Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3080)
З потоку життя (6289)
Душі криниця (3459)
Українці мої... (1456)
Резонанс (1483)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1661)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА ЩО КАРАЛИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
╤ нин╕ можна прочитати, що Тараса Шевченка в╕дправили в солдати за належн╕сть до...


НА МАЙДАН╤ ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ГЕРО╥В НЕБЕСНО╥ СОТН╤
Ввечер╕ 20 лютого на Майдан╕ Незалежност╕ в Ки╓в╕ запалили промен╕ св╕тла, як╕ символ╕зують душ╕...


NEW YORK TIMES: Ф╤ЛЬМ ПРО ГОЛОДОМОР В УКРА╥Н╤ ПОСИЛА╢ СИГНАЛ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ╢ВРОП╤
Згасання спогад╕в про страх╕ття 20-го стол╕ття робить сусп╕льства в ╢вроп╕ менш ст╕йкими до...


В'ЯТРОВИЧ ЗАЯВИВ ПРО НЕОБХ╤ДН╤СТЬ ПРАВИЛЬНО╥ ╤НТЕРПРЕТАЦ╤╥ БОЮ П╤Д КРУТАМИ
За словами В’ятровича, пам’ять про Крути повернулася в Укра╖ну ╕з в╕дновленням ╖╖...


ГОЛОДОМОР-ГЕНОЦИД 1932-1933 РОК╤В У ЗАПИСКАХ ВЧИТЕЛЬКИ, СЕЛЯНИНА, ВИКЛАДАЧА ╤ ПАРТ╤ЙЦЯ
Укра╖нський ╕нститут нац╕онально╖ пам'ят╕ презентував книгу зб╕рник письмових спогад╕в про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 27.05.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 27.05.2016
МЕЛЬХ╤СЕДЕК — «ЦАР ПРАВДИ», «ЦАР СПРАВЕДЛИВОСТ╤»

╤стор╕я у Слов╕

Наш кримсько-полтавський земляк, талановитий сучасний поет Серг╕й Сурмач над╕слав до редакц╕╖ свою нову поему, яку в╕н присвятив неперес╕чн╕й постат╕ в укра╖нськ╕й ╕стор╕╖ — арх╕мандриту Мельх╕седеку. В╕д ╕мен╕ читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» щиро дяку╓мо пану Серг╕ю за можлив╕сть одними з перших познайомитися з його новим твором! А перед тим, як взятися за поему, пропону╓мо читачам переглянути статтю про Мельх╕седека, яка була опубл╕кована в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» ще у 2004 р.

Кожному з нас доводилося зустр╕чатися з ц╕кавими, неординарними людьми, спогади про яких надовго залишаються в наш╕й пам’ят╕. В цьому в╕дношенн╕ музейн╕ прац╕вники, мабуть, знаходяться
в прив╕лейованому становищ╕, бо ж музе╖ ╓ тим магн╕том, що притягу╓ до себе все найталановит╕ше, найориг╕нальн╕ше, дару╓ зустр╕ч╕, що викликають неспод╕ван╕ асоц╕ац╕╖, розворушують пам’ять стол╕ть, змушують ще раз переконатися, що ╕стор╕я — це не просто перел╕к под╕й ╕ факт╕в, а людськ╕ дол╕, що з’╓днують в безперервний ланцюг ц╕ под╕╖ ╕ факти.

Такою для прац╕вник╕в Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника стала зустр╕ч з дуже ц╕кавою творчою особист╕стю, заслуженим майстром народно╖ творчост╕ Укра╖ни, заслуженим художником Автономно╖ Республ╕ки Крим В╕рою Серг╕╖вною Ро╖к. Кримчанам дуже добре в╕доме це ╕м’я, адже це ╖хня землячка, знаний майстер укра╖нсько╖ народно╖ вишивки, яка сво╖м талантом ╕ майстерн╕стю сягнула вершин високого мистецтва. ╥╖ виставка «Укра╖нський рушничок» експонувалась в картинн╕й галере╖ нашого запов╕дника, подарувавши свято жителям ╕ гостям нашого м╕ста Кам’янка на Черкащин╕. Окр╕м того, що В╕ра Серг╕╖вна талановита ╕ неперес╕чна особист╕сть, вона ще й сво╖м родоводом пов’язана з людьми, котр╕ пос╕ли значне м╕сце в наш╕й ╕стор╕╖ ╕ культур╕. Родинн╕ зв’язки пов’язують В. С. Ро╖к з в╕домим письменником В. Г. Короленком, з яким маленька В╕ра не раз зустр╕чалась. Та повною неспод╕ванкою для нас стало те, що вона належить до старовинного роду Яворських з Лубен. Того самого роду, що дав Укра╖н╕ видатного оборонця православно╖ в╕ри, ╕гумена Мотронинського монастиря Матв╕я Значко-Яворського. Мотронинський монастир розташований зовс╕м близько в╕д Кам’янки ╕ Чигирина, в знаменитому Холодному Яру, м╕сц╕, яке не раз ставало оплотом визвольних змагань укра╖нського народу, найв╕дом╕ш╕ з яких Кол╕╖вщина (1768 р.) та Холодноярська республ╕ка (1918-1922 рр.).
За всю багатов╕кову ╕стор╕ю цього монастиря тут багато зм╕нилось настоятел╕в, але жоден з них не користувався таким авторитетом ╕ популярн╕стю, як ╕гумен Мельх╕седек, в миру Значко-Яворський.
Матв╕й Значко-Яворський народився в Лубнах в 1716 чи 1724 роц╕. Його батько, Карпо ╤лл╕ч Значко-Яворський був лубенським полковим осавулом. В╕йськова служба чекала ╕ його син╕в, та один з них, Матв╕й, став на ╕ншу стезю. В╕н здобув осв╕ту в знаменит╕й Ки╖вськ╕й академ╕╖. Вивчав грецьку, латинську, н╕мецьку мови, знав укра╖нську, рос╕йську, польську, ц╕кавився медициною. Перед випускником такого престижного навчального закладу в╕дкривались блискуч╕ перспективи, та юнак вир╕шив сво╓ життя присвятити служ╕нню Богу.
В 1745 роц╕ М. Значко-Яворський прийма╓ постриг в Мотронинському монастир╕, що входив до Переяславсько╖ ╓парх╕╖. В той час до ц╕╓╖ ╓парх╕╖ належали вс╕ православн╕ церкви на окупованих Польщею укра╖нських землях. При постригу в╕н отримав багатозначуще ╕м’я Мельх╕седек, що в досл╕вному переклад╕ означало «цар правди», «цар справедливост╕». В Б╕бл╕╖ так звався цар Сал╕му, сучасник пророка Авраама. Придбане ╕м’я, по сут╕, в╕дпов╕дало майбутньому характеру д╕яльност╕ Значко-Яворського, який вс╕ сво╖ знання, весь св╕й хист православний спрямував на захист православних укра╖нц╕в.
Вже в 1753 р. його призначають настоятелем Мотронинського монастиря, а з 1761 року, залишаючись ╕гуменом ц╕╓╖ обител╕, в╕н також ста╓ духовним управителем вс╕х правобережних церков ╕ монастир╕в Переяславсько╖ ╓парх╕╖. Протягом всього правл╕ння (до 1771 р.) в розпорядженн╕ отця Мельх╕седека перебувало 530 церков. В цей пер╕од особливо загострю╓ться протистояння православ’я ╕ католицизму.
Глибока осв╕чен╕сть, чесн╕сть, мужн╕сть, тверд╕сть переконань, ц╕леспрямован╕сть сприяють зростанню авторитету Значко-Яворського серед православного населення, ╕ навпаки - викликають ненависть супротивник╕в.
╤гумена Мельх╕седека ненавид╕ли ун╕ати ╕ намагались будь-якими засобами його усунути. Так, на початку 1765 року шляхтич Болеслав Болецький напав на Мотронинський монастир, захопив Мельх╕седека ╕ «по всем местам возил и стращал и не могли на него никакой вины изобрести, отпустили».
В тому ж роц╕ ком╕сар С╕чинський погрожував в╕д╕брати Мотронинський монастир ╕ передати ун╕атам.
Под╕╖ розгортаються несприятливо для справи захисту православ’я, якою оп╕кувався Значко-Яворський, ускладню╓ться становище вс╕х монастир╕в. В╕н вир╕шу╓ звернутися по допомогу до рос╕йсько╖ цариц╕ Катерини ╤╤ та польського короля Стан╕слава-Августа Понятовського. Мельх╕седек спочатку ╖де в Санкт-Петербург. Майже два м╕сяц╕ в╕н оч╕кував, аби Синод прийняв р╕шення в його справ╕.
Та неспод╕вано його прийма╓ сама ╕мператриця ╕ вида╓ грамоту на ╕м’я уповноваженого посла при Варшавському двор╕
М. В. Р╓пн╕на, в як╕й вел╕ла робити все необх╕дне, щоб припинити пересл╕дування православних.
З Петербурга Мельх╕седек вируша╓ до Варшави. Важкий це був шлях. П╕д час одного з перепочинк╕в його намагались отру╖ти, у м╕стечку Б╕лопол╕ жорстоко побили. Та все ж таки йому вда╓ться д╕статись до Варшави. П╕д час ауд╕╓нц╕╖ король зажадав конкретного ре╓стру кривд православних ╕з зазначенням, де ╕ коли ╖х вчинили католики.
Мельх╕седек терм╕ново уклада╓ список ╕з 60-ти пункт╕в, так званий «Экстракт некоей части обид», завданих православним. Цей перел╕к кривд справив таке враження на Стан╕слава Понятовського, що в╕н особисто доручив роз╕братися ╕з становищем на Правобережн╕й Укра╖н╕ ╕ наказав ун╕атському митрополитов╕ ╕ ╓пископам припинити утиски православ’я. Та нав╕ть оф╕ц╕йн╕ документи «Мемор╕ал» ╕ «Прив╕лей», де говориться про припинення пересл╕дування православних ╕ в╕льне в╕роспов╕дання, не полегшили становища православного люду. Навпаки, викликали ще б╕льшу лють ун╕атського духовенства.
╤гумен Мотронинського монастиря п╕дда╓ться вс╕ляким утискам, а 23 липня 1766 року п╕д час повернення з Переяслава на Сокирнянському перевоз╕ його заарештовують. Мельх╕седек був п╕дданий тортурам, але особиста мужн╕сть ╕гумена вражала нав╕ть його мучител╕в. На вс╕ пропозиц╕╖ пристати до ун╕╖ в╕н в╕дпов╕дав в╕дмовою ╕ готовн╕стю вмерти за в╕ру. Його вир╕шили заживо замурувати. Та коли вже залишалось покласти останн╕ ряди цеглин, з’явились нев╕дом╕ люди, мовчки забрали Мельх╕седека з собою, вивезли за м╕сто ╕ в╕дпустили. Значко-Яворський так н╕коли й не д╕знався, хто були його визволител╕. Д╕ставшись л╕вого берега Дн╕пра, в╕н активно продовжу╓ д╕яльн╕сть на захист православ’я, надсилаючи листи сво╖м параф╕янам на Правобережж╕.
З ╕менем Мельх╕седека часто пов’язують повстання, в╕доме п╕д назвою Кол╕╖вщина. В Мотронинському монастир╕ Максим
Зал╕зняк, ватажок гайдамак╕в, зачитав так звану «Золоту грамоту», начебто отриману в╕д цариц╕ Катерини ╤╤ ╕з закликом «винищувати з Божою пом╕ччю вс╕х поляк╕в ╕ жид╕в, як╕ зневажають нашу в╕ру». Саме Мельх╕седеку закидали док╕р, що в╕н прив╕з цю грамоту з Москви. Та зараз уже доведено, що «Золота грамота» - п╕дробка. Сама Катерина ╤╤ р╕шуче в╕дмежувалась в╕д не╖. Та й нам добре в╕домо, що Кол╕╖вщина була розгромлена поляками саме при допомоз╕ рос╕йських в╕йськ, коли ватажки Кол╕╖вщини Гонта ╕ Зал╕зняк були по-зрадницькому схоплен╕ п╕д час зустр╕ч╕ з командуванням царсько╖ арм╕╖.
╤ хоч Мельх╕седек дов╕в свою непричетн╕сть до Кол╕╖вщини, все-таки в╕н був усунений з Правобережно╖ Укра╖ни. Його спочатку переводять ╕гуменом Переяславського Михайл╕вського монастиря (1768-1771 рр.), пот╕м Ки╓во-Видубицького (1776-1781 рр.). На деякий час Значко-Яворський поверта╓ться в р╕дне м╕сто ╕ очолю╓ Лубенський Мгарський монастир (одн╕ джерела називають всього к╕лька м╕сяц╕в 1781 р., ╕нш╕ - 5 рок╕в з 1781 по 1786 рр.). Помер Мельх╕седек, в миру Матв╕й Значко-Яворський, 2 червня 1809 року, а похований 9 червня цього ж 1809 року в Глух╕вському Петропавл╕вському монастир╕, який в╕н очолював в останн╕ роки життя, в сан╕ арх╕мандрита. Донин╕ збереглася Свято-Тро╖цька церква Мотронинського монастиря, на як╕й встановлено пам’ятну дошку Мельх╕седеку.

Лариса БОНДАРЕНКО,
заступник директора з науково╖ роботи Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника на Черкащин╕
(З арх╕ву «КС»)


Цар правди – так переклада╓ться ╕м’я Мельх╕седек. Цей тв╕р присвячений справжньому борцю за правду ╕ справедлив╕сть арх╕мандриту Мельх╕седеку. Його ╕м’я т╕сно пов’язане з Кол╕╖вщиною, що так явно перегуку╓ться з траг╕чними й величними под╕ями сьогодення. Насправд╕ ж н╕яких повстань в╕н не очолював. В╕н сам був повстанням – проти нац╕онального ╕ рел╕г╕йного гн╕ту, проти духовного ╕ ф╕зичного рабства. Приблизно через стол╕ття по смерт╕ арх╕мандрита у тих же Лубнах народилася його нащадок (по материнськ╕й л╕н╕╖) В╕ра Ро╖к – всесв╕тньо в╕дома вишивальниця, Герой Укра╖ни.

Серг╕й СУРМАЧ
МЕЛЬХ╤СЕДЕК
ПОЕМА

1. ПОХРЕСТИНИ

Мельх╕седек, в миру – Матв╕й Значко-Яворський народився в Лубнах близько 1716 року у стародавн╕й родин╕ Костеш╕в-Яворських. Його батько Карпо ╤лл╕ч, на пр╕звисько Значко, був лубенським полковим осавулом.

тро╖ста р╕же з виляском
юрби святковий гул
у кунтуш╕ на вильотах
танцю╓ осавул
тече сула мальваз╕╖
усяк бери й заходь
в карпа значка оказ╕я –
синка послав господь
тремт╕ть рос╕я з польщею
хрестини – божий знак
маля ще в льол╕ зморщене
а вже значний козак
при шабл╕ ╕ при лисин╕
вклонившись нижче лав
значко-яворським лицарям
полковник шану склав
щоправда при похрестинах
стряслася см╕хота
маля рожевоперсте╓
вчепилося в хреста
гудуть столи як вул╕╖
регочуть та ╕ квит –
хай в хат╕ осавулов╕й
росте… митрополит
чарку╓ з посполитими
кумпан╕я дячк╕в
усе налите випите
за славний р╕д значк╕в
тро╖ста гне заво╖сто
танцюють вс╕ лубн╕
священники ╕ во╖нство
ол╕йниц╕ й кузн╕
а луни котять луками
розгойдують п╕сень
про лихо з закаблуками
й конопл╕ до лубень

2. ПРИСП╤В УБО ЧАС

Початкову осв╕ту Матв╕й здобув удома, а згодом продовжив ╖╖ в знаменит╕й Ки╖вськ╕й академ╕╖.
Знав к╕лька ╕ноземних мов, ще з Лубен ц╕кавився медициною.
Чому козацький син Матв╕й постригся в монахи ╕ присвятив себе духовному життю – дос╕ достеменно не в╕домо.

прост╕ть ╕ бувайте
дитинства ласкав╕ левади
в╕н завтра по╖де
 до м╕ста на схилах дн╕пра
листочком ╕з саду
 пощо в╕дл╕таеш ти ладо
воздай йому св╕тлом
твердине могили петра
ще вчора в р╕ц╕
 в╕н п╕рнав наче риба охоче
╕ ранн╕ з╕рки
 в ятерях витягав ╕з сули
там вперше сп╕ткнувсь
 об терново-сполохан╕ оч╕
що раптом вогнем
 все хлоп’яче ╓ство обдали
тернове д╕вча…
у безсоння манило шалено
за оч╕ так╕
нав╕ть неба не страшно зректись
…в╕н згодом д╕знався –
вона вже чиясь наречена
╕ впала громами
небес необл╕тана вись
немов серед л╕та
знялася с╕чнева хурдеча
╕ серце з╕рвалося
 вниз на сам╕с╕ньке дно
де в грудях розверзлась
безм╕рна така порожнеча
що ц╕лому св╕ту
закрити ╖╖ не дано…
спудей могилянки
юнак ╕з лубенського полку
чорнявий ╕ бравий
 не скажеш бурсак чи козак
доходить до сут╕
у всьому шукаючи толку
╕ дивно йому
м╕ж отц╕в дослухатися як
учен╕ муж╕ дискутують
до смертного герцю
вкруг сонця чи н╕
обертаеться наша земля
чудн╕ таж вона
обертаеться навколо серця
по колу окреслен╕м
р╕дним крилом журавля
╕ грека й латина
╕ люба йому медицина
л╕та утяли
але мудр╕сть прийшла й визнача –
хрестом чи мечем
послужити в╕днин╕ вкра╕н╕
╕ щось йому каже
що хрест ╓ над╕йн╕ш меча
присп╕в убо час
╕ вже чаш╕ с╕╖ не минути
наповнений смутком
по в╕нця церковний потир
та всеж в╕н солодший
мирсько╕ марноти-цикути
не втеча в╕д св╕ту
 а св╕тло йому – монастир
нехай вибача
незабутньо забута кохана
бо прагне душа
не лишень п╕д вес╕льний в╕нець
заради в╕тчизни
в╕н буде вставати зарано
╕ бити на сполох
у дзвони поснулих сердець

3. ПОДОРОЖ ДО ПЕТЕРБУРГА

Вл╕тку 1765 року Мельх╕седек зд╕йснив подорож до Петербурга ╕ був там прийнятий ╕мператрицею Катериною Другою.
Мета по╕здки – пошук допомоги православним Правобережно╕ Укра╕ни, котр╕ потерпали в╕д утиск╕в польсько╕ шляхти та католицького духовенства.

мов корабель
пливе шляхом катрага
коней м╕няють ╕ минають дн╕
позаду вже грузьк╕
 деснянськ╕ драгна
╕ пущ литвинських*
смолянист╕ пн╕
чим ближче п╕вн╕ч
тим бл╕д╕ш╕ ноч╕
старц╕ в лахм╕тт╕ де-не-де село
╕ це ота ╕мпер╕я що хоче
нас врятувати п╕д свое крило
по трет╕м тижн╕ виглянув на пруз╕
превел╕й град у мряц╕ дощов╕й
трактуй мельх╕седеку в петербурз╕
неначе спод╕вайся без над╕й
висок╕ шпил╕ ╕ низеньк╕ хмари
кругом гран╕т канали та мости
╕ люд др╕бний як╕сь одн╕ окари
немов бояться високо зрости

поблякле небо сонцев╕ не раде
холодн╕ хвил╕ б’ють зо вс╕х бок╕в
впусти мене
петровий стольний граде
в тво╖х п╕дмурках – кост╕ козак╕в
ось ╕ палац монарш╕╖ чертоги
орел седито зирка╓ з двох глав
невже отут проситимеш п╕дмоги
як хмель колись на лихо попрохав
та дн╕ ╕шли мигт╕ли фройлян паж╕
минув вже м╕сяць другий доб╕га
мабуть в цариц╕ ми не в авантаж╕
аж раптом – кличе входити слуга
цариця величава мов левиця
на трон╕ возс╕даючи посла
зн╕чев’я слухала
кивала для годиться
але в з╕ницях – крижана ╕мла
— на вас лиш упова╓ пан╕матко
люд православний
 по той б╕к дн╕пра
— о ваш╕х ми слихал╕ беспарядках
но не преспела помащ╕ пара
мал╕тесь ╕ креп╕тесь духом пак╕
пр╕дьот на помащ
наш пабедний меч
да… ╕ есчо… там ет╕… гай-да-ма-к╕
бесч╕нства черн╕ надобна пресечь
…ну що ж так╕ цяцянки-об╕цянки
тепер чолом ударив ╕ – дом╕в
де берегами т╕кича й лисянки
щоранку цьвохк╕т
панських батог╕в
н╕хто за нас на св╕т╕ не попросить
тяжка стезя ╕ ми завжди на н╕й –
гяури го╖ бидло малороси
одв╕чн╕ найми рабство ╕ розб╕й
╕ лях ╕ турок дружно ╕ оружно
на нас чигають г╕рше сарани
та серед вс╕х сус╕д╕в нам недружн╕х
москвини найстрашн╕ш╕ бо вони
н╕ в чому не вагаються н╕коли
царю в╕ддавши право на думки
народ що возлюбив
свою неволю —
душитель буде ╕ншим на в╕ки
в╕н пожина╓ те що ти пос╕╓ш
ще й п╕дозр╕ло в в╕ч╕ зазира
чи ти ще – ти
чи раптом не посм╕╓ш
себе згадать на берез╕ дн╕пра
брехнею й злом
зламп╕чена обитель
а плазування – спос╕б вижить в н╕й
якщо сей люд
для когось-там спаситель
то боже борони в╕д цих мес╕й
в них все до нитки в╕ддано держав╕
╕ мисль ос╕бна – непрощенний гр╕х
тож л╕пше копу втратити в варшав╕
ан╕ж отут знайти бодай на гр╕ш

4. НЕ ВТЕКТИ ТОБ╤, ЦАРЮ СХИЗМАТСЬКИЙ

Л╕та 1766 ляхи схопили Мельх╕седека на перевоз╕ через Дн╕про.
П╕дданий нелюдським тортурам, ╕гумен не зр╕кся свято╕ в╕ри, чим вразив нав╕ть сво╕х мучител╕в. В╕дтак, було вир╕шено його заживо замурувати. Та коли залишилося покласти останн╕ ряди цеглин, неспод╕вано прийшов порятунок…
Мельх╕седек до к╕нця життя так ╕ не дов╕дався, хто були його визволител╕.

залишилося к╕лька цеглин
к╕лька ребер стирчать ╕з лахм╕ть
ти лежиш як п╕друбаний сонях
залишилося к╕лька хвилин
хто там стука╓
хто там – вв╕йд╕ть
а-а…то в скронях
ск╕льки л╕т ця в╕йна без в╕йни
ця безвих╕дь тво╕х домовин
десь там кров’ю спливае вкра╖на
десь там падають кращ╕ сини
залишилося к╕лька цеглин
ще цеглина…
що це…
берег… дн╕про... перев╕з…
╕ копита кварцяних погонь
не втекти тоб╕ царю схизматський
дал╕ – ╕кла пекельних зал╕з
нам не велено боже боронь
жить по-братськи
залишилося…
жив як не жив…
т╕ло – доп╕ру мури ╕ кл╕ть
для душ╕ у в’язниц╕ в’язниця
авве отче пощо мя лишив
хто там стука╓ знов – ув╕йд╕ть
…може сниться…
зелен-луг у ранков╕й рос╕
в╕н – хлоп’як на баскому кон╕
як захоче – р╕ку перескоче
╕ – вона
в первозданн╕й крас╕
наче кв╕тка у бож╕м в╕кн╕
терном оч╕…
зв╕дки св╕тло
хто ст╕ни зламав
що за постат╕ темн╕
куди
несете с╕ скал╕чен╕ мощ╕
мабуть час тв╕й останн╕й настав
ниспошли хоч ковточок води
авве отче…
над тобою схилилася т╕нь
— хто ти ╓
— я не знаю хто я
може дух твого вбитого дому
може голос н╕чних голос╕нь
чи оявлена в╕ра твоя
я – у всьому
але ти мусиш жить
позаяк
предначертаний шлях на чол╕
в╕н для всього живого основа
в╕н тернистий обрав тоб╕ знак
ти стражденним сво╓╖ земл╕
явиш слово
бо мол╕ння не лише до хмар
╕ спас╕ння не токмо в скиту
хоч мирського ╕ зр╕кся ти щиро
та в╕тчизна – х╕ба це не храм
╕ страждати за не╖ святу
чом не в╕ра

5. ╤ГУМЕН МОТРОНИНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Настоятеля Мотронинського монастиря (з1753 р.) Мельх╕седека згодом призначають управителем вс╕х правобережних церков ╕ монастир╕в. Непримиренна позиц╕я у в╕дстоюванн╕ православ’я, безперечно, п╕дносила авторитет ╕гумена в очах ус╕х укра╕нц╕в Правобережжя.
Безстрашна д╕яльн╕сть Мельх╕седека прискорила вибух народного повстання – легендарно╖ Кол╕╖вщини.

У тиш╕ кел╕йн╕й
тремтлива св╕ча догоря
╕ т╕нь бороди на ст╕н╕ наче скеля
╕гумен мотронинського монастиря
дикту╓ послання церквам ╕ оселям
пиши молдоване
мов кров’ю ╕з серця пиши
небачена н╕ч
кажановим крилом понад кра╓м
пад╕ння вельмож
почина╓ться саме з вершин
терп╕ння в знедолених
лусне коли не чекають
пиши до в╕тц╕в православних
до сир╕т ╕ вд╕в
виводь ординанси
черленим рядком к╕новару
пером самовидця засв╕дчи –
 н╕хто не вц╕л╕в
в б╕с╕вськ╕м безчасс╕
вселенського гвалту ╕ кари
зосталось вкра╖нству
нарешт╕ збагнути закон
не вирвеш бур’ян –
не чекай врожаю з огороду
зректися свого –
найпрям╕ша дорога в полон
свобода ╓ дщерь боротьби
 ╕ звитяг нагорода
велять п╕дставляти
напасникам л╕ву щоку
якщо б’ють нав╕дл╕г
нахабно по прав╕й
а що ж п╕дставляти
як вдарили в душу палку
вона ж бо одна
 ╕ пала╓ чинити по-правд╕
коли ж ми згада╓м
 чи╖ ми у трясця сини
коли ж ми прозр╕╓м
 що сила за тими хто може –
довкола таке закипить
що попробуй спини
таке запала╓ до неба
 що господи боже
ачей т╕льки помста
оживить погасл╕ серця
вогонь або палить
або до основ очища╓…
хтось тихо постукав
╕ голос озвався ченця
— там в╕йсько ╕з л╕су
 до себе вашмосць виклика╓

6. МИ БАЧИМО ШЛЯХ

Освячення гайдамаками нож╕в у ставу Мотронинського монастиря…
Що це – красива легенда чи сувора бувальщина? Мовчить минувшина, та╖ть у сво╖х глибинах скарби духу народного…

гор╕ли над ставом ╕ зор╕ ╕ оч╕
╕ м╕сяць вис╕в мов кривуля кривава
— напутствуйте отче
— що скажете отче
╕ гримнуло трич╕ розкотисте «слава»
оглянув в╕н стихл╕
загони повстанськ╕
╕ глас його став наче дзв╕н
потряс╕нням
— мотронинський л╕с –
це наш сад гетсиманський
попереду – смерть
 та по н╕й воскрес╕ння
хай гнаним в╕днин╕
розправляться спини
христос в кожн╕й ваш╕й
десниц╕ пребуде
хто прийде з мечем –
в╕д меча ╕ загине
повстаньте ╕ будьте
в╕днин╕ ви – люди
хай панство скушту╓
частунк╕в в╕д черн╕
тепер не врятують н╕ мури н╕ веж╕
я кличу на б╕й –
да заблищуть свячен╕
я кличу вогонь –
да глаголять пожеж╕
озвались ватаги на слово пророче
заграли на лезах майбутн╕ заграви
— ми бачимо шлях
 превелебний панотче
— не сходьте ж ╕з нього
 в╕н правда ╕ право

7. КОЛ╤╥ВЩИНА

Кол╕╖вщина, ╕деологом яко╕ вважають Мельх╕седека, була найб╕льшим повстанням на Правобережж╕ у в╕с╕мнадцятому стол╕тт╕.
Найб╕льшим ╕ найжорсток╕шим…

ой матв╕ю – матв╕╓чку
мертвим заздрять жив╕
чи ще маеш над╕╓чку
по кол╕на в кров╕
занапащена д╕вчина
╕ кастрований пан
одягла кол╕╖вщина
червоний жупан
заплатили податки ми
ляхам щедр╕ в цю н╕ч
разом з конфедератками
знято голови з пл╕ч
за ошуки облеслив╕
за корчмарськ╕ борги
збрито кручен╕ пейсики
до ноги до ноги
ой матв╕ю-матв╕╓чку
в чому днесь опертя
це ж вважай н╕ коп╕╓чки
не варту╓ життя
не важливо чи ╖в чи н╕
а запить – повен жбан
одягла кол╕╖вщина
червоний жупан
за пожежами лютими
де голота гуля
ми в╕дчули що люди ми
╕ це наша земля
воля кров’ю очищена –
не дарунок з плеча
нас над св╕том вивищу╓
нав╕ть пал╕ св╕ча
ой матв╕ю-матв╕╓чку
знову нам не з руки
╕з пробитого т╕м’ячка
вит╕кають полки
смертю кодня пов╕нчана
╖й за саван – туман
одягла кол╕╖вщина
червоний жупан

8. ПОВЕРНЕННЯ П╤Д КРИЛА ПАДОЛИСТУ

П╕сля под╕й Кол╕╖вщини Мельх╕седека було усунуто з Правобережжя, як особу зап╕дозрену у зв’язках з гайдамаками.
Його переводять настоятелем Переяславського Михайл╕вського, а згодом Ки╓во-Видубецького монастир╕в. На певний час в╕н поверта╓ться до р╕дного м╕ста ╕ очолю╓ Лубенський Мгарський монастир (за деякими джерелами – 5 рок╕в — ╕з 1781 по 1785 рр.)

чолом тоб╕ мо╓ посульське м╕сто
о булав╕ на знатному герб╕
повернення п╕д крила падолисту
немов борг╕в повернення тоб╕
знайомих вулиць пишн╕ ма╓стати
╕ верхн╕й вал ╕ замкова гора
як добре що нам ╓ куди вертати
наприк╕нц╕… коли гряде пора
лубн╕ в╕тають вигуками отче
шапки д’гор╕ ╕ рушники до н╕г
ти ж крадькома в юрб╕ шука╓ш оч╕
як╕ за все життя знайти не зм╕г
та год╕ год╕ в натовп╕ зорити
вигадуючи те чого нема
понеже ╓смь ти вже архемандритом
╕ б╕ля скронь не л╕то а зима
вт╕кай у мгар
там поклонися спасу
не озирнись на м╕сто вдалин╕
ген монастир
свою справдивши назву
весь погор╕лий гейби по в╕йн╕
дзв╕ниц╕ перст
бур’ян росте кр╕зь плити
в д╕рки на банях прот╕ка блакить
чого-чого а нищити й палити
завжди охочих б╕льше н╕ж вершить
╕ ти вернувся за яким вел╕нням
на схилку л╕т на попелище мр╕й
цей монастир на пагорб╕ ос╕нн╕м
достоту мов небес передпок╕й
гей брат╕╓ грядуть д╕ла незвичн╕
не досить лиш молитися христу
сьогодн╕ ми – господн╕ буд╕внич╕
в╕дродимо обитель пресвяту
хай в храми перетворяться ру╖ни
огненних скверн заго╖ться тавро
колись тут буде в╕льна укра╖на
молитися на щастя ╕ добро
якби в╕н знав допалюючи св╕чку
свого голгот╕ р╕вного життя
що правнучка його д╕вчатко сл╕чне
д╕д╕вськ╕ думи вт╕лить у… шиття
щоб р╕д яворських
виграв свою битву –
тенд╕тн╕ руки майже неземн╕
сполучать в’╓дно шаблю ╕ молитву
в мелод╕╖ на чист╕м полотн╕
якби в╕н знав
в сво╖м страстотерп╕нн╕
що в╕ра буде в вишивц╕ цв╕сти
╕ стануть перед богом р╕вноц╕нн╕
хрести козацьк╕ ╕ ╕╖ хрести

9. ╤ ЗГОРАЛА У НЬОМУ В╤ТЧИЗНА

Арх╕мандрит Мельх╕седек доживав в╕ку у Глух╕вському Петропавл╕вському монастир╕, де ╕ помер на 93-му роц╕ життя 14 червня 1809 р. Перед смертю в╕н спалив ус╕ сво╖ прац╕ з богослов’я, математики ╕ медицини.

сивовласий владика
збирався надвеч╕р у степ
понад глуховом хмари
розкинули ризи
у оглухл╕м краю
в╕н довершував тризну
п╕дпаливши суво╖ думок
пота╓мних презумпц╕й душ╕
мов вогонь кол╕╖вщини
страшно осв╕тлював склеп
╕ згорала у ньому безсл╕дно
в╕тчизна
в╕н п╕шов…
та чим дал╕ то вище сягав висоти
розростався в туман╕ веч╕рнього мева
╕ др╕бн╕ли церквиц╕ хати ╕ дерева
аж в╕трила воскрил╕й
напнулися над клобуком
мов ступала нога
на небесно╖ тверд╕ мости
╕ пахт╕ла земля
найр╕дн╕ша кохана червнева
залишались позаду
тернисто╖ дол╕ шляхи
╕ дитинства лубенського кв╕ти ╕ кон╕
ним розбуджений
з жеврив схололих вогонь ╕-
найлют╕шо╕ помсти —
жертовно╕ кари нож╕
╕ розсипались в неб╕
останн╕ далек╕ птахи
наче хл╕бн╕ крихти
хтось розсипав з долон╕

*литвинами в Укра╕н╕ того часу називали б╕лорус╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 27.05.2016 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17167

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков