Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2004 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 06.02.2004
ДЖЕРЕЛО ВІЧНОГО НАТХНЕННЯ
Петро Киричок.


З нагоди 170-річчя від дня народження Степана Руданського

(Продовження. Поч. у № 2 - 5).     

Він обізлився, прокляв їх, перекинувся колючим чорним терном, обвив усе море, в якому загинуло все багатство брата і сестри, а вони, як відступники від своїх слів і обіцянок, перетворилися - брат у кажана, сестриця у нирка, і стали жити новим життям, кожен по-своєму, відповідно закляттю, а терен обдирає усіх, хто трапляється на його шляху:
Стоїть терен коло моря,
Свого не пізнає
Та всякого, хто йде мимо,
Ловить, обдирає.
Сидить лелик, ховається
Від брата, сестриці;
Тілько по світі й літає,
Що в ніч - до зірниці.
А сестриця-пірникоза
Плаває, впірнає
Та все, бідна, своїх шатів
Дорогих шукає.
Балада "Купці" хоча й має фольклорний, точніше, казковий сюжет, не позбавлена все ж і реалістичної тенденції, яка, власне, й рухає дію, створює необхідне напруження, конфлікт. Змальовуючи взаємовідносини між ріднею, С. Руданський, щоправда, казковими художніми прийомами намагається з'ясувати одну із найскладніших соціальних і етичних проблем: що таке правда і що таке щастя? Із сюжету балади читач може зробити висновок, що без правди немає щастя і тільки той щасливий, хто живе правдою, а правда - це чесна праця і чесні взаємини між людьми.
Балади С. Руданського, які він назвав "небилицями", побудовані на фольклорних сюжетах з використанням його образної системи і художніх прийомів. Не можна заперечувати і впливу попередників на баладну творчість С. Руданського, зокрема таких письменників різних літератур, як П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, С. Гощинський, Б. Залеський, В. Жуковський, М. Костомаров, А. Міцкевич, А. Метлинський, О. Пушкін, І. Срезнєвський, О. Шпигоцький і, звичайно, Т. Шевченко, якому семінарист і студент С. Руданський надавав, безперечно, перевагу над усіма. Це було помічено І. Франком, А. Кримським й іншими літературознавцями, зокрема В. Герасименком, П. Колесником, І. Пільгуком, М. Сиваченком, М. Рильським, Ю. Цековим та іншими.
Відштовхуючись від фольклорних сюжетів та від літературної традиції, С. Руданський виявив неабияку оригінальність і новаторство в жанрі балади, який він наблизив до реалістичних принципів, заснованих на романтичних, а почасти й фантастичних сюжетах. Своїм легким віршем і неускладненим змістом балади
С. Руданського здобули повагу серед народу. Вони не забуті і в наші дні. Аж ніяк не можна тому погодитися з зауваженнями автора розділу "Поезія 40 - 60-х рр." в "Історії української літератури", що, мовляв, балади С. В. Руданського "не набули під його пером художньої довершеності".
Водночас з баладами С. Руданський започатковує пісні й ліричні вірші. Слід відзначити, що у ліричному доробкові поета нараховується біля тридцяти трьох пісень. Одначе, лише чотири із них написано в Кам'янці-Подільському, останні ж - в Петербурзі. Пісенний репертуар С. Руданського різнобарвний. У ньому є громадянська лірика, пісні печальні, самотні, неподіленого кохання, вірші, що закликають до непокори кривдникам і, зрештою, подвигу в ім'я своєї батьківщини, свого народу. С. Руданський обновив до певної міри і усталені традиції ліричного вірша, якому стали притаманні почуття людяності, милосердя, щирості, відвертості і глибокої духовності, яка ґрунтується здебільшого на християнській моралі та народному ставленні до життєвих і суспільних процесів.
Поезія "Сиротина я безродний" (1852) є до певної міри не лише автобіографічною, а й пророчою. У ній С. Руданський ніби відтворює своє життя і провіщує майбутню свою долю. В семінарії С. Руданський був відчужений від світу, відірваний від родини, друзів, односельчан. Був, власне, самотнім, був сиротою.
Саме оце почуття осиротілості, самотності досить влучно і лаконічно передано початківцем засобами народної поетики. Одночасно він замислювався і над своїм майбуттям, яке не вважав перспективним, і пророкував собі саме те, що й відбулося. Поет помер на чужині і чужі люди очі йому закрили:
Сиротина я безродний,
Десь загину в чужині.
І ніхто очей холодних
Не закриє там мені,
І нерідною рукою
Буду в землю я зарит,
І тепленькою сльозою
Ніхто гроба не зросить.
Інколи спостерігаються в літературі такі явища, коли окремі письменники ніби підсвідомо передбачають те, що з ними потім відбувається, якими вони стануть і, навіть, як закінчиться їхній життєвий шлях. Приміром, О. Пушкін незадовго до своєї трагічної смерті написав 21 серпня 1836 року вірш, в якому визначив своє місце в історії не лише російської, а й світової літератури як співця, слава якого ніколи не згасне:
Нет, весь я не умру -
душа в заветной лире
Мой прах переживет
и тленья убежит -
И славен буду я,
доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
У 1845 році Т. Шевченко написав поезію, яку дослідники його творчості назвали "Заповітом". В ній Т. Шевченко теж передбачав своє місце в історії української і світової літератури як народного співця - Кобзаря:
Як умру,
то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу
широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий...
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте        
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
Пісні "Ти не моя" (1854), "Мене забудь" (1854), "Пісня" ("Не дивуйтесь, добрі люди") - (1854) жанрово тяжіють до романсової поезії, для якої властиві сум і печаль та безвихідність життя і мрії. Скуте серце семінариста Степана Руданського теж тяжіє до волі, до свободи. Воно прагне палкого кохання, звичайного земного життя. Оці почуття передаються мелодійною, задушевною, наснаженою народними епітетами і метафорами одухотвореною мовою. Молодий поет ніби розмовляє з об'єктом своєї зацікавленості, задає йому запитання, на які сам же і відповідає:
Ти не моя,
дівчино молодая!
І не мені краса твоя;
Віщує думонька смутная,
Що ти, дівчино, не моя!..
Або:
Мене забудь,
моя дівчино!
Спокійно жий,
щаслива будь.
Цвіти хоть рожой,
хоть калиной,-
Мене забудь,
мене забудь!..
Туга за втраченою молодістю, за коханням, за щастям і долею досягає інколи в інтимній ліриці С. Руданського такого емоційного напруження, що його ліричний герой, окрім смерті, ніякого виходу з отакого відчаю не знаходить:
Літа мої молодії...
Що ж по тому?
що ж по тому,
Як без щастя, як без долі
Жити в світі молодому?
Серце сохне, серце чахне,
Як в полі билина тая,
Поки його не пригорне
Де могила сировая.
Близькою за своїми мотивами до оригінальних ліричних віршів С. Руданського є його переспів з польської мови поезії "Чорний кольор" (1854), в якій теж йдеться про сиротину, що не має долі, тужить, сумує й передбачає, що по смерті над його могилою не проллється жодна сльозина. Тужливий настрій поет передає образною системою і ритмікою, властивою для українських народних пісень:
І чекає життя чорне
Сироту, мене;
Бо як мила не пригорне,
Як гадаю,
життя чорне,
Як смерть не мине!
І по смерті не заплаче
Ніхто в чужині,
Хіба чорний крук закряче,
Чорна хмаронька заплаче
Дощем по мені.

(Далі буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2004 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1709

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков