Версiя для друку Обговорити в форумi

От і добігло кінця золоте кримське літечко. Скупане аж надто щедрим цього року сонячним промінням, овіяне свіжими морськими бризами, майнуло воно над нашим-ненашим півостровом — над його ковилово-полинними степами, над його горами, над золотими в вибагливому мереживі прибою пляжами — і палке, невтримне, полинуло кудись туди, за ще тепле від його гарячих щедрот море, де, певно, знаходиться легендарний Ирій. Услід за ним, і то — ой, як скоро! — полинуть і ластівки, що незвично рано цього року стали збиратися на свої передполітні наради на дротах електромережі, посуне через наші краї інше птаство.
Цей час завжди навівав на мене сум, бо ж від'їжджали родичі, друзі, гамірливі, мов вулики пляжі, набережні та вулиці сіл, селищ і містечок пустіли до наступного літа, до нового туристичного сезону. Останніми роками суму додалось...
Поза тою лірикою, як і годиться наприкінці сезону, спробуймо підбити його підсумки, використовуючи джерела інформації як офіційні, так і ті, які, на думку автора, заслуговують на довіру.
Найперше, зазначимо, що за даними українського Держкомстату, число туристів у Криму за роки Незалежності неухильно зростало. Переживши економічні катаклізми, спричинені пограбуванням Краю альянсом вчорашньої компартійної номенклатури та братків 90-х, виживши в гіперінфляції, український турист незмінно торував дорогу на півострів. Тому сприяли не лише непересічні краєвиди, клімат та оздоровчий потенціал цієї перлини Чорного моря. Доступність, як в сенсі географії, транспорту, так і в сенсі фінансовому, відігравала тут якщо й не провідну, то дуже значну роль. Їхали, проте, не лише українці, хоча їх частка завжди була найбільшою. Їхали білоруси, їхали московитяни, їхали молдовани. На туристичних принадах Криму можна було зустріти немало литовців, поляків, чехів. У своєму невеличкому селищі на Тарханкуті авторові цих рядків траплялися зустрічати серед відпочиваючих голландців, італійців, німців, румун, турків. У 1996 році в Ярилгацькій бухті поряд з його вітрильником стояла моторна яхта відомого яхтсмена Ролло Гебхарда, а в 2003 році через неї пролягав шлях шведської експедиції, яка, за підтримки компанії “Чумак”, на дев'ятиметровій репліці середньовічної варязької ладді нагадувала світові, а найперше самим шведам, що окрім відомого всім шляху “з варягів у греки” був ще шлях “з варягів у Землю Вогню” (Азербайджан).
Відкритість України, перспективність регіону приваблювала не лише вітчизняного, але й закордонного підприємця. Так, з 2009 по 2013 рік в Приморському парку над Ярилгацькою бухтою щорічно розважав відпочиваючих чеський “Луна-Парк”. Все те, попри брак цілеспрямованої діяльності держави по розвитку економіки регіону, все ж сприяло зростанню числа бажаючих відпочити в Криму.
Звісна річ, вже не можна було говорити про той потік відпочиваючих на півострів, який давав закритий назовні СРСР. Так, на деяких сайтах сьогодні можна знайти твердження, що в 1988 році в Криму побувало 8,3 млн. туристів. Цілком можлива річ, зважаючи на те, що структура тогочасного туризму, на відміну від сьогоднішнього, пляжно-активного, значною мірою прив'язаного до літнього сезону, мала свої особливості, а саме те, що акцент робився на санаторно-лікувальному, оздоровчому аспекті, що дозволяло мати більш-менш стабільний потік туристів протягом цілого року. Тим не менш, послуговуючись даними сторінки Вікіпедії https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC_%D0%B2_%D0%9A%D1%80%D1%8B%D0%BC%D1%83, створеної, як видно, аж ніяк не оспівувачами України, бачимо, що, починаючи з 2008 року, число туристів на півострові невпинно зростало. Так, їх число в 2008 становило 5 465,1 тисячі, в 2009 — 6 013430. З січня по грудень 2012 року в Криму відпочило 6 134 тис. туристів, а за той же період в 2013 р. — 5,9 мільйона.
Власне, безвідносно до того, як те висвітлюють на тому чи іншому сайті, ми, кримчани, на власні очі бачили, що, починаючи з 2000-х, кожного року число відпочиваючих на теренах нашого півострова стабільно зростало. “Це давало великі надії”, — можна було б написати. Насправді, це давало занепалому було духом від дикої приватизації населенню великі шанси. Та що там шанси — це давало непогані прибутки! За якийсь десяток років ті, хто починав справу, здаючи кімнати, кімнатки, навіть якісь закапелки, які дуже віддалено нагадували житло, вибудували цілком пристойні пансіонати, міні-готелі з обов'язковим кондиціонуванням повітря, з доступом до Інтернету, часто з власною столовою чи кафе. Власне, кафе, ресторанів і ресторанчиків також не бракувало. Життя потроху поверталося до кримчан лицем, обіцяючи роки подальшого процвітання, і рокам тим не видно було кінця. Але доля зіграла з ними поганий жарт. Настав 2014 рік. В протистоянні бандитської влади Януковича та нової України, яку тут хибно, не без допомоги “безкорисливого” сусіди, дехто асоціював з бєндєрофашистами, Крим розділився і переважною більшістю своєю підтримав корумпований режим. Причин того тут не аналізуємо, хоча вони добре відомі, не раз піддавалися аналізу і лежать, власне, на поверхні. Констатуємо натомість, що “добрий” сусіда, неймовірно розчарований скиненням його маріонетки, на яку робилися такі великі ставки, відкинувши всяку дипломатію, вдався до того, про що в Європі вже добряче призабули, адже останнього разу подібне сталося в далекому 1938 році. Задіявши всю свою агентурну мережу, а також те, що в просторіччі зветься п'ятою колоною, сусіда дуже прозоро натякнув кримчанам, мовляв, треба кричати “пробі” - і буде вам — врятуємо вас від тої наволочі, що вже рветься через Перекоп з сокирами та “шмайсерами” напереваги, підставимо груди, прикриємо всією своєю могуттю. Добре організований пропагандистський бліц, що вінчав багатолітню кампанію, непогана загалом координація дій з кримськими намісниками Віктора Хведоровича і, як ultima ratio regnum, нашестя ввічливих зелених марсіян вирішили справу. Безперечно, все те було б просто неможливим за умови активних порухів Київської влади. Проте, налякана, здеморалізована активними порухами нахаби, “Київська хунта”, як її звали тут, принишкла. Нишкує й досі. Отак воно й сталося...
Але повернімося до курортного сезону. На тій же сторінці Вікіпедії читаємо, що в 2014 році число відпочиваючих в Криму дещо зменшилось, не дотягувало навіть до 4 мільйонів. Зате вже в наступному, 2015 році, кажуть нам, число відпочиваючих зросло до 4,598 млн. осіб. На поточний рік “міністерство курортів Криму” прогнозувало, що на півострів завітають від 6 до 7 мільйонів туристів. Гарні цифри, але... як щодо дійсності?
Мені не відомо, звісно ж, точне число тих, хто наважився поїхати до Криму в сезон 2014 року, але на пляжах мого селища відпочиваючих було заледве десята частина від попередніх років. Притому, не знаю, як де, але в нашому краю було дуже багато біженців з Донеччини та Луганщини — людей, що втекли від війни. Їм надавали місця в готелях за дуже помірну платню, а часто й безкоштовно. Це була особлива категорія людей. Навряд чи коректно було вважати їх за туристів, тим більше, підмальовувати ними статистику. Приблизно ту ж саму невтішну картину можна було спостерігати тоді в куротних Чорноморському та Оленівці. Та що там Чорноморськ, що там Оленівка! Не набагато краще було навіть в такому туристичному магніті, як Євпаторія. Окрім декількох її пляжів, на яких було таки досить людно, решта були наче виметені. Цілком можлива річ, що до нас, на Захід Криму, на його Північний Захід, всі ті мільйони з зазначеної сторінки Вікіпедії просто не доїхали, віддавши перевагу апробованому з часів есересеру Південнобережжю. Але ж хіба не на те саме малолюддя нарікали в тому ж часі жителі Ялти, Алушти, Керчі?
2015 року відпочиваючих помітно побільшало. На око, пляжі Ярилгацької бухти були заповнені майже на чверть від того, що вони вміщали в році 2013-му. А проте ж якість курорту, впавши в 2014 році, так і не наблизилася до рівня року 2013-го. Найперше, в чистенькому раніше селищі стало помітне сміття. Вулиці, алея, парк, прибережна зона в межах селища, які в минулі роки були зразково чистими, прибиралися перманентно, не по разу на день, втратили свою чепуристість, свій блиск. Значно погіршилося транспортне сполучення. Число автобусних рейсів не йшло ні в яке порівняння з тим, що було раніше. Наполовину ліквідований ринок виглядав блідою подобою того, яким він був до анексії, а найперше, що впадало в око на пляжах, була відсутність значного числа таких звичних для курортної місцини атракціонів.
Чи не те ж саме було й цьогоріч. Щоправда, номінальна влада сьогоднішнього Криму озвучувала, як ми вже згадували, дуже претензійні плани. Озвучувала. Чи вірила в те сама? З іншого боку, не можна ж думати, що люди, які звуть себе міністрами, всерйоз сподівались затьмарити в туристичному сенсі ту ж Туреччину, як про те заявлялось, переманити до Криму не те, що її звичайного туриста, а й самих турків(!) http://crimea.ria.ru/kurort/20160810/1106685971.html. Воно й справді, внаслідок заборони туроператорам Московії контактувати з турецькими турфірмами, а потім ще й через напруженість в самій Туреччині, яка припала на пік сезону, можна було сподіватися, що дехто з тих, хто звик до турецьких курортів, від безвиході попрямує до Криму. Але щоб за рахунок цього розраховувати аж на такий стрибок?! 
Туристичний сезон в Північно-Західному Криму, на відміну від Південнобережжя, починається зазвичай п'ятнадцятого червня, хоча за природними умовами той строк можна було б зрушити, принаймні, на два тижні вперед. Цьогоріч він розпочався лише 1 липня, та й то не надто активно. Тим не менш, туристи потроху під'їжджали. Але й цього разу, в самий розпал сезону, їх було хіба що трохи більше третини від згадуваних добрих часів, та й то у вихідні, коли на пляжі виїжджали самі кримчани. Готельєри, які звикли, що від туристів відбою не було, що номери в пік сезону розкуповувалися ще на початку весни, не всі зреагували на віяння нових часів і уклали угоди з турфірмами Московії. Можливо, хтось сподівався на давно і твердо обіцяне Володимиром Вольфовичем, і не лише ним одним, море московських туристів. Можливо, знайти турфірми, дійсно зацікавлені в співпраці з невеличкими готелями, не так і просто. Можливо, виною тому є значно жорсткіше фіскальне законодавство Московії, за якого неможливо утримувати пансіонатик на півсотні номерів, видаючи його за приватне житло, а туристів, що в ньому мешкають, за гостей сім'ї, як те часто й густо бувало за української влади. Як би там не було, більшість всіх тих пансіонатиків, готелів та готельчиків були заповнені цьогоріч, в кращому випадку, на третину їх можливостей..
Чи треба казати, що місцеві бюджети, курортних сіл, селищ і містечок вже не отримують від туриста коштів, до яких звикли, а щедро обіцяна федеральна копійка далеко не завжди потрапляє на місця, дуже часто гублячись десь на півдорозі чи то від Москви до Сімферополя, чи то вже десь на самому півострові. Так, якщо в Чорноморському поклали кілька кілометрів асфальту, якщо на ті ж цілі для Оленівки виділені досить значні фінанси, то більшість місцевих бюджетів, чи то від нестачі коштів, а чи й через апатію, безініціативність місцевої влади, такими проектами нині не займаються.
Шумливий, вируючий ще три роки тому Крим якось затих, збляк... І справа навіть не в скандальній забороні так званої “Республіки Казантип” — фестивалю, який сьогоднішня влада Криму вважає осередком розбещення молоді, нищення її моралі і духовності (таке враження, що там, в Кремлі, взялися за реанімацію вже добряче запліснявілої сусловщини, всерйоз взялися рятувати погрязлий у гріху і мерзоті світ :) ). Заради справедливості, слід сказати, що на заміну тому ж “Казантипу” в Криму, зокрема, на Тарханкуті з'явилися нові фестивалі. Звичайно ж, міжнародні. “EXTREME Крым» в акваторії та на берегах Караджинської бухти (Караджа), “Алтин Майдан” на березі бухти Ярилгацької (Ярилгач). Щоправда, ні той, ні інший не нагадують навіть тіні популярності “Казантипу”. Щодо “Алтин Майдану”, то попри титанічні зусилля його організаторів, попри гарних, талановитих, як кажуть, учасників, ані в минулому, ані в нинішньому році він не зібрав навіть більш-менш пристойної аудиторії. В цьому сенсі показовим був діалог, свідком якого мимоволі став, між тонкою, інтелігентною москвичкою і місцевим довговолосим бородатим парубком. Відвідавши перший же концерт, пані повернулася з дуже змішаними почуттями. З одного боку, була в захваті від високого рівня артистів, з іншого, була вражена, що на всю ту красу прийшли подивитися не більше десятка глядачів.
— Ну, хай ті відпочивальники, — казала вона, — їм окрім моря і вина нічого не треба. Але ж де місцеві патріоти? Вам привезли таких артистів, такий фестиваль! А ви...
— Місцеві — якраз патріоти, — не стримавшись, значуще відмовив парубок. — Найперше, вони патріоти своєї сім'ї. Нині їм не до фестивалів чи концертів. Вони не мають роботи, тож намагаються просто вижити.
“Два світи,” — подумалось тоді. — “Світ людей, що, працюючи на державу/на компанію, які увечері, відсторонившись від денних турбот, можуть відвідати театральну виставу, отримати насолоду від концерту, і світ, до якого звикли ми — світ, де ти полишений сам на себе і лише від тебе залежить, матимеш ти/твоя сім'я завтра шмат хліба, чи ні. Перші звикли до світу, де все вирішують за них, де від тебе — як не напружуйся — мало що залежить. Других життя навчило покладатися на себе, думати власною головою.
Ось іще одна ілюстрація до того. В кінці червня, прогулюючи в сутінках песиків уздовж моря, побачив двох молодичок, які зацікавлено розглядали недобудовану стіну з гарної білої цегли, що огороджувала широку, зарослу полином та колючками, площу з великим дерев'яним хрестом ближче до західного її краю.
— Це що, кладовище? — спитала одна, коли ми порівнялись
— Ні, місце для церкви, — відмовив, прошкуючи собі далі.
— А чого ж не будують її? — не відставали цікаві пані.
— Бо грошей не заробили.
— Себто, як “не заробили”? — з нотками щирого здивування.
— Все просто: нема відпочиваючих — нема й коштів. Ні у громади, ні в бюджеті. Отож, нема за що й будувати.
Пані недовірливо перезирнулися.
— Жартуєте?
— Аж ніяк.
— А чого це ви кажете, що відпочиваючих нема? — якось, аж ніби з викликом спитала інша. — Ось ми, он пара і он, і там он ще кілька людей. Хіба це не люди?
— Звісно, люди! — погодився я та й пішов собі далі. Власне, про що можна було говорити з людьми, які щиро вважають, що декілька сотень людей на вулицях “курортной деревни” — то вже неабищо? Не розповідати ж було, що ще три роки тому в цей самий час, в цьому самому місці сновигали цілі юрби охочих помилуватися тим, як сідає на ніч сонечко, любителів пройтися після денної спеки уздовж берега під ніжний плюскіт хвильок, вдихаючи свіже повітря, щедро напоєне пряними ароматами водоростей, полину, чабрецю та інших степових трав. А вже подивитися проміжний старт автоперегонів Red Bull, навіть попри те, що подія відбувалася за межами літнього сезону, збиралося й справді чимало людей, і то — не одних лише місцевих патріотів.
Сьогодні, коли пишуться ці рядки — в останній день літа, селище практично порожнє. Здійнятий засвіжілим вітром дрібний пісок дошкульно січе на пляжі кілька десятків запізнілих ловців засмаги. Піняві, каламутні від здійнятого піску хвилі, попри те, що вода й досі дуже тепла, не надто заохочують до купання. До останнього тримаються лише кайтери, що вже, певно, з десяток років як облюбували собі південно-східну частину бухти. Ось і зараз більше двох десятків яскравих, різнокольорових кайтів висить в небі в тій стороні. Користуючись рівним свіжим вітром гасають вони у відділенім від бухти широкою мілиною лимані, вискакуючи часом і на її простори. А все ж, попри яскраве сонечко, попри тепле-теплісіньке море, попри те, що термометр на залитому сонцем балконі впевнено показує 45, ще одне вкрадене літо йде від нас...
Яким же запам'ятається нам кримське літо-2016? Місцеві чиновники, безумовно, будуть рапортувати про чергові досягнення, плутаючись в числах, доводитимуть, як гарно все йде в звільненому від бєндєровцев Криму. Он вже голова комітету з санаторно-курортного комплексу сьогоднішнього кримського парламенту пан Черняк рапортує, що: “На 26 серпня в Криму відпочило 4 мільйони 25 тисяч туристів.” Тут хотілося б звернути увагу читачів на ось таку красномовну деталь: пан Черняк, напевно, не пам'ятаючи гаразд, яку саме цифру його комітет, а чи там служба пана Стрельбицького, надавала для оприлюднення творцям зазначеної вище сторінки Вікіпедії минулоріч (4 млн. 598 тис.), наголошує, що: “Це на 26% більше аналогічного періоду минулого року".
РІА Крим: http://crimea.ria.ru/kurort/20160830/1107065179.html
Що це — нелади з арифметикою? Але он, нижче, знову стоять оті самі 4,5 мільйона (98 тисяч, звісно, дрібня, про яку не варто й згадувати за такого масштабного мислення). Виходить, навіть по закінченні літнього сезону російський турист плавом пливе до Криму. Саме тому є впевненість і цього року виконати план і оздоровити-таки оті 6-7 мільйонів. Боже поможи, як то кажуть, в такій богоугодній справі! Тут навіть не важливо, кого саме будуть оздоровляти в осінньо-зимовий період. Власне, для кримчан це ніякий не секрет, бо ж за федеральні гроші вже два роки оздоровлюють самих кримчан, які в міжсезоння мають можливість гарно провести час в якомусь пансіонаті, будинку відпочинку чи оздоровниці. Часто їдуть сім'ями, компаніями, а деякі спритники встигають відпочити за рахунок бюджету Московії і по 2-3 рази. Беручи це до уваги і пам'ятаючи при тому, що в самому Криму мешкає близько двох мільйонів осіб, логічно припускаючи при тому, що й на Московію виділять якісь мільйон-два путівок, маємо визнати, що у “міністра курортів” пана Стрельбицького в цілому зовсім непогані шанси оздоровити не лише заявлені 6-7 мільйонів, а й значно перевиконати план.
А план, що там не кажіть, грандіозний, особливо з огляду на те, скільки часу залишилося до кінця року. Судіть самі: за даними матеріалів робочої поїздки президента РФ Володимира Путіна до Криму “пасажиропотік в Республіку Крим на 1 серпня 2016 року склав... “4 млн. 880 тис чоловік. Кількість туристів — 3 млн. 012 тис. чоловік” (стаття від 19.08 2016 р. http://crimea.ria.ru/kurort/20160819/1106909895.html). Виходить так, що в пік сезону, за 26 днів останнього літнього місяця в Криму відпочило лише 1 млн. 013 тис. осіб. За такої тенденції говорити про сім чи навіть шість мільйонів — велика сміливість.
Про кримське літо можна говорити безкінечно, знаходячи нові й нові теми. Крим притягував людей у всі часи. Притягує їх, попри брудні ігри політиків, і сьогодні. Особливо тих, хто вже хоч раз побував у ньому, відчув його принадність, його тиху, спокійну красу. Люди їхали, їдуть і їхатимуть до Криму. Важливо, проте, як вони бачать його. Як сприймають те, що відбувається на його теренах сьогодні. Як ставляться до того. Бо ж маємо тут сьогодні і політичне виселення (бо ж як ще назвати недопущення на батьківщину п.п. Джемілєва, Чубарова, інших), і звуження прав національних меншин, зокрема, мовних, освітніх, і політичні судилища над тими, кого нинішня влада вважає своїми супротивниками. Маємо вже й спробу відшліфованої в есересері технології застосування до дисидентів засобів психіатрії. Поки що у вигляді “невинної” експертизи. Будь-де у відкритому світі все те зветься порушенням базових прав людини. Отож, розуміння того, що відбувається сьогодні в Криму (і не лише в ньому), є вкрай важливим. В цьому сенсі приходить на згадку московитянин, про якого лише й знаю, що він архангелогородець, який в 2014 році приїхав до любого йому, але вже анексованого його державою Криму, не з триколором, а з українським прапорцем та жовто-блакитними стрічками і не знімав їх зі свого авто упродовж всієї відпустки.
З іншого боку, маємо цілі делегації французьких, італійських політиків, які наввипередки їздять до Криму, але не для того, щоб витягти з застінків Ахтема Чийгоза, Ільмі Умерова чи інших репресованих, а для милих бесід з очільниками сьогоднішньої кримської влади та ритуального фотографування на фоні пам'ятника “ввічливим зеленим марсіянам”, що, як маємо здогадуватись, мало б — хай і на такому примітивному рівні — легітимізувати те, що легітимізації не підлягає. Чи не тій же меті слугує і запрошення на відпочинок до Артеку групи французьких щколярів. Соромлюся спитати, а чи багато добропорядних французів відправили своїх діточок на відпочинок до Австрії в 1938 році?
Московія, насправді, надає колосального значення міжнародному визнанню анексії Криму. Звідси і обігрування прикметника “міжнародний” в назвах фестивалів (у деяких випадках цілком справедливо, бо ж хоч там і представники однієї держави, але ж різних народів :) ), і чималі зусилля по підтриманню статусу міжнародного для аеропорту Сімферополя, який попри те, що вже третій рік приймає виключно рейси з Московії, до сьогодні зустрічає та проводжає московських туристів окрім об'яв московською мовою ще й об'явами мовою англійською.
Не варто й казати, що в сенсі розуміння, моралі, в сенсі гідності дуже показовою є діяльність кількох Дніпровських та Київських турфірм, які на третьому році анексії з таким запалом допомагали пану Стрельбицькому виконувати його план 6-7 мільйонів, що той заявив про дворазове збільшення турпотоку з України. http://crimea.ria.ru/kurort/20160810/1106687685.html
Дворазове, чи не дворазове, але українська держава, на мою думку, мала б припинити діяльність подібних фірм. Адже на відміну від окремо взятого громадянина, який, безумовно, має право сам вирішувати, наскільки комфортно йому буде вигріватись на золотих пляжах Криму в той самий час, як представники корінного народу зазнають репресій, держава, допускаючи діяльність на своїй території подібних фірм, поводиться аморально, фактично підігрує агресорові.
Завершуючи ці досить сумбурні роздуми на тему кримського курортного сезону-2016, хотів би порадити читачеві звернути наостанок увагу на цікавий огляд, поданий білоруським виданням Новости.TUT.BY http://news.tut.by/society/508388.html Це добірка вражень від перебування в Криму білорусів, які з тих чи інших мотивів відвідали цьогоріч наш півострів. Як на мене, її найбільша цінність в незаангажованості та безсторонності.

Валентин Бут
Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 02.09.2016 > Тема "З потоку життя"