Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2004 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 13.02.2004
ГОЛОВНЕ — НАЦІЛЕНІСТЬ НА УСПІХ!
Сергій ЛАЩЕНКО.

Не так вже й часто на сторінках регіональної та всеукраїнської преси оприлюднюються думки академіка Івана Дзюби, якого часто називають уособленням розуму і совісті української нації. Тому, коли у львівській газеті «За вільну Україну» було надруковане велике інтерв’ю з ним Ігоря Полянського, озаглавлене «Час тотальної мобілізації духу!», реакцію галичан можна було б описати коротким і сильним шевченківським: «стрепенулися орлята...».
Думки колишнього дисидента могли б бути дороговказом не лише для галичан, а й для кожного свідомого українця, навіть якщо він живе у такому «складному» регіоні,  як Крим.
«Чому б Україні не запропонувати світовій спільноті - як доповнення чи корективу до Європейської хартії мов - концепцію культурної та мовної деколонізації за нових умов?» - резонно запитує Іван Дзюба. А дійсно, чому б і ні? Найкращим полігоном для випробування цієї концепції міг би стати саме Крим.
Все ж таки, у «материкових» українців є певна інертність мислення. Кримські ж українці вільні від догм і стереотипів. Та воно й зрозуміло -  надто вже тут усе відмінне від «материка»... Якщо галицьким просвітянам довелося б дуже довго пояснювати, що таке «концентрація зусиль», то навіть їхні наймолодші ідейні однодумці з Севастополя (маю на увазі відомий гурток плекання української мови школи-ліцею № 8) розуміють це без будь-яких пояснень, необхідність «концентрації» вони відчувають інтуїтивно. Недаремно ж саме члени цього гуртка виступили проти штучного створення подібних організацій у кожній севастопольській школі. Хоча б тому, що це зовсім нереально; такий захід був би лише імітацією «відродження» і тільки дискредитував би ідею.
Кримчанам конче потрібна статистика, яка свідчила б про результативність «просвітянських» зусиль. Поки що її дуже мало, але навіть те, що друкується у «Кримській світлиці» та її додатках, становить великий інтерес для «мовносвідомого» мешканця будь-якого регіону.
Скажімо, у статті Анастасії Андрейцової «Оазис українства» («Будьмо!» за 20 грудня 2002 р.) наводиться така статистика по сімферопольській  школі № 29:
спілкуються українською на вулицях - 0%, з друзями - 10%, в сім’ї - 30%,
в школі - майже 100%.
Подумки порівнюю це зі своїми київськими враженнями і приходжу до висновку, що принаймні два останні показники у Сімферополі кращі, ніж навіть у «спальних» районах Києва (хоч українці там становлять понад 80% загальної кількості мешканців району).
В тих школах, які стали українськими не без певного адміністративного тиску, на перервах розмовляють українською не більше 20% учнів. Навіть на уроках (!) розмовляють українською лише 90% учнів. Мало того, вчителі інколи переходять на російську під впливом «саботажників», які є практично у кожному класі (оскільки поряд немає російської школи). Ці діти з російськомовних родин, трапляється, поводять себе досить агресивно, особливо якщо вчаться посередньо...
Ось вам і матеріал для роздумів: україномовне середовище швидше формується в українських класах Сімферополя (досвід школи № 29), ніж в українських школах Києва. Як зазначає Анастасія Андрейцова, всі учні даної школи самостійно приймали рішення навчатися в українських класах!
Цікавою є й інша статистика. В українських школах і класах Криму етнічних українців щось біля половини. Є навіть такі випадки, коли в класі переважну більшість становлять кримські татари...
Звідси можна зробити висновок про лояльне ставлення національних меншин до державної мови і про необхідність «копати» саме тут, в Криму, коли хочемо показати світові щось позитивне.
Добре й те, що «Кримська світлиця» регулярно висвітлює весь позитивний досвід. Пригадайте статтю про вірменку Рузану Карапетян, яка побувала у редакції в гостях і заявила про своє бажання писати пісні на слова українських поетів Криму. А вона ж - не проста вірменка, а переможець єреванського конкурсу краси 1995 року! А стаття Оксани Волошиної «В душі я - українець!» («КС» від 10 жовтня 2003 р.) про популяризатора української пісні Гургена Татевосяна?
Думаю, не лише мені було цікаво читати про Олега Ткаченка, який спонсорував команду «Запорізькі козачата» (учасницю комп’ютерного конкурсу «Аладдін»). Виявляється, мати цього молодого підприємця є етнічною росіянкою, але саме вона (!) виховала його українським патріотом, змалку даючи читати книжки про Наливайка, Сагайдачного, Запорозьку Січ.
Звичайно, щось подібне можна прочитати і у львівських газетах, і в київських, але пальму першості у «Кримської світлиці» вони не віднімуть, і тому її роль у процесі творення (за І. Дзюбою) «концепції культурної та мовної деколонізації» може бути дуже важливою, навіть визначальною!
Цікавою є думка колишнього дисидента, що національне розмаїття зовсім не обов’язково є джерелом слабкості і загроз. Воно може бути і елементом життєздатності! Звичайно ж, правильність цієї тези краще перевіряти в Криму, а не в Галичині. Треба настроїтися на успіх, на перемогу, на пошук оптимальних шляхів відродження і не впадати у відчай з приводу «кримської специфіки»...
У певні моменти український патріотичний Крим може стати навіть «заповідником духу» на фоні «морально-етичної втомленості» Галичини чи, скажімо, Києва.
Досвід інших регіонів підтверджує це. Якщо традиційно «державницький» Київ зібрав лише 75 тисяч підписів на підтримку всенародних виборів Президента України, то зросійщені і значно менші за кількістю населення Харків і Запоріжжя - по 70 тисяч.
Читачі «Кримської світлиці» вже, напевно, знають, що саме Сімферополь став центральною базою Клубу українських бардів, створеного за ініціативою Сергія Кучми із Запоріжжя та Вадима Гефтера з Донецька. В інших містах України будуть лише філіали КУБу. Звичайно, кримські барди переважно російськомовні, але ж і українці мають певні «напрацьовки»! Я маю на увазі таланти, згуртовані традиційним уже конкурсом «Львівська струна - на кримський лад!».
Будемо сподіватися, що «кримоцентризм» Клубу українських бардів не означатиме його обов’язкової російськомовності. Українська пісня також звучатиме повноголосо, і не в останню чергу завдяки ініціативам «Кримської світлиці».
Тож націлимося на успіх і доведемо правильність ще однієї тези Івана Дзюби про те, що «відсутність тиші і надмір невдоволення собою стануть запорукою обнадійливого розвитку...».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2004 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1737

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков