Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤РП╤НЬ ДВА РОКИ ТОМУ: «НАВКОЛО БУЛИ РУ╥НИ, ТЕМНИЙ ДИМ ТА БАГАТО РОЗСТР╤ЛЯНИХ АВТОМОБ╤Л╤В»
Розпов╕дь кримського татарина, який брав участь у визволенн╕ Ки╖вщини…


РОС╤Я НАМАГА╢ТЬСЯ ПОШИРИТИ СВОЮ ЗЛОЧИННУ СУТЬ НА ╤НШ╤ КРА╥НИ
Рос╕я – це велика тюрма. Нин╕ рос╕яни намагаються загнати в цю тюрму ╕ укра╖нц╕в…


НЕМА╢ СИЛ ТЕРП╤ТИ: НОБЕЛ╤ВСЬК╤ ЛАУРЕАТИ ВЛАШТУВАЛИ МАН╤ФЕСТ ПУТ╤НУ
П╕д зверненням п╕дписалося 39 ос╕б, всесв╕тньо в╕домих св╕тил науки…


ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРО ЗВ╤ЛЬНЕННЯ ДАН╤ЛОВА:
В╕н переводиться на ╕нший напрямок…


ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 10.06.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 10.06.2016
"ОС╤НН╤Й МАРАФОН"

Так назива╓ться один ╕з мо╖х найулюблен╕ших радянських ф╕льм╕в. Справжн╕й про справжн╓, хоча ╕ з дуже невибагливим сюжетом. Але вм╕ють же люди так зачепити за живе, що ╕ сьогодн╕ в чужому невдалому коханн╕ вп╕знаю щось сво╓, бол╕сне, чого взагал╕-то ╕ не було, просто промайнуло десь недалечко, на в╕дстан╕ подиху. Вт╕м, це ф╕льм багатор╕вневий, ╕ для мого в╕ку значно актуальн╕ший ╕нший його аспект: час в╕д часу перед глядачами з'являються б╕гуни - шанувальники марафонських дистанц╕й, що хоч н╕бито ╕ в╕докремлен╕ в╕д сюжету, але сприймаються як лейтмотив ╕ того, що на екран╕, ╕ взагал╕ нашого життя.
Ось так б╕жимо спочатку через шк╕льн╕ роки, аби швидше подоросл╕шати, пот╕м посп╕ша╓мо одержати хорошу осв╕ту, роботу, створити с╕м'ю, облаштувати житло. Втомлен╕ п╕сля насиченого под╕ями дня, п╕дсумову╓мо, чого ж домоглися, що здолали, ╕ хочеться, щоб хтось нас за це похвалив, оц╕нив наш╕ старання. А марафон трива╓, бо ще так багато треба зробити, спочатку - для д╕тей, пот╕м - для внук╕в. ╤ не шкоду╓мо себе, б╕жимо, вже задихаючись, як б╕жать спортсмени-ол╕мп╕йц╕, бо на кращих чекають кубки, слава, почест╕, винагороди.
Але в житт╕ ф╕нал бува╓ ╕ншим. А пишу про це тому, що переживаю щось схоже на його генеральну репетиц╕ю. Свою журнал╕стську стезю розпочала, коли мен╕ вже було п╕д сорок. Така соб╕ рос╕йськомовна ╕ рос╕йськокультурна, як майже вс╕ кримськ╕ д╕ти п'ятдесятих рок╕в народження, в "Кримськ╕й св╕тлиц╕" починала з нуля, щоб не сказати - з м╕нусових величин, бо пост╕йно збивалася на "третю мову" - той жахливий суржик, яким ми послуговувалися вдома. П╕сля роботи, де через глузлив╕ зауваження боялася в╕дкрити рота, - шк╕льн╕ п╕дручники, словники, простеньк╕ вправи. А я ж була у видавництв╕ "Тавр╕я" кращим редактором, цей титул одержувала трич╕ (три роки ╕ проводився конкурс), п╕сля чого в╕н помер, бо подальш╕ змагання для колег стали не ц╕кавими. А ось тепер, така уславлена, потрапила обличчям у саму багнюку, бо не вм╕ла нав╕ть того, що вм╕╓ кожна укра╖нська дитина.
Такою стартувала я на цьому марафон╕. Ставили перед собою все нов╕ ╕ нов╕ завдання. Навчалася особливому стилю сп╕лкування, бо треба було завойовувати дов╕ру, аби людина дозволила зазирнути соб╕ в душу, оск╕льки, окр╕м достов╕рного фактажу, в допис╕ ма╓ бути присутньою ще й якась родзинка, ╕ найчаст╕ше вона - в╕д людини, в╕д когось ╕з геро╖в, це вони вдихають новий смисл у здеб╕льшого звичн╕ одноман╕тн╕ под╕╖. Пишу про це з огляду на те, що сьогодн╕ - День журнал╕ста, у якост╕, так би мовити, майстер-класу.
Чому навчалася ще? Та усьому ╕ щодня. Бо не хот╕лося бути н╕ неграмотною, н╕ нудною, по соб╕ знаю: варто сп╕ткнутися на якомусь недолугому слов╕, ╕ вже переста╓ працювати й сама ╕дея, ради яко╖ старався автор. А ще не працюють ╕де╖, коли в них не в╕риш ╕ сам, просто викону╓ш чи╓сь завдання. Та у нас в газет╕ таких проблем не виникало. За вс╕ майже чверть стор╕ччя, що я пропрацювала в "Кримськ╕й св╕тлиц╕", тут не промайнуло жодно╖ людини, яка б не була в╕дданою ╕деям укра╖нства, не любила б наш народ, не старалася б, аби в╕н здобув те, чого одв╕чно прагнув. ╤ це, ймов╕рно, тому, що в газету приходили не за зароб╕тком - в╕н був жалюг╕дним, отже, нещирим ╕ меркантильним тут було просто н╕чого робити.
Та боротися доводилося не лише ╕з собою - за профес╕йне самоудосконалення, але ╕ з зовн╕шн╕ми обставинами, зокрема, навчатися жити по п╕вроку без зарплати (а я ж була у с╕м'╖ ╓диним здобутчиком), та ╕ при зарплат╕ пост╕йно шукати п╕дроб╕ток. Перед очима розвидн╕лося лише тод╕, коли нас прийняло до свого складу Газетно-журнальне видавництво М╕н╕стерства культури Укра╖ни, що в Ки╓в╕. Полегшало матер╕ально, а головне - п╕двищилася наша самооц╕нка, ми ж тепер - м╕н╕стерськ╕, ми - поважн╕, ми - потр╕бн╕ сво╖й держав╕.
Ось тут ╕ проситься крапка та коронне: жили вони довго, щасливо ╕ померли в один день. Але не дуже довго, не дуже щасливо ╕ померли не разом. Бо попереду були ╕ оптим╕зац╕я (нас намагалися переполовинити), ╕ л╕кв╕дац╕я (редакц╕ю було опечатано ╕ газета не виходила б╕льш як п╕вроку), ╕ "депортац╕я" - це коли тод╕шня "донецька" кер╕вниця ГЖВ пан╕ Карасьова вир╕шила, що доречн╕ше ╓дину на п╕востров╕ укра╖номовну газету готувати в Ки╓в╕ - зв╕дти ж видн╕ше, що тут у нас в╕дбува╓ться.
Ми вже були на ф╕н╕шн╕й прям╕й, вже спливав терм╕н, указаний в попередженн╕ про зв╕льнення, коли прилет╕в янгол у ж╕ночому образ╕ ╕ повернув нам ╕ нашим читачам все втрачене, а головне - в╕ру в справедлив╕сть, що межувала на той час з в╕рою в диво. То була нова кер╕вниця ГЖВ Олеся Б╕лаш - дочка в╕домого композитора, св╕тла людина.
Та незабаром у ГЖВ прийшла нова "революц╕йна" влада, стаб╕льн╕стю б╕льше ╕ не пахло, рухатися вперед ставало все складн╕ше, а останн╕м часом наш марафон в╕дбувався неначе в кайданах. Бо жили ╕ працювали вже у чуж╕й кра╖н╕, у нап╕влегальному становищ╕, без реальних механ╕зм╕в збору ╕нформац╕╖, ╕ були наст╕льки "оптим╕зован╕", що нас можна було перерахувати на пальцях одн╕╓╖ руки.
╤ попереду завжди був наш головний редактор В╕ктор Качула, власне, в╕н був всюди ╕ у вс╕х ╕постасях, а внесок ╕нших - переважно просто присутн╕сть живих голос╕в ╕ живих сердець. Я н╕коли не належала до тих, хто п╕дтриму╓ якусь окрему людину через симпат╕ю чи ╕з якихось ╕нших м╕ркувань, ╕ н╕коли не скажу: ╤ван ╤ванович ма╓ рац╕ю, тому що в╕н ╤ван ╤ванович. Це я про те, що роль В╕ктора Володимировича стала надзвичайною. ╤нод╕ я уявляла, як в четвер увечер╕, здавши газету, в╕н переводить подих, а вранц╕ мусить знову б╕гти, та ще й як, бо не пропустили ╕ не затримали ми жодного номера, адже читачам абсолютно байдуже, коли востанн╓ торкався редактор головою подушки. Важливо ╕нше: що насправд╕ робиться в Криму, бо хоч тут ╕ не стр╕ляють, але в╕н на довг╕ роки залишиться "гарячою точкою", що обпекла ╕ обпече не одне серце.
А тим часом у Газетно-журнальному видавництв╕ в╕дбувся рейд по виявленню прогульник╕в. Такими було визнано усю редакц╕ю "КС" за винятком ╤рини Миткалик, яка н╕бито разом з представником в╕дд╕лу кадр╕в ╕ звернулася до начальства, аби закликало нас до порядку. Ще м╕сяць тому ми д╕лили з ╤риною ╕ горе, ╕ радощ╕, а пере╖хала вона до Ки╓ва, як того вимагала влада, бо н╕чого не треба було везти ╕з собою: в С╕мферопол╕ лишилася квартира, а в н╕й - працездатна мати.
У ╕нших - ╕ обставини ╕нш╕, не хочу з цього приводу повторюватися. Не скажу ╕ того, що ми н╕бито не оч╕кували оргвисновк╕в. Шокувала форма, у як╕й в╕дбулася розправа. Бо хоч ╕ кажуть, що для благородно╖ мети вс╕ засоби гарн╕, але ж не зв╕льняти за "прогульною" статтею тих, хто пропрацював у газет╕ довг╕ роки, все витримав, все здолав, а останн╕м часом ходив по лезу бритви, порушуючи рос╕йськ╕ закони ╕ усв╕домлюючи, якою може бути розплата?!
Тим не менше, ки╖вське начальство "прив╕тало" нашого головного редактора з Днем журнал╕ста наказом про зв╕льнення, на черз╕ ╕ решта колективу. Важко все це усв╕домити, особливо спектакль з виявленням "грубих порушник╕в дисципл╕ни". Ми ж завжди жили ╕ працювали в С╕мферопол╕, тут були ╕ наш╕ робоч╕ м╕сця! Чого домага╓тесь? Щоб ми з найв╕рн╕шими нашими читачами-шанувальниками, котр╕ вже понад два роки ╓ св╕дками оцих абсурдних стосунк╕в з чиновницьким Ки╓вом, зненавид╕ли Укра╖ну ╕ укра╖нську владу, щоб у в╕дпов╕дь на ворожий випад теж стали ворогами усього, чим дос╕ жили? Не вийде!
╤ нехай ми завершу╓мо св╕й марафон з плювком у обличчя, але чую, як аплодують нам наш╕ читач╕, под╕бно до того, як, за традиц╕╓ю, проводжають в останню путь в╕домих д╕яч╕в мистецтва…

Тамара СОЛОВЕЙ

М╕ж двома В╕кторами Володимировичами - головним редактором "КС" (л╕воруч) ╕ заступником гендиректора ГЖВ (праворуч), який у 2011 роц╕ спец╕ально прибув ╕з Ки╓ва "розпечатувати" заблоковану "папередниками" редакц╕ю, я загадала бажання, щоб усе в нашо╖ "Св╕тлиц╕" було добре. ╤ таки ж було! Але недовго...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 10.06.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17236

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков