний ф╕нансовий окра╓ць не давав можливост╕ ан╕ укомплектувати редакц╕ю, н╕ залучити молод╕ дарування. Специф╕ка мовно-рег╕ональна, культивований в сусп╕льств╕ ман╕акальний страх перед укра╖н╕зац╕╓ю накладували сво╖ обмеження, окр╕м того, на стор╕нках «Св╕тлиц╕» практично не було реклами, не кажучи вже про жовтих качок чи скандальн╕ ╕стор╕╖ з життя “бомонду”. ╤ те аж н╕як не стимулювало увагу до не╖ широких верств кримського сусп╕льства. Але «Св╕тлиця» мала, хай ╕ не надто численну, але особливу читацьку аудитор╕ю. То була аудитор╕я Людей Розумних, аудитор╕я вдумлива ╕, поза всяким сумн╕вом, патр╕отична — аудитор╕я, яку «Св╕тлиця» не пром╕няла б на жодну ╕ншу. Дуже хот╕лося б спод╕ватись, що в тому середовищ╕ «Св╕тлиця» таки лишила часточку свого св╕тла ╕ тепла. Дуже хот╕лося б спод╕ватися, що мине ще трохи часу ╕ тепло ╖╖, поширившись з то╖ сп╕льноти, розтопить зашкарубл╕ в безнад╕╖ ╕ лютому в╕дча╖ серця земляк╕в мо╖х, безв╕дносно ╖х нац╕ональност╕, як тут, на п╕востров╕, так ╕ на материку. Укра╖нська ╕дея — в ╓днанн╕ нац╕╖ ╕ в процв╕танн╕. Не зрадьмо ж ╖╖!

Валентин БУТ
Крим

На фото: «Кримська св╕тлиця», 2003 р╕к

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 09.12.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17755

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков