Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3080)
З потоку життя (6289)
Душі криниця (3459)
Українці мої... (1456)
Резонанс (1483)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1661)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Б╤ЛЯ КАРТИНИ ЯРОСЛАВА МАЦЕЛЮХА «ТАРАС ШЕВЧЕНКО»
Ви вже, напевно, подумали, що перед вами якийсь французький граф, чи британець корол╕всько╖...


СОРОК ПРУТИК╤В СОРОКИ
22 березня вшанову╓мо пам'ять сорока святих мученик╕в севаст╕йських


ПРИДБАЙТЕ КНИЖКУ, П╤ДТРИМАЙТЕ КОНКУРС!
«Можливо, хтось ╕з вас займа╓ться реал╕зац╕╓ю книг, чи ма╓ бажання придбати мою книжку...


З В╤РОЮ В ДОБРОТУ
Для кожного в житт╕ наста╓ час, коли варто п╕двести п╕дсумки, проанал╕зувати, що вдалося зробити,...


«Я – ЗАРОБ╤ТЧАНКА»
Все в╕дкладала б╕ограф╕ю писати, Бо спогади, як море - то штилем, То штормом в серц╕ виринають....




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 20.05.2016
НОВА ЛЕГЕНДА СТАРОГО КРИМУ

Слово – юним!
* * *
Минуло 14 рок╕в. ╤ Крим, куди так довго повертався кримськотатарський народ, Крим ╖хньо╖ мр╕╖ знову ста╓ схожим на «1944». ╤ нин╕ нове покол╕ння, яке виросло на осп╕ван╕й ╕ омр╕ян╕й батьками ╕ д╕дами земл╕, запиту╓ — за що? Т╕льки тому, що ми так любимо свою землю? За те, що назива╓мо Крим — сво╖м, р╕дним, нашим? Так само рано-вранц╕ вриваються в д╕м, дають 15 хвилин, щоб з╕братись, забирають ╕ везуть, поки що поодинц╕. Та одиниць тих уже нарахову╓ться десятки й сотн╕, а тих, що змушен╕ були ви╖хати з Криму — тисяч╕! За що нов╕ страждання для народу-труд╕вника? ╤ чому ф╕нал л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ спочилого у Криму укра╖нського поета Данила Кононенка неможливо тепер провести на п╕востров╕?
Риторичн╕ запитання... ╤ наш╕ юн╕ конкурсанти у сво╖й творчост╕ також шукали в╕дпов╕д╕ на них, як, зокрема, володарка гран-пр╕ конкурсу ╤лона Котовщик ╕з села Сухол╕си Б╕лоцерк╕вського району Ки╖всько╖ област╕, яка окр╕м прозових твор╕в над╕слала на конкурс й свою в╕ршовану легенду про Крим.
«Взагал╕ тема Криму для мене та мо╓╖ родини дуже близька. На п╕востров╕ проживають мо╖ тьотя, сестричка та д╕дусь, — пише ╤лона. — Ран╕ше ми (мама, я та м╕й брат-близнюк Паша) були там частими гостями... А от зараз... Врешт╕-решт потр╕бно над╕ятися на краще, що я ╕ роблю. Я нав╕ть написала казку, яку назвала «Нова легенда старого Криму». Д╕я в╕дбува╓ться десь у далекому майбутньому — д╕дусь розпов╕да╓ сво╖й онуц╕ легенду про те, як дв╕ подруги — укра╖нка Мар╕йка та кримська татарка Арзи здолали в Кримських горах зм╕я — зв╕льнили р╕дний край в╕д «слимака». Як каже д╕дусь, «з тих п╕р пройшов не один в╕к — дв╕ тисяч╕ с╕мнадцятий був р╕к!» От я ╕ молюся, щоб моя казка виявилася пророчою...».

НОВА ЛЕГЕНДА СТАРОГО КРИМУ

У сивих горах Криму жив чабан:
Старий д╕дусь ╕ сивий, наче гори,
Безмежно край казковий св╕й любив –
Величн╕ гори, волошкове море!
Д╕дусь-татарин в горах пас овець,
По╖в водою в сонячних долинах,
Т╕ гори як сво╖ п’ять пальц╕в знав,
Стежину кожну на засн╕жених вершинах...
Була у нього книга непроста:
Стара-стара – д╕сталась в╕д бабус╕,
Перекази й легенди сивих г╕р
У книз╕ т╕й бринять, неначе гусл╕...
Онука чабана – мала Арзи,
Частенько з д╕дусем ходила в гори,
Сп╕вуча, наче пташечка, була,
До кожно╖ травинки заговорить:
– Привольн╕ гори, любий сивий Крим!
Як рад╕сно тут жити, як чудово!
Куди не глянь – краса ╕ чудеса,
Величн╕ гори, волошкове море...
Вноч╕, зал╕зши д╕ду п╕д кожух,
Любила на вогонь вона дивиться:
Танцю╓, в’╓ться, клекотить, шипить,
Немов до не╖, до Арзи, см╕╓ться...
Просила часто д╕да-чабана:
– Ти розведи багаття якнайб╕льше,
А сам ╕з книги казку прочитай,
Найдовшу — ╕ най-най-найц╕кав╕шу!
В старезн╕й книз╕ – жовт╕ стор╕нки,
Стар╕ легенди, в╕дгуки стол╕тн╕.
Розбудить в╕н ╖х дотиком руки,
Всм╕хнеться казка д╕дов╕ прив╕тно...
– А що ж тоб╕, онучко, прочитать?
Чи про русалку, що в затоц╕ плаче,
Про гору, що зоветься Роман-Кош,
Про одуда, який у л╕с╕ скаче?
– Н╕-н╕! Я чула ╕ про те, й про се! –
Поправила Арзи чорняв╕ коси, –
Про д╕вчину, що м╕сяця несе,
Та ╕ншу, що хреста на грудях носить....
Д╕дусь-чабан здивовано спитав:
– Ти зв╕дк╕ля про них, онуко, чула?
– Пташина он на крильц╕ принесла! –
Арзи ╕ оком нав╕ть не змигнула.
– Ну добре, слухай: то було давно,
Трьохглавий зм╕й напав на наш╕ земл╕:
Яскраве сонце в неб╕ погасив,
Не зелен╕ють гори – чорн╕ скел╕...
Одна червона в зм╕я голова:
Пекельним жаром диха╓ пащека,
Погляне люто – купа жарук╕в,
Дихне – вогнене пекло, люта спека!
А друга – синя, наче темна н╕ч,
Летять смертельн╕ з не╖ гостр╕ стр╕ли,
О, друга голова – жахлива р╕ч,
╥╥ боялися, в╕д не╖ вс╕ тремт╕ли...
А третя – б╕ла, як пустеля сн╕гова,
Дихне – живе загине ╕ заклякне,
Потворна, хижа б╕ла голова,
Навколо все п╕д поглядом тим блякне...
Скр╕зь см╕х завмер, не чутно голос╕в,
Затихла п╕сня, казка поперхнулась,
Наш Крим старий чи то заснув, чи й вмер,
Життя земне в пекельне обернулось…
...В аул╕ в горах д╕вчина жила,
Як кипарис струнка, завзята ╕ хоробра,
Любила до нестями р╕дний Крим,
Душа г╕рська, натура вельми горда!
Подругу мала, л╕пшу за сестру,
(Жила вона у селищ╕ над морем),
Обо╓ мали душ╕ золот╕,
Д╕лилися ╕ рад╕стю, ╕ горем...
Арзи-татарка в селище прийшла
╤ каже до подруженьки-сестриц╕:
«Чому ми вдома ма╓мо сид╕ть?
Давай п╕демо в л╕с по полуниц╕!»
Д╕вча з села – Мар╕йка синьоока,
Хутч╕ш з╕бралась ╕ з Арзи п╕шла,
Все вище, вище йдуть вони у гори,
Вперед, вперед ╖х стежечка вела...
– Мар╕йко! Слухай, що тепер я знаю!
Здолати зм╕я д╕д мене навчив,
От зараз ми д╕йдем до того гаю,
За га╓м скеля чорна височить...
Могутн╕ Духи Г╕р живуть в т╕й скел╕,
Вони п╕дкажуть зм╕я як здолать,
Вони все знають, отже т╕льки треба
Про все у них гарненько розпитать...
Чи довго йшли, чи н╕, аж ось ╕ скеля
У небо чорним каменем стримить.
– Лише одне питання в нас до тебе:
Скажи, як злого зм╕я нам спинить?!
Здригнулись гори ╕ земля здригнулась,
╤з надр земл╕ луна йде голосна:
– Д╕вчаточка!!! На що ви замахнулись?!
Нехай вам допоможуть небеса!!!
Але ж чи досить ╓ у вас звитяги,
Чи вистачить вам мужност╕, в╕дваги?
Чи не здригнуться з жаху в вас серця?
Стоять потр╕бно буде до к╕нця...
– За р╕дну землю ми померти зможем,
Зв╕льнити Крим в╕д зм╕я допоможем,
Серця у наших грудях полум’ян╕
╤ помисли в нас чист╕, нездоланн╕...
– Ну, якщо так, то слухайте мене:
╤сну╓ В╕йсько Св╕тла осяйне:
Непереможна, непоборна рать..
От саме ╖х на пом╕ч треба звать...
– Що це за в╕йсько, як його знайти?
На край земл╕ готов╕ ми ╕ти!
Через пустел╕ вогнян╕ й льоди,
Веди нас, Дух, до в╕йська нас веди!!!
– Не треба вам, д╕вчата, мандрувати,
Не треба в╕йська вдалин╕ шукати,
Бо В╕йсько Св╕тла у серцях живе.
Це – все велике, св╕тле, осяйне,
Пекельний зм╕й – то все лихе ╕ зле,
Все те, що в╕льно дихать не да╓...
Якщо удасться Св╕тло вам зв╕льнить –
Страшний дракон в ту мить в огн╕ згорить!
Задумались д╕вчата: що ж робить?
Як р╕дний край в╕д лиха боронить?..
Аж раптом чують, що земля двигтить,
Страшний дракон над горами летить....
З пащек летять вогонь, зал╕зо, л╕д...
Ще трохи — ╕ загине весь ╖х р╕д!
Шепочуть Духи: – Амулет ╓ в нас,
В╕н викона╓ будь-який наказ!
Ви зможете покликать Св╕тле В╕йсько,
Але... Дракон вже тут, вже поряд, близько...
– Каж╕ть, що треба, ну каж╕ть, скор╕ш!
– В ту ж мить сама ти в полум’╖ згориш!
Соб╕ рятунку нав╕ть не проси –
Сво╓ життя взам╕н ти в╕ддаси...
– Хай буде так! Давайте амулет!
Наказ в╕ддам йому в один момент!
Мар╕йко, ти б╕жи хутч╕ш, т╕кай!
Прощай, сестрице, лиш мене не забувай...
Арзи р╕шуче руку простягла:
– Давайте, Духи, амулет мен╕
╤ я, ╕ зм╕й — ми щезнем у вогн╕...
– Е, н╕, Арзи, це так не буде д╕ла!
Лиш ти одна така хоробра й см╕ла?!
Давайте, Духи, амулет мен╕!
Не осоромлюсь я в останн╕й ц╕й борн╕...
Мар╕йка вперто руку простягла:
– Покличу Во╖н╕в, врятую св╕т в╕д зла!
Т╕кай, Арзи, подруга ╕ сестра,
Я буду тут: була вже не була!
Мен╕ поможуть ангели свят╕,
Господь всм╕хнеться в неба висот╕:
Святе то д╕ло – вмерти за св╕й край,
Це подвиг, це дорога в св╕тлий рай!
Мар╕йка хрестик стиснула в руках –
Свята в╕двага св╕титься в очах...
– З╕ мною м╕й, Арзи-сестричко, Бог,
В╕н вкаже путь мен╕ до перемог...
– М╕й Бог також мен╕ покаже шлях! –
Татарка стисла м╕сяця в руках, –
– Мо╖ свят╕ п╕дтримають мене,
Н╕кого його доля не мине....
Я з роду мужн╕х лицар╕в-татар,
Моя душа – д╕д╕в-джиг╕т╕в дар!...
– ╤ я нащадок славних вояк╕в,
Онука я хоробрих козак╕в!..
Удвох д╕вчата руки простягли:
– Ми будем разом ворогам назло!
╥х хрест ╕ м╕сяць св╕тяться в руках,
В╕двага – як вогонь горить в очах…
Громи загуркот╕ли навкруги,
Втопило море в п╕н╕ береги,
╤з надр земл╕ почувся тихий дзв╕н,
В╕н р╕с ╕ р╕с, аж пот╕м загрим╕в!
У неб╕ темн╕м св╕тло розлилось,
Рясним дощем на землю полилось,
А в св╕тл╕ т╕м з’явилась мужня рать:
У в╕к в╕к╕в ╖╖ не подолать!..
Вже В╕йсько Св╕тла стало на земл╕,
Горять ╖х оч╕ зорями в ╕мл╕,
А за плечима мають два крила:
Одне блакитне, мов ясн╕ моря,
А ╕нше – наче сонця пром╕нц╕,
Вогнем тризуби св╕тяться в руц╕...
– О, Св╕тле В╕йсько! Во╖ни Добра!
Ви св╕тлоносц╕, в╕сники тепла,
Врятуйте нас, врятуйте ви наш край,
Спаплюжив зм╕й кв╕тучий дивокрай!
Страшний зм╕юка нищить все навколо,
Стражда╓ люд, повсюди плач, неволя....
Арзи й Мар╕йка плачуть ╕ голосять,
Свою В╕тчизну врятувати просять...
– Не плачте, люб╕ сестри, проженем!
Страшного зм╕я в пекло заженем!
От т╕льки того зм╕я покаж╕ть,
Вп╕знати нам його допомож╕ть...
– Так он же в╕н, страшило, он сидить!
З пащек смертельне полум’я летить...
А де ж це зм╕й под╕вся?! Оце так!!!
Х╕ба ж це зм╕й – якийсь бридкий слимак!
Х╕ба ж це зм╕й – якийсь хробак сидить,
Вже й не реве, а т╕льки лиш хрипить...
Такий малий, плюгавенький ще й лисий...
Пацюк рудий, якась чужинська криса!
То може не було дракона злого,
За нього мали карлика см╕шного?!
А думали ус╕ – дракон, зм╕юка!!!
А це ж слимак – бридка, гидка тварюка!
Слимак плюгавий вереском кричить:
– Володар св╕ту може вас провчить!
Але всм╕хнулось сонце угор╕ –
«Володар св╕ту» щез з лиця земл╕....
См╕ялись вс╕: д╕вчата й Св╕тла Рать,
╤ Дух Г╕рський почав вже реготать:
– Оце так-так!!! Оце так штука!!!
Та на майбутн╓ буде нам наука:
Якщо пл╕ч-о-пл╕ч стати у борн╕ –
Страшн╕ дракони зробляться мал╕,
Де дружба, самов╕ддан╕сть, любов –
Там в слимака обернеться дракон...
...З тих п╕р води чимало утекло,
Давним-давно здолали люди зло,
Живуть в легендах Св╕тл╕ Вояки,
Про них запам’ятали на в╕ки...
Д╕вчата т╕ живуть в людських серцях,
╥х ╕мена – у наших ╕менах,
Ось ╕ тебе назвали, як ╖╖...
Арзи в╕дкрила очки смолян╕:
– Я буду, д╕ду, зовс╕м як вона!
См╕лива, добра... – Сонна, як сова...
Мостися спати, н╕ч уже глуха!
А ти товчешся й скачеш, як блоха!
– Ну добре, д╕ду, буду я вже спати,
Але ще одну р╕ч я хочу знати:
Коли це сталось: скажеш ти мен╕?
Було, мабуть, це в сив╕й давнин╕...
– Чи я згадаю, то давно було,
Води з тих п╕р багато утекло...
Так-так, Арзи, пройшов не один в╕к....
Дв╕ тисяч╕ с╕мнадцятий був р╕к!

╤лона КОТОВЩИК
с. Сухол╕си, Б╕лоцерк╕вський район,
Ки╖вська область, 29 кв╕тня 2016 р.
* * *
Давайте ╕ ми, доросл╕, пов╕римо в казку й при╓дна╓мось до ╤лони та Джамали! ╤ нехай нас об’╓дна╓ дружба ╕ в╕ра, бо, як пише 13- р╕чна переможниця нашого конкурсу:
Де дружба, самов╕ддан╕сть, любов —
Там в слимака обернеться дракон!

Олесь ТАВР╤ЙСЬКИЙ
м. С╕мферополь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17149

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков