Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3139)
З потоку життя (6354)
Душі криниця (3492)
Українці мої... (1462)
Резонанс (1492)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1669)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИКОЛА ВЕСНЯНИЙ
22 травня Сх╕дна Церква неодм╕нно в╕дзнача╓ свято Перенесення мощей Миколая Чудотворця з М╕р...


Есма Аджи╓ва, радник м╕н╕стра культури Укра╖ни: КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ОРНАМЕНТ ОРЬНЕК МОЖНА ЧИТАТИ ЯК КНИГУ ПРО ╤СТОР╤Ю НАШО╥ ЗЕМЛ╤
Про те, як пам'ятати про минуле, але встигати рухатися вперед, про символи кримськотатарсько╖...


БАТЬКИ СЛОВ'ЯНСЬКО╥ АБЕТКИ
24 травня вшанову╓мо р╕вноапостольних брат╕в Кирила ╕ Мефод╕я, просв╕тител╕в, вчител╕в...


УРЯД ПРИСУДИВ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО ЮЛ╤╥ ДЖУГАСТРЯНСЬК╤Й
Книга вийшла у видавництв╕ «Навчальна книга - Богдан» у Тернопол╕. «К╕м»...


ШАНУЙМО НЕВТОМНИХ МАТЕР╤В!
Ц╕каве, зворушливе л╕тературно-мистецьке д╕йство «Весна сплела в дарунок ╖м в╕нок»,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 24.06.2016
ОЛЕСИНА КОЛЯДКА

«Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!»

БАБИНЕ Л╤ТО

Бабуся припнула свою Ромашку до хв╕ртки та с╕ла б╕ля не╖ на лавочку. Коза Ромашка – бабусин друг. Н╕хто не може зрозум╕ти, чому наша бабуся так любить свою Ромашку. Бабуся ╕ до конюшини, ╕ до яблучка к╕зоньку припрошу╓, а та ляже б╕ля лавочки ╕ треться об ногу та якимись сумними очима дивиться на бабцю. «Ох, ти моя люба», - з╕тха╓ ╕нколи бабуся.
Малий Максимко примоститься на лавочц╕. То пригорнеться до бабус╕, то разом з нею погладить улюблену Ромашку.
- Бабусю, чого ви так любите свою Ромашку?
- Як це чого, Максимку? Вона ж моя люба к╕зонька.
- Але ж ╓ ╕ще Кудлай, Мурчик.
- Мурчик л╕нивий, в╕н мишей не хоче ловити, а Кудлай нечемний, в╕н за курчатами ганя╓ться. Т╕льки Ромашка чемна. Вона тр╕шки попасеться, а пот╕м молока да╓. Чи не ти пив молоко, коли хвор╕в? Це все Ромашка про тебе дба╓.
Максимко ще раз погладить любу к╕зоньку, дасть ╖й яблучко, а пот╕м приголубиться до бабус╕.
- Чого це ти не на футбол╕ з хлопцями?- пита╓ бабуся.
- Хлопц╕ п╕шли носити гарбузи, а мене не взяли, бо я ще малий.
- Он як, - каже бабуся, - ти диви, як добре – пот╕м допоможеш мен╕ гарбузики носити.
- Гарбузики?
- Авжеж. Я буду носити гарбузи, а ти – носитимеш гарбузики.
- А що Маруся носитиме?
- А Маруся носитиме гарбузенята. Мен╕ – велик╕, тоб╕ – менш╕, а Марус╕ – ще менш╕. А коли трапиться гарбузище, доведеться кликати д╕дуся, чи нести вс╕м трьом.
- Бабусю, а що, л╕то вир╕шило повернутися? Сьогодн╕ така тепла погода.
- Е, н╕. Це не справжн╓ л╕то, а бабине.
- Ваше л╕то?

- Так, Максимку, це мо╓ л╕то, дарма, що не таке тепле, як справжн╓ ╕ дуже коротке. От-от незабаром мине. Бачиш, б╕л╕ пушинки – це мо╓ л╕течко летить.
- Куди ж воно летить? – пита╓ бабусю хлопчик.
- За журавлями, Максимку. Якби ж я могла його зупинити, - сумно з╕тха╓ бабуся, торкаючись свого сивого волосся.
- Бабусю, ще прийде тво╓ тепле л╕течко, не сумуй, - каже ╖й малий Максимко.
- Авжеж, Максимку, прийде, обов’язково прийде…
Бабуся пригорта╓ до себе маленького онука та з тихим сумом вдивля╓ться у синю далеч╕нь – туди, куди разом з журавлями полет╕ло ╖╖ тепле кв╕туче л╕течко.

ОЛЕСИНА КОЛЯДКА

Паде лапатий пухнастий сн╕г, вкриваючи поля, дороги та га╖. Темна н╕чка опустилася на землю, лише видн╕ються яскрав╕ вогники у в╕кнах по ц╕лому сел╕. Заснули на змерзл╕й калин╕ згра╖ червоногрудих сн╕гур╕в, а брав╕ горобц╕ перебираються ближче до людських осель, та ц╕каво заглядаючи в шибки, ведуть свою сумну п╕сеньку. Десь здалеку чу╓ться гом╕нка колядка. Святвеч╕р на Укра╖н╕.
В хатин╕ душно, нема де прис╕сти. Аж до стел╕ п╕дноситься запах узвару, кут╕ та щойно зварено╖ грибно╖ юшки. По дол╕вц╕ розкидано с╕но та солому, гор╕шки та монетки. На покутт╕, на почесному м╕сц╕, немов пан, сто╖ть розк╕шний д╕дух, споглядаючи на приготування до вечер╕. З-п╕д вправних пальц╕в з’являються маленьк╕ вареники, шикуючись довгими рядами на дерев’ян╕й ст╕льничц╕. Це невтомно трудиться Олеся, а тим часом до хатини прил╕тають вс╕ ангели, припрошен╕ нею напередодн╕. Маленька Яринка ще з порога гука╓ матус╕, що вже з╕йшла перша з╕ронька. Вся с╕м’я, помолившись Богу, с╕да╓ до столу, до вечер╕. Невимовна рад╕сть зриваэться з уст, коли ц╕ла ложка кут╕ прилипа╓ до стел╕.
- Чу╓те?! - зрад╕ла маленька Яринка, глянувши кра╓м ока у в╕кно.
- Колядують… - стиха промовила Олеся.
Господар разом з господинею тут же встали з-за столу. Яринка в╕дчинила двер╕, ╕ на пороз╕ з’явилися колядники – червононос╕, червонощок╕ хлопчаки. Ус╕ дуже рад╕ли, чуючи щир╕, принесен╕ з глибин душ╕ в╕ншування.
По вигляду хлопц╕в можна було побачити, що вони тр╕шки втомлен╕, але ╖хн╕ дзв╕нк╕ голоси продовжували наповнювати рад╕стю серця господар╕в, благо-словляючи ╕ здоров’я с╕м’╖, ╕ ведення худ╕бки, ╕ врожайний р╕к, ╕ повн╕ комори достатку. Господиня, по-см╕хнувшись та подякувавши, взялася частувати малих колядник╕в печивом та цукерками, гор╕шками та пампушками з варенням, ще й вдосталь п’ятак╕в у кишен╕ насипала.
- Загортайтеся в кожушки – надвор╕ тр╕скотить мороз, - застер╕гав д╕тей господар.
- ╤ будьте обережними, ход╕ть потихеньку, щоб н╕хто чужий не побачив, - говорила господиня, - див╕ться, колядуйте лише в сус╕д╕в та знайомих, бо пот╕м сваритися будуть.
- Гаразд, т╕тонько, ми довго не ходитимемо, - об╕звався один з колядник╕в, - он як╕ кишен╕ набит╕. А те, що сваритимуть – ми вже звикли.
- Ой, д╕тки, д╕тоньки, - з╕тхала господиня, зачиняючи за хлопцями двер╕.
Морозець, що пробрався в хатину, пройшовся Олес╕ по щоц╕. Вона швидко витягнула кожушину та взялася шукати чоб╕тки.
- Куди це ти збира╓шся? - запитала Олесю мала Яринка.
- Колядувати. Дожену хлопц╕в та й п╕ду з ними.
- Але ж сваритимуть!
- Сваритимуть, - замислилась Олеся, - то й що з того?! Хай сварять!
Вона швидко одягнулася та, п╕д╕бравши волосся п╕д хустину, тр╕шки постояла б╕ля печ╕ ╕ зникла, зачинивши за собою двер╕.
Мороз щипав немилосердно, в╕тер бив сн╕гом в оч╕, ╕ т╕льки пом╕ж пелехатих хмаринок видн╕лася ясна зоря. Можливо, вона п╕дказала шлях колядниц╕ – Олеся знайшла сво╖х товариш╕в. Хлопц╕ здивовано поглянули на не╖ ╕ все зрозум╕ли.
Зоря осв╕чувала неозорий б╕лосн╕жний килим, сн╕гур╕ клювали змерзлу калину, а щира, гом╕нка Олесина колядка, зда╓ться п╕дносилася до самого неба.

ЯЛИНКА

На ринку була справжня метушня, вс╕ кудись сп╕шили. Петька з татом п╕дшукували гарну ялинку на Р╕здво. Серед розк╕шних пишно-зелених красунь примостилася низенька скромниця ╕з подекуди пожовт╕лими краями, яку, певно, скоро, мус╕ли б в╕дправити на тирсу. Петька, знаючи це, запропонував татов╕:
- Давай в╕зьмемо цю! Вона мен╕ сподобалося.
- Але тут ╓ кращ╕ ялинки, - мовив тато.
- Ну будь-ласка! Я хочу цю!
Тато з подивом зиркну на Петьку ╕ мовчки кивнув головою.
Незабаром ялинка стояла в к╕мнат╕. Витягнувши стар╕ прикраси та ╕грашки, хлопець миттю перетворив низеньку скромницю у чар╕вну красуню. Навколо не╖ стояли зайчики ╕ б╕лочки з картону, яких Петька виготовив сам.
- Молодець! Це ще одна добра справа напередодн╕ Р╕здва, - сказав дивний чолов╕чок у б╕лому вбранн╕, та головне – з крильми.
- Ти що, ангел? - здивувався хлопець.
Постать зникла у яскравому сяйв╕, так ╕ н╕чого не в╕дпов╕вши.
…Ялинка була розк╕шною: вся вкрита святковим дощиком, ясними вогниками, цукерками та солодощами за давньою традиц╕╓ю. Вона була готовою до свята. Петька ж по-сво╓му готувався до Р╕здва: доучував репл╕ки пастушка, чию роль в╕н цього року отримав у вертеп╕. До нього прийшли друз╕ — тренувати вимову р╕здвяних в╕ршик╕в. Ус╕ були зайнят╕, на ялинку н╕хто не звернув уваги, а та, н╕би насупилась, показала хвойн╕ колючки…
А ввечер╕ вже вс╕ ходили колядувати. Панував гарний настр╕й у вс╕х навколо… Петька з друзями об╕йшов весь п╕д’╖зд, у списку залишилися лише двер╕ сус╕дки Катерини — самотньо╖ старенько╖ ж╕нки, яка святкувала Р╕здво на самот╕. Д╕ти подзвонили в двер╕.
- Яка рад╕сть! А я на вас лише чекала! - зрад╕ла старенька, - заходьте, заходьте!
В╕дколядувавши, д╕ти побачили на кухн╕ сус╕дки ст╕л, накритий для одного.
- Ход╕ть з нами, ми йдемо до мене додому, там тато з мамою уже чекають, такий ст╕л накрили! - мовив Петька, дивлячись на т╕тку Катерину, у яко╖ на обличч╕ з’явилася щира посм╕шка. Такого вона не чекала…
Вс╕ сид╕ли за столом, усм╕халися, щось говорили. Д╕ти л╕чили солодощ╕, отриман╕ в╕д сус╕д╕в, а в кутку на це дивилася та сама ялинка, яка уже не чекала, щоб з не╖ зробили тирсу, а палала отим незам╕нним святковим вогником, без якого дуже-дуже складно уявити соб╕ Р╕здво. ╤ здавалося, що зручно с╕вши б╕ля не╖, колядував соб╕ тоненьким голосом той знайомий нам чолов╕чок у б╕лому вбранн╕, ╕ головне, що з крильми — Р╕здвяний ангел.

Л╤СНИК

Дядька Михайла знають ус╕ в сел╕. В╕н – л╕сник. Отож вс╕ га╖ та л╕сочки навкруг зна╓ до кожно╖ стежинки, до кожного яру. А як п╕де на гриби зранку, то повернеться додому п╕сля об╕ду, але назбира╓ ст╕льки, що в корзину не вм╕ститься. Кожного разу несе то в кишенях, то в капелюс╕. А одного разу була справжня чудас╕я: зловив у л╕с╕ зайця ╕ прин╕с в село, тримаючи його за вуха. Вс╕ так дивувалися, так реготали з того зайця. Але пот╕м дядько Михайло в╕дн╕с його назад до л╕су. Казав, що в зайця також ╓ родина. П╕сля цього вс╕ взялися ходити до л╕су, шукати зайц╕в.
Сьогодн╕ зранку дядько Михайло прив╕з у дв╕р свою вантаж╕вку, вщент наповнену вс╕лякими саджанцями. А на кузов╕ лежало зо двадцять заступ╕в та лопат. Це все в╕н прив╕з з л╕сництва.
- Васильку! – гукнув в╕н, легко постукавши в в╕кно.
Хлопець виб╕г на вулицю в сво╖х гумових чоботах.
- Поглянь, ск╕льки заступ╕в, а нас лише дво╓. Можливо, знайдеться ще хтось охочий посадити дерево, - усм╕хнувся тато, а Василько, не перестрибуючи калюж, поб╕г за ворота.
За к╕лька хвилин б╕ля хв╕ртки стояла юрба хлопц╕в та д╕вчат ╕ кожен – ╕з заступом у руках. Дядько Михайло взяв к╕лькох до себе в каб╕ну, а решту – посадив на кузов╕, обклавши з ус╕х бок╕в м╕шками ╕з саджанцями та звел╕вши м╕цно триматися, щоб не випасти.
При╖хали вони аж на самий к╕нець села, де був великий пустир, та взялися саджати дерева. Дядько Михайло п╕дходив до д╕ток, дивився, щоб добре саджали, щоб п╕дливали, та щоб рядки виходили р╕вненьк╕, бо на його думку, саджання дерев – це справжн╓ мистецтво. Сам в╕н посадив два рядочки дуб╕в та ще к╕лька дерев. Робота була в розпал╕ – хтось садив дерева, хтось у малих в╕дерцях носив воду ╕з струмка, що зовс╕м поруч, але н╕хто не байдикував. А малий Василько н╕як не м╕г впоратися ╕з заступом. Трохи викопав, а трохи взявся рити руками, вт╕м викопав ямку ╕ посадив власне деревце. А як в╕н зрад╕в, коли побачив, що його дубок – найвищий серед ус╕х дерев на пустир╕.
Зрад╕в ╕ тато, бо щойно перед ним з’явився ц╕лий р╕д дуб╕в та явор╕в, з яких колись виросте справжн╕й л╕сок. Це ж справжня рад╕сть для л╕сника!

ТИХЕ ПОЛЮВАННЯ

Мама знову знайшла грибочка. Б╕ленький, т╕льки капелюшок присмалений. Обчистивши н╕жку, вона кладе його в корзину. Олесик дивиться, роззявивши рота.
- Як це ви такого красеня знайшли? Я ходжу всл╕д за вами, а в мене в корзинц╕ ще н╕чого нема╓.
- Отож-бо! Ходи сам ╕ щось обов’язково знайдеш. Дивися, там, п╕д яличкою… Що то таке?
- Гриб! Б╕лий гриб! Ти диви, який боровик. Я такого здорованя ще н╕коли не знаходив.
- Еге ж, не знаходив! – каже Катруся, - бо це мама тоб╕ допомогла!
Олесик н╕чого не каже, т╕льки бере свого маленького ножа ╕ пов╕льно чистить свого боровичка.
- Катрусю, а то що таке? Он там, б╕ля ожини, бачиш, - каже мама.
- Та бачу ж я, - говорить рад╕сна Катруся, п╕дходить ╕ вирива╓ величезного б╕лого гриба, ще б╕льшого, н╕ж в Олесика, чистить його ╕ кладе соб╕ до кошика.
Так╕ гриби мама кожного разу з л╕су приносить. ╤нколи нав╕ть в руках несе, так ╖х багато! А Катруся ╕ Олесик оце вперше так╕ гриби в корзинки поклали, так╕ рад╕! Мама у них – справжня грибарка, вона цей л╕с зна╓ до останньо╖ стежинки. Нав╕ть вгаду╓ ╕нколи, за яким деревом може грибочок трапитись. Завжди сус╕ди приходять подивитися, що мама принесла з л╕су. А одного разу такий боровик трапився, ще б╕льший, н╕ж ц╕ла корзина. ╤ жодного хробачка, жодного слимачка. Того б╕лого гриба ми засушили ╕ вийшло аж три в’язанки на зиму. Тихе полювання – улюблене заняття мами. Вона дуже любить л╕с – зелений храм природи з ус╕ма його принадами.
- Ход╕мо! – гукнула мама ╕ повела д╕тей до яру.
Трохи нижче вони п╕шли звивистою стежинкою та врешт╕ з╕йшли до струмка.
Так добре б╕ля того струмочка: зелен╕, жовт╕ та червон╕ дерева стоять над глибоким яром ╕ за легким подихом в╕тру ронять вниз десятки листочк╕в. Т╕ листки падають у воду ╕ мов маленьк╕ кораблики пливуть вниз, оминаючи вс╕ляк╕ перешкоди. Вода в струмочку кришталево-чиста, а дно встелене кольоровими кам╕нцями. Так ц╕каво дивитись, як по тих кам╕нцях повзають маленьк╕ рачки. Ст╕каючи вниз, вода дзюркотить, а л╕с про щось та╓мничо шепоче. Справжня л╕сова п╕сня!
Мама с╕ла на сухий пеньочок ╕ витягла з корзинки к╕лька найб╕льших гриб╕в. Взялася чистити тих красен╕в, а з нею – ╕ Олесик, ╕ Катруся.
- Он з цього велетня зробимо юшку, - каже мама, показуючи д╕тям боровика, - а ц╕ синючки засушимо.
- ╤ я сво╖ засушу, - каже Олесик.
- ╤ я теж, - говорить Катруся, чистячи якогось п╕досичника.
- А от хто нашими грибами смаку╓, - сказала мама, пальцем показуючи на руду б╕лочку, яка любить смакувати красенями-боровичками.
Д╕ти, побачивши б╕лочку, почали ганяти за нею, а та, прудко стрибаючи по г╕лках, заховалась десь у сво╓му дупл╕ високо на дерев╕…
Вересень ходить вузькими стежинками та озолочу╓ дерева. Ц╕ тепл╕ кольори зливаються в одну гаму, створюючи неповторну акварель. ╤нколи пройде дощик, а з-п╕д листочка одразу ж виросте грибочок, чекаючи, щоб його хтось знайшов ╕ поклав у корзину. Тут завжди можна зустр╕ти чи прудку б╕лочку, чи грибаря, що з превеликою ц╕кав╕стю бродить л╕сом у пошуках гриб╕в. Йдучи звивистою стежкою пом╕ж зачарованих дерев, можна побачити Ос╕нь-красуню, яка тягне за собою хусточку-поволоку. Як хороше в л╕с╕ восени!

Роман БАБ╤Й,
учень П╕дбузького НВК ╤-╤╤╤ ст.,
перше м╕сце в ном╕нац╕╖ «Проза»
смт. П╕дбуж,
Дрогобицький р-н,
Льв╕вська обл.

Члени жур╕ Олександр Гаврош ╕ Ольга Лещенко вручають нагороди Роману Баб╕ю

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17297

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков