Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕


МИ ВИЖИЛИ В ТОМУ ПЕКЛ╤, ЩОБ РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ ЛЮДЯМ…
Вже дорослою людиною Ра╖с╕ Майстренко довелося почути спогади ╕нших людей. Тих киян, як╕,...


29 СЕРПНЯ – ЧЕТВЕРТА Р╤ЧНИЦЯ ╤ЛОВАЙСЬКО╥ ТРАГЕД╤╥
Насправд╕ пут╕нський «зелений коридор» став для наших в╕йськових справжньою дорогою...


ЖОРСТК╤ УРОКИ ДЛЯ КРИМУ В╤Д ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
Нещодавно в Харков╕ вийшла друком книга «Укра╖нська Держава – жорстк╕ уроки. Павло...


Алла ОСАДЧА. ФЕОДОС╤ЙСЬКА М╤СЬКА ОРГАН╤ЗАЦ╤Я СОЮЗУ УКРА╥НОК (1995-2014)
Лишилась ╓дина шпаринка – «Кримська св╕тлиця», ╕ я щиро вдячна ╖й за можлив╕сть...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 02.12.2016
ГОЛОСИЛА ТИША
Галина ЛИТОВЧЕНКО

(новела)

Б╕ля╓в пробирався кр╕зь височезн╕ густ╕ бур’яни сво╓ю вулицею. З кожним кроком на серц╕ робилося тривожн╕ше, хот╕лося б╕гти чимдуж до сво╓╖ хати, до дружини та д╕тей. Але дв╕ торби з сухарями через плече та великий чемодан з гостинцями ч╕плялися за нап╕всух╕ висок╕ стебла диндеру* та лободи. Вони стояли густим л╕сом навкруги хат ╕ лише де-не-де вузенькою прос╕кою вид╕лялися шляхи – св╕дчення того, що там ще ╓ жив╕ люди. Б╕ля одн╕╓╖ з хат якась дитина в лахм╕тт╕ паслась навкарачки, немов тварина. В╕д жаху чолов╕к отороп╕в ╕ зупинився навпроти двору. Бур’ян навкруги хати був витолочений ╕ лежав рудим сушняком. Угледивши чолов╕ка, дитя з нав╕женим блиском в очах кинулася до нього, насп╕вуючи:
«Ходить Павло понад р╕чку:
Чи викона╓м п’ятир╕чку?
А Левко на кон╕:
Може так, а може й н╕…
А Оверко взявся в боки:
Викона╓м за три роки!»
Дитина вишк╕рилася на Б╕ля╓ва так, що в чолов╕ка мороз проб╕г шк╕рою.
- Ти ч╓й буд╓шь, мальчик? Гд╓ тво╖ род╕т╓л╕?
Майнула думка, що це може бути й д╕вчинка, та розп╕знати стать патлатого дитяти, замотаного в брудну м╕шковину та ганч╕р’я, було важко.
- Ги-ги-ги – зареготало дитя, а пот╕м тихенько заплакало: – Пацюки вс╕х по╖ли, он ск╕льки ╖х коло хати…
Вхопило товсту стеблину ╕ прожогом кинулося розганяти лише йому одному видимих гризун╕в.
Стежки до порога в сво╓му подв╕р’╖ Б╕ля╓в не побачив ╕ п╕шов навпрошки до хати, в╕дхиляючи вб╕к густ╕ зарост╕. Двер╕ та в╕кна заховали бур’яни, а шибки хтось повитягував. З важким серцем повернувся назад ╕ попрямував до сус╕дки спитати куди под╕лася його родина. Чи не до не╖, часом, переселилися? Двер╕ в хату були нап╕вв╕дчиненими, то ж суха, як тр╕ска бабця, тримаючись за одв╕рок, виглянула надв╕р.
- А, це ти, Миколо, людей ляка╓ш… - байдуже констатувала факт вторгнення на ╖╖ територ╕ю стара.
- Я би сказал, что ето он╕ м╓ня пугают… - дор╕кнув Б╕ля╓в.
- Чи не Христя стр╕лася? Та недовго ╖й лишилося б╕долас╕: день-два ╕ теж в кагат╕ буде… Там, де вся р╕дня…
- Так ето – Хр╕стя? – здивувався чолов╕к. – А что с ╓йо родним╕ случ╕лось?
- Спочатку подур╕ли, а пот╕м Митрофан вс╕х зараз ╕ вив╕з п╕дводою в кагат… ╤ тих, що приставились вже перед Богом… ╕ тих, що конали ще… А чого два рази в одну хату пробиратися?..
Сус╕дка неначе розмовляла сама з собою. Кволо вимовляла слова, робила велик╕ паузи та переводила погляд з одного боку в ╕нший, немов за споконв╕чною селянською звичкою видивлялася, чи все в подв╕р’╖ на сво╓му м╕ст╕ ╕ за що б взятися, аби в╕дчути мозолястими руками насолоду в╕д домашньо╖ прац╕. Роботи тут – непочатий край, але це вже був той випадок, коли бояться не т╕льки оч╕, а й руки. В╕дчувала, що сили покидають з кожним днем.
- А «случ╕лось» страшне, - згадавши про питання, продовжила ж╕нка. – Д╕ти та бабця ╖хня вже почали пухнути з голоду, а д╕вча в╕зьми та й зал╕зь на хату. Позривала сн╕пки ╕ давай з бабою ╖х теребити – може зерно десь в колосках знайдеться. Стара змела в╕ником на дол╕вц╕ пригорщу жита та перетерла його на борошно, а туди потрапило й нас╕ння диндеру – ним п╕ч топили. Спекла млинц╕в ╕ показилися вс╕… Коли Митрофан витягував ╖х з хати, Христя отямилася та втекла.
Сус╕дка криво усм╕хнулася чи то з недбальства Христино╖ бабун╕, чи то з╕ спритност╕ одур╕ло╖ д╕вчинки.
- А що це в тебе в м╕шках? Чи – сухар╕? – запитала вже жвав╕ше. – То чого ж сто╖ш, заходь до хати…
Б╕ля╓в переступив пор╕г, але всередин╕ було порожньо. Н╕ Явдохи, н╕ д╕тей…
- А гд╓ же Дуняша моя? – розгублено оглядався навкруг себе.
- Як де? Там де й вс╕ – в кагат╕… – спок╕йно в╕дпов╕ла сус╕дка.
- Как?! Что ти м╓л╓шь, тьотка!
Б╕ля╓в ледь стримався, щоб не накинутися на ж╕нку з кулаками. Що вона, дурна, несе?...
- Я же каждий д╓нь посилк╕ отправлял ╕з Москви! Н╓ могла она ум╓р╓ть с голоду! Даж╓ ╓сл╕ би раз в н╓д╓лю получала, н╓ могла ум╓р╓ть!
Голос зривався на крик в╕д щойно почутого ╕ в╕д передчуття ще не всього сказаного сус╕дкою. В╕д горя та нелюдського страху в чолов╕ка не повертався язик запитати про д╕тей.
Явдоха, його дружина, стала вдовою з трьома хлопчиками, та трапився на ╖╖ житт╓вому шляху Б╕ля╓в. Любив д╕тей, як р╕дних, а згодом ще й двох доньок подарувала йому кохана: Раю та Розу. Коли вже в 32-му роц╕ стало скрутно жити на сел╕, по╖хав, як ╕ багато ╕нших с╕льських чолов╕к╕в, на зароб╕тки на батьк╕вщину в Рос╕ю. Працював тяжко, старався забезпечити родину вс╕м необх╕дним ╕ був впевнений, що його пом╕ч до них доходить, то ж ╕ не знають б╕ди його р╕дн╕.
- Б╓дная Дуняша… - вже вголос ридав чолов╕к. – Она же, нав╓рно╓, р╓ш╕ла, что я ╕х брос╕л….
- Не побивайся так… Вона з д╕точками тепер в раю… – т╕тка добивала вже до к╕нця.
Б╕ля╓в кинув на земляну дол╕вку м╕шки, обхопив голову ╕ завив на всю вулицю.
Сус╕дка байдуже сид╕ла на лавц╕, оч╕куючи, коли вже ╖╖ г╕сть заспоко╖ться. Той був майже в безпам’ятств╕ в╕д неспод╕ваного горя.
- А Явдоха не гн╕валась на тебе… Пару раз╕в привозили ╖й посилки, запечатан╕ сургучем, але там лише с╕но та цеглина кожного разу лежали. Вона здогадувалася, що хтось т╕ посилки потрошить та витягу╓ харч╕.
Б╕ля╓в, п╕дкошений страшною в╕сткою, не тямлячи себе, пов╕льно розв’язав одну торбу та висипав з не╖ сухар╕ на голу лежанку.
- А нехай би були в м╕шку – нав╕що висипав?
- На самом д╓л╓… Хр╕ст╓ н╓много отн╓сьош…
- Аякже… - квапливо погодилася стара.
Сус╕дка смикнула з рук Миколи пустого м╕шечка, та в╕н ╕ не заперечував. Нав╕що йому тепер це все.
- А гд╓ же власт╕? Как он╕ допуст╕л╕ тако╓?
- Та це ж власть ╕ довела до такого. Все в╕д╕брав у людей той засланий недолюдок та його с╕льськ╕ прихвостн╕ актив╕сти… Об╕брали людей до останньо╖ нитки. Що краще, сам╕ не встидаючись носять, або ж пропонують людям викупити ╖хн╕ ж реч╕. А якщо вже н╕чого було взяти, викидали на сн╕г та холод ╕ старих, ╕ малих, а хати розбирали до останнього сн╕пка, до останньо╖ бантини. Найперше вимерли заможн╕ родини: неспроможними виявились протистояти голодов╕. Дужча частина б╕дноти ще якось тягне. В пол╕ з ранку до ноч╕ ╕з-за миски бовтушки працюють. Та й то ╖╖ дають лише тим, хто викону╓ норму. Пухне народ з голоду, д╕ти пропадають безсл╕дно. Люди людей ╖дять… Страх господн╕й!
М╕шечок з сухарями додав ж╕нц╕ живого блиску в очах та спритност╕ в розмов╕. Вона об╕ймала торбину мертвою хваткою ╕ н╕що не примусило б випустити з рук таке добро.
- Забула сказати… - кинула вже в спину Б╕ля╓ву, який виходив з хати. - А Розочка твоя в приют╕ для сир╕т. П╕ди та забери, якщо хочеш. Не знаю, чи жива… ╥╖ вже геть слабу виносили з хати.
Сус╕дка сама злякалася сказаного ╕ ще дужче притиснула до висохлих грудей гостинець, що звалився на не╖, немов з неба, неждано-негадано.
Чолов╕к в╕д неспод╕ванки зупинився, а затим, не озираючись, рвонув з хати, п╕дхопивши з порогу чемодан. В╕н не спитав, де знаходиться той сир╕тський притулок: ноги сам╕ несли його до колишньо╖ пансько╖ садиби.
* * *
Донька лежала на дерев’яних нарах на чорн╕й, набит╕й соломою, подушц╕. Бл╕де, з запалими величезними очима личко, тоненьк╕, як ниточки, ручки ╕ таке ж безсиле маленьке т╕льце – це все, що лишилося в╕д його пухкенько╖ мало╖ красун╕ з рожевими щ╕чками ╕ м’якими долоньками. Б╕ля╓в згадав, як ц╕ рученята плескали його по надутих щоках, а Розочка заливалася дзв╕нким розкотистим см╕хом. В так╕ мит╕ розчулена Дуня не стримувала радост╕, теж п╕дставляла сво╖ наповнен╕ пов╕трям щоки ╕ Розочка по черз╕ здувала ╖х то у матер╕, то у батька…
Б╕ля╓в обц╕ловував сво╓ безкровне дитя, не розум╕ючи, що могло такого статися за якихось п╕вроку, доки його не було в сел╕, щоб вимерла вся його велика родина, за що стражда╓ ця ледь жива крих╕тка. В╕н д╕став з кишен╕ зачерств╕лий пряник з цукровою помадкою ╕ поклав в долоню Розочц╕. Д╕вчинка посм╕хнулася, вп╕знавши татуся, поклала гостинець п╕д подушку ╕ ледь чутно прошепот╕ла сухими губами:
- Я посплю, а пот╕м з’╖м…
Стомлено закрила оченята ╕ ╖╖ чиста св╕тла душа в╕дд╕лилася в╕д охляло╖ дитячо╖ плот╕.
Поховав д╕вчинку Б╕ля╓в поряд з кагатом, де вже поко╖лася в одн╕й велик╕й куп╕ з чужими вистражданими т╕лами вся його велика родина.
Йшов з села вимерлими безмовними вулицями, де б╕льш╕сть хат залишилися без господар╕в ╕ сумно проглядали пустими з╕ницями кр╕зь занедбан╕, затягнут╕ дикою порослю подв╕р’я на цього чужого чолов╕ка. А довкола несамовито голосила тиша.
Б╕льше Б╕ля╓ва н╕хто в сел╕ не бачив.
* дурман
24.11.2016
С╕мферополь

На фото – св╕док голодомору з Рудого Села Олена Сак╕вна Задерака, 1923 р.н.
Фото ╤. Сухомлиново╖

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17724

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков