Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (1799)
З потоку життя (4962)
Душі криниця (2889)
Українці мої... (1344)
Резонанс (1280)
Урок української (960)
"Білі плями" історії (1529)
Крим - наш дім (520)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (228)
Бути чи не бути? (68)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (124)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (106)
Смішного! (96)
Додатки
"Джерельце" (827)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
П’ЯТДЕСЯТ М╤Ф╤В ДРУГО╥ СВ╤ТОВО╥
Нещодавно в Харков╕ вийшла друком книга «В╕йна ╕ м╕ф. Нев╕дома Друга св╕това».


ПОЛЬСЬК╤ ДЕПУТАТИ В╤ДПОВ╤ЛИ УКРА╥НСЬКИМ КОЛЕГАМ НА ЛИСТ ЩОДО ╤СТОРИЧНОГО ПРИМИРЕННЯ
«Цей документ не направлений проти Укра╖ни та укра╖нц╕в, як це дехто намага╓ться...


75-Р╤ЧЧЯ НАПАДУ НА СРСР: СКОРБОТА НАР╤ЗНО
ПОМ╤ТНО ПРАГНЕННЯ РФ ПОГЛИБИТИ В Н╤МЦЯХ ПОЧУТТЯ ╤СТОРИЧНО╥ ПРОВИНИ, СПОНУКАТИ ДО ДУМКИ ПРО ТЕ, ЩО...


ЛЕСЯ УКРА╥НКА. С╤МЕЙНА ПЕРЕПИСКА
А цю його статтю з р╕дк╕сними ╕люстрац╕ями надсилаю на ваш розгляд. Буду вдячна за публ╕кац╕ю!


"ДЕ КРИМ ЗА ГОРАМИ..."
"Назв╕ть хоча б одну рос╕йську народну п╕сню про Крим!" - це нищ╕вний аргумент проти галасун╕в,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:


















Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter







оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 13.02.2004
ЧИ СТАВ БИ КРИМ "ОРДЕНОМ НА ГРУДЯХ ПЛАНЕТИ",
Петро ВОЛЬВАЧ

ЯКБИ НЕ УКРАЇНСЬКІ МОЗОЛІ?
(До 50-річчя приєднання Кримської області до України)

"Нерушимая дружба, коммунистическое отношение колхозников к труду в артели им. Калинина видны везде и всюду. Ранним утром по улице прошумели колхозные автомашины: шоферы, а среди них - половина переселенцев с Украины, отправилась в Симферополь за удобрениями. Спешит на работу в семенной склад бригадир по техническим и масличным культурам Григорий Александрович Шевченко. Он из Канева, с родины великого кобзаря Украины - Тараса Шевченко. В прошлом году его бригада собрала по 34 центнера шалфея с гектара, намного перевыполнив плановое задание. Сейчас бригада готовит к весне семена. С утра до вечера стучат сортировки и триера. Члены бригады переселенки с Черниговщины - Вера Доля и Софья Сумко показывают пример высокопроизводительного труда всем колхозникам: ежедневно они выполняют почти по полторы нормы.
Колхоз полностью обеспечил себя семенами всех культур для весеннего сева, завершил их очистку, проверил на всхожесть. Семена хранятся в сухом и чистом помещении. Несмотря на это, агроном МТС в колхозе т. Редько, прибывший в Крым с Киевщины, напоминает заведующему складом переселенцу с Черниговщины т. Гапоненко:
- Посматривай хорошенько, Евгений Михайлович, не сыреют ли, не греются ли семена.
В прошлом году овощеводческая бригада, которой руководит украинец с Умани Павел Криничный, собрала с каждого гектара по 465 центнеров поздней капусты, бригада Савелия Логвинова немного меньше - по 445 центнеров. Это задело самолюбие коренного жителя Краснокрымки, и он решил в этом году во что бы то ни стало обогнать своего товарища. В этом социалистическом соревновании крепнет дружба бригад, состоящих наполовину из переселенцев с Украины...
И. Поляков.
Колхоз им. Калинина Зуйского района.
«Крымская правда», №12 (9417) за 17.01 1954 г.

Здавалося б, політичні діячі, які не мають ніяких стосунків зі спеціалістами з психіатрії, не повинні серйозно перейматися проблемами, на яких історія і саме життя вже давно поставили крапку. У таких випадках люди зважають на нову історичну ситуацію. З врахуванням її вони і намагаються опікуватися реальними земними справами, перш за все дбати про добробут та благополуччя у своїх оселі, селі, місті і загалом у державі. Адже навіть школяреві, який не вельми сумлінно вивчав історію, видаються безглуздими намагання окремих сучасних російських політиків, певних політичних сил порушувати і змінювати усталені міжнародні норми співжиття, кордони між державами та перелицьовувати карту світу. Добре відомо, що цей шлях завжди приводить країни і суспільство не лише до конфронтації, але й спричиняє виникнення глобальних катастроф.
Гадаю, що навіть імперсько-шовіністичні політичні яструби у сучасній Росії не наважаться ставити питання про відміну безпрецедентного продажу США в 1867 році Аляски, прихопленої ще у першій половині ХVІІІ століття, або вимагати від Китаю повернення «исконно русского» міста Порт-Артура (Люйшуня). Якщо стати на цю досить небезпечну стезю, то питань постане дуже багато, адже з ХV століття Росія  за рахунок сусідів у кілька сот разів розширила свою територію.
Проте політика подвійних стандартів, притаманна царській Росії, більшовицькому СРСР та новітній Російській Федерації, ідеологія богообраності та месіанізму, які завжди ятрили «загадочную русскую душу», заважають певним силам ще й сьогодні змиритися з актом приєднання Криму до України в 1954 році.
Незважаючи на цілковиту ясність зазначеної проблеми, юридичну бездоганність оформлення передачі в 1954 році Кримської області Україні  та цілу низку міждержавних і міжнародних угод та експертиз, питання про легітимність цього акту продовжує хвилювати російських політиків. Зауважимо, що проблема постала лише після 1991 року, коли розвалився СРСР, а агонізуючій Росії не вдалося разом з Чорноморським флотом (він за логікою та згідно з існуючим на той час міжнародним правом і укладеними угодами між Україною і Російською Федерацією мав належати нашій державі) перетягнути у російське підданство і Крим. Особливою заповзятістю упродовж найважчих і найнебезпечніших для незалежності України 1991 - 1995 рр. вирізнялися всілякі місцеві кримські антиукраїнські сили на кшталт РДК, «Русского блока», «Союза советских офицеров» та численних «Русских общин», конгресів та різноманітних шовіністичних контор, створених за солідної підтримки «братского государства». Всі вони вимагали (і досі вимагають) негайного повернення на історичну батьківщину, але кожен з них неодмінно ще хотів би прихопити з собою ще й Крим. Були й такі, яким і Криму видавалося мало. Наполягали навіть на поверненні Росії всієї Південної та Східної України.
Цілком закономірно, що на порозі думських та президентських перегонів у Росії «кримське питання» знову випливло на політичну поверхню. Проте, зрозумівши безперспективність зазіхань на повернення «города русской славы» Севастополя та Криму загалом, наприкінці минулого року російські політики й політтехнологи зосередили увагу на «исторически русском» Азовському морі, Таманській косі та піщаному острові Тузла (Середньому). Ніхто з ініціаторів та самих виконавців безглуздого будівництва греблі не зважав ні на величезні, викинуті на вітер, вірніше, у воду, кошти, та неминучу екологічну катастрофу. Дуже тривожить те, що російське суспільство не обурилось цим небезпечним політичним авантюризмом та екологічним вандалізмом. Невиліковно хворий на імперський шовінізм «старший брат» одностайно задекларував, що невідомий для всіх піщаний острів у Керченській протоці для нього важливіший від добросусідських відносин з Україною. А мали б порушити хоча б кілька сот громадян великої Росії (перш за все російські демократи, якщо вони там водяться) перед владою питання: хіба не доцільніше величезні кошти платників податків викидати не на вітер, а на врятування гинучого російського села або у північних регіонах, або у зоні класичних чорноземів? Існує в Росії й інший пишний букет соціаль-
но-економічних проблем. І вельми помиляються ті з кримських ура-імперських патріотів, коли вважають, що в Росії їх не існує. Вони, можливо, не такі чисельні, але ще болючіші, ніж в Україні.
Викликає подив, що деякі проросійськи налаштовані депутати кримського парламенту (а вони, до речі, є теж громадянами України і мали б опікуватися інтересами держави, у якій вони живуть і яка їх годує), аби підняти свій підупалий політичний рейтинг у суспільстві, продовжують експлуатувати акт приєднання Криму до України у 1954 році. Намагаючись посіяти розбрат та неспокій у суспільстві, збурити кримське населення, яке тільки почало оговтуватися від політичних і етнічних протистоянь, вони знову нав’язують своїм виборцям думку про неправомочність рішень вищих законодавчих органів СРСР, РРФСР та УРСР стосовно приєднання Кримської області, називають це «подарком Хрущёва», якого виставляють не те що симпатиком, а затятим українським націоналістом.
Аби внести певну ясність у це питання і покласти край політичним провокаціям, інсинуаціям, спекуляціям і пліткам ще раз повернемося до визначної події, яка відбулася у лютому 1954 року, - прийняття рішення про введення Кримської області до складу Української РСР.
Правові аспекти передачі не лише вітчизняними, але й солідними міжнародними організаціями достатньо вивчені. Вони визнані юридично бездоганними. Тим, хто цікавиться цим питанням, рекомендуємо звернутися до фундаментального дослідження професора В. Буткевича «Право на Крим». Праця вперше видрукувана в газеті «Літературна Україна», виходила вона і окремим виданням. З публікацій останніх років раджу також уважно почитати працю відомого історика, професора Володимира Сергійчука «Український Крим» (Київ, 2001). На жаль, вона чомусь «не дійшла» до кримського читача, особливо до навчальних закладів. Тому упродовж 2003 року її друкувала «Кримська світлиця».
Вельми інформативною у так званому «кримському питанні» є і аналітична праця Михайла Лукінюка «Україна, Крим, Росія» (Київ, 2000 р.).
Ми свідомо не використовуємо зазначені джерела, вирішивши поглянути на проблему зсередини, тобто із самого Криму. Для цього нам довелося вдатися до вивчення регіональних статистичних матеріалів та проглянути кримську пресу, що видавалася напередодні передачі області, тобто упродовж всього 1953 року і з початку наступного 1954-го до самого травня.
Опрацювавши ці джерела, дійшли висновку, що витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Для Криму Велика Вітчизняна війна скінчилася весною 1944-го. Безперечно, упродовж 1941 - 1944 років народне господарство країни зазнало величезних збитків, оскільки півостровом двічі прокочувалися руйнівні хвилі війни. Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Всім їм протягом тривалого часу не вдавалося досягти довоєнного рівня виробництва. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Значною мірою кризу економіки, особливо сільськогосподарського виробництва, тут спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірменів, чехів та болгар. А в перші дні війни з Криму було вивезено ще й понад 50 тисяч німців, які мешкали тут ще з часів Катерини II. Отже, загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч. Якщо ж урахувати, що доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, після депортації кримських татар та інших національних меншин півострів практично обезлюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії.
Уже в перші дні і місяці після визволення Криму від фашистських окупантів сільське господарство, занедбане війною, зазнало величезних збитків. Сталінсько-беріївські опричники, ніби навмисне, приурочили виселення кримських татар до розпалу весняних робіт, коли повинні були закладатися основи майбутнього урожаю. У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні дарунки землі. По моторошно безлюдних, понищених та пограбованих татарських селищах та садибах бродили лише зголоднілі коти та собаки.
Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей Росії не принесла бажаних наслідків. Люд із лісистої Росії важко приживався в степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості. Ще важче переселенцям давалася вельми складна й специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у своєму житті.
Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га). До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6 тис. га в 1950 році).
У вельми занедбаному стані опинилися і такі провідні галузі кримської економіки, як садівництво, виноградарство та виноробство. Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів і становила в 1950 році 20 тис. га. На присадибних ділянках фруктові дерева вирубали через непомірні податки, які запровадив батько Сталін, а в колгоспах і радгоспах їх використали на дрова. Професор Л. М. Ро провину за знищення 3 500 га садів у кримських господарствах переклав, безперечно, на фашистських окупантів. Одначе, якщо бути об’єктивними, не меншу послугу в руйнації кримського садівництва зробили й окупанти внутрішні.
Ще невтішніша картина стану сільськогосподарського виробництва Криму у післявоєнні роки вимальовується при знайомстві з офіційними статистичними матеріалами щодо врожайності провідних культур. Навіть досить побіжне ознайомлення з ними для кожної неупередженої і політично незаангажованої людини переконливо покаже справжню причину «щедрого дарунку Хрущова». Отже, наберімося терпіння, аби осмислити ці унікальні статистичні дані. В 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі складав 11,2 ц/га, в 1940-му - 10,7, а в 1950 році - 3,9 ц/га. Відпо-відно урожайність провідної зернової культури - озимої пшениці становила 13,1 ц/га в 1913 році, 11,5 ц/га в 1940-му і 4,4 ц/га в 1950 році. Ще до революції кримські селяни в середньому по регіону в посушливому степу одержували по 5 ц/га соняшнику. В 1940 році, за колгоспно-радгоспної системи господарювання, спромоглися підвищити цей показник лише на 0,8 ц/га. А в 1950 році врожайність соняшнику в Криму становила 1,7 ц/га. Порівняно з довоєнним періодом вдвічі зменшилась урожайність тютюнових плантацій (з 7 ц/га до 3,3 ц/га), картоплі (з 68 ц/га до 35 ц/га), овочів (з 120 ц/га до 61 ц/га) і в 2,5 раза - винограду (з 26,1 ц/га до 11,5 ц/га).
Істотно знизилась і врожайність садів. У сприятливому для садівництва 1950 році середня врожайність кримського саду становила 42,7 ц/га, а в 1940-му цей показник складав 53,6 ц/га. В наступні роки врожай фруктів у кримських садах зменшився майже вдвічі і варіював у межах 20 - 22 ц/га. В дореволюційні часи майже такий урожай у приватних садах збирали з одного - двох дерев кримських Синапів.
За кількістю поголів’я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств в Криму на початку 50-х років спостерігалось різке відставання від довоєнних показників. Якщо в 1940 році поголів’я великої рогатої худоби сягало 244,8 тисячі голів, то в 1950 році воно зменшилось до 215,9 тисячі голів. Майже на 50 тисяч зменшилося поголів’я корів (121,2 тис. в 1940-му і 86,3 тисячі в 1950 році), свиней відповідно з 127 тисяч до 84,3 тисячі, овець та кіз - з 961,4 тисячі до 556,7 тисячі голів.
Кримська область у післявоєнну пору з року в рік не виконувала плани державної закупівлі всіх видів сільськогосподарської продукції. В 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна (з 425,7 тисячі тонн у 1940 році до 92,9 тисячі тонн у 1950-му), в три рази - тютюну (відповідно з 5,9 до 1,8 тис. тонн), вдвічі - овочів (з 60,3 до 31,1 тисячі тонн), майже в 5,5 раза - картоплі (з 22,7 до 4 тисяч тонн), в 5 разів - ефіроолійних культур (з 9,1 до 1,8 тис. тонн), майже вдвічі - винограду (з 9,8 тисячі тонн до 6,5 тисячі тонн), в 2,5 раза - шерсті. Значно зменшилась також в області і закупівля худоби у живій вазі - 10,9 тисячі тонн у 1940-му і 8,1 тисячі тонн у 1950 році.
Аби можливі опоненти не звинуватили нас у перебільшенні господарських негараздів Криму, спробуємо на економічний стан регіону у післявоєнні роки подивитися очима самих мешканців області. Для цього погортаємо пожовтілі від часу сторінки «Крымской правды» - органу Кримського обкому КПРС. Не будемо аналізувати весь період, а зосередимо увагу лише на 1953 році, що віддзеркалює стан економіки, зокрема сільськогосподарського виробництва, напередодні передачі області до складу України. І зупинимося лише на деяких галузях: виноградарстві, садівництві та овочівництві...
Петро ВОЛЬВАЧ,
старший науковий співробітник ВІКЦ в м. Сімферополі, голова Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка, академік УЕАН, заслужений діяч науки і техніки АР Крим.
(Продовження в наступному номері).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1729

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков