"Кримська Свiтлиця" > #36 за 14.10.2016 > Тема "Українці мої..."
#36 за 14.10.2016
«Р╤ДНА МАТИ МОЯ…»
╤ ось ми знову з╕бралися разом. Прийшли до Матер╕. А Мати – це знаменита вишивальниця В╕ра Серг╕╖вна Ро╖к, день пам'ят╕ яко╖ припада╓ на 3 жовтня, коли зупинилося ╖╖ серце. Так вже склалося, що ця талановита самов╕ддана ж╕нка, котра присвятила себе розвитку ╕ уславленню укра╖нського образотворчого мистецтва, стала для нас, кримських укра╖нц╕в, в╕д╕рваних в╕д Батьк╕вщини, ╕ ╖╖ прообразом, ╕ прообразом р╕дно╖ матер╕, т╕╓╖, з якою хтось ╕з присутн╕х розлучився т╕льки-но годину тому, а хтось вже ледь пам'ята╓ затьмарене часом ╖╖ обличчя. ╤ хоч ми говорили про В╕ру Серг╕╖вну, д╕лилися спогадами про не╖, та кожен водночас думав ╕ про свою мат╕р, про те, що ╕ вона – не в╕чна, ╕ треба посп╕шати з╕ сво╓ю любов'ю ╕ увагою до не╖, або ж, якщо все вже в минулому, просто прилинути до не╖ на крилах пам'ят╕ ╕ вклонитися низько-низько. Такому в╕дчуттю сприяло й те, що на цих заходах пост╕йно звучало слова «мама» - з вуст сина В╕ри Серг╕╖вни Вадима, який сво╖м прикладом навчав нас тому, якого ставлення г╕дн╕ наш╕ матус╕, нав╕ть якщо вони н╕чим не вид╕ляються серед ╕нших, просто подарували нам життя, а разом з ним ╕ рушник з червоно-чорним в╕зерунком, под╕бний до того, про який на завершення заходу засп╕вав Микола Москаленко. «П╕сня про рушнич» була експромтом, чолов╕к навряд чи готувався до виступу - просто переповнилася душа ╕ вилилося те, що там нуртувало, бо теж давно вже лишився без матер╕, любо╖ ╕ дорого╖, яка також була закохана у вишивку, нав╕ть навчили сина ц╕й справ╕, дарма, що хлопчик. ╤ п╕сню п╕дхопили присутн╕, бо у кожного з них ╓ або була матуся, ╕ разом з╕ словами виливалася чорна туга ╕ залишалося лише те, до чого пасували червон╕ тони ╕ про що йдеться у ще одн╕й укра╖нськ╕й п╕сн╕. Так╕ червон╕, як калина, що росте на могил╕ у В╕ри Серг╕╖вни, про не╖ розпов╕в Владислав ╢рмаков, який на кладовищ╕ бува╓ частенько – приходить до сво╓╖ неньки, а заодно пров╕ду╓ ╕ В╕ру Ро╖к, з котрою довелося чимало помандрувати Кримом разом з виставками ╖╖ роб╕т, бо проводилися вони за сприяння Укра╖нського ╕нформац╕йно-культурного центру, який на той час очолював Владислав Енверович. У В╕ри Ро╖к – чудовий пам'ятник, справжн╕й витв╕р мистецтва, та не менше вража╓ ╕ калина, з╕ сл╕в пана Владислава, вона зараз така червона ╕ урочиста, що не в╕двести очей. А ще калина для нас – це символ Укра╖ни, ягоди калини г╕ркуват╕ ╕ солодк╕, коли п╕дморозить, схож╕ ╕ на крапл╕ кров╕, ╕ на розсипане намисто ╕з ши╖ гарно╖ д╕вчини-укра╖нки, вони св╕дчать про дво╓дн╕сть солодкого ╕ г╕ркого, щастя ╕ горя, що нерозлучн╕, мов сестри, все це так красномовно перепл╕та╓ться в дол╕ Укра╖ни. Здавалося б, не вперше ми з╕брались, аби згадати В╕ру Серг╕╖вну, але кожна така зустр╕ч ма╓ сво╓ неповторне забарвлення. Цього разу було багато музики, в╕рн╕ше, п╕сень, присвячених майстрин╕, у виконанн╕ Ореста Мартин╕ва. Характерно, що переважна б╕льш╕сть людей, причетних до створення цих п╕сень, були присутн╕ на заход╕. Вадим Михайлович назвав ╖х по╕менно: Над╕я Риндич, Дмитро Малий, Володимир Плотк╕н… Взагал╕, до сучасно╖ поетично╖, тим б╕льше п╕сенно╖ творчост╕ ставлюся дуже скептично, шокують то неточне слово, то недолуга рима, а тут чомусь н╕що не р╕зало вухо, можливо, тому, що сприйняття йшло на якомусь зовс╕м ╕ншому р╕вн╕, а можливо, В╕ра Серг╕╖вна об'╓днувала навколо себе д╕йсно по-справжньому талановитих людей. Почитати в╕рш╕, присвячен╕ майстрин╕, прийшли ╕ як╕сь нов╕ для мене люди: Марина Друзевич, Ра╖са Наумова. А Н╕на Юрк╕на, в нарядн╕й концертн╕й сукн╕, засп╕вала. Не знаю, чи справа у ╖╖ сп╕вочих зд╕бностях, чи так вже зсумувалася душа за Батьк╕вщиною, але зворушила сп╕вачка до сл╕з не т╕льки мене. У ╖╖ п╕сн╕ рефреном звучало: «Живе моя р╕дня у неньц╕ Укра╖н╕» - ╕ ц╕ рядки здавалися глибоко запов╕тними, ╕ так хот╕лося опинитися на м╕сц╕ ц╕╓╖ р╕дн╕! А В╕ра Ро╖к з приязною посм╕шкою спостер╕гала за ус╕м цим з портрета. Ш╕сть рок╕в тому, коли вона покинула нас, н╕хто ╕ гадки не мав, що все так кардинально зм╕ниться, ╕ що ╖╖ нин╕шн╓ б╕╓нале, призначене на Покрову, називатиметься вже не «Укра╖нський рушничок», а «Сх╕дно-слов'янськ╕ в╕зерунки», н╕бито й насправд╕ укра╖нське – це не просто другосортне, а щось нап╕вкрим╕нальне, чого треба соромитися. А вона ж, рос╕йськомовна вишивальниця, не просто була патр╕откою Укра╖ни, Полтавщини, р╕дних Лубен, вона була душею т╕╓╖ земл╕, ╕ не раз з╕знавалася, що так ╕ не почува╓ться кримчанкою, хоч ╕ живе тут з 1952 року. Однак вс╕ найяскрав╕ш╕ спомини В╕ри Серг╕╖вни пов'язан╕ з молодими роками ╕ т╕╓ю землею, що надихнула ╖╖ сво╖ми барвами на творч╕сть, яка стала смислом життя. А те, що В╕ра Ро╖к волод╕ла техн╕ками вишивки р╕зних народ╕в, – передовс╕м питання майстерност╕ ╕ бажання пост╕йно навчатися ╕ удосконалюватися, а ще – доброзичливост╕ ╕ поваги до ус╕х ╕ кожного, притаманних справжн╕й укра╖нськ╕й ╕нтел╕генц╕╖. Тому ╖╖ творч╕сть знаходить щирих прихильник╕в ╕ в Рос╕╖, особливо в Невинномиську на Краснодарщин╕, де з кв╕тня по серпень тривала виставка, присвячена 105-р╕ччю з дня народження вишивальниц╕, бо саме там мешкала с╕м'я Ро╖к перед пере╖здом до Криму, там лишилися перш╕ учениц╕ В╕ри Серг╕╖вни. Але це в Укра╖н╕ ╓ вулиця ╕ провулок ╖╖ ╕мен╕, а на будинку, де колись народилася маленька д╕вчинка, що стала Геро╓м Укра╖ни, знаходиться ╖╖ мемор╕альна дошка, це в укра╖нському Криму встановлено дв╕ мемор╕альн╕ дошки на честь майстрин╕, ╖╖ ╕менем названо площу, а головне – в╕дкрито музей укра╖нсько╖ вишивки ╕мен╕ В╕ри Ро╖к. Спод╕ваюся, що незабаром ╕ в Рос╕╖ укра╖нське за духом мистецтво перестане сприйматися як альтернативне, котре треба або ж поглинути ╕ перекувати меч╕ на орала (чи то навпаки), а в╕ночки на кокошники, чи в╕дкинути його взагал╕, ╕ тод╕ ╕менем В╕ри Ро╖к там будуть не менше пишатися, н╕ж в Укра╖н╕, де вона ув╕йшла до двадцятки людей, що здивували св╕т, разом з О. Тел╕гою, О. Крушельницькою та ╤. П╕ддубним. Але ╕ тут не об╕йтися без нашо╖ пам'ят╕ ╕ любов╕. Творч╕ вечори, виставки, презентац╕╖ книг – це запорука того, що ╕м'я В╕ри Ро╖к буде збережено для майбутнього. У сво╓му виступ╕ головний редактор «Кримсько╖ св╕тлиц╕» В╕ктор Качула (його, до реч╕, нещодавно ки╖вський суд оф╕ц╕йно в╕дновив на ц╕й посад╕) запропонував до наступного дня народження вишивальниц╕ видати книгу спогад╕в про не╖. Ця книга стала б законом╕рним продовженням сер╕╖, що вже вимальову╓ться сьогодн╕, - про кримських великих укра╖нц╕в. В╕дкриють ╖╖ спогади про нашого колегу поета Данила Кононенка, продовжить дитяча творч╕сть, присвячена Данилу Андр╕йовичу, що була представлена на конкурс╕ його ╕мен╕. ╤ як же тут об╕йтися без В╕ри Серг╕╖вни, котру можна вважати почесним членом нашого «Св╕тличного» колективу?! Адже це з нами вона традиц╕йно в╕дзначала важлив╕ у сво╓му житт╕ дати, до нас приходила посп╕лкуватися, ми теж ╓ нев╕д'╓мною частиною ╖╖ б╕ограф╕╖! В╕ктор Володимирович доречно згадав ╕ про те, як майстриня писала листа президенту Ющенку, аби той зглянувся над укра╖нською газетою, що пост╕йно перебува╓ на меж╕ виживання. ╤, зда╓ться, допомогло, - справи на той час почали поступово налагоджуватися… Не останн╓ м╕сце в б╕ограф╕╖ Героя Укра╖ни В. Ро╖к пос╕да╓ б╕бл╕отека ╕м. ╤. Франка, що ╕ цього разу надала для заходу прим╕щення. На мою думку, б╕бл╕отеки сьогодн╕ – це найтолерантн╕ше середовище, де про малозрозум╕л╕ сучасн╕ в╕яння св╕дчить х╕ба що металошукач при вход╕. Проте прац╕вникам таких заклад╕в буде не соромно, куди б не повернулася наша багата на неспод╕ванки ╕стор╕я, бо виховують вони сво╖ ╕ наш╕ душ╕ не на заангажованих газетах, а на класиц╕, перев╕рен╕й часом, тож ╕ сам╕ в╕ддають перевагу в╕чним ц╕нностям.
Тамара СОЛОВЕЙ м. С╕мферополь Фото В╕ктора Качули
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 14.10.2016 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17508
|