Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3080)
З потоку життя (6289)
Душі криниця (3459)
Українці мої... (1456)
Резонанс (1483)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1661)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РОЗДУМИ ╤ ТУРБОТИ ЗА УКРА╥НУ
До вас зверта╓ться укра╖нець з окупованого Криму, а з╕ мною, думаю, погодяться тисяч╕ мо╖х...


ПРО ПЕРВИНН╤СТЬ ПРИЧИН
Сьогодн╕шня в╕йна не впала нам з неба. Лише сл╕пий чи тотально безмозкий не пом╕чав бажання...


ANNA-MARIA, або НЕ ВТРАТИТИ Г╤ДНОСТ╤
Виставляючи високу планку патр╕отизму для сп╕вачок, нам сл╕д ╕ самим дотягуватися до не╖ ╕ - що...


МЮНХЕНСЬК╤ МОТИВИ
«Знов Мюнхеном запахло у ц╕ дн╕…»


БАЧИТИ ЗА ГОРИЗОНТ
Чи не продовжу╓мо ми й дал╕ ту сумну традиц╕ю ╕ сьогодн╕, вкотре бездумно п╕дпираючи як не...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 17.06.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#25 за 17.06.2016
ЩО НАМ РОБИТИ З КРИМОМ ТА ДОНБАСОМ

Кримський Майдан

Тема не нова, але наст╕льки бол╕сна, що ми мимовол╕ намага╓мось уникати ╖╖. Мовлю не лише про перес╕чних укра╖нц╕в. Влада, судячи з ╖╖ невиважених, р╕зновекторних д╕й, теж н╕як не визначиться з╕ сво╖м ставленням до ц╕╓╖ проблеми. Зрозум╕ло, що за тако╖ ситуац╕╖ жодно╖ мови про ефективне вир╕шення ╖╖ не йде. Зв╕дси недолуге тупцювання на м╕сц╕, зв╕дси неусп╕шн╕ «безальтернативн╕» перемовини, де Укра╖на, найперше через оцю свою невизначен╕сть, опинилася фактично в рол╕ суб’╓кта ман╕пуляц╕й.
Причин то╖ невизначеност╕ позиц╕╖ влади у ╖╖ ставленн╕ до в╕дторгнутих територ╕й чимало. Не секрет, що думка позбавитися в╕д зрос╕йщених рег╕он╕в, як╕, мов стопудов╕ вериги на ногах, гальмували розвиток незалежно╖ Укра╖ни, не нова. ╥╖ було дуже майстерно приживлено в м╕зки певних «патр╕от╕в» ще на початку двотисячних, а вже п╕д час Помаранчево╖ кампан╕╖, особливо п╕сля безславного ╖╖ зливання трет╕м Президентом, вона почала сочити свою отруту в роз’ятрену рану вкотре обдуреного, розчарованого сусп╕льства.
Це був, безумовно, вдалий проект. В╕н тонко враховував загальнолюдську психолог╕ю, психолог╕ю укра╖нц╕в зокрема, як╕ будуть чинити шалений оп╕р тому, що насаджу╓ться силою, ╕ захищатимуть та просуватимуть хай ╕ дурню, але свою. Запущений в колах ╕нтелектуально╖ ел╕ти, в╕н, проте, там би й всох, як ╕ багато ╕ншо╖ бздури, що, мов руда, перемелю╓ться в тому середовищ╕ в пошуках р╕дк╕сних золотник╕в справд╕ неперес╕чних ╕дей, але не такою була мета його «запускателя». В╕дтак, його турботливо винесли на св╕т, просл╕дкувавши, аби не загубився, бува, хоч ╕ в непогано керованому, на загал, але досить норовистому потоц╕ в╕тчизняних м╕д╕а.
Хтось п╕дхопив сказан╕ в серцях слова славетного Юр╕я Андруховича, хтось розтиражував ╖х, а там, дивись, ╕ модний Василь Шкляр вставив сво╖ п’ять коп╕йок, авторитетно викреслюючи м╕й Крим з мапи Укра╖ни, бо ж, бачите, б╕даха н╕коли не почувався в ньому комфортно. Спираючись на ╖хню думку, за ними — свята р╕ч — забубон╕ла наша пол╕тична «ел╕та». Хтось тихенько, лише у кол╕ дов╕рених ос╕б, хтось в╕дверто бравуючи такою сво╓ю контраверс╕йною позиц╕╓ю.
Схоже, що вже в дн╕ Майдану ця ╕дея, як один з вар╕ант╕в негативного розвитку под╕й, була взята на озбро╓ння нашими «революц╕онерами». Пригадую, як в прес-центр╕ Майдану став св╕дком розмови викладача одного з ел╕тних ки╖вських виш╕в ╕ американця, який щойно при╖хав до Укра╖ни. Перший фахово, без прикрас, вельми стисло — десь за п╕вгодини — охарактеризував йому економ╕ку Краю, ╖╖ можливост╕ ╕ перспективи. На питання американця, що буде, якщо Януковичу (той ще досить м╕цно на той час тримався за владу) вдасться в╕д╕рвати промисловий сх╕д та п╕вдень Укра╖ни, пан викладач пояснив, що у такому раз╕ решта Укра╖ни, позбавившись дотац╕йного Криму та Донбасу з його застар╕лим неефективним виробництвом, з його витратним вуглевидобуванням, з його допотопними мартенами, зможе швидко реформуватися, перемкнутися на нов╕тн╕, технолог╕чн╕ виробництва, на IT-б╕знес, зможе за досить короткий час створити феномен сво╓╖ Сил╕коново╖ долини. В перспектив╕, усп╕х ц╕╓╖ частини Укра╖ни стимулюватеме бажання населення в╕докремлених рег╕он╕в при╓днатися до не╖.
На жаль, дурне виховання не дало мен╕ тод╕ можливост╕ втрутитися у розмову ╕ пояснити тим достойникам, що втрата впливу на згадан╕ рег╕они з боку Укра╖ни означатиме безумовне ╕ негайне п╕дпорядкування ╖х вол╕ Москов╕╖, з ус╕ма вит╕каючими насл╕дками. ╤ якщо вже таке трапиться, то вирватися з ╖╖ павучих тенет, нав╕ть за найгаряч╕шого бажання прозр╕лих мешканц╕в тих рег╕он╕в, буде навряд чи й можливо в найближчому майбутньому, якщо й взагал╕ можливо.
Здавалось би, н╕ до чого не зобов’язуюча розмова, але ж очевидно, що пан викладач висловлював далеко не свою думку, а ту, яка варилася в казанках тод╕шн╕х претендент╕в на владу. Очевидно, що така можлив╕сть вже розглядалася ними ╕ була визнана прийнятною. ╤ н╕чого вартого особливо╖ уваги в тому не було б... якби за два м╕сяц╕ не сталася ота дивна здача Криму. Не знаю, як мо╓му читачев╕, але мен╕ й дос╕ важко позбутися враження, що нов╕ прагматики при влад╕ просто скинули баласт, з яким так важко було б випливати з того чорторию, у який вс╕ попередн╕ роки малоукра╖нська влада затягувала Укра╖ну.
— От ╕ знову крайньою ви робите нашу владу! — обуриться одна юна особа, яка вже було дор╕кала мен╕ цим. — Пут╕н у вас б╕лий ╕ пухнастий!
— Н╕, Пут╕н, зв╕сно, не янгол. В╕н ворог. Не менше, але й не б╕льше. Ворог, проте, розумний, на в╕дм╕ну в╕д багатьох наших владц╕в, ╕... «зухвалий», «безжальний», «лютий», «п╕дступний» — можна б було написати ╕ не помилитися. В╕дкинувши емоц╕╖, напишу — прагматичний. Як хижак, що п╕дбира╓ охлялу, занехаяну, вимерхану худобину, яка, стоячи серед зеленого лугу, гине з голоду, засмоктана кл╕щами-кровопивцями.
Як я те бачу, протягом вс╕х рок╕в Незалежност╕ оч╕льники Москов╕╖, включно з останн╕м, прагматично користувалися (дос╕ усп╕шно користуються) нер╕шуч╕стю, недолуг╕стю, захланн╕стю, продажн╕стю, зрадлив╕стю, боягузством, невикор╕нимою леб╕дь-щуко-раков╕стю нашо╖ вчора бандитсько╖, а сьогодн╕ ╕ «патр╕отично╖» влади. Х╕ба це впада╓ в око лише мен╕ одному?
Наголошую, в╕дтак, ще й ще раз, що першопричиною втрачених величезних територ╕й, втраченого населення, два м╕льйони якого опинилося п╕д владою ворога, близько такого ж числа змушен╕ були полишити р╕дн╕ м╕сця, а б╕льше десяти тисяч були забит╕, ╓ зовс╕м не зовн╕шн╕й ворог, який тут б╕льше як насл╕док, а ми сам╕. Той, хто не розум╕╓ цього, г╕дний жалю, як особа неповносправна, а хто розум╕╓, але не сприйма╓, вочевидь гра╓ на боц╕ нашого внутр╕шнього — найнебезпечн╕шого ворога.
Як би те не було г╕рко, ма╓мо визнати, що зовс╕м не зовн╕шн╕ вороги, а саме ми спричинилися до розвалу ще недавно потужно╖ кра╖ни. Сво╓ю зациклен╕стю на в боз╕ почил╕й сов╓тськ╕й систем╕, з ╖╖ примарними комун╕стичними ╕деалами, де найвищою ц╕нн╕стю були не можливост╕ в╕льно╖ людини у в╕льному сусп╕льств╕, а гарантована миска баланди, приправлена злидарськими п╕льгами. Сво╖м лукавим небажанням брати в╕дпов╕дальн╕сть за тих, кого приводили до влади, небажанням щонайпильн╕ше контролювати ╖х, оч╕куванням в╕д них, натом╕сть, отих самих п╕льг. Вдумаймось: х╕ба могли ми, не зм╕нившись сам╕, створити г╕дну, порядну, фахову владу, владу, яка б оп╕кувалась ╕нтересами нац╕╖, а не ╕нтересами власно╖ кишен╕?
Результат — зубож╕лий народ, розкрадена знекровлена кра╖на, долею яко╖, зневаживши ╕нтереси нац╕╖, гендлю╓ корумпована, злод╕йська влада. Чи ж дивина, що за таких умов м╕н╕страми оборони, оч╕льниками СБУ Укра╖ни були громадяни Москов╕╖, як╕ ледь не до к╕нця зруйнували в╕йсько, а Службу безпеки Укра╖ни перетворили на таку соб╕ ф╕л╕ю ГРУ!
За таких обставин - не був би Пут╕н, знайшовся б ╕нший. Це, зв╕сно ж, не виправдову╓ в╕йну, розв’язану проти нас Москов╕╓ю, не зн╕ма╓ вину з сьогодн╕шнього ╖╖ оч╕льника, з пол╕тичного кер╕вництва сус╕дньо╖ держави за ╕нф╕кування в╕русом шаленого укра╖ноненависництва населення сво╓╖ кра╖ни, за щурячу анекс╕ю Криму, за п╕дступну в╕йну на Донбас╕, результатом яко╖ на сьогодн╕ ╓ тисяч╕ загиблих, десятки тисяч покал╕чених, м╕льйони вт╕кач╕в. Попри все те, роль Москов╕╖ в наших сьогодн╕шн╕х нещастях ╕ б╕дах ╓, повторюся, лише насл╕дком нашо╖ безв╕дпов╕дально╖ внутр╕шньо╖ та зовн╕шньо╖ пол╕тики упродовж десятир╕ч ╕ корисливих нездар при влад╕.
Зв╕сно, в св╕т╕ всяке трапля╓ться, але дозволю соб╕ поставити п╕д великий сумн╕в, що Володимир Пут╕н, чи хтось там ╕нший наважився б з такою ж зухвалою впевнен╕стю в безкарност╕ вчинити акт агрес╕╖ супроти нашого краю, якби Укра╖на була самодостатньою, багатою, а отже ╕ потужною державою. Занапастивши, зруйнувавши нав╕ть те, що мали на момент осягнення Незалежност╕, — х╕ба могли ми, насправд╕, уникнути сьогодн╕шньо╖ б╕ди? Але ж нав╕ть сьогодн╕ нашо╖ св╕домост╕ не вистача╓ на те, щоб радикально (попул╕стська парт╕я тут н╕ до чого) зм╕нити ситуац╕ю в Кра╖. Адже по чотирьох Майданах тут ╕ дос╕ майже н╕чого не зм╕нилося. Як ╕ десять, як ╕ двадцять рок╕в тому Укра╖ною практично безрозд╕льно правлять ол╕гархи. Президентська влада, влада виконавча, абсолютна б╕льш╕сть найвищого законодавчого органу держави — Верховно╖ Ради — знаходяться або безпосередньо в руках ол╕гархату, або ж п╕д його повним контролем. Вкрай потр╕бн╕ системн╕ реформи, на яких наполяга╓ св╕дома частина сусп╕льства, незм╕нно наштовхуються на ст╕ну глухого спротиву з боку антинародно╖ влади. Т╕ ж, як╕ вона вимушено проводить, зводяться, здеб╕льшого, до ╖х ╕м╕тац╕╖. Деяк╕ косметичн╕ зм╕ни аж н╕як не порушують усталено╖ системи державно╖ корупц╕╖, яка й сьогодн╕, в умовах зовн╕шньо╖ агрес╕╖, продовжу╓ процв╕тати.
Прикладами то╖ корупц╕╖, причому, в найвищих ешелонах влади, ряхтить Мережа. Ми ще не встигли забути минулор╕чний скандал з виведенням до Панами через державний «Ощадбанк» сорока м╕льйон╕в долар╕в топ-менеджером м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ Арсена Авакова нардепом ╤горем Котвицьким (http://nashigroshi.org/2015/12/15/what-if-avakov-zlochevski-and-biden-shared-out-40-million-on-oil-development-in-crimea/), як спливли матер╕али про схеми з «авак╕вськими» рюкзаками для АТО (http://ukr-online.com/video/16889-tak-kudi-poplivli-ryukzaki-avakova-skandal-v-mvs-vdeo.html, https://www.youtube.com/watch?v=QgnGCI7_jiM). Ск╕льки вже бачили ми тих скандал╕в! А тут ще й недавн╕й вит╕к з Mossack Fonseca, з якого д╕зна╓мось, що голова НБУ — та сама пан╕ Гонтар╓ва, яку звинувачують ледь не в умисному обвал╕ нац╕онально╖ грошово╖ одиниц╕, ф╕гуру╓ як нещодавн╕й б╕знес-партнер високопосадовця Москов╕╖ (http://bihus.info/valeriya-gontaryeva-vid-rosijskogo-kapitalu-do-golovi-nbu/). Та що там голова НБУ! Сам президент Укра╖ни — держави, яка фактично знаходиться в стан╕ в╕йни, держави, яка наст╕льки потребу╓ кожно╖ коп╕йки, що обкладала донедавна податками нав╕ть м╕зерн╕ пенс╕╖ сво╖х громадян, зг╕дно тих же «панамських» папер╕в, знаходить час особисто займатися ре╓страц╕╓ю сво╓╖ б╕знесово╖ компан╕╖ в офшор╕. Офшорний сл╕д м╕н╕стра ф╕нанс╕в уже нового укра╖нського уряду, приховування власност╕ головою Державно╖ ф╕скально╖ служби Укра╖ни Романом Нас╕ровим, ман╕пуляц╕╖ п╕дпорядкованою йому митною службою, контрабанда цигарок (а схоже, ще й багато чого ╕ншого), корен╕ яко╖ проростають з найвищих каб╕нет╕в наших владоможц╕в, корупц╕йн╕ оборудки в М╕ноборонпром╕ (http://ord-ua.com/2016/06/10/kudi-naspravdi-jdut-koshti-naselennya-napravleni-na-ato-ta-oboronu/), тендерн╕ зловживання в М╕н╕стерств╕ оборони (http://patrioty.org.ua/blogs/koruptsiia-v-minoborony-khto-vidpovist-za-tendery—sazonov-106263.html) ╕ «сл╕па» на те все Генеральна, в╕йськова прокуратури, нав╕ть новостворене НАБУ...
Схоже, що привид золотого телятка засл╕плю╓ оч╕ вс╕м цим достойникам, тож чи варто дивуватися, що нав╕ть в╕йна, яка прийшла на наш пор╕г, не здатна в╕двол╕кти ╖х в╕д того привабливого видива! Зрештою — яка в╕йна, коли, з одного боку, вони переконують нас, що то не б╕льше н╕ж антитерористична операц╕я — АТО, а з ╕ншого боку - ми сам╕ робимо вигляд, що в╕римо, що так воно й ╓! При тому, ан╕ ╖х, н╕ нас, схоже, ан╕трохи не бентежить, що н╕де ще в св╕т╕ не бувало, щоб антитерористична операц╕я тривала б╕льше двох рок╕в, що те, що в╕дбува╓ться на Донбас╕, ╓ лог╕чним продовженням ганебно╖ Кримсько╖ кампан╕╖, тож н╕ п╕д яке АТО, за визначенням, не п╕дпада╓.
Нашу владу мало хвилю╓, що невизнання в╕йни кра╖ною, яка зазнала во╓нно╖ агрес╕╖, не лише п╕д╕гру╓ агресоров╕, який з ц╕лком зрозум╕лих м╕ркувань заперечу╓ будь-яку свою причетн╕сть до в╕йни, не лише вводить в оману св╕тову сп╕льноту, яка не може визначитись, що ж там насправд╕ в╕дбува╓ться: в╕йна, чи внутр╕шньогромадянський конфл╕кт, не лише ставить таким чином кра╖ну в вельми двозначне становище, але й завда╓ ц╕лком реально╖ шкоди, унеможливлюючи зад╕яння вс╕х належних заход╕в з оборони Краю, передбачених законом Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни», не дозволяючи м╕жнародним гуман╕тарним орган╕зац╕ям, включно з М╕жнародним Червоним Хрестом, надавати допомогу мешканцям втягнутих у в╕йну територ╕й, унеможливлюючи застосування Женевсько╖ Конвенц╕╖ про поводження з в╕йськовополоненими.
Можливо, автор помиля╓ться ╕ все не так вже й погано? Погляньмо, про що розпов╕дав у сво╓му репортаж╕ з ╢вропарламенту колега Ростислав Демчук в березн╕ 2015 року: «Ком╕тет Асоц╕ац╕╖ Укра╖на-╢С. Вс╕ наш╕ нардепи розпов╕дали, який важкий шлях проходить Укра╖на, як важко на фронт╕ ╕ в тилу.... Юр╕й Луценко вдарився в ╕сторичн╕ екскурси. Але Яцек Сар╕уш-Вольський (депутат ╢вропарламенту - В.Б)... сказав, що вс╕м в╕домо, що кра╖на у в╕йн╕ ╕, в зв’язку з цим, дуже важко. Але чому Укра╖на дос╕ оф╕ц╕йно не оголосила, що м╕ж Укра╖ною ╕ Рос╕╓ю йде в╕йна?
Юр╕й Луценко: — Тому що МВФ може нам грошей не дати.
— Так вам важлив╕ше кредити МВФ ╕ загибель ще тисяч людей на фронт╕, чи ви хочете вир╕шити цей конфл╕кт?.. Ви просите посилення санкц╕й з боку ╢С, а сам╕ санкц╕╖ проти Рос╕╖ не вводите, або вводите ╖х частково; ви просите ф╕нансово╖ допомоги з боку ╢С, а сам╕ бо╖теся розкуркулити ол╕гарх╕в».
Очевидно, що заперечити на те резонне зауваження пана Яцека наш╕й делегац╕╖ було просто неможливо. Але ж ╕ сприймати таку позиц╕ю укра╖нських владц╕в як державницьку з точки зору здорового глузду також неможливо, оск╕льки вона не просто суперечить йому, а руйну╓ сам╕ п╕двалини державност╕.
Чи пам’ята╓мо ентуз╕азм, з яким 2014-го вишиковувались черги до в╕йськкомат╕в? Де в╕н той ентуз╕азм сьогодн╕? Що п╕дточило його аж наст╕льки, що за рекрутами сьогодн╕ полюють з пол╕ц╕╓ю та мат╕осами? Чи не ота сама «г╕бридна» позиц╕я нашо╖ влади, зам╕шана на нездарност╕, нещирост╕, захланност╕, зрадливост╕, щедро приправлених дешевим попул╕змом?
Зв╕сно, з кредитами МВФ звичн╕ше ╕ над╕йн╕ше. Можна й дал╕ у воююч╕й кра╖н╕ утримувати гараж╕ представницьких авто, в╕дпочивати (в╕йна-в╕йною, а парламентськ╕ кан╕кули за розкладом!) на екзотичних курортах, призначати зустр╕ч╕ в дорогих ресторанах, пояснюючи при тому об╕драному народов╕, що усп╕шн╕ менеджери мають отримувати г╕дну зарплату. Може б пора п╕дказати нашим владцям, що в╕д дурних звичок, як╕ переходять в залежн╕сть, треба колись в╕дмовлятись? Може б пора припинити паразитувати на позичених грошах ╕ взятися впритул за в╕дродження власно╖ економ╕ки?
Пишу це не для сьогодн╕шньо╖ пол╕тично╖ «ел╕ти», яку вже н╕чим не перекона╓ш, не переробиш, яку можна лише зм╕нити, раз ╕ назавжди усунувши в╕д влади, пославши на пенс╕ю усл╕д за морозами, симоненками та ╖м под╕бними януковичами. Пишу для тих, хто вага╓ться — ступати в т╕ авг╕╓в╕ стайн╕, чи й дал╕ вич╕кувати, чим все ск╕нчиться. Я скажу — ступати й вичищати ╖х. Не зробивши того в найближчий час, втратимо державу, занапастимо нац╕ю ╕ вже точно втратимо над╕ю повернути наш Крим та Донбас.
А чи й ╓ який сенс ╖х повертати? — засумн╕ва╓ться м╕й читач. Мо’, вже хай соб╕ будуть там, де ╓? Сам╕ ж, зрештою, вибирали свою долю. Що тут сказати... Я отримав Укра╖ну в 1991 роц╕ в ╖╖ лег╕тимно обумовлених кордонах, закр╕плених чинними актами Радянського Союзу, частиною якого вона була упродовж семидесяти одного з половиною рок╕в, п╕дтверджених м╕ждержавними угодами з нашими сус╕дами, укладеними на найвищому р╕вн╕, закр╕плених визнанням м╕жнародних орган╕зац╕й, включно з Орган╕зац╕╓ю Об’╓днаних Нац╕й. Чи великий гр╕х, коли скажу, що хот╕в би й д╕тям сво╖м передати ╖╖ в тих самих межах?
На референдум╕ 1991 року 83,9% донеччан, 83,9% луганчан та 54,2% кримчан п╕дтвердили сво╖ми голосами Акт проголошення Незалежност╕ Укра╖ни, визнавши себе громадянами ц╕╓╖ держави, дов╕ривши ╖й свою долю. Крим подав, при тому, найменшу к╕льк╕сть голос╕в з ус╕╓╖ Укра╖ни. По сут╕, то була лише чверть в╕д числа кримчан, над╕лених правом голосу. ╤ все ж Крим фактично визнавав себе частиною велико╖ Укра╖ни. Чому? За таких обставин, навряд чи випада╓ говорити про якийсь особливий патр╕отизм, про якусь особливу в╕ддан╕сть Укра╖н╕. Це, безсумн╕вно, був такий соб╕ шлюб за розрахунком. Чи м╕г в╕н бути усп╕шним? Безсумн╕вно, м╕г. Статистика каже, що шлюби за розрахунком зазвичай ст╕йк╕ш╕ за т╕, як╕ базуються виключно на почуттях. Але тут дуже важливо не зраджувати оч╕кувань.
Кримчани, безумовно, спод╕вались, що найпотужн╕ша з ус╕х Радянських республ╕к, Укра╖на, маючи прекрасн╕ стартов╕ можливост╕, швидко стане якщо й не одн╕╓ю з найбагатших кра╖н ╢вропи, то, принаймн╕, усп╕шною ╕ процв╕таючою. А х╕ба не того ж самого оч╕кували донеччани, луганчани, мешканц╕ ╕нших рег╕он╕в Краю?
Що зробила укра╖нська влада, аби не зрадити тих над╕й? Ма╓мо чесно в╕дпов╕сти: практично н╕чого. Натом╕сть, вона так активно вдалася до розграбунку Краю, що скоро т╕ над╕╖ перетворилися на г╕рке розчарування. До чого приводить г╕рке розчарування, тепер добре в╕домо.
Саме тому, коли сьогодн╕ на адресу кримчан звучить так багато звинувачень в зрадливост╕, я б порадив звинувачувачам — а це не лише перес╕чн╕ громадяни, як╕ часом щиро не розум╕ють кримських реал╕й, а й чимало пол╕тик╕в, як╕ б мали досконало розбиратися в них, — ще раз звернути увагу на число тих, хто покладав сво╖ над╕╖ на в╕льну, незалежну Укра╖ну. Воно ╓ дуже важливим, оск╕льки беззаперечно св╕дчить, що Крим, основну масу населення якого складали на той момент (власне, як ╕ в переломному 2014 роц╕, як ╕ нин╕) етн╕чн╕ московитяни, все ж давав м╕н╕мальний кредит дов╕ри укра╖нськ╕й влад╕. Як вона тим кредитом дов╕ри скористалася, ми вже зна╓мо.
Чи усв╕домлювала наша влада, що Крим, на в╕дм╕ну в╕д то╖ ж Лугансько╖, Донецько╖, Одесько╖ областей, — то дуже особливий рег╕он, населений справжн╕м ╕нтернац╕оналом з московитян, укра╖нц╕в, кримських татар, б╕лорус╕в, татар, в╕рмен, азербайджанц╕в, ╓вре╖в, н╕мц╕в, поляк╕в, грек╕в, представник╕в багатьох ╕нших народ╕в, де для б╕льшост╕ таке поняття, як нац╕ональний патр╕отизм, означа╓ не те саме, що для мешканц╕в, скаж╕мо, Полтавщини чи Волин╕? Сумн╕вно, але теоретично можемо припустити, що таки усв╕домлювала. Мо╖ сумн╕ви тут пояснюються тим, що наша люба влада не робила з того свого ймов╕рного знання жодних практичних висновк╕в. Чи розум╕ла вона, що укра╖нська компонента в тому котл╕ нац╕й була, хоч ╕ ном╕нально значною — близько чверт╕ всього населення — але далеко не визначальною? Можливо. Але розум╕ння, усв╕домлення означають належн╕ висновки. Жодних висновк╕в з того винесено не було. За злочинно╖ безд╕яльност╕ зайнято╖ грабунком власного народу укра╖нсько╖ влади, за ╖╖ глухо╖ байдужост╕ до свого народу, зокрема, до кримчан, зокрема, до кримського укра╖нства, мовна, а в╕дтак, ╕ культурна асим╕ляц╕я кримських укра╖нц╕в до «русского мира» зводила вкрай потр╕бний за таких обставин вплив Укра╖ни в цьому особливому рег╕он╕ через свою нац╕ональну компоненту до м╕н╕муму, фактично, ледь не до нуля. Б╕льше того, на фон╕ загравання з «русским миром» укра╖нство Криму було кинуто напризволяще.
Тод╕ як Москов╕я посл╕довно, методично проводила свою мовну, культурну, економ╕чну, пол╕тичну, в╕йськову експанс╕ю в рег╕он╕, Укра╖на не те, що не зворухнула пальцем, аби в╕дпов╕сти на т╕ виклики, але нав╕ть... п╕дтримувала ╖╖(!). Досить згадати, як з бюджету Укра╖ни вид╕лялись м╕льйони на п╕дтримку московомовно╖ преси Криму в той самий час, як ╓дину укра╖номовну газету «Кримську св╕тлицю» раз по раз позбавляли ф╕нансування. Хто не чув про «Русский» культурний центр Криму! П╕дтримуваний Москов╕╓ю, як напряму, так ╕ через фонди (той же «Москва-Крим»), в╕н в╕д╕гравав пом╕тну роль в культурному житт╕ п╕вострова, в прив’язуванн╕ його на ментальному р╕вн╕ до Москов╕╖. А чи багато ви чули за час╕в Укра╖ни про Укра╖нський культурний центр Криму, про його зусилля з ╕нтегрування Криму в Укра╖ну? От-от... Певно ж, знала моя влада й про заснування в Криму ф╕л╕й пров╕дних Московських виш╕в. Без ╖╖ добро╖ згоди того б не сталося. Т╕ виш╕ не лише давали гарну осв╕ту, але й поширювали тут Москов╕ю. А може хто не знав, що ф╕нансове, житлове, матер╕альне забезпечення в╕йськових моряк╕в ЧФ Москов╕╖ було на порядок вищим за те, яке перепадало в╕йськовим морякам Укра╖ни на сво╖й власн╕й земл╕?
Рефлекс╕╖, рефлекс╕╖... Ц╕каво, чи анал╕зують сьогодн╕шн╕ достойники укра╖нсько╖ пол╕тики сво╖ провали? Чи роблять висновки т╕, хто так напористо тиснеться у владу? Дуже хот╕лося б спод╕ватися на позитивну в╕дпов╕дь, принаймн╕, на останн╓ питання. Без того жодно╖ мови про повернення загарбаних територ╕й не може й бути. Як те робити — ╕нша р╕ч. Способ╕в, насправд╕, чимало. Але за будь-яких розклад╕в треба мати на уваз╕, що теор╕я ящ╕рки, яка в╕дкида╓ свого хвоста, аби врятуватися, глибоко хибна хоч би вже й тому, що на в╕дм╕ну в╕д ящ╕рки, яка через деякий час в╕дростить нового хвоста, ми не можемо спод╕ватися в╕дростити новий Крим, новий Донбас. Я не скажу, що внутр╕шня згода кожного з нас на втрату територ╕й, загальна площа яких б╕льша за плошу багатьох ╓вропейських кра╖н, а ще б╕льше — на списання сво╖х громадян, яких залишили там, — ╓ чистим безумством. Я скажу, що то була б неприкрита зрада ╕нтерес╕в нац╕╖, причому — не т╕льки ╕ не ст╕льки нац╕╖ укра╖нсько╖, як нац╕╖ кримськотатарсько╖.
Можливо, лише в останн╕ два роки укра╖нц╕ розглед╕ли в Криму кримських татар, усв╕домили, що байки, запрограмован╕ в ╖х головах ще з╕ стал╕нських час╕в, дуже далек╕ в╕д д╕йсност╕, що ╕стор╕я наших стосунк╕в не зводиться виключно до во╓н, наскок╕в та протистояння, що в н╕й були ╕ сп╕лки, ╕ славн╕ сп╕льн╕ перемоги, ╕ добросус╕дство, як в давнину, так ╕ в роки вже Незалежно╖ Укра╖ни. ╤ цьому народу, який платить сьогодн╕ чи не найб╕льшу ц╕ну за сво╓ в╕дверто висловлене бажання залишатися громадянами Укра╖ни, за свою активну, консол╕довану позиц╕ю у в╕дстоюванн╕ Укра╖ни в Криму, хтось наважиться сказати, що Укра╖на не потребу╓ Криму лише через те, що пан Шкляр, Андрухович чи ще там хто некомфортно почувався в ньому, що Укра╖ну не сприймають кримськ╕ московити?
На жаль, велика Укра╖на н╕чого не зробила, аби унеможливити ганебну турчин╕вську зраду укра╖нських громадян Криму — кримських татар, рос╕ян, укра╖нц╕в, як╕ в час╕ агрес╕╖ робили все, що лише було в ╖х силах, аби не дати в╕д╕рвати Крим в╕д Укра╖ни. Брудна пляма та назавжди залишиться в нов╕тн╕й ╕стор╕╖ Краю. ╥╖ не змити ╕ не приховати. За зраду ту платять нин╕ Ахтем Чийгоз, Мустафа Дегермендж╕, Ал╕ Асанов, Олег С╓нцов, Олександр Кольченко, Олександр Костенко, Микола Семена, ╕нш╕ кримчани, з яких хтось мусив, проти сво╓╖ вол╕, залишити сво╖ дом╕вки, а то й с╕м’╖ та перебратися на материк, а хтось, залишившись дома, п╕дда╓ться образам, погрозам, обшукам, затриманням, арештам, хтось зник безв╕сти, когось просто вбито...
Важливо, проте, не зраджувати дал╕. Це зовс╕м не означа╓, що завтра вс╕ мають взяти в руки зброю ╕ йти в╕дбивати Крим, Донбас. Це значить, найперше, — навести лад в Укра╖н╕. Лише економ╕чно сильна держава з потужним сучасним в╕йськом може розраховувати на належну повагу сус╕д╕в — як ближн╕х, так ╕ дальн╕х. Лише в╕льна, усп╕шна, процв╕таюча Укра╖на може повернути прихильн╕сть знев╕рених сво╖х громадян. ╤ лише повернувши ту прихильн╕сть ╕ дов╕ру, можна впритул ставити питання про в╕дновлення територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ держави Укра╖на. Ц╕ очевидн╕ ╕стини мають бути глибоко усв╕домлен╕ нашим сусп╕льством — наст╕льки глибоко, щоб кожен його представник у влад╕ пам’ятав ╖х нав╕ть ув╕ сн╕.
Саме тому я в╕дкидаю недолугу думку про те, що проблеми укра╖нського Криму чи Донбасу можна вир╕шити прим╕тивним обгавкуванням злод╕я, що поцупив ╖х у нас, чи примусовою консол╕дац╕╓ю навколо, хай ╕ злод╕йкувато╖, але до мозку к╕сток нашо╖ влади. Наш╕ найб╕льш╕ проблеми в нас самих, панове. Вони всередин╕ нас. Не вир╕шуючи ╖х сьогодн╕, ми ведемо в св╕й д╕м б╕ду, пор╕вняно з якою втрата Криму ╕ Донбасу видасться, пов╕рте, легкою непри╓мн╕стю.

Валентин БУТ
Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 17.06.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17246

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков