Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3175)
З потоку життя (6386)
Душі криниця (3502)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1499)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1671)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...


«СВЯТИЙ ВОГОНЬ, ЩО ЙОГО МИ СМ╤ЛИВО ЗАПАЛИЛИ, УЖЕ Н╤КОЛИ НЕ ПОГАСНЕ»…
Знати власну ╕стор╕ю… Бути самим собою ╕ до к╕нця залишиться в╕дданим сво╖й Нац╕╖… Чи...


60-Л╤ТТЯ РОМАНА КОВАЛЯ
Час показав, що державне мислення ма╓ Роман Коваль, а не наш╕ можновладц╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2016 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 24.06.2016
НЕСКОРЕНИЙ ДУХ ВОЛ╤ НАД ДУБЛЯНАМИ

Як це часто бува╓ у нашому житт╕, вс╕ знаков╕ зустр╕ч╕ в╕дбуваються випадково. А може, й не випадково, бо н╕чого випадкового у нашому житт╕ не бува╓. Так сталося ╕ з╕ мною, коли доля подарувала зустр╕ч ╕з великим патр╕отом, поетом, наставником молод╕, св╕тло╖ пам’ят╕ Петром Никифоровичем Гоцем.
Пригадую весняний день, коли я при╖хала до Львова на презентац╕ю власно╖ книжки. Пам’ятаю, як один ╕з прац╕вник╕в обласно╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖ пов╕домив, що видавець через поважн╕ причини не зм╕г прибути, тож презентац╕ю перенесено. Зв╕сно, для мене це було неспод╕ванкою, тож розгублена, п╕д╕йшла до в╕кна. Дивилася на перехожих, обм╕рковуючи сво╖ подальш╕ д╕╖. Неспод╕вано до к╕мнати ув╕йшла моя колега, поетеса Л╕л╕ана Косановська. Сказати, що я зрад╕ла ╖╖ появ╕, це не сказати н╕чого. Мен╕ здавалося, що саме Провид╕ння послало мен╕ знайому, адже нам вже доводилося зустр╕чатися на творчих вечорах у Ки╓в╕. Поки обм╕рковували, що можна оглянути (Л╕л╕ана в╕дразу запропонувала екскурс╕йну програму), до к╕мнати ув╕йшов чолов╕к. Високий, статечний, прив╕тний, в╕дразу прив╕тався ╕ поц╕кавився, хто я ╕ зв╕дки прибула. Л╕л╕ана представила нас один одному. Здавалося, що про нашу зустр╕ч ми домовилися заздалег╕дь ╕ зараз вируша╓мо на ц╕каву прогулянку. «Петро Гоць, - простягнув долоню чолов╕к. – Не засмучуйтеся, що так сталося, у житт╕ всяке бува╓. На все св╕й час, тож все ще в╕дбудеться. А поки що запрошую Вас до музею Степана Бандери».
Напевно, у житт╕ нашому все законом╕рно. Якщо втрача╓ш щось одне, то неодм╕нно з’явиться щось ╕нше. ╤ не варто засмучуватися, бо на все св╕й час, ╕ все в╕дбудеться неодм╕нно. А поки що мен╕ випала така неспод╕вана, але така щаслива нагода в╕дв╕дати музей Степана Бандери, директором якого, як з’ясувалося, ╕ був м╕й новий знайомий. Швидко опиня╓мося у Дублянах, ╕ от вже Петро Никифорович запрошу╓ оглянути музейн╕ експонати. Ц╕кавлюся ╕стор╕╓ю створення музею, ╕ Петро Гоць охоче розпов╕да╓. Музей Степана Бандери в Дублянах (Льв╕вський державний аграрний ун╕верситет) утворено за Постановою Вчено╖ Ради ун╕верситету на чол╕ з ректором Володимиром Сн╕тинським ╕ в╕дкрито й освячено 4 с╕чня 1999 року священиками дублянських церков Усп╕ння Пресвято╖ Богородиц╕ о. Володимиром (УГКЦ) та о. ╤ваном (УАПЦ). Вразила величезна к╕льк╕сть експонат╕в ╕ документ╕в. Це ╕ скульптурн╕ та живописн╕ роботи, ╕ зразки обмундирування УПА, окрем╕ елементи озбро╓ння, колекц╕я в╕дзнак ╕ нагород, предмети п╕дп╕льно╖ д╕яльност╕. А ще книги, фото╕люстрац╕╖, касети з голосом Степана Бандери, в╕деоматер╕али, марки, фотоальбоми. Побачене доповню╓ться розпов╕ддю директора музею, тож в уяв╕ поста╓ постать Пров╕дника, людини-легенди.
Перший портрет, в╕днайдений ректором Володимиром Сн╕тинським на Явор╕вщин╕, вважа╓ться писаним з натури, адже р╕дне село сво╓╖ дружини Ярослави – Опар╕ка – Степан не м╕г не в╕дв╕дувати. Зв╕сно, що в╕н був тут наприк╕нц╕ 1944 року, коли вийшов ╕з Заксенхаузену. На портрет╕ в╕дв╕дувач╕ бачать справжнього Бандеру – незламного, ц╕леспрямованого, непохитного борця за волю Укра╖ни. Пощастило мен╕ почути ╕ ╕нтерв’ю з╕ Степаном Бандерою, записаним в Мюнхен╕ незадовго до його смерт╕ у 1959 роц╕. У музе╖ збер╕гаються також теоретичн╕ прац╕ Бандери, ум╕щен╕ у зб╕рнику «Перспективи укра╖нсько╖ революц╕╖», його автоб╕ограф╕я «Мо╖ житт╓писн╕ дан╕», окрем╕ роботи: «З невичерпного джерела», «Б╕льшовизм ╕ визвольна боротьба».
Серед книг про Степана Бандеру з╕брано прац╕ Петра Дужого, Петра М╕рчука, Степана Мудрика-Мечника, Василя Кука. Документальна розв╕дка Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина ╕ м╕ф» була презентована у музе╖. Петро Гоць ╕з захватом говорив мен╕ про цю роботу, так само ╕ про науково-популярне видання Ярослава Сватка «М╕с╕я Степана Бандери». А от про сво╖ прац╕ не згадував. Тод╕ подумалося, що це так нетипово для нашого часу – ╕з захватом говорити про сво╖х колег, ╕ при цьому майже н╕чого про себе. Вже п╕зн╕ше, коли Петро Никифорович б╕льше розпов╕в про сво╓ життя, багато що стало зрозум╕лим. Коли душа, мов щире золото, не варто розм╕нюватися на м╕дяки… Це – про Петра Гоця. В╕н уникав гучних патр╕отичних тирад, не вип’ячував сво╖х заслуг, а вони ж – очевидн╕.
Той, хто ма╓ причетн╕сть до музейно╖ справи, розум╕╓, наск╕льки то кроп╕тка, часом невдячна робота. Тако╖ само╖ в╕ддач╕ потребу╓ досл╕дницька праця, коли роки можуть п╕ти на те, аби видобути бодай к╕лька факт╕в. А Петро Гоць не ремствував, не нар╕кав на долю. У музе╖ побували тисяч╕ людей не лише з Укра╖ни. Варто було погортати «Книгу в╕дгук╕в», щоб зрозум╕ти – до Степана Бандери приходили, при╖здили, прил╕тали зв╕дус╕ль. З далеких ╕ близьких св╕т╕в ╕ континент╕в. ╤з Музею укра╖нсько╖ визвольно╖ боротьби ╕м. С. Бандери у Лондон╕ передано червоно-чорну стр╕чку з написом «Пров╕дников╕ ОУН - Пров╕д ОУН» в╕д в╕нка з могили Степана Бандери. Колишн╕й дублянець Володимир Рудницький, який нин╕ мешка╓ у Лондон╕, передав каталог виставки «Мета, омр╕яна в╕ками», де вм╕щено р╕дк╕сну св╕тлину з╕ С. Бандерою. Чимало матер╕ал╕в також над╕йшло з Копенгагена, в╕д голови Скандинавсько╖ станиц╕ АБН Петра Кузьми Галицького. Зокрема, ксерокоп╕я св╕тлини п╕кетування Радянського посольства в Дан╕╖ з написом на плакат╕ «Ми переможемо рос╕йський ╕мпер╕ал╕зм!» в першу р╕чницю п╕дступного вбивства С. Бандери б╕льшовицькою Москвою. Оксана ╢ленюк з Ванкувера (Канада) вшанувала Степана Бандеру, передавши в дарунок в╕нок з калини ╕ маку, переплетений червоно-чорними стр╕чками.
Розпов╕даючи про Бандеру, Петро Гоць переривався, надаючи нам можлив╕сть послухати ауд╕оматер╕али з його голосом, виступи Ярослава Стецька. ╤, зв╕сно, лунали повстанськ╕ п╕сн╕, що залишили нам у спадок хлопц╕-вояки, як╕ мали у серц╕ святу любов до Укра╖ни. ╤, нарешт╕, коли Петро Никифорович розпов╕в про численних шановних гостей, як╕ в р╕зний час в╕дв╕дали музей, прошу розпов╕сти про його власн╕ роботи. Адже доробок самого директора музею справд╕ неоц╕ненний. Чимало зусиль доклав до створення пут╕вника музею Степана Бандери в Дублянах. Ц╕нним ╓ також досл╕дження «Навчання ╕ революц╕йна д╕яльн╕сть Степана Бандери в Дублянах». Петро Гоць, використовуючи науков╕ та популярн╕ джерела, простежив р╕зносторонн╕ аспекти перебування ╕ навчання Бандери на р╕льничо-л╕совому факультет╕ у Дублянах у 1930-33 роках 20 стол╕ття; досл╕дивши його п╕дп╕льно-революц╕йну д╕яльн╕сть. Кр╕м того, Петро Гоць ╓ автором першо╖ в Укра╖н╕ поетично╖ зб╕рки «У Степана – уродини».
Любов до книги, до красного письменства стала сенсом усього його життя. ╤ фах обрав в╕дпов╕дний, став б╕бл╕отекарем – б╕бл╕ографом. Багато рок╕в працював зав╕дувачем ╕нформац╕йно-б╕бл╕о-граф╕чним в╕дд╕лом Льв╕всько╖ центрально╖ м╕сько╖ б╕бл╕отеки ╕м. Лес╕ Укра╖нки. Напевно, це не ╓ випадков╕стю, бо змалечку був закоханий у Лесине слово. Може, цю любов до поез╕╖ нав╕яв р╕дний край, син╕ озера Волин╕?
«Льв╕в – Волинь – маршрут любов╕», – це вже про Петра Гоця-поета. Усього себе в╕ддавав робот╕ у музе╖, а в душ╕ брин╕ла любов до р╕дно╖ Волинсько╖ земл╕, до поетичного слова. Тож часто в╕дв╕дував р╕дний край ╕з творчими вечорами. Поетична зб╕рка «Дорога до Лес╕» (1992) була удосто╓на прем╕╖ ╕мен╕ Лес╕ Укра╖нки Житомирського обласного в╕дд╕лення Укра╖нського фонду культури. Петро Никифорович ╓ також автором таких поетичних зб╕рок: «╢вшан пробудження», «Тисячол╕ття», «Молюся на Тебе», «Високий Замок», «Мадонна», «Поклади сво╖ руки на в╕тер», «Кара Божа». У 1997 роц╕ Петро Гоць визнаний людиною року Львова у ном╕нац╕╖ «Кращий б╕бл╕отекар м╕ста». Громадськ╕сть високо оц╕нила подвижницьку д╕яльн╕сть Петра Никифоровича.
…Гортаю стор╕нки книжок, вдивляюся у св╕тлини, слухаю розпов╕дь пана Петра... Без сумн╕ву, йому, як директоров╕, дорог╕ вс╕ без винятку експонати, з╕бран╕ у музе╖. ╤ все ж запитую, що Петро Никифорович вважа╓ найголовн╕шим ╕з усього огрому виконано╖ ним роботи. «Головне, що до музею приходить молодь, – каже П. Гоць. – Власне, це ╕ було нашим задумом: спрямувати ус╕ зусилля на те, аби музей став справжн╕м осередком нац╕онально-патр╕отичного гарту молод╕ взагал╕ ╕ студентства зокрема. Таким бачив музей ╕ ректор Володимир Сн╕тинський. ╤ ми бачимо, що наша праця да╓ результати».
Справд╕, можна наповнити музей ц╕нними експонатами ╕ такими самими безц╕нними раритетами. ╤ це, без сумн╕ву, потр╕бна ╕ гарна справа. Але вдихнути в музей життя, наповнити його роботу реальними справами, - тут потр╕бен хист орган╕затора ╕ виховника, якому б дов╕ряла молодь. Той факт, що до музею приходить студентство, св╕дчить про те, що Петро Гоць обрав правильну тональн╕сть й тематику розмови ╕з юнацтвом. Адже п╕д час навчання у Дублянах Степан Бандера гартував характер ╕ волю, формувався як майбутн╕й революц╕онер. «Душа – це те, що робить траву травою, л╕с – л╕сом, людину – людиною… Не т╕ло, а душа ╓ людиною», - писав Г. Сковорода. Власне, ця ╕дея блискуче вт╕лилася у св╕тогляд╕ Степана Бандери. Син священика, Бандера сприймав Бога як «невичерпне джерело людсько╖ сили».
Степан Бандера був не лише безстрашним ╕ безкомпром╕сним борцем за Укра╖ну. В╕н був блискучим теоретиком. Знайомлячись ╕з його роботами, сучасник знайде для себе в╕дпов╕д╕ на болюч╕ запитання, як╕ тривожать нас ╕ нин╕. «Основна частина боротьби революц╕йно╖ орган╕зац╕╖ з ворогом – це ╕ боротьба за душу людини, за ╕дейний вплив на ц╕лий нар╕д, за поширення ╕де╖ ╕ концепц╕╖ визвольно╖ революц╕╖ серед найширших мас народу, захоплення ╖х ц╕╓ю ╕де╓ю ╕ через це при╓днання ╖х на б╕к визвольно╖ боротьби», - констату╓ Степан Бандера. «М╕ж московським большевизмом - комун╕змом ╕ укра╖нським нац╕онал╕змом ╕де найважлив╕ший змаг за душу укра╖нського народу», - цей висновок продиктований самим життям. Але сили народу не безк╕нечн╕, ╕ в╕д цього теж н╕куди не под╕тися. Як не впасти у розпач? Де знаходити сили для боротьби? На ц╕ питання теж знаходимо в╕дпов╕д╕: «Сили душ╕ кожно╖ людини ╕ ц╕лого народу теж потребують плекання й наснажування, особливо тод╕, коли ╖х переобтяжено пост╕йною надм╕рною напругою. Це мусить мати на уваз╕ кожний, хто турбу╓ться про долю свого народу».
Найпевн╕ш╕ л╕ки для виснажено╖ душ╕ – це в╕ра. Саме вона «найб╕льше скр╕плю╓ сили душ╕. Через правдиву й глибоку в╕ру в Бога, Спасителя, кожна людина й ц╕лий народ мають змогу безупинно черпати з в╕чно живого джерела ст╕льки сили, ск╕льки ╖хня душа спроможна сприйняти». Показовим ╓ те, що ще 1933 року Степан Бандера ╕н╕ц╕ював шк╕льну акц╕ю «У боротьб╕ за душу укра╖нсько╖ дитини» з видруком ╕ поширенням 98 тисяч╕ лист╕вок ╕ в╕дозв. У лист╕вц╕ мовилося: «Укра╖нськ╕ батьки ╕ матер╕! Ми мусимо перейти в╕д оборони до р╕шучого наступу проти польського панування, тобто проти польсько╖ держави ╕ польського духу на вс╕х д╕лянках нашого життя, в першу чергах в школах». Погодьмося, що написана далекого 33-го року в╕дозва лиша╓ться актуальною ╕ сьогодн╕: «Молод╕ друз╕! Укра╖нськ╕ школяр╕!.. Не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничар╕в! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у слухняних раб╕в! Ви ма╓те бути лицарями й борцями за волю Укра╖ни! Перед Вами велика свята боротьба». ╤ – висок╕ злети високого Духу…
Власне, Петров╕ Гоцю, як досл╕дников╕ ╕ виховнику молод╕, вдалося найголовн╕ше – вдихнути у музей отой високий Дух, який став притягальною силою для нових студентських покол╕нь. У сво╓му досл╕дженн╕ «Навчання ╕ революц╕йна д╕яльн╕сть Степана Бандери в Дублянах» Петро Гоць акценту╓ увагу на орган╕заторських зд╕бностях Бандери-студента. Саме завдяки Степанов╕ Бандер╕ пропагандистська справа ОУН була поставлена на високому р╕вн╕: «В╕н, найперше, вводить культ могил укра╖нсько╖ нац╕онально╖ революц╕╖, зд╕йсню╓ протимонопольну та шк╕льну акц╕╖. ╤ приходить до висновку, що революц╕йн╕ клич╕ необх╕дно ширити не лише серед ╕нтел╕генц╕╖ ╕ студентсько╖ молод╕, але й серед усього укра╖нського народу…
З ╕н╕ц╕ативи С.Бандери була п╕дготовлена й шк╕льна акц╕я, яка теж мала великий пол╕тичний усп╕х. Степан нада╓ ╖й всенародного характеру. Акц╕я на оборону укра╖нського шк╕льництва була проведена одного дня по вс╕х школах Зах╕дно╖ Укра╖ни. Бойовики ОУН розл╕пили по парканах та п╕дкинули до хат по вс╕х укра╖нських селах десятки тисяч летючок, в яких роз’яснювались причини та ц╕л╕ шк╕льно╖ боротьби… А вранц╕ д╕ти в╕дмовлялися в╕дпов╕дати вчителям польською мовою, домагались навчання р╕дною мовою, закликали польських вчител╕в забиратися з укра╖нських земель. Ця акц╕я с╕яла зерна нац╕онально╖ св╕домост╕ й ненавист╕ до ворожого панування в Укра╖н╕. Саме з цих учн╕в зросли згодом вояки УПА».

 «Проминули л╕та…
 В св╕т дорога бита…
 А Дубляни в душ╕
 Нав╕ть на край св╕та.
 Бо дублянськ╕ кола
 На вс╕ виднокола,
 Бо Дубляни в душ╕ –
 То найвища школа.
 А студентськ╕ роки –
 Неповторн╕ кроки,
 Бо Дубляни в душ╕ –
 То життя уроки»

- ц╕ поетичн╕ рядки написан╕ Петром Гоцем в пам’ять про Бандеру-студента. Ут╕м, це присвята не лише Пров╕дников╕. Вчитаймося у ц╕ рядки. У них – любов до р╕дного краю, до укра╖нсько╖ земл╕. Дубляни стали р╕дним м╕стом для волинянина Петра Гоця, а його мешканц╕ – р╕дними людьми.
А ще п╕д час гостин у Дублянах я передивилася безл╕ч св╕тлин, зроблених невтомним Петром Гоцем. Св╕тлини – то теж було його захопленням ╕ справою життя. В╕н вм╕в п╕дм╕тити те, на що можна було не звертати ан╕ найменшо╖ уваги. А ще Петро Гоць мав дивовижний дар – в╕н м╕г так прокоментувати зображене на старих св╕тлинах, що у в╕дв╕дувача складалася ц╕л╕сна картина про далек╕ вже под╕╖. Так, завдяки мешканцю Дублян Йосипу Тушницькому, у музе╖ збер╕гаються р╕дк╕сн╕ св╕тлини, на яких бачимо Бандеру - студента. Ось св╕тлина ╕з зображеннями учасник╕в хору й драмгуртка, зокрема, Степана Бандери. Для Петра Гоця як досл╕дника ця р╕дк╕сна св╕тлина була особливо дорогою, адже, як в╕н писав, «це клаптик реального Степанового життя, в╕дсв╕т тих, в╕ддалених у 70 рок╕в, дн╕в. З ц╕╓╖ св╕тлини в╕╓ бандер╕вський дух, що вита╓ над Дублянами й нин╕».
…Г╕рко в╕дгукнулася у серц╕ зв╕стка про в╕дх╕д Петра Гоця – поета, ╕сторика, кра╓знавця. Не стало людини, у серц╕ яко╖ жила любов до Укра╖ни, до р╕дно╖ земл╕. Та залишив нин╕ сущим справу свого життя, а вони передадуть ╖╖ новим, прийдешн╕м покол╕нням. А ми повертатимемося до музею знову й знову, бо живе тут той нескорений дух, що вита╓ над Дублянами завжди.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2016 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17298

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков