"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2004 > Тема "Душі криниця"
#6 за 06.02.2004
НА ПОВЕН ГОЛОС
Василь ЛАТАНСЬКИЙ.
Книги наших земляків
Про з'явлення поета можуть сказати кілька рядків, приміром, оцих: Як голосно мовчить осіння тиша! Пружний хруст гілки в мокрому саду, День павутину, в бісері, колише, Торкнув рум'янець осінь молоду. Ось так, ніби ненароком, скаже у вірші "Жовтень" Вячеслав Гук із Сак, і віднині він, поет, заворожить нашу увагу. Куди б не спрямовувався в своїх пошуках його талант, будемо чекати від нього свіжого неординарного слова. Наприкінці минулого року у видавництві "Доля" побачила світ четверта збірка поезій В. Гука з дещо незвичайною назвою "Шепотіння, лід і гагари". Скажу одразу: збірка, оформлена з особливою поліграфічною любов'ю, приваблює і змістом - у ній немає отієї горезвісної вторинності, образність не заради самої себе, а майже завжди допомагає донести до читача вагому думку. В наш час, коли модна затуманеність думки стала звичною для багатьох віршувальників, зокрема так званих постмодерністів, поезія В. Гука відзначається художньою точністю слова, його смисловою свіжістю. Читаю, наприклад, етюд "Жах" - і майже фізично відчуваю болючість втрати ліричним героєм близької людини: "Часу мертвого - нерухомий плин... У шухляді - жовкнуть фотокартки, листи. Друже, - вибач, забудь, прости..." На теми часу і катастрофи людських і суспільних доль досить часто натрапляємо і в інших віршах збірки. Поетична сфера В. Гука - це передовсім та психологічна діалектика, якої він міг учитися - і, безумовно, вчився - у багатьох гарних і різних поетів, але найближчим учителем, на мій погляд, є для нього неповторний у своїй постійній душевній напрузі Микола Бажан. До такої ж виразної концентрації думки прагне й автор "Шепотіння...", хоч концентрує він її трохи інакше, ніж це робить наш класик. Та ж гра думки, гра інтелекту, спрямована головним чином на трепети душі, на безмежно мінливі й часом таємничі духовні феномени людського життя. Це рефлексійна діалектика, яка, проте, не є самокопанням, а швидше уважним, не позбавленим навіть легкої іронії шуканням реального моменту істини в тихоплинні мінливості станів душі: Телеграма вривається у життя, І за ніч увесь сад покриває іній, - Нерухомо-спокійний, як спляче дитя, Як вода у графині. ("Крейцерова соната"). Коротше кажучи, цей лірик, який уміє повноголосо співати про погідний "день душі", не хоче затаювати від нас і своїх гіркот, і болів, - всього того, чим, власне, й живе людина. Гадаю, в нашу літературу прийшов ще один цікавий поет зі своїми темами, зі своєю культурою вірша. І хочеться побажати йому нелегкого сходження на вершини сонцесяйної Поезії.
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2004 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1708
|