Версiя для друку Обговорити в форумi

Світлий спомин про Крим

Наприкінці квітня цього року на творчій зустрічі в Національній спілці письменників України пролунав заклик «Кримської світлиці» до літераторів — надсилати до редакції свої добрі, світлі, оптимістичні спогади про Крим. Про той Крим, який запам’ятався ще з мирних часів, коли можна було без проблем гайнути на море, провідати Генуезьку фортецю, Херсонес, Ластівчине гніздо, забратись на Ай-Петрі, вдихнути настояного на кипарисах і морських водоростях повітря — і полюбити цей край на все життя. Скажете, не на часі, чужа це тепер сторона, лиха, недобра, ошкірена? Ну, і як будемо цю ошкіреність долати — автоматами? А може спробуємо — як би не шкребло на душі — Словом?
Вже маємо перший відгук. Публікуємо і закликаємо підтримати, щоб нагадати Криму, яким він був, коли... сюди ходили потяги...

ВІДПОЧИНОК НАД МОРЕМ
Крим зустрів Наталю і Віктора привітно — як завжди. Теплого літнього вечора рожевий диск сонця після спекотного дня заховався за морським горизонтом. А на деревах, як і вдень, ліхтариками рясніли абрикоси й персики.
Мала Іринка милувалась пишними трояндами. Тут їх було так багато. Дівчинка вперше приїхала в Крим, і їй видавалось, що опинилась в гостях у казки.
В санаторії родину добре зустріли. Зранку після процедур Іринка з дідусем і бабусею пішли до моря. Дівчинка купалася разом з бабусею Наталею, збирала кольорові камінці. Дуже сподобались їй різнокольорові парасольки медуз. На березі Чорного моря дівчинка познайомилась з киянкою Юлею і місцевим татарським хлопчиком Мусою.
Якось Юля запитала Іринку: «А чому твій дідусь не купається в морі? Чому він сидить в білій сорочці з довгими рукавами, а на лівій руці в нього біла рукавичка? Хіба йому холодно?» Легкий смуток пробіг по дитячому личку Іринки.
- Мій дідусь — найкращий у світі, - відповіла Іринка. - Я його дуже люблю, він прочитав мені багато книжок і гарно розповідає казки. А не роздягається він тому, що у нього немає лівої руки. Замість руки протез. Втратив руку дідусь Віктор на війні в Афганістані, коли був молодим військовим. В цьому бою загинув його найкращий друг і ще багато молодих бійців. Скільки нещасть приносять людям війни!
Діти з цікавістю слухали розповідь Іринки. Коли повернувся з війни дідусь Іринки в 1981 році, її мамі було 8 років. А зараз Іринка має 9 років. Бабуся Наталя дуже гарно вишиває і цьому навчає Іринку. А вдома у неї є ще маленький братик, і мати з батьком, яких Іринка дуже любить. Всі вони разом проживають у невеликому галицькому містечку дуже дружною сім’єю.
Хлопчик Муса добре розумів українську мову, бо в нього багато друзів українців. Із ними побував на Львівщині під час минулих зимових канікул. Йому дуже сподобались українські звичаї, вразила краса церков, неповторні зимові Карпати. Різдвяні свята проводили в гостинних сім’ях галичан, і він разом з ровесниками колядував. Муса розповів дітям багато легенд про море і Крим. Діти ласували персиками і абрикосами з дерев, що росли біля будинку хлопчика.
…Так не хотілось розлучатися з друзями. Вони вирішили писати листи одне одному. Діти малювали на піску морськими камінцями. Море було спокійне, лише час од часу легенькі хвильки злизували творіння малих художників… Але ніякі життєві шторми не зітруть доброти і любові з їхніх сердець.
2004 р.

УКРАЇНА САДАМИ РОЗКВІТНЕ

З того часу, як діти відпочивали на Чорному морі, минуло 12 років. Іринка, Юля і Муса так подружились за ці роки, що стали немов рідня. Вони писали листи, розмовляли по телефону і по скайпу, на канікулах їздили в гості. Підростали діти, ставали студентами, дорослішали.
Ірина проходить інтернатуру в одній з львівських дитячих лікарень. Вона педіатр. Хоче, щоб малеча росла здоровою, сильною. Юля — вчитель історії. Закінчила історичний факультет Київського університету. Хоче, щоб діти і студенти знали свою правдиву історію. Щоб гордились тим, що вони є нащадками сміливих, славних козаків. І наша багатонаціональна українська родина має багато видатних винахідників, талановитих і працьовитих людей.
Муса здобув професію агронома. Дуже любить вирощувати овочі і фрукти — вони дуже корисні й потрібні людям.
Ще до Революції Гідності Ірина з чоловіком і Юля з нареченим їздили в Крим на весілля до Муси. Їм сподобались татарські традиції, різноманітність овочів і фруктів на святкових столах, шедеври татарської кухні, пісні і танці. Але найбільше їм сподобалось, що молодята і їхні друзі зовсім не пили ніякого алкоголю. Це їхня мудра традиція. Отож, якби у нас молодь не вживала алкоголю, наскільки би свята і весілля були духовно багатими. Сім’ї були б міцнішими, а діти здоровшими. А найголовніше - в сім’ях би панувала злагода, взаєморозуміння і любов. І діти зростали б здорові, веселі і щасливі. А щастю молодих раділи б їхні батьки і рідня, оточені увагою і любов’ю своїх дітей і онуків. Навіщо людям знищувати своє життя алкоголем, нікотином, наркотиками, шкідливою неякісною їжею за свої гроші і своїми руками?
Під час революції Гідності молодь піднялась за свої права, за кращу долю своєї України. Ми не повинні забувати, якою дорогою ціною — своїм життям і здоров’ям заплатили тисячі людей. Не маємо морального права забувати своїх новітніх Героїв, зранену землю України, понівечені міста і села. Все це має зробити нас сильнішими і чистішими. Чесні і трудолюбиві українці подолають такі великі гріхи як корупція, хабарництво. Україна стане могутньою, багатою духовно і матеріально, вільною і миролюбною країною.
Квітень в українських містах і селах видався дуже теплим. Немов Творець хоче зігріти людей своєю добротою і любов’ю. На охайних квітниках цвітуть нарциси, гіацинти, тюльпани і багато інших квітів. Милують око зелені килими молодої травички, на полях зеленіють пшениці і жита.
Юля приїхала до своїх дідуся і бабусі, щоб допомогти садити городину. Вона сидить на лавочці в садку і милується квітучим дідусевим садом. Так рясно зацвіли дерева. Така краса навкруги. По біло-рожевих ніжних квітах кружляють трудівниці бджілки. В садку співають пташки. По освітленій ласкавим сонечком стежинці в саду іде чоловік Юлі з маленьким синочком Андрійком. Він недавно навчився ходити, йому все цікаво. Малий міцно тримає татка за руку, немов більше нікуди не хоче відпускати. Чоловік Юлі Дмитро недавно повернувся з АТО після поранення. Отож Великодні свята буде з родиною. В сусідньому будинку живуть дві сім’ї, переселені з Донеччини. Їхні рідні оселі зруйновані ворожою зброєю. Зруйновані дитячий садок і школа, де діти вчилися…
Діти з сусіднього будинку підбігли до маленького Андрійка. Він тут найменший. Зручно вмостившись на лавочці і смакуючи соковитими яблуками, якими Юля пригостила малечу, вони розповідають про своє життя тут, на Київщині. В школі вони мають багато друзів, добре навчаються. Але іноді їм сниться рідна домівка, друзі, рідня. Треба багато часу, щоб з дитячої пам’яті стерлися ті жахіття, які діти пережили в недалекому минулому.
Білі пелюстки з вишневих квіток пустун вітер розносить по всьому саду. Пелюстки кружляють і ніжно падають на дитячі голівки. А ласкаве весняне сонечко так хоче зігріти їхні серця. Життя прекрасне. Все буде добре. Так хочеться, щоб люди забули слово «війна» і ніколи не бачили її жахіть.
Підростуть молоді козачата,
Сонце зітре сльозу сироти.
Усміхнеться згорьована мати
Від любові дітей й теплоти.

Оксана ГЛАДУН
2016 р., м. Миколаїв, Львівська обл.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 03.06.2016 > Тема "Душі криниця"