Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НА ВОЛИН╤ ЗНАЙШЛИ СТАРОВИННУ ╤КОНУ, ЯКУ РЕСТАВРУВАВ ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Про ╕кону розпов╕в шевченкознавець, письменник, зав╕дувач кафедри журнал╕стики Нац╕онального...


ДРУГА ХВИЛЯ “СОЛОК╤╥”
Жодне ╕нтернет-видання не зам╕нить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким...


«СИН ВЛАШТУВАВСЯ В РУМ╤*, А ДОЧКА В КРИМУ»
Старовинний казахський висл╕в в╕добража╓ геопол╕тичне мислення наших пращур╕в.


КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 02.12.2016
ТИ СТАВАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ

У сьогодн╕шн╕й поетичн╕й стор╕нц╕ «КС» представля╓ Наталю Святокум. Це особлива постать в наш╕й сучасн╕й поез╕╖ - ╕ ось чому. На в╕дм╕ну в╕д поет╕в ╕ поеток, з якими ми дотепер знайомили «св╕тличного» читача, Наталя Святокум народилася у родин╕ репресованих укра╖нц╕в далеко в╕д Укра╖ни. Це сталося 10 лютого 1982 року в м╕ст╕ ╢рмак, в далекому Казахстан╕. С╕м’я повернулася в Укра╖ну лише в 1992 роц╕ ╕ оселилася на К╕ровоградщин╕, де й мешка╓ нин╕.
За фахом Наталя Святокум ╓ орган╕затором, режисером театрал╕зованих видовищ, народних свят ╕ обряд╕в. З початком рос╕йсько╖ агрес╕╖ вона розпочала активну журнал╕стську д╕яльн╕сть, а з 2015 року очолила прес-службу обласно╖ орган╕зац╕╖ ПП ВО «Свобода».
Пан╕ Наталя зам╕жня, вихову╓ двох доньок. З 1996 року друкувалася в пер╕одичних виданнях в╕д районного до всеукра╖нського р╕вня. В 2012 роц╕ в ╤вано-Франк╕вську вийшла ╖╖ зб╕рка поез╕й «Поки серце горить». На жаль, в╕йна ╕ внутр╕шн╕ проблеми в держав╕ в╕дсунули роботу над виданням ╕нших твор╕в на другий план. А проте до друку вже готов╕ п’ять тематичних поетичних зб╕рок та доб╕рка публ╕цистичних розв╕док, як╕ лише чекають свого часу. Спод╕ваймось, що час той не за горами!

БУТАФОРСЬК╤ НОЖ╤
Бутафорськ╕ нож╕ в╕дшл╕фован╕ надто,
Б╕льше схож╕ на справжн╕, вр╕заються в грим.
Цим ножам би т╕ла напоказ розтинати,
Щоб додати ваги до акторсько╖ гри.
 
Декорац╕╖ в вигляд╕ зламаних сход╕в
У як╕сь нев╕дом╕ й донин╕ св╕ти
В╕дпов╕дно скриплять з планом зрадника в згод╕.
...То на сцен╕ не ти? – Бо тоб╕ не з╕йти!
 
Глядач╕ у рукавах приховують усм╕х.
З-за кул╕с чути свист безд╕яльних перук.
Та акторам давно наплювати на усп╕х:
Не убити. Не вмерти. Не зранити рук.
 
Ця прем’╓ра ц╕лком адекватна для б╕дних.
…Та, на Бога, у зал╕ пузат╕ й чуж╕!
То не ти, з╕знавайся, м╕ж квил╕нь безпл╕дних
Для сво╖х нагострив бутафорськ╕ нож╕?!
 
Нев╕домо чому зараз диха╓ в спину
Страх за м╕сце п╕д сонцем… То ти – конкурент?
Ти назавтра й мен╕ п╕дпиля╓ш драбину,
Щоб убити п╕дступно у слушний момент?!

╢ ХРЕСТИ БЕЗ МОГИЛ
У борн╕ з в╕тряками нема╓ гучних перемог.
╢ хрести без могил
╕ довершена пустка вдавання.
Для тако╖ в╕йни не властивий задушливий смог.
Там нема╓ н╕ крил,
н╕ методи для ╖х в╕дтинання.

У в╕йн╕ показн╕й не бува╓ геро╖в таких,
що не зрадять сво╖х –
бо й сво╖ там н╕кому не треба.
╤ життя у так╕й боротьб╕ забирають у тих,
що розпродують ╖х,
не чекаючи кул╕ м╕ж ребер.

Там засл╕плю╓ скло, що назвалося вмить кришталем.
Б’ються ╕доли вщент -
╕ адепти вже ╖х не оплачуть.
У борн╕ з в╕тряками достатньо вагомих проблем.
Т╕льки жодний момент
у в╕йн╕ ц╕й н╕чого не значить.

ПРО ДЖАЗ
«Та ж нема╓ сенсу в тому, як
ти таму╓ш б╕ль у рваних
ранах!
Чи в╕йна - турбота не моя?
Зна╓ш, ╖м життя у винних ваннах,
╖м свята, тусовки, фести, джаз!
Ти скажи, х╕ба на св╕т╕ т╕сно
╕ не можна заховати вас?!!»
Мовиш просто: «Можна, сестро, зв╕сно».

Та тод╕, коли у мереж╕
голос тв╕й затихне, буде сором
доп╕кати: ти ж у бл╕ндаж╕
мр╕яв заховатись в ст╕нах дому –
та тримавсь, бо був такий наказ,
╕ упав, бо куля не минула.

…Торочила щось про мир ╕ джаз –
в╕н мовчав, щоб стогону не чула.

***
Посм╕хнешся нещиро й зле на мо╖ пророцтва,
Та поглянеш, немов хвороби ус╕х час╕в
У ╓дин╕й мен╕ з╕бралися без св╕доцтва
╤ полюють на спок╕й тв╕й достеменно вс╕.
Я не знаю, що саме стало м╕ж нами нин╕:
В╕ра в тебе безм╕рна? Виклик? Над╕я? Чи…
Чи таки здогадався, що у житт╓в╕м плин╕
Я така, як ╕ вс╕, – та жити нема╓ чим?
Ти лише не кажи, не треба – кепкуй до скону,
Зневажай ╕ тримайся осторонь, т╕льки не…
Не примушуй мене тримати оц╕ кордони
╤ пов╕рити в те, що завтра ще й ти минеш.

ТВ╤Й АНГЕЛ
Я ламк╕ша в╕д скла
Ще з учора ╕ надто хвора.
Мала б впитися горем – хтось ╕ його в╕дняв!
Все чекала на злам,
Проклинала ╕ доли й гори,
╤ термометр знов брехав, що життя – брехня.

Я збувалась всього,
Що давала свята над╕я,
Уявляла термометр, що розлет╕всь у ртуть.
Та наснивсь пол╕гон,
Що тв╕й ангел над ним б╕л╕╓ –
╤ тв╕й шеп╕т: сестричко…
Часто ряту╓ лють!

…Я р╕шуче торкну
Низку клав╕ш – на б╕л╕м чорне.
Я спалю жовту ковдру, виллю в╕двар з в╕кна.
Знов подякую сну,
╤ тоб╕ – бо життям огорнеш.
Надто зла я на себе. Друже, допоки ж нам?

***
Так, лишу п╕сля себе все, як лишають люди:
Купки рим, що до того часу багато втратять,
Афоризми, чуж╕ й н╕як╕, як мудр╕сть Будди,
Бо ╖╖ не збагнуть н╕коли звитяжн╕ браття.
╤ ходитиме час по колу, ╕ будуть ревно
Проклинати вчорашн╕ друз╕ вчорашн╕х друз╕в.
А колись все мо╓ народиться знов, напевно.
Т╕льки з авторством ╕ншим ╕ на ╕накш╕м круз╕.
Та чи варто лишати щось ╕ комусь надал╕,
Буде вибором знов не того, хто вже в╕дходить -
В цьому св╕т╕, як брила с╕р╕м, як будн╕ стал╕м,
Випадають одн╕ й т╕ сам╕ на все нагоди.

ТИ СТАВАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ
В плутанин╕ рел╕г╕й, ╕дей, суперечок, вогн╕в
почуватися звично - то значить н╕чого не чути.
Брак тлумачень реалу трима╓ тебе на кон╕,
що йому до с╕дла не сягнуть н╕ ╕уди н╕ брути.
У прожован╕й тиш╕ буденного сховку бував
ти геро╓м доби: брязкав збро╓ю, ворога нищив;
боязкий в плутанин╕ рел╕г╕й, ╕дей та заграв,
ти ставав переможцем у межах звичайно╖ н╕ш╕.
У буденност╕ ти був тиран ╕ н╕хто ╕з близьких
визирати за в╕кна не мав н╕ найменшо╖ змоги.
Плутанина життя викрива╓ митт╓во таких,
╕ тому ти найближчих позбавив ╕ св╕ту, ╕ Бога.
Т╕льки щось не зрослося – у сут╕нках ти обмал╕в
не в очах чи╖х-небудь, що ╖м суперечиш зугару, -
ти маленьким ставав сам для себе у зародках сл╕в,
про минуч╕сть життя,
про життя, що минуло ╕ даром.

ТИ
Ти диву╓шся правд╕ та ноткам густо╖ злоби?,
Переконаний: мова любов╕ ╓ т╕льки натхненна.
Зводиш мури м╕ж нами двома й споживацтвом юрби,
Та н╕як не збагнеш, що ви вс╕ нев╕дд╕льн╕ в╕д мене.
Не кажи, що цей св╕т не залежить в╕д нас як таких.
Не тримай мене осторонь – вже не зупиниш прокльону.
Сталось те, що в мен╕ як ╓диний ти раптом затих,
╤ лишилися ви – «хати скраю» адепти до скону.

ЯК ОЧ╤-В-ОЧ╤
Заброди, найманц╕... на пробу -
н╕ те, н╕ се: м╕ж них одн╕
недоспотворен╕ в худобу,
але у власний в╕рять н╕мб.
Наступн╕ захмел╕лим ло╓м
на рани плещуть позитив.
╢ ╕ «геро╖»: звуть до бою,
не знавши бою у житт╕.
...Отак, бува╓, вийдеш в люди
╕ хоч ховайся, хоч кричи:
з них кожне ма╓ власну буду,
ошийник, гавк╕т ╕ харч╕.
Але, як оч╕-в-оч╕, – проб╕! –
Хапай, мерщ╕й б╕жи-неси
╖м шмат гнило╖ ковбаси.
За те, що у людськ╕й подоб╕.

СПОСТЕРЕЖНИЦЬКЕ
Вона кричала: "Життя не витреш!"
Вона занадто багато терла,
Аби щоразу лишати титри
╤ жити тим, що давно померле.
Вона мовчала, коли зненацька
Чолом впиралась у брилу болю.
Знання про Всесв╕т черпала хвацько.
Щораз ковтала три пуди сол╕.
Аби запити ту с╕ль при╓мним,
Себе вбивала ╕ пряла тексти.
А люди поруч жили. В╕д'╓мно.
╤ тим штовхали ╖╖ в протести,
╤ тим ╖╖ спонукали жити,
Або й прикинутись ще живою.
Вона кричала: "Ми будем квити!
Лише здолаю страх╕в суво╖!"
Вона вставала: убита майже,
Але дедал╕ багатша зл╕стю.
╤ т╕льки в╕ра у р╕дний край ще,
Хоч зр╕дка, та надсилала в╕ст╕.
╥╖ зневага була жив╕ша,
╥╖ зневага ростила сили,
Поки жили ще в╕д'╓мно ╕нш╕.
Поки вс╕ ╕нш╕ покор╕ вчились,
Вона вставала ╕ йшла. ╢дина
У всьому св╕т╕, як темна брила.
╤ шлях нагадував ╖й ряднину,
Яка в пожеж╕ чомусь вц╕л╕ла.
Вона лишала людей ╕ зв╕р╕в
Топити правду в нуз╕ медов╕й.
Вона лишала позаду, в мир╕,
Ус╕х, кому додавала кров╕, -
Бо т╕, хто вдячн╕сть повинн╕ мати,
Взялися дружно л╕пити мури.
Вона лишень вибачала ката
╤ знов ╕шла в╕д людських обурень.
А пот╕м зникла, ╕ т╕льки обр╕й
Лишав примару, для когось зриму.
╥й так ╕ треба, на св╕т недобр╕й:
Згор╕ти якось у клаптик диму.

А НАРОД БЕТЕЕРИТЬСЯ
Цин╕чн╕ бандери... бандити в м╕л╕тарн╕й
форм╕ з╕ збро╓ю в руках грабували укра╖нц╕в
(Петро Порошенко)

Що, однотур╕вц╕, псевдо-бандер╕вц╕:
Вс╕х полила, як ╕з мр╕й, карамель?
Нац╕я пнеться, народ - БеТееРиться,
Диха╓ згарищем р╕дних земель,
М╕нами банди не м╕ниться, - впертище! -
Вол╕ бажа╓, свободи - ╕ край! -
...Можуть, гаранте, ╕ сотн╕ померти ще,
В к╕гтях московських озбро╓них зграй!
Хто з нас цин╕чний, царьку шоколаданний?
Не для твого, багат╕й, язика,
Слово "бандер╕вець".
Владу
Не надано
Т╕льки для того, щоб гр╕лась рука.

╤НТЕРВ’Ю
Хмикнув ледь чутно, ховаючи думку скупу.
В╕дпов╕дь – ч╕тко, по сут╕: про нев╕дворотне.
– Ск╕льки раз╕в ти бува╓ш таким на добу?
– Тихим? – Щоразу. Як в б╕й ╕де мотоп╕хотна.
– Рота?
– Та н╕, батальйон це насправд╕. А р╕д…
Так – щоб в╕дчути для себе: в ╓дин╕й родин╕.
– Страшно?
– См╕шна! Перепрошую… Нерви. На сп╕д
Острах ст╕ка╓. Бо сам вже жаха╓ться й т╕н╕.
– Статус дають територ╕ям… Може, мине?
– Посестро, зовс╕м не треба ╖м воля ╕ статус.
Зна╓ш, якби запитали отих, на посту… Чи мене…
Тут пол╕гон би зробити! Нема з ким …тягатись!
Ой, перепрошую знов. Але ти зрозум╕й:
Все то казки, що про мир теревенять! Далеб╕,
Миру не може вже бути. Та господи ж м╕й!
Ск╕льки брат╕в полягло, щоб ожити на неб╕!
– Вибач мен╕, – шепочу й зупиняю слова.
…╤ пом╕чаю, що оч╕ сух╕, мов байдуже.
– Ск╕льки уже опитала, ридаючи, вас…
Вибач за все. Повертайся здоровим, м╕й друже…

ЛЯЛЬКИ ВУДУ
╢ ст╕льки болю в цих обох життях,
Аби почати щось нове з малого! -
...Х╕ба ж це стрижень? -
Так, ╕ржавий цвях,-
Аж соромно, бува, ╕з ним - до Бога.
╢ так багато чорних пожадань,
Ненавист╕, обурення, облуди!
...А ми удвох впилися причитань,
Мов пха╓мо голки у ляльку вуду.
Навколо св╕т скривавився з нудьги
Скажених пс╕в, що влади пережерли, -
Але отак, щоб нищити з жаги
Й брехати серцю, що воно - померле?!
...
Такий надав Господь мен╕ талан,
Немила доля - та непереможна.
╤ сором, сором нищить, як тиран...
Я вибачуся й вийду нишком. Можна?


В. ГОЛОМУ. ПЕРСОНАЛЬНО
В╕чна пам`ять другу ╕ побратиму.

Про що ти мовчиш, солдате?
Про степ, небуття, розлуки?
Под╕╖? Над╕╖? Дати?
Дитину, що тягне руки,
От зараз, у цю хвилину,
До кв╕т╕в, що вкрили тата?
Напевно, за цю дитину
╤ вмер, мовчазний солдате...
 
Про що ти мовчиш до мами,
Веселий ще вчора, брате?
...Та й мама мовчить те саме.
Герой ти тепер, солдате.

НЕ ЗВ╤РЯЙ НАШ╤ СНИ ТУМАНАМ…
Не зв╕ряй наш╕ сни туманам… мовчи… забудь…
╤ ретельно з╕три мо╖х непрощань провину.
Я молитиму вс╕х святих про безпечну путь,
З р╕зношерстих джерел читаючи зл╕ новини…
 
╤ байдуж╕ слова про акти чужих сваволь
Огортатиму вперто в звичне «все буде добре».
…Вже ранковий туман розс╕явся м╕ж тополь
╤ заплакали в╕ти сонн╕, як струни домбри.

МОЯ УКРА╥НА ВЧОРА…
Моя Укра╖на вчора – достиглий лан.
Твоя Укра╖на вчора – г╕рськ╕ джерела.
А в╕н ╕з Донбасу. В тому його талан.
У нас були р╕зн╕ мови, шляхи ╕ села.
 
В мо╖й Укра╖н╕ вчора цв╕ли сади.
Твоя заливалась чистим ранковим сп╕вом.
А в╕н споглядав, як д╕м обернувся в дим.
╤ жив у бою, як вдома, - якимось дивом.
 
╤ те, чим пишалась я, що в тоб╕ жило,
╤ те, чим його наповнена стала чаша,
Таки об’╓днало в гор╕. Таки змогло.
╤ ми зрозум╕ли, що Укра╖на – наша!
 
Вона аж багряна кров’ю сво╖х син╕в –
З пор╕заним, як пир╕г, л╕таками - небом.
Вона почалась в мен╕ ╕з мо╖х лан╕в.
А виживе –
╕ йому,
╕ мен╕,
й для тебе.

ВАМ ЩЕ МАЛО
Не в╕ддати свободи сво╓╖ ╕ бути в невол╕.
Не лишитися осторонь, повз дальн╓ горе йдучи.
Що ж, мо╖ укра╖нц╕, ви вм╕╓те вибрати рол╕.
Що ж, мо╖ земляки, визначайтесь, пишатися чим:
Генералом, якому щоденно все мало ╕ мало;
Депутатом, що харчу в корито п╕дкине коли;
Журнал╕стом, що слово його вже далеко не жало?
Вам ще сльози ╕ кров, певно, панцир╕в не пропекли.
Вам ще мало б╕ди.
Т╕льки зараз, ображен╕ словом,
Ви зберете отруту й направите знов не туди.
╤, якщо вже кажу, - я до того св╕домо готова.
Вам ще мало б╕ди. Для звитяги ще мало б╕ди.

КОЛИ Ж╤НКА ПЛАЧЕ
Хто сказав, що сльоза ж╕ноча
То безсилля слабко╖ ж╕нки?
Сльози ж╕нки завжди пророч╕,
Як притисне життя до ст╕нки!
Хто сказав, що воюють дуж╕,
А ж╕ноцтво лякають рани?
Хай були би з╕ сл╕з калюж╕ –
Кожна мат╕р на захист стане
Того св╕ту, де пахне м’ята,
Де шепочуть у злаках ниви!
...Просто зброя ╖╖ – чекати,
╤ спл╕тати волосся сиве,
╤ молитись за долю сина,
╤ ховати дитя... терпляче...
Зброя ж╕нки завжди безц╕нна,
Нав╕ть в час, коли ж╕нка плаче.

НА ТВО╥Й НЕЗАЛЕЖНОСТ╤…
На тво╖й Незалежност╕ – к╕птява р╕зних епох,
Згустки кров╕ та сльози,
Молитви, молитви, молитви…
От з╕бралася з духом, нарешт╕, - сто╖ш на обох,
Попри рани й погрози,
На тл╕ вир╕шально╖ битви…

╤ стоять поруч тебе Небесн╕ Геро╖-орли,
╤ кремл╕вська мара
Знову прагне тебе роз╕п’яти.
На тво╖й Незалежност╕ вписано дати, коли
Чорна смерть ╕ жура
Наступали Свобод╕ на п’яти…

На тво╖й Незалежност╕ карбом застигли слова,
Що ╖х мати шепоче,
Ховаючи мужнього сина, -
Та в╕домо синам, що Господн╕ бувають дива.
Син╓ небо пророчить:
Ти розкв╕тнеш, моя Укра╖но!

ЛИШИТИСЬ МОВОЮ
Кривава путь була не т╕льки ╖й –
Дорога болю тут була в╕ками.
За смертю – смерть.
За бо╓м - знову б╕й.
Вона була ср╕бляником ╕ крамом,
Вона мовчала тугою могил,
В розпуц╕ молитовна н╕мотою…
За перегином – знову перегин.
По перемоз╕ – до чужих усто╖в.
Але зд╕ймала шаблю – без жалю!
Коли карала – то р╕шуче, жваво!
За те ╖╖, нескорену, й люблю –
Жертовну ╕ гарячу, н╕би лава.
--------------------------------
Кривава путь була не т╕льки ╖й:
Все укра╖нство йшло усл╕д стернею.
╤, зранена, вона тримала стр╕й
Аби лишитись Мовою тво╓ю.

НУ ЩО, СОВКИ, ДОГРАЛИСЯ?
Ну що, совки? Догралися у "парт╕╖" та л╓н╕ни?
Прийшла до вас москальщина – з╕ збро╓ю у пелен╕.
╤ – диво! – пригадалося,
Що «Укра╖на» звалася
Землиця, що й вам ненькою була!
╤ Укра╖нець витер п╕т з чола...
 
Махали триколорами, свого "мес╕ю" славили –
Чому ж тепер злякалися, побачивши ту наволоч?!
…За вас, чумою вражен╕,
Йде Укра╖нець зважено,
З╕ збро╓ю священною в руках...
Та щоб були ви проклят╕ в в╕ках!
 
Кричали, а ╕де╓ю, напевне, шлунки правили,
Що так начхали, зрадники, на принципи ╕ правила!
Але отой, що в б╕й п╕шов,
Стягнув лише м╕цн╕ше шов,
Щоби зневага серця не пекла.
╤ у бою за вас життя поклав.

ДО В╤ДОМА
(окупанту)
Можна знайти п╕д ногами ╜рунту.
╢ нав╕ть виб╕р /альтернатива/
винних: в╕д того «п╕ндоса» Ст╕ва –
╕ аж до вс╕х, що складають «хунту».
 
Можна палити усе, що можна, –
Просто, аби не спиняти руху, –
вперт╕стю схожим, бува, на муху:
з них ╕ в╕д гною шал╕╓ кожна.

Хай, безголовий, ти нав╕ть в тогу
впнешся в зомбован╕й власн╕й лют╕,
щоб в╕дригнути ╕де╖ дут╕, –
труп не смерд╕тиме менш в╕д того.

ДЕСЬ ДАЛЕКО ГРИМИТЬ
десь далеко гримить т╕льки тут блискавиц╕ прихован╕
десь боронять нам край ╕ зникають у пащах н╕чних
радикально до смерт╕ за волю за нас налаштован╕
т╕льки тут вс╕м плювати на кров на погибель на них.
 
в’яжуть ши╖ кругом м╕крофонам багряною стр╕чкою
т╕льки тут ц╕лим хором сп╕вають на рад╕сть катам
т╕льки тут йдуть години розм╕рено в╕льно за звичкою
бо гримить ╕ кровить ще не тут а в далекому там
 
та коли загримить в цьому тут будуть дещо здивован╕
не готов╕ до бою з к╕стками в╕д ката в зубах
десь далеко не сплять барикадно до вол╕ згуртован╕
бо вже знають ╕ тут буде боляче по черепах.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 02.12.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17708

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков