"Кримська Свiтлиця" > #32 за 16.09.2016 > Тема "Душі криниця"
#32 за 16.09.2016
ДРУЖН╢ ПОСЛАННЯ Томенку М. Д.
Василь МАРСЮК
Василь МАРСЮК
ДРУЖН╢ ПОСЛАННЯ (На мотив народно╖ думи) Томенку М. Д.
Ой, Миколо, Миколочку, м╕й друже Томенко, ми обо╓ ╕з тобою стар╕ удовенки.
Твого батька вбили н╕мц╕, мого вбили «красн╕», ми ж не см╕ли ╕ подумать, як╕ ми нещасн╕.
Твоя мати – колгоспниця, а моя – шахтарка, ╜арували, як рабин╕, бездольн╕ трударки.
Н╕ зам╕жжя, ан╕ свята помолитись Богу, ╕з останн╕х сил збирали син╕в у дорогу.
╤ вивели нас у люди та ще й у поети. А як╕ тепер з нас люди?.. Де ти, друже? Де ти?
Чув, живеш у власн╕й хат╕ б╕ля Конч╕-Заспи, ти так важко ╖╖ зводив, що м╕г ╕ пропасти.
Став тод╕ ти л╕сорубом – л╕су заробити, а ще треба надриватись, щоб вивчились д╕ти.
Я важку ту працю знаю, не придумав сп’яну – свою хату по сус╕дству тулив дерев’яну.
Тулив-рад╕в, та й покинув – Бог явив немил╕сть. А на м╕сц╕ не╖, кажуть, палац панський вир╕с.
«Той буду╓ – той руйну╓…» – майже за Тарасом. Та про власн╕ наш╕ бол╕, мабуть, ╕ншим разом.
Мен╕ в пам’ят╕ д╕брова ще й р╕чка Козинка, ╕ верба в к╕нц╕ городу – як знайома ж╕нка.
А над лугом вечоровим, наче жайв╕р, висне твоя п╕сня молодеча незабутня п╕сня:
«Б╕гли кон╕ через степ, де червоний мак росте, б╕гли кон╕ без упину кр╕зь палаючу кра╖ну».
Це не кон╕ – л╕та наш╕ – тривоги, над╕╖… В╕ддали ми Укра╖н╕ л╕та молод╕╖.
Будували ми державу ╕ д╕лом, ╕ словом, щоб у наймах не ходила наша п╕сня-мова.
А для кого будували, не знаючи втоми? Торбохвати хазяйнують в державному Дом╕.
Н╕як вони ╕з Москвою шлюбу не роз╕рвуть, а та й дос╕ Укра╖ну штовха╓ у пр╕рву.
П╕в-Донбасу в╕д╕рвала, як одну холошу. Пров╕дати р╕дну хату я тепер не можу.
╤ не вирватись до Криму нам з тобою в гост╕ – на могил╕ пом’янути Руданського кост╕.
А в Ки╓в╕ геть пропала батьк╕в наших мова, наче м╕сто захопила орда ╕з Тамбова.
Укра╖нц╕в на вулицях не чути, не видно – викохують ще в коли?сках промосковське бидло.
Тому Москва сюди й суне синюшного носа, бо н╕як не поважа╓ хохла-малороса.
А ми себе поважа╓м? Так нема╓ за? що! Хоч якщо подумать добре… Та помовчу краще!
Ой, Миколо, Миколочку, важко доживати без над╕йно╖ держави! Ой же, важко, брате!
Не багато нам осталось… Де правду под╕ти? Одне т╕шить на ц╕м св╕т╕, що ╓ у нас д╕ти.
Не безбатченки вони в нас, як ми ╕з тобою. Свою землю захищати – готов╕ до бою!
А ми словом поможемо ╖м не п╕дупасти. Озивайся, старий друже, з то╖ Конч╕-Заспи!
А як ворог буде л╕зти до тво╓╖ хати – клич на пом╕ч! Неодм╕нно прийду з автоматом!
А ще поки готу╓мось до в╕дс╕ч╕-бою, добре б нам у тиш╕ саду зустр╕тись з тобою.
Смакуючи грушу-беру, чи угорку-сливу, ми за чаркою згадали б молод╕сть бурхливу,
та послухали б у неб╕ клек╕т журавлиний, як л╕та чи╖сь ключами вже летять у вир╕й.
17.08. 2016 р.
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 16.09.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17405
|