Версiя для друку Обговорити в форумi

Якось в черзі за гарячим хлібом почула слова вже немолодого чоловіка, на які важко було не відреагувати: «Здавалося б, Росія така велика і багата, і все в ній є, ось тільки чому тоді нічого немає у нас?» - звертався він чи то покупця поряд, чи кудись набагато далі і вище. А дійсно, чому? Здається, вже кожна людина знає, що газ для Росії є стратегічною сировиною, навколо нього крутиться вся економіка, від нього напряму залежить вартість російської валюти, ним торгують із сусідами, він – основа економічної залежності від Росії моєї держави, у всякому разі, ще недавно так було.
Але чому тоді в Криму вже понад місяць немає балонного скрапленого газу і щодо цього побиті всі українські рекорди? А серпень–вересень - це та пора, що, можна сказати, увесь рік годує, пора приготування овочевих консервів, варення, компотів, бо в магазині всього цього не накупишся. Та без голубого палива тут ні про що і говорити. Як показав досвід, із сучасною китайською технікою навіть вареників не звариш. Та що там вареники, ставлю на електроплитку окріп, щойно вилитий із електрочайника, вмикаю її на максимум, а вода більше не кипить, лише вистоюється, бо хитра плитка то вмикається, то вимикається і вихолодає рівно настільки, наскільки нагрівається. Отакі жарти з боку найкращих російських торгових партнерів!
Думаю про тих, хто на дієті і хто жодного дня не може прожити без вареного. Не знаю, як по всьому Криму, але знаю, що Білогірський район зовсім не газифіковано, майже така ж сама ситуація і у Судацькому районі, і там тепер, ймовірніше за все, теж немає скрапленого газу, як і в Сімферополі, бо не інакше, як сталася якась катастрофа. Телефоную на «гарячу лінію» міськвиконкому – колись туди було практично нереально додзвонитися, а тепер мені одразу ж відповів жіночий голос. На моє запитання пані щиро здивувалася: «А звідки я знаю?» Те ж саме почула і зателефонувавши до міськгазу. Свята наївність, всі «не при ділах», а їсти ж то мені хочеться!
Уявляю, які емоції переживають тепер і кримські татари, що переважно населяють нові не газифіковані мікрорайони! У них же нині свято – Ураза Байрам, яке триває чотири дні. А що за свято без застілля, без улюблених національних страв? Не в кожній же родині є здобувачі, котрі можуть все дістати із-під землі… А оголосити кримськотатарські свята всезагальними вихідними – воно і дешево, і сердито, інша справа, наповнити їх реальним змістом, коли хочеться і є можливість святкувати.
Але дивує інше: це ж останні дні перед виборами у державну Думу, чому нікого не хвилює настрій електорату? Невже і дійсно від виборців залежить сьогодні не більше, ніж за радянських часів, оскільки чиї б там прізвища не стояли в бюлетенях, ні в політиці, ні в житті нічого від того не зміниться?
В Україні все було по-іншому: поштові скриньки не вміщали агітаційних матеріалів (які тепер туди практично не кладуть), закипали пристрасті, і не лише на вулицях, вони розсварювали цілі родини (сьогодні про вибори в Росії взагалі не чула майже чверть населення). Мені неодноразово довелося побувати на передвиборчій кухні: і як агітатору, і як довіреній особі, і як члену виборчої комісії. І я завжди була на боці опозиціонерів, які обіцяли зміни, що так і не реалізовувалися, і не дуже поспішали розплачуватися зі своїми помічниками. Чого не скажеш про провладних кандидатів, можливо, тому, що послуги агітаторів вони оплачували з державної кишені. Тим не менше, при підрахунку голосів дехто з їхньої «обслуги» нахабно намагався зарахувати їм чужі бюлетені, і я ледь встигала це викривати.
Та попри мою старанність і принциповість, в передвиборне начальство мене не висували ніколи, для цього знаходилися люди, які могли взяти від ситуації все і навіть більше. Адже тут крутилися непідзвітні ні державі, ні закону гроші, за привласнення яких нікому і нічого не буде!
Тож начальство міського штабу кандидата в президенти Олександра Мороза змінилося тричі: перші два «лідери» просто взяли виділені на все про все гроші і зникли, а третього, чесного і в'їдливого відставного офіцера, як то кажуть, з'їли – він не добув своїх повноважень, бо вже били копитом інші, кому теж не терпілося урвати свій ласий шматок.
Урвав його і молодий інтелігент (не буду, звичайно, називати прізвища), який мав організувати зустріч Олександра Мороза з електоратом – планувалося урочисте зібрання в Українському театрі, ціла низка заходів, концертна програма, і на все це були виділені кошти. Та організатор просто поклав їх собі в кишеню і перестав виходити на зв'язок. В результаті – повна паніка, зустріч проходила в майже пустій залі поспіхом орендованого приміщення, на цьому і було завершено обіцяну таку привабливу програму.
А під час інших виборів, коли соціалістична партія одержала в Криму знов-таки повний провал, в одному із сімферопольських її штабів три дні тривав банкет при відімкнених телефонах та зачинених на замок дверях, аби не розплачуватися з агітаторами, чиї гроші пропивалися разом з іншими. Тим часом, на балконі офісу лишилося лежати центнерів зо два агітаційної літератури, що так нікого і не спонукала до роздумів під час формування його громадянської позиції.
Так і закінчила своє парламентське існування єдина українська патріотична партія лівого спрямування, невдовзі до влади в ній прийшли проросійські сили, і вона втратила для мене будь-яку привабливість, бо стала просто блідим відбитком комуністичної. Ось яким сумним може бути побічний ефект демократії, від чого і убезпечила себе Росія, як і від інших небажаних для влади несподіванок. Тому тут все під контролем, а представники різних партій навіть під час так званих теледебатів фактично співають з одного голосу. Чого тут більше, плюсів чи мінусів, - робіть висновки самі.
Ось переді мною газета ліберальних демократів. В ній Володимир Вольфович, котрий ще 25 років тому обіцяв, що невдовзі увесь світ матиме державною мовою російську, проклинає комуністів-ленінців, які поділили Радянський Союз на національні республіки, натомість щоб просто зробити тут російські губернії, оскільки такий державний устрій «ущемляет самую большую национальную группу – русских», «фактически отобрав у русских страну». І ніхто не називає його при цьому фашистом, бо говорить він те, що думають, але соромляться сказати інші.
Кримський кандидат у Думу від цієї партії теж цілком на боці росіян і здобув честь претендувати на високий пост завдяки своїй звитязі, проявленій під час так званої кримської весни. «Крымчане выбирают смелых!» - волає заголовок і у спецвипуску «Нового Крыма», присвяченому «Единой России». А навіщо нам ті «сміливці»? Нам би розумних, досвідчених, чесних, делікатних, щиро стурбованих долями людей.
А що знають і що вміють потенційні депутати від Криму та вже випробувані на ділі чиновники? Це або суцільна маніловщина, коли йдеться, наприклад, про кримський «Лас-Вегас», який принесе немислимі прибутки та черги зі спонсорів по його облаштуванню, або вульгарна життєва конкретика, де дійсно можливо досягнути неабияких результатів, а саме: прибирання сміття. І хто тільки на ньому не піарився, які тільки міністри не вели перемовини про розподіл обов'язків у боротьбі з ним! Серед інших відзначився і кандидат в депутати Держдуми пан Козенко, який слушно зауважує, що Крим – курортний регіон, тому сміттю тут не місце. А у той же час третина спеціалізованої техніки простоює, сміття вивозять не туди, куди треба, одне слово, навіть в такій елементарній ситуації «команда переможців», «сміливих людей» не перемогла, а сіла в калошу.
Та ні, я не зловтішаюся, можливо, і є в тому сенс, що державою може керувати кожна куховарка, як кожна господиня здатна прибрати свою квартиру, але ж чому тоді нам так не вистачає елементарного, коли рибалка – без риби, мисливець – без дичини, а чоботар – без чобіт?

Тамара СОЛОВЕЙ
м. Сімферополь
…
Коментує художник…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 16.09.2016 > Тема "Резонанс"