"Кримська Свiтлиця" > #23 за 03.06.2016 > Тема "Українці мої..."
#23 за 03.06.2016
«ШЕВЧЕНКО ВЛ╤ТКУ М╤Г ОДЯГАТИ Й ЗИМОВИЙ ОДЯГ»
Шевченк╕ана
У 2013 роц╕ в Черкаському видавництв╕ Ю. Чабаненка побачила св╕т науково-популярна книжка Парасков╕╖ Степеньк╕но╖ «Корсунськ╕ дороги Шевченка». Трохи ╕стор╕╖. Тарас Шевченко, перебуваючи в р╕дних краях, ╕з Прохор╕вки через село Пекар╕ прибув до Корсуня 28 червня 1859 року – напередодн╕ свята апостол╕в Петра ╕ Павла, й жив у троюр╕дного брата Варфолом╕я (1821 – 1892), який працював управителем ма╓тку князя Павла Петровича Лопух╕на (1788 - 1873). Поет прожив у Корсун╕ майже два м╕сяц╕ - то був час в╕дчайдушних Тарасових спроб зд╕йснити свою мр╕ю про хату над Дн╕пром та одруження. Неодм╕нна умова придбання «клаптика земл╕, щоб Дн╕про був п╕д самим порогом, з невеликим л╕ском». Але не судилося… «Суму╓ Корсунь староденний: нема журбу з ким под╕лить» - так печально писав Тарас Шевченко в поем╕ «Гайдамаки» про м╕стечко над «зеленою Россю» час╕в Гонти ╕ Зал╕зняка, де так ╕ не зд╕йснилися блаженн╕ мр╕╖ та бажання… На той час Тарас хот╕в одружитись не через палке кохання, а, напевно, через необх╕дн╕сть позбутися самотност╕. «Чи так, чи сяк, а я повинен ожениться, а то проклята нудьга зжене мене з св╕та», - писав Тарас Григорович у лист╕ до Варфолом╕я. Поетов╕ хот╕лось мати свою родину та с╕мейний затишок. Корсунь став близьким Тарасу Григоровичу ╕ через Харитину, наймичку Варфолом╕я. Поет побачив ╖╖ «назирки», «проворну та жваву, наче дзи╜у», на той час д╕вчин╕ було 18 рок╕в, Тарасу - 45. А на службу до Варфолом╕я ╖╖ забрали без згоди батьк╕в у 15 рок╕в, не давши можливост╕ оволод╕ти початковою грамотою. Батько Харити - кр╕пак ╕з села Самор╕дн╕ Василь Довгополенко, учасник селянських заворушень п╕д час под╕й Ки╖всько╖ козаччини 1855 року. Харитя не була красунею, але погляд приваблювали тонк╕ дужкуват╕ брови, з-п╕д яких з трохи гострим поглядом дивилися велик╕ чорн╕ оч╕, а ще мала тихий характер. Варфолом╕й Шевченко про д╕вчину в споминах так описав ╖╖ портрет: «Оцю Хариту ж╕нка моя взяла до себе ще дитиною ╕ вигодувала ╖╖. В час при╖зду Тараса до нас, в 1859 роц╕, Харита була якраз на пор╕. Не можна сказати, щоб вона була красива; але щось у не╖ було дуже симпатичне: тихий характер, н╕жне й добре серце Харити, чиста душа ╕ молод╕ л╕та були красою Харити» (Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982. - С. 33) Попервах д╕вчина не звертала на Варфолом╕йового родича уваги, але запам’ятала волохатий кожух з в╕дкидним ком╕ром та високу смушеву з червоним верхом шапку. Саме цей спогад Харитини ╕ поясню╓ «малов╕доме фото», як написано у книз╕ «Корсунськ╕ дороги Шевченка» Т. Г. Шевченка, н╕би «зроблене» у «Фотограф╕╖ Е. Козловського в Ки╓в╕» у 1859 роц╕. На фото-граф╕╖ Т. Г. Шевченко в зимовому одяз╕: у кожус╕ ╕ у висок╕й смушев╕й шапц╕. Якщо зважити на те, що втрет╓ ╕ востанн╓ Шевченко м╕г бути в Ки╓в╕ з червня по 13 серпня 1859 року, то його одяг попервах вида╓ться незрозум╕лим. Та Харитинин╕ слова вносять хоч яку ясн╕сть: «Шевченко вл╕тку м╕г одягати й зимовий одяг», розпов╕дала д╕вчина кореспондентов╕ видання «Зоря» 1895 року. До того ж, як писав б╕ограф поета Михайло Чалий (1816 - 1907), ноч╕ в червн╕ в Корсун╕ були ╕ще дуже холодн╕, дощов╕, а здоров’я поета - не найкраще, «бухикав», тому й «тепло одягався». А можливо, т╕льки, аби сфото-графуватися… ╕ще до в╕дв╕дин Корсуня? А тепер - в╕дродимо ╕сторичну справедлив╕сть – це не фото Тараса Шевченка, а – поштова картка ╕з його портретом роботи… рос╕йського художника ╕ фото-графа Андр╕я ╤вановича День╓ра (1820 - 1892). Хто ж цей День╓р, про якого в хвилини розпачу й хвороби згаду╓ Тарас Шевченко? ╤з Шевченком Андр╕й ╤ванович був знайомий в╕д часу сп╕льного навчання в Академ╕╖ мистецтв у Карла Брюллова. В останн╕ роки життя поета часто бував у його майстерн╕. За спогадами л╕каря Миколи Миколайовича Благов╓щенського (1893–1938), який в останн╕й р╕к життя поета часто в╕дв╕дував його «в майстерн╕, де, окр╕м Микешина, найчаст╕ше бачив скульптора Ф. Ф. Каменського, живописця Г. День╓ра та ╕н. День╓р написав з Тараса Григоровича портрет, який… подавав на виставку» (Спогади 1982. - С. 290). На академ╕чн╕й виставц╕ 1860 року експонувалися 15 фотограф╕й День╓ра та Шевченков╕ офорти й живописний автопортрет. Художник використав св╕тлину День╓ра для «Брун╕ Федора Антоновича портрета» (офорт, 1860). Авторство День╓ра пов’язують ╕ще з двома портретами Тараса Шевченка: у шапц╕ й кожус╕, без бороди (зима 1859 – 1860 рок╕в, за ╕ншими джерелами – 1858 р╕к; експонувався на виставц╕ в Академ╕╖ мистецтв у 1861 роц╕); а також у груп╕ з приятелями. Перший портрет, з авторськими п╕дписами («День╓р», «Denier») на в╕дбитках, покладено в основу л╕тограф╕╖ Муль╓рона, за якою Шевченко 1860 року виконав офорт. В╕домо одинадцять фотограф╕й Шевченка, до наших дн╕в залишилось лише десять. В роки юност╕ та до заслання Тарас Григорович не фотографувався. А от у 1859 роц╕ Тарас Шевченко разом ╕з сво╖ми «приятелями» Г. Честах╕вським, братами О. та М. Лазаревськими ╕ П. Якушк╕ним замовив у фотостуд╕╖ А. День╓ра групову св╕тлину. Лейпц╕гський майстер Фр╕др╕х Брокгауз (1772-1823) викадрував з ц╕╓╖ групи постать Шевченка ╕ виграв╕рував ╖╖ на стал╕; п╕зн╕ше ╕ рос╕йськ╕ майстри робили з цього фото гравюри на метал╕, дерев╕ та… поштових картках. Цю викадровку Кобзаря ╕ використав Е. Козловський. Фотостуд╕я ки╖вського м╕щанина Едуарда Дом╕н╕ковича Козловського знаходилась спочатку на Хрещатику, 15 (там нин╕ Пасаж), а вже згодом – у старовинному будинку на вулиц╕ Анненк╕вськ╕й, 2 (нин╕ - Лютеранська, 4; прим╕щення не збереглося п╕д час пожеж╕). Це, напевно, була в╕дома у Ки╓в╕ студ╕я, тому що на паспорт╕ (зворот╕) поштово╖ картки з портретом Т. Шевченка ╓ напис: «Удосто╓на медал╕ на Паризьк╕й виставц╕ 1851 р.», а також нанесен╕ 4 медал╕, яких удосто╓ний фотограф. Виконував Е. Козловський ╕ фотопортрети на замовлення, зн╕мав ╕нтер’╓ри особняка Ханенк╕в, види ╕сторичного м╕ста. Отже, Е. Козловський не м╕г фотографувати Т. Шевченка: по-перше, Едуард Дом╕н╕кович отримав дозв╕л од ки╖вського губернатора на в╕дкриття фотозакладу лише четвертого червня 1884 року, коли Кобзар був уже в далеких св╕тах. По-друге, 1897 року фотоатель╓ було закрито, а дозв╕л на роботу отримав у травн╕ 1898 року, в╕дкрив же фотостуд╕ю по виготовленню поштових карток ╕з портретами в╕домих особистостей т╕льки у 1899 роц╕. Таким чином, Едуард Козловський виготовив поштову картку ╕з фото А. День╓ра «Тарас Шевченко з приятелями», ╕з якого лейпц╕гський майстер Ф. Брокгауз викадрував з ц╕╓╖ групи постать Шевченка (до реч╕, така поза Т. Шевченка – коли поет, ледь схилившись, з’╓днав пальц╕ обох рук у «замок», нахиливши смушеву шапку «набакир» - ╓дина ╕ т╕льки на фотограф╕╖ А. День╓ра). Загадка ж ц╕╓╖ картки ось в чому: як засв╕дчу╓ Парасков╕я Степеньк╕на, Тарас Григорович подарував цю пошт╕вку «Мар╕╖ Бантос, дружин╕ Якима ╤вановича Бантоса, який працював механ╕ком, а пот╕м пом╕чником директора цукрового заводу в села Поташн╕. Понад сто рок╕в збер╕галась фотограф╕я у родини Бантос╕в ╕ лише 1959 року житель Таганч╕ Т. Я. Бантос передав ╖╖ Музею ╕стор╕╖ Корсунь-Шевченк╕всько╖ битви Черкащини». Хто ц╕ Бантоси? – про цю родину й зв’язок з нею Тараса Шевченка ╕ сл╕д дошукатися джерелознавцям життя та творчост╕ поета. … А Харита Довгополенко вийшла зам╕ж за писаря з пом╕щицько╖ економ╕╖, молодого парубка Федора Гриненка, однак у шлюб╕ не була щасливою. Як дов╕дався Шевченк╕в б╕ограф О. Кониський через П. Л. Крамаренкову, 1894 року Харита була ще жива ╕ проживала в сел╕ Сотники, Кан╕вського пов╕ту, але була вдовою: «Не вважаючи на сво╖ 53 роки, - таке було в╕д не╖ враж╕ння, - Харитина гов╕рка, проворна ╕ дос╕ ще гарна, ╕ коли дос╕ не втратила сво╓╖ вроди, то знати, що замолоду вона була дуже гарна».
В╕ктор ЖАДЬКО, письменник, професор Нац╕онального педагог╕чного ун╕верситету ╕мен╕ М. Драгоманова
В╤ДЗНАКА ЗА ПАТР╤ОТИЗМ М╕жнародна л╕тературно-мистецька Академ╕я Укра╖ни назвала в╕домих патр╕от╕в (письменник╕в, журнал╕ст╕в, видавц╕в, громадських д╕яч╕в, меценат╕в), удосто╓них М╕жнародно╖ почесно╖ в╕дзнаки – медал╕ ╤вана Мазепи. Серед нагороджених - доктор ф╕лософських наук, професор, письменник, публ╕цист, джерелопошуковець В╕ктор Олекс╕йович Жадько, На фото: заступник голови Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Володимир Шовкошитний вруча╓ у Сп╕лц╕ В╕ктору Жадьку патр╕отичну нагороду.
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 03.06.2016 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17208
|