Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОР╤ННЕ НАСЕЛЕННЯ ВИТ╤СНЯЮТЬ З КРИМУ
Про це йдеться в допов╕д╕ "Пол╕тичн╕ пересл╕дування в Рос╕╖": ш╕сть м╕сяц╕в 2017 року.


10 МАЛОВ╤ДОМИХ ФАКТ╤В ПРО КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПРАПОР
Блакитний кол╕р прапора означа╓ чистоту, свободу ╕ чесн╕сть


Рустем Скиб╕н, кримськотатарський художник: У ЦЕЙ ДЕНЬ Я ДУМАЮ ПРО НЕВИННО ПОСТРАЖДАЛИХ, ПРО ТЕ, ЯК СКЛАДНО В╤ДНОВИТИ ВТРАЧЕНЕ
- Я думаю про невинних людей, як╕ несправедливо постраждали. Думаю про те, що ми втратили, ╕ як...


ОСОБИСТ╤СТЬ
Якось подумалось, що не завадило б нав╕датися в Бахчисарай. П╕ймала себе на тому, що до сих п╕р...


КРИМСЬКИМ Д╤ТЯМ - В╤Д СВЯТОГО МИКОЛАЯ
А як╕ красив╕ ц╕ д╕тки! Б╕льш╕сть — сироти при живих батьках. Називають сво╖х виховательок...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 23.09.2016 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 23.09.2016
ДВ╤Ч╤ ГЕРОЙ Л╤ТЕРАТУРНОГО ФРОНТУ

Двадцять п'ятого жовтня Абляз╕зу Вел╕╓ву виповниться 78 рок╕в. Це й насправд╕ той випадок, про який сп╕ва╓ться у радянськ╕й п╕сн╕: «Мо╖ роки – мо╓ багатство». ╤ поклав це багатство Абляз╕з-ага не у клуню ╕ не у офшори, а в╕ддав людям ╕ продовжу╓ невтомно це робити. Переконана, що багато часу у нього ще ╕ попереду, бо не дожили свого в╕ку його р╕дн╕: впродовж половини року п╕сля депортац╕╖ померли ╕ д╕дусь, ╕ бабуся, що вже говорити про батька, який зовс╕м юним загинув на пол╕ бою, захищаючи Стал╕нград. Вт╕м, його дружина, мати Абляз╕за, так ╕ не пов╕рила, що стала вдовою. До останнього дня свого життя, яке об╕рвалося у 1978 роц╕ на чужин╕, збер╕гала його теплий одяг, хвилювалася, що чолов╕к, якому непросто буде знайти родину в Узбекистан╕, таки повернеться, а надвор╕ холодно ╕ одягнути н╕чого. Так ╕ чекали реч╕ свого господаря живим, п╕догр╕ваючи над╕ю, хоч вже давно вдова обм╕няла на хл╕б все найнеобх╕дн╕ше.
╤ урок в╕рност╕ сво╖й любов╕, сво╖м р╕дним, сво╓му народов╕ був далеко не ╓диним, що засво╖в ╕ взяв ╕з собою у велике життя Абляз╕з, син Афiфе, котр╕й так ╕ не довелося накупатися у с╕мейному щаст╕, бо провела чолов╕ка на фронт двадцятидвор╕чною. Були уроки й ╕нш╕, нав╕ть так╕, що змушують здригатися, прим╕ром, той, якому присвятив письменник Абляз╕з Вел╕╓в одне з╕ сво╖х опов╕дань, а саме, про шматочок хл╕ба, за який била мати смертним бо╓м свою дитину, бо без дозволу взяв його син у сус╕дки. Виснажена голодом, хвора на тиф, вже на пороз╕ небуття, мати вважала г╕ршим за смерть те, якщо ╖╖ дитина простягатиме руки до чужого. Нав╕ть за критичних умов Абляз╕з мав рости безкомпром╕сно чесною ╕ порядною людиною.
Таким ╕ вир╕с, хоч ╕ без батьк╕вського над╕йного плеча, хоч ╕ у злиднях, бо н╕кому було прихистити ╖х з матусею у глухому узбецькому сел╕, де ╕ власного даху не мали над головою – т╕льки-но пустять ╖х поквартирувати у якийсь сарай, Афiфе вими╓ прим╕щення, вичистить, зробить посильний ремонт, щоб жити по-людськи, як у господаря стосовно сво╓╖ власност╕ з'являються ╕нш╕ плани, ╕ квартирант╕в випроваджують на вулицю.
╤ цей г╕ркий досв╕д теж ста╓ з часом багатством письменника, бо ма╓ в╕н й ╕ншу сторону – дозволив п╕знати ц╕ну людяност╕ та працьовитим рукам, хоч ╕ не завжди на користь бува╓ така праця. Тож чи не в╕д матер╕ у Абляз╕за Вел╕╓ва ця невтомн╕сть ╕ працелюбн╕сть – у його доробку понад п╕всотн╕ книг! ╤ це не просто пл╕д бурхливо╖ авторсько╖ фантаз╕╖ – здеб╕льшого вони побудован╕ на фактичному матер╕ал╕, а то й взагал╕ науково-документальн╕.
Уявляю з власного видавничого досв╕ду, що це за труд-подвиг, який дозволя╓ одн╕й людин╕ зам╕няти собою ц╕л╕ творч╕ колективи з в╕дрядженнями, в╕дпустками, стаб╕льними зарплатами, ус╕ма атрибутами напруженого трудового процесу. А тут, виявля╓ться, достатньо просто любов╕ до батька, обличчя якого нав╕ть не закарбувалося в дитяч╕й пам'ят╕, та жагучого бажання ув╕чнити ус╕х, таких, як татусь, сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в, що пройшли через фронти Друго╖ св╕тово╖, воювали у партизанських загонах та п╕дп╕лл╕, потерпали у фашистських концтаборах. Як осягнути неосяжне, як розпов╕сти про кожного, зберегти його для людсько╖ пам'ят╕? Це ╕ насправд╕ було надзавданням. Безл╕ч зустр╕чей, листування з конкретними людьми та державними установами, по╖здки по кра╖н╕ та за ╖╖ меж╕ – на це п╕шло к╕лька десятк╕в рок╕в.
«Я запланував соб╕ п'ять том╕в, - д╕литься особливостями творчого процесу Абляз╕з-ага. – Перша книга, п╕д назвою «Геро╖ безсмертн╕», мала розпов╕дати про кримських татар, що одержали найвищ╕ державн╕ нагороди. П╕дготував ╕ ╖╖ розширене перевидання, поповнене матер╕алами про тих людей, кого було представлено на здобуття звання Героя Радянського Союзу, але з тих чи ╕нших причин цього звання вони так ╕ не одержали. Другий том - про оф╕цер╕в-фронтовик╕в. Третя книга - це «Солдати в╕йни». З ╖╖ стор╕нок можна дов╕датися про дол╕ п╕втори тисяч╕ кримськотатарських рядових вояк╕в. Як ╕ планувалося, четвертий том одержав назву «Народн╕ месники. Партизани ╕ п╕дп╕льники». А останн╕й, п╕д назвою «В'язн╕ фашизму», я присвятив людям, яких було вивезено в Н╕меччину. Вражаючою стала в╕дпов╕дь, що над╕йшла з н╕мецького м╕ста Маттенхаузена на один ╕з мо╖х запит╕в. Там збер╕гаються документи з номерами ╕ пр╕звищами в'язн╕в концтабору, при цьому з╕ знаменитою н╕мецькою педантичн╕стю пр╕звища тих, кого було страчено, викреслен╕».
╤ насправд╕, коп╕я цього документа, що поста╓ перед читачами, змушу╓ холонути кров у жилах. Але сп╕вв╕тчизнику письменника пощастило: в╕н, ╤сма╖л Умеров, за номером 24397, все ще перебував на баланс╕ у тюремного бухгалтера. У той час, як десь на далек╕й батьк╕вщин╕, про яку ст╕льки мр╕ялося, сво╖ ж катували р╕дню таких, як Умеров, ╕ якби складалися списки депортованих, вже за к╕лька перших м╕сяц╕в там довелося б викреслити кожного другого.
Тому ╕ не витримала душа Рефата Османова, вже без к╕лькох хвилин Героя Радянського Союзу, коли в╕н прибув за сво╓ю з╕ркою, - сказав в╕йськовим чиновникам те, що думав, бо ст╕льки раз╕в дивився смерт╕ в обличчя – нав╕ть ╖╖ не боявся. ╤ чиновники в╕дреагували – так ╕ повернувся см╕ливець назад без геройського звання. ╤ таких, як в╕н, з числа кримських татар було 23. Можливо, щось под╕бне в╕дбувалося ╕ з представниками ╕нших нац╕ональностей, але тут – ситуац╕я особлива, особливий б╕ль, особливе обурення, бо справля╓ться враження, що ц╕ люди поплатилися лише за те, що попсували висмоктану ╕з пальця радянську статистику.
На шостому поверс╕ Кримського Державного ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету, де працю╓ сьогодн╕ Абляз╕з Умеров, ╓ стенд, присвячений кримськотатарським фронтовикам. Портрет Рефата Османова уп╕знала одразу, в╕н найб╕льший, по центру, героя знають, пам'ятають, у нього навчаються не боятися ворога ╕ не боятися правди.
Серед кримськотатарських вояк╕в були ╕ г╕дн╕ суперники Амет-хана Султана, т╕, кого до звання Героя Радянського Союзу представляли дв╕ч╕, вдруге – посмертно, ╕ хоча мертв╕ не говорили зайвого ╕ не дратували начальство, н╕ ╖хн╓ геро╖чне життя, н╕ смерть не знайшли належно╖ оц╕нки. С╕м'я одного з таких, Османа Топч╕ мешка╓ сьогодн╕ у Бахчисара╖. Р╕дн╕ геро╖в ╕ нин╕ шукають справедливост╕, надсилають листи в р╕зн╕ ╕нстанц╕╖. Але виняток зроблено лише для партизанки Ал╕ме – про це нещодавно кричали ус╕ рос╕йськ╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖. П╕д враженням такого розголосу та т╕╓╖ уваги, що нада╓ться Рос╕╓ю во╓нн╕й геро╖ц╕ взагал╕, запитую у свого сп╕врозмовника, чому в╕н не використову╓ ситуац╕ю, аби надати сво╖м творам б╕льш широкого звучання? Соромно сказати, п'ятитомник вийшов накладом усього в тисячу прим╕рник╕в. Цього не вистачило б нав╕ть близьким р╕дним геро╖в публ╕кац╕й. Та виявилося, що розмова про видання другого тому таки в╕дбувалася, ╕ не просто розмова – книга ф╕гурувала у видавничих планах, була повн╕стю п╕дготовлена ╕ зверстана автором, але в останн╕й момент у видавництва забракло грошей.
Письменник розпов╕да╓ про це не дуже охоче ╕ зовс╕м не тому, що розраховував на якийсь там гонорар. До того ж ця його праця вже була в╕дзначена М╕жнародною прем╕╓ю ╕м. Бек╕ра Чобан-Заде, як ╕ перший том, перекладена рос╕йською мовою. Та створювалася книга не для того, аби вже через к╕лька рок╕в стати раритетом, а писалася на в╕чну пам'ять ╕ «потомству в пример», але ж у нащадк╕в практично нема╓ шанс╕в взагал╕ ╖╖ побачити. А вона послужила б ще й зм╕цненню м╕жетн╕чних стосунк╕в, розв╕юючи нав'язан╕ колись стереотипи, що для декого виявилися досить живучими.
Тим попри все Абляз╕з Вел╕╓в рук не опуска╓. В╕н береться ще за одну книгу ╕з ц╕╓╖ ж сер╕╖, порушуючи сво╖ попередн╕ плани. Вона розпов╕датиме про геро╖чних кримськотатарських ж╕нок, як╕ не просто працювали на перемогу, а воювали на передньому кра╖ нар╕вн╕ з чолов╕ками. Письменник вже в╕д╕брав кандидатури – це понад дв╕ст╕ представниць прекрасно╖ стат╕.
Тема ж╕ноцтва мен╕ зда╓ться взагал╕ дуже продуктивною, ╓ що сказати ╕ про наших сучасниць, зокрема, ╕ мо╓му сп╕врозмовнику, який виростив г╕дну соб╕ пом╕чницю – дочку Ельмаз, що 17 рок╕в пропрацювала редактором на ДТРК «Крим», але кримськотатарську редакц╕ю якось непом╕тно для телеглядач╕в закрили. А допомага╓ Ельмаз батьков╕ передовс╕м у художн╕х перекладах з укра╖нсько╖ мови. Але це – тема наступно╖ публ╕кац╕╖…

Тамара СОЛОВЕЙ

На фото: Абляз╕з Вел╕╓в виступа╓ перед студентами-ф╕лологами колишнього ТНУ у С╕мферопол╕ на уроц╕ пам'ят╕ Олександра Губаря, який пройшов на початку вересня цього року
Фото В. Качули

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 23.09.2016 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17420

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков