Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2004 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 13.02.2004
«ТРУНОК СВАРОЖОГО РОГА»
Оксана ГАЛАЄВА

Мені не поталанило: з Василем Симоненком я розминулася у часі. Його зірка погасла 13 грудня 1963 року, та й горіла лише 28 літ. Мало це чи багато? Як взагалі вимірюється життя? Для когось обмежене буденно-узвичаєним від і до, для інших - жагою творіння, пошуками істини і прагненнями утвердити своє я. Та лише для не багатьох це життя заради життя. Саме до останніх і належав Василь Симоненко, про якого сказав Ігор Осадчий: «Згадуючи його вірш «На білих конях», я іноді думаю: Василь таки вискочив на сідло «білих коней», і вони крізь смерть винесли його у безсмертя...»
Справді, такий Поет не може загубитися у вирі буднів, у бурхливому чи тихоплинному перебігу днів. Він любив Черкаси, котрі зараз віддячують йому тим же.
Даниною пам’яті талановитого майстра пера є і заснування обласної премії «Берег надії», цьогорічним лауреатом якої стала Валентина Коваленко, член Національної Спілки письменників України, за збірку «Трунок сварожого рога».
Вона народилася у селянській родині в селі Самгородок Смілянського району на Черкащині. Історична місцевість, чарівна природа, працьовита і дружна родина сформували творче бачення, розвинули поетичну майстерність, розкрили сутність реалій життя. І тому не дивно, що поступово якась особлива мить чи неординарна подія трансформувались у мережки рядків, від яких віяло мудрістю, чистотою, а найбільше - любов’ю. Зрозуміло, що велику роль у житті кожної людини відіграє правильно обраний фах. Для Валентини Михайлівни це вирішилося просто: закінчила Черкаський педінститут (філологічний факультет). Зараз працю вчителя української мови та літератури в загальноосвітній школі № 5
м. Черкас поєднує з викладацькою діяльністю в ЧНУ, учить школярів і студентів відчувати гармонію прекрасного, вміти не тільки жити серед неї, а й творити її. Та й сама письменниця відкривала і несла  на суд читачів перлини творчості.
У віршах, поемах, оповіданнях, повісті, критичних статтях В. Коваленко зображує реальний світ через призму свого емоційно-ліричного еґо. Така спрямованість притаманна всім збіркам письменниці: «З любові» (1993 р.), «Перевесла істин» (1996 р.), «Приворот-зілля» (1997 р.), «Вовчик» (1999 р.), «Ненароджене сонце...» (2000 р.) і нарешті «Трунок сварожого рога» (2002 р.), що символізує все багатство творчої палітри автора. Чому саме така назва? Валентина Михайлів-на зауважує: «Сварог - це прабог, володар неба, трунок - напій на меду, котрий пили з рога. На свято Івана Купала здійснювався цей обряд. Натхнення пов’язую з небом, вічністю, адже тоді глибше пізнаємо світ, стаємо мудрішими».
Вже самі назви циклів говорять про різностороннє осмислення буття. Так поезія під загальною назвою «Причастя», поділяється на три розділи: «Причастя вічністю», «Причастя вірністю», «Причастя гріхом».
Людина і світ, світ у людині, триєдність космічного, інтимного і прихованого об’єднує цикли поезій у єдине ціле, створює картину динамічності, поступу від мініобразів до макросфер. Змінюються кадри ліричної кінострічки, а в кожному з них (де чітко, де утаємничено) прослідковується освідчення в любові до батьків, нив, калейдоскопа річних змін, чоловіка, України (окРАдені в УкРАїні?). Та хіба можна перерахувати все те, що виокремила Валентина Коваленко з оточуючої дійсності минулого та майбутнього і вилила в музику віршів. А скільки болю та щему вміщує у собі невелика за обсягом поезія «Ганні Федорівні Щербань, матері Василя Симоненка, на упокій»:
...станула єдиною свічкою,
впокоюючи сина,
спалюючи на пречистім вогні
свого серця
його біль...
Цей вірш має передісторію, тому що Валентина Михайлівна була знайома з Ганною Федорівною, відвідувала її разом з учнями.
Із трьох, вміщених у збірці, зупинюся на  поемі «Ненароджене сонце, або Великий піст Зінька Самгородського», у котрій акцентується увага на національно-визвольній боротьбі за Україну в роки громадянської війни. Письменниця - землячка Зінька Стригуна (Самгородського) - на основі  архівних матеріалів написала твір, відтворивши всю складність і трагізм тих тривожних років. Зінько виступає героєм, борцем за справедливість, що загинув як мученик за Україну.
У передмові до збірки Юрій Тимошенко, кандидат філологічних наук, зазначив, «що кожен текст книги - промовляння жіночності: жіночої психології, екзистенції, мови, культури...» Справді, тільки жінка може відчути біль і радість іншої, пропустити їх крізь своє серце, зрозуміти й оправдати.
І все-таки через біль втрат і розчарувань пробивається паросток надії.
Сама ж Валентина Коваленко підкреслила: «Присудження премії - це насамперед визнання, певний етап підсумку творчості. Симоненко любив людей, люблю їх і я. Нагорода вимагає відповідальності, але цього я не боюсь».
Оксана ГАЛАЄВА,
член літоб’єднання імені
Василя Симоненка
при Черкаській  організації НСПУ.

***

Вже отави в копиці вляглись,
Й нарум’янили яблука щоки.
Зачекай, зупинись, усміхнись.
Літо ще не зотліло допоки.
Осінь в серпень дощем присне,
Просинь хмарами скаламутить.
Все мине, все мине, промайне,
Й залоскоче надію смуток.
Загірчать на душі полини,
І тії гіркоти не надпити.
Зачекай, зупинись, пригорни,
Ще ж любові не згасло літо.

***
Ти йшов собі...
В повітрі пахло глеєм,
І вечір ноги в тишу умочив.
Незайману траву душі моєї
твій погляд знову перетолочив.
А думалось,
Що все давно минуло,
й любов сконала під років дощем.
Та ні ж, звелась!
Знайомий біль відчула.
Вона жила,
бо їй боліло ще.

***
Ти шукав у мені неземне?
Тяжко буть на землі неземною.
Розчарований, тихо минеш:
Не такою явив... не такою.
Я ж - не вигадка, жінка. І ти
Леза брів притупи супокоєм.
Легковажу? Сміюся? Прости.
Більше в змові буваю з сльозою.
Тільки ж ти не помітив того
в павутинні уяви своєї.
Скільки гину між буднів й незгод
й воскресаю завжди не тією?!
Ти шукав у мені неземне
й сподівався скорити собою?..
Як ти можеш скорити мене
неземну - у земному двобою?

НА  ГОРОДІ
Хрумтить бур’ян на щелепі сапи
І картоплі до сонця тягнуть вуха.
Сапається... Бо в день такий не вспиш,
коли земля після дощу, як з пуху.

Цупкі берізок рвуться вірьовки,
І опускають пазурі осоти,
І звільнені шикуються рядки.
До краю ще ж - роботи та й роботи!

На груди спека потом накрапа -
нарешті вечір. На сьогодні - годі.
Під хатою натомлена сапа -
і тиша заніміла на городі.
Валентина КОВАЛЕНКО.
м. Черкаси.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2004 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1739

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков