Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗАУВАЖЕННЯ ДО ПРОЕКТУ "КОНЦЕПЦИИ ПРИОРИТЕТНЫХ НАПРАВЛЕНИЙ ВОСПИТАТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ В УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ АВТОНОМНОЙ РЕСПУБЛИКИ КРЫМ НА 2004 - 2010 ГОДЫ"

Завжди ставився з певною пересторогою до намагань кримських діячів від освіти винайти власного освітянського велосипеда. Свого часу ми пережили кримський закон про освіту, кримські навчальні плани і навіть кримські програми з базових предметів, зокрема фізики, до якої в принципі неможливо було написати підручника. Але все це в минулому. Зараз освітянську громаду Криму намагаються ощасливити власною "Концепцией приоритетных направлений воспитательной работы в учебных заведениях Автономной Республики Крым на 2004 - 2010 годы". Що ж, "Концепция...", як і всі попередні "досягнення" кримських винахідників педагогічних новацій, вийшла досить цікавою.
Як і в усіх попередніх випадках, кримські розробники намагалися якнайменше ставити себе у залежність від засадничих документів, які вже розроблені в Україні з цього приводу - "Державної національної програми "Освіта" - Україна ХХІ століття", "Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті" та "Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа)".
Автори стверджують, що умови виховання в Криму мають свої особливості і наводять їх.
На мою думку: по-перше, жодна із наведених особливостей не скасовує і не може скасувати загальнодержавних вимог, які ігноруються розробниками кримської "Концепции..."; по-друге, абсолютно не зрозуміло, що автори мають на увазі, коли стверджують, що особливістю Криму є "территория, являющаяся геополитическим перекрестком эпох и народов". Складається враження, що розробники стали жертвами нав'язливих промов Л. Грача про особливий геополітичний статус Криму; по-третє, в якому сенсі Крим названо "пограничной зоной"? Достатньо подивитися на мапу, щоб зрозуміти, що тільки Керченський півострів через Керченську протоку межує з Російською Федерацією. Багато областей України значно більшою мірою претендують на те, щоб називатися прикордонними; по-четверте, Крим не є більш багатонаціональним або більш багатоконфесійним ніж, скажімо, Запорізька область. Автори чомусь не хочуть прямо сказати про те, що винятковою особливістю Криму є насправді інше:
1) тільки в Криму 58% населення складають етнічні росіяни;
2) тільки Крим є батьківщиною для кримських татар, караїмів та кримчаків. Визнання цього очевидного факту, а не намагання заховати голову в пісок за загальним твердженням про "многонациональный и многоконфессиональный состав населения" вимагає дійсно опрацювання серйозної програми інтеграції населення Криму в українське суспільство. На жаль, про цю проблему розробники "Концепции..." навіть не згадують; по-п'яте, всі без винятку області України мають не менш багату історичну та культурну спадщину ніж Крим, варто згадати трипільську культуру чи Кам'яну могилу. Ці пам'ятки значно старші за віком, ніж згадані розробниками кримські; по-шосте та сьоме, інші регіони також мають не менші традиції патріотизму та унікальність природи.
Тож жодна із особливостей, крім автономного статусу та проігнорованої авторами справжньої особливості етнічного складу населення, не є чимось унікальним, суто кримським.
Автори ставлять на перше місце вимогу виховання патріота Криму, а не патріота України, тим самим вони не хочуть взяти до уваги, що "система освіти має забезпечувати: збереження і продовження української культурно-історичної спадщини, виховання шанобливого ставлення до українських національних святинь, української мови, історії і культури людей всіх національностей, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин".
В частині ІІ "Концепции..." автори перераховують пам'ятки цивілізацій різних часів, але чомусь не акцентують увагу на етнічній приналежності цих цивілізацій. Якби це було зроблено, то стало б зрозуміло, що більшість названих пам'яток, крім тих, що належать до кримськотатарської культури, є суто археологічними. Живих носіїв тих культур вже немає, тому й виховну цінність ці пам'ятки мають зовсім іншу, ніж, скажімо, комплекс Ханського палацу для кримських татар. Не випадково, що в подальшому тексті немає жодних посилань на ці пам'ятки.
Культура - це, перш за все, живі носії культури. Культура завжди носить етнічний характер. В радянські часи попри всі розмови про "советский народ" говорили про культуру "національну" за формою та "социалистическую" за змістом. Тільки зараз з'являються провінційні "теоретики", які намагаються говорити про полікультурність, відірвану від етносу.
Цікаво, що заважає згадувати видатних українців, життя яких пов'язане з Кримом? Перш за все - Лесю Українку та Степана Руданського. Про те, що автора геніального "Запорозького маршу" Є. Адамцевича поховано в с. Холмівці Бахчиса-райського району Криму, розробники, здається, теж не знають. Невже нічого вони не чули й про Л. П. Симиренка? "Гармонически развитому человеку, являющемуся сознательным гражданином Украины, патриотом родного края - Крыма", виходить, не потрібно знати про все, що свідчить про культурну та історичну приналежність Криму до України. Не дивно, що після такого "виховання" маємо під час заангажованих соціологічних опитувань відповіді: "Дарить территорию и людей, населяющих ее, имеет все признаки государственного преступления" (стиль збережено); "Считаю факт передачи Крыма Украине аналогичным депортации крымскотатарского народа"; "В настоящее время возвращаются ранее депортированные народы. Это справедливо. Справедливым будет и возврат Крыма России".
А може, виховання молоді, яка так думає, і є справжньою метою виховання "патриотов родного края - Крыма"?
Автори стверджують: "Территория Крыма была плацдармом локальных и мировых войн". На щастя, Крим ніколи не був "плацдармом" локальних війн. Це поняття виникло після Другої світової війни для визначення конфліктів, в яких держави не використовують всі наявні військові можливості, зокрема, ядерну зброю. Прибічники кримського патріотизму вважають не потрібним згадувати про матроса-українця Петра Кішку, ім'я якого увічнено у Севастополі. Чомусь не згадано про ганебну катастрофу Кримського фронту в 1942 році та подальшу трагедію Аджимушкаю. Мабуть, це завадить вихованню "патриотов родного края - Крыма". Але що, як не знання про винуватців цієї найбільшої на теренах Криму військової катастрофи, сприятиме вихованню "сознательных граждан Украины", тобто громадян, які добре знають трагічні та героїчні сторінки її історії?
Найдивнішим є згадування про "участников штурма Перекопа" як про приклад масового патріотизму. Виникає просте питання: з якого боку мається на увазі "масовий патріотизм"? Може, з обох? У Криму зараз видається багато газет, які оспівують патріотизм офіцерів та генералів армії Врангеля. Автори таких публікацій на це мають повне моральне право. Чи не краще говорити у цьому контексті не про патріотизм, а про трагедію громадянської війни, в якій не буває героїв - є тільки жертви?
Далі автори стверджують: "Традиционными отраслями экономики Крыма являются садоводство, виноградарство, виноделие, рыболовство, однако в настоящее время они переживают кризис. Для возрождения этих отраслей необходимы квалифицированные кадры". Дуже дивно, що розробники "Концепции..." зовсім забули про землеробство, тваринництво та промисловість Криму. В окремі роки в Криму збирали більше мільйона тонн збіжжя. В результаті виховання за "Концепцией..." учні вважатимуть, що Крим ніколи не мав металургійної, машинобудівної, хімічної, суднобудівної та електронної промисловості. Невже ніхто із авторів нічого не чув про заводи "Фіолент", "Фотон", "Продмаш" (у Сімферополі), "Залив" (у Керчі), хімічний комплекс у Красноперекопському районі. Автори, мабуть, нічого не знають про велику кількість консервних заводів Криму. Невже розробники не розуміють, що наше майбутнє може бути пов'язане тільки з високотехнологічним виробництвом? Саме на це треба націлювати молодь!
Перелік професій, які, з точки зору авторів, потрібні Криму, свідчить тільки про те, що вони, на мою думку, взялися не за свою справу.
Складається враження, що, на думку авторів "Концепции...", народи, які мешкають у Криму, не мають сучасної культури. Мова йде тільки про історичне та культурне "наследие". Автори концепції чомусь наводять приклади тільки артефактів культури (історичних пам'яток), але зовсім не говорять про культуру як сучасний процес, учасниками якого і мають стати випускники кримських шкіл.
Не зрозуміло, що мається на увазі під "модернизацией массовых военно-спортивных игр".
Автори замість опрацювання реальних програм інтеграції народів в українське суспільство та збереження їхніх культур говорять тільки про "право на самобытность". Яким чином це право можуть реалізувати караїми, кримчаки, естонці, італійці та всі інші з тих 130 народів?
Нарешті, автори пропонують використовувати як метод виховання "сбор... фактов содействия в геноциде по отношению к народам Украины и других стран со стороны национал-социалистов и фашистов". Чому йдеться тільки про факти "содействия геноциду" (дивний термін) з боку націонал-соціалістів та фашистів? Депортацію болгар, вірменів, греків, кримських татар та німців із Криму здійснили (а не сприяли тому!) комуністи (тобто інтернаціонал-соціалісти). Чи це також та правда, яку вважають небажаною прибічники формування "гармонически развитого человека, являющегося сознательным гражданином Украины, патриотом родного края - Крыма, высоконравственным, толерантным, подготовленным к сознательному выбору профессии, закаленным физически и психически, ориентированного на постоянное самосовершенствование"? Приховування страшної правди про режим, який панував 74 роки, в тому числі і в Криму, не компенсуєш ніякими "Международными Днями толерантности" та "фольклорными праздниками".
Дуже дивно читати про полікультурний світ, коли не йде мова про жодну із культур конкретно. Хто є носієм тієї полікультурності? Людина не може бути полікультурною. Наслідки виховання полікультурної людини (тобто людини, яка не є носієм жодної із культур, яка перебуває поза народними традиціями) ми можемо спостерігати саме в Криму. Діти, які відвідують інші регіони України під час канікул, дуже добре відчувають різницю між кримською "полікультурністю" (тобто безкультурністю) і станом культури тих регіонів, які вони відвідують. Перед тим як вчити дитину жити серед представників інших культур, її треба виховати як носія певної культури. Бо важко пояснити сліпому від народження, що таке світло.
Як можна говорити про "нетрадиционные вероучения и тоталитарные секты", якщо нічого в "Концепции..." не сказано про традиційні. До речі, які з 47 конфесій вважати традиційними, а які ні? Хто це визначатиме?
Автори полюбляють вживати специфічні поняття. Що малось на увазі під "многомерными матрицами"? Чи всі шкільні викладачі знають, що таке "эмпатия"? Чи може вона бути методом? Фізики кажуть, що всі науки починаються зі створення власної термінології, але деякі на тому й закінчуються.
Вже перший пункт умов реалізації "Концепции..." було не виконано, оскільки її було вперше надруковано в газеті "Кримська світлиця" 20 лютого 2004 року. Тож чи можна її виносити, фактично без обговорення, на затвердження колегії Міністерства освіти Криму?
Список розробників "Концепции..." свідчить про те, що для розробки такого серйозного документа (якщо його вважати серйозним) чомусь не були залучені фахівці із Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, медичного, аграрного університетів. На мою думку, за участі в розробці "Концепції..." провідних істориків, філософів, соціологів, психологів цих закладів вийшов би зовсім інший документ.
А так після прочитаного на думку приходять не дуже наукові сентенції про акина, який співає про те, що бачить, та про заклик до відвідувачів американської корчми: "Не стріляйте в піаніста - він грає як уміє!"
Але, якщо говорити серйозно, то все вищесказане дозволяє мені вимагати відкликання "Концепции...", як неприйнятної.
Сергій САВЧЕНКО,
голова Всекримського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка,
кандидат фізико-математичних наук.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2004 > Тема "Резонанс"