Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ФАРС НА БОЛОТАХ»: п╕сля 17 березня пут╕н ма╓ стати «так званим президентом»
Як╕ ще зм╕сти та смисли можна знайти в беззм╕стовних рос╕йських «виборах»...


ПОСЛАННЯ ПУТ╤НА ПАРЛАМЕНТУ ТА ПОХОРОН НАВАЛЬНОГО
Як вони характеризують стан кремл╕вського режиму…


ЗАЛУЖНИЙ ПРОКОМЕНТУВАВ ДРУГУ Р╤ЧНИЦЮ НАПАДУ РФ НА УКРА╥НУ
Генерал подякував ус╕м, хто у ц╕ хвилини на пол╕ бою боронить нашу державу…


НА КИ╥ВЩИН╤ В╤ДКРИЛИ МЕМОР╤АЛ «ХРЕСТ ГЕРО╥В»
М╕сцем встановлення мемор╕алу не випадково обрано Вишгород, адже саме на його пагорбах було...


П╤ДТРИМУВАТИМЕМО УКРА╥НУ, ЧОГО Б ЦЕ НЕ КОШТУВАЛО. МИ НЕ МОЖЕМО ДОЗВОЛИТИ РОС╤╥ ВИГРАТИ ЦЮ В╤ЙНУ
П╕я Каума, президентка Парламентсько╖ асамбле╖ ОБС╢…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 06.05.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#19 за 06.05.2016
РУБ╤КОН

Кримський Майдан

«ALEA IACTA EST»
(Julius Caesar)

В житт╕ кожно╖ активно╖ особистост╕ рано чи п╕зно наста╓ момент, коли вона поста╓ перед визначальним вибором – вибором що зм╕ню╓ долю, але часто ставить на край вс╕ попередн╕ здобутки, а часом ╕ саме життя. Щось под╕бне, певне, в╕дчував Гай Юл╕й Цезар, стоячи одного с╕чневого дня дв╕ тисяч╕ ш╕стдесят п’ять рок╕в тому на берез╕ Руб╕кону. Що рухало в той момент нащадком знаного ╕ далеко не б╕дного роду Юл╕╖в – думка про роздирану м╕жусобицями кра╖ну? Прагнення ще б╕льшого багатства, необмежено╖ влади, слави? Певно, все те потроху. Але з того, що ми зна╓мо про нього, про його амб╕ц╕йний характер в╕д його сучасник╕в, а ще б╕льше з його житт╓вого шляху, визначальним тут було, поза всяким сумн╕вом, прагнення слави, яка пережила б в╕ки, слави, яку можна було здобути у ╓диний спос╕б – зробивши свою кра╖ну могутньою, процв╕таючою.
Схоже, саме бажання залишити по соб╕ добр╕ згадки у пам’ят╕ вдячно╖ нац╕╖ надихало чи не ус╕х видатних пол╕тик╕в, як╕ в той чи ╕нший час стояли б╕ля керма влади. Справд╕, яких багатств, окр╕м добро╖ слави ╕ вдячност╕ нащадк╕в, накопичили за час свого правл╕ння Абрагам Л╕нкольн, У╕нстон Черч╕ль, Маргарет Тетчер, Вацлав Гавел чи Лех Валенса? На жаль, не так з нашими вашингтонами… Ц╕ зам╕сть ╕люзорно╖ слави та ефемерних див╕денд╕в в╕д доброго ╕мен╕ незм╕нно в╕ддавали перевагу ц╕лком реальним вигодам. ╤ кодло ╖х виявилось неймов╕рно плодовитим та живучим. Почавши роз-грабовувати кра╖ну в далеких вже 90-х, вони все н╕як не можуть спинитися. Пограбування загальнонац╕онального багатства трива╓ й до сьогодн╕, мутувавши в перманентн╕ сутички к╕лькох щуруватих ол╕гарх╕чних клан╕в за перерозпод╕л награбованого ╕ виведення його за кордон. ╥х не спиня╓ ан╕ те, що такими сво╖ми д╕ями вони перетворили в XXI стор╕чч╕ переважну частину укра╖нсько╖ нац╕╖ на злидар╕в, н╕ в╕йна, до яко╖ довели, п╕д╕рвавши економ╕ку кра╖ни, ╖╖ обороноздатн╕сть, н╕ реальна, як н╕коли, загроза утрати кра╖ною незалежност╕ та державност╕, до яких нац╕я йшла так довго й непросто. Але ж, безталанн╕ злод╕йкуват╕ манкурти, що рядяться сьогодн╕ в шати нац╕онально╖ ел╕ти, не переймаються тим, бо насправд╕ не мають до не╖ жодного стосунку, а нац╕я, ще багато в чому засл╕плена, непрочумана в╕д к╕лькасотл╕тнього п╕дневольного сну, все н╕як не втямить, що те пор╕ддя ╓ н╕чим ╕ншим, як ошматтям учорашньо╖ колон╕ально╖ номенклатури, як╕й глибоко байдуж╕ ╕ доля кра╖ни, ╕ доля нац╕╖ – все окр╕м сво╖х приземлених, хапужних ╕нтерес╕в.
«Допоки ж ви будете випробовувати наше терп╕ння? Як довго в безумств╕ сво╓му будете знущатись над нами?» хочеться вигукнути, пере-фразовуючи великого Ц╕церо. «Невже вас не стривожили ан╕ гн╕в народу, н╕ доля попередник╕в? О часи, о звича╖!» Власне, пригадуючи про що велося у знаменит╕й промов╕ античного оратора, подумалось з г╕ркою ╕рон╕╓ю, що доля попередник╕в, як╕, розграбувавши кра╖ну, непогано почуваються тепер за ╖╖ межами, зовс╕м не ╓ засторогою для наступник╕в, як╕ зробили майже все в╕д них залежне, аби покарання... н╕коли не впало на т╕ рокован╕ голови. Подумалось, що продовжуючи л╕н╕ю звинувачення Ц╕церо до Луц╕я Серг╕я Кат╕л╕ни, ми ще б╕льше принизимо наш╕ «демократичн╕» владн╕ ╕нституц╕╖, бо ж там в╕н, апелюючи до Сенату, до консула, до народу, зверта╓ться до них як до реально╖ влади. Наша ж влада, за невеликим виключенням, склада╓ться чи не з одних кат╕л╕н, а народ, реагуючи спонтанно, не дор╕с ще до усв╕домлення необх╕дност╕ щонайпильн╕шого, перманентного контролю за тими, кого в╕н обира╓ сво╖ми чинниками. В╕дсутн╕сть такого контролю ╓ прямою причиною перебування у влад╕ як не в╕двертих приб╕чник╕в повернення у лоно ╓дино╖ ╕ нед╕лимо╖ Москов╕╖, то войовничих нездар, як╕ заради перебування у владних кр╕слах та доступу до «поток╕в» ладн╕ укладати угоди хоч ╕ з самим дияволом. А те, в свою чергу, ╓ п╕дгрунтям процв╕таючо╖ корупц╕╖, економ╕чного, мовного, культурного занепаду Краю, здач╕ його ╕нтерес╕в на загал…
Н╕-н╕, я зовс╕м не прихильник консп╕ролог╕в, як╕ вважають, що «кримнаш» та «новорос╕я» були ц╕ною згоди Володимира Пут╕на на ╕снування у себе п╕д боком «ки╖всько╖ хунти». Найперше, осяяний уявленнями про власну велич, Великий Гремл╕н не бачив на той момент жодно╖ потреби домовлятися з просмерд╕лими в димах ненависного йому Майдану пол╕тичними ╕мпотентами, бо ж: 1) заявивши на увесь св╕т про нелег╕тимн╕сть перевороту, поставив ╖х – в усякому раз╕, в сво╖х очах – поза законом; 2) надавши притулок «лег╕тимному» В╕ктору Хведоровичу, м╕г «повертати» йому Укра╖ну хоч би й до самого польського кордону. З ╕ншого боку, вчинки само╖ «хунти», украй спонтанн╕, зап╕зн╕л╕ в час╕, св╕дчили про те, що приголомшен╕, налякан╕ нахабними д╕ями «старшого брата», наш╕ «революц╕онери» були ладн╕ в╕ддати нахаб╕ не лише Крим, а й ту кляту «новорос╕ю» вкуп╕ з одесами-микола╓вими, аби лишень утриматись у сво╖х кр╕слах на Печерських пагорбах.
Переляк поганий порадник, бо, затьмарюючи розум, не дозволя╓ бачити реал╕й. Ще г╕рше, коли, короткий за сво╓ю природою, в╕н поступа╓ться м╕сцем хрон╕чному страхов╕. Схоже, що нездарн╕сть наших «геро╖в», щедро приправлена тим страхом, який, оселившись в ╖хн╕х серцях, вит╕снив з «державних» лоб╕в ус╕ думки про обов’язок перед нац╕╓ю ╕ державою, про приписи Конституц╕╖, ╕ завели ╖х, зрештою, у М╕нське болото.
Справд╕, починаючи в╕д широко в╕домого тепер телефонного дзв╕нка п╕д час «доленосного» зас╕дання ради РНБО 28 лютого 2014 року ╕ до цього дня генеральну л╕н╕ю повед╕нки нашо╖ влади можна визначити як намагання не дратувати Володимира Володимировича. Хтось скаже – але ж саме ця влада сформувала перш╕ добровольч╕ батальйони, орган╕зувала оборону Краю, зупинила просування «русского мира». Це ╕ так, ╕ не так. Робилося, зв╕сно немало, особливо там, куди спрямовувались грошов╕ потоки. В цьому сенс╕ важко не згадати проект Арсен╕я Петровича «Ст╕на» з вельми сумн╕вним потенц╕алом, зате з вражаючою варт╕стю у 8 000 000 000 гривень, 400 000 000 з яких, принаймн╕, вже закопан╕ на три метри в землю ╕ ще глибше в чиновнич╕ кишен╕. Але чи робилося достатньо? Не треба забувати, що часто влада припису╓ соб╕ те, до чого вона стосунку не ма╓.. Чи треба, пояснювати, скаж╕мо, що за умов патр╕отичного п╕дйому в народ╕, влада ╕ не могла чинити ╕накше? Жертовн╕сть в╕йська, найперше, добровольчих батальйон╕в, як╕ ц╕ною свого життя спершу зупинили ворога, а пот╕м змусили його (╕нод╕ супроти вол╕ командувач╕в) в╕дступати, вимагала в╕д влади адекватних д╕й. Та чи завжди ╖╖ д╕╖ були адекватними? Дивн╕, часто алог╕чн╕, часом дуже схож╕ на зраду р╕шення командування не раз ставили наших вояк╕в п╕д удар. Що то було – брак дасв╕ду? Некомпетентн╕сть? Нездарн╕сть? П╕д╕грування ворогу? Можливо. Час покаже. Але вперте небажання головнокомандувача м╕няти певного генерала, чи╖ накази не раз призводили до тяжких втрат в жив╕й сил╕ та техн╕ц╕, важко пояснити. Ще важче було пояснити ╕гнорування вимог народу по запущенню на повну потужн╕сть завод╕в для ремонту та поставок у в╕йська бронетехн╕ки, законсервовано╖ на десятках величезних склад╕в – ╕ це в той самий час, як озбро╓н╕ легкою стр╕лецькою збро╓ю добровольч╕ батальйони, перем╕щуючись на простр╕люваних навил╕т «жигулях», протистояли нов╕тн╕й бронетехн╕ц╕ московит╕в. А як забути про накази, якими заборонялась передача добробатам важко╖ техн╕ки? Як забути про те, як у той самий час, коли московськ╕ в╕йська, перейшовши державний кордон, оточували ╤ловайськ, пан головнокомандувач зам╕сть того, щоб сконцентрувавши вс╕ можлив╕ резерви, не допустити повного оточення та знищення розташованих там наших п╕дрозд╕л╕в, стягував бронетехн╕ку, в╕йська… до Ки╓ва для деф╕ле по Хрещатику? Результат – незрозум╕лий «договорняк» з ВВП, ╤ловайське побо╖ще, втрата можливост╕ взяття п╕д контроль державного кордону на Донечин╕ та Луганщин╕…
Власне, мова тут ╕де нав╕ть не про прикр╕ помилки, яких кожен з нас, при всьому бажанн╕, не може уникнути, ведучи хоч якесь активне життя. Мова йде про злочини нашо╖ влади, як╕, безв╕дносно ╖х причин, н╕чим не кращ╕, ба – нав╕ть дошкульн╕ш╕ для нас за злочини Володимира Пут╕на. Пут╕н, попри все зло, що в╕н уособлю╓, не б╕льше, н╕ж ворог, тож апр╕ор╕ не може завдати нам тяжчо╖ шкоди, н╕ж наша влада. Злочинна безд╕яльн╕сть укра╖нсько╖ влади в╕д початку анекс╕╖ Москов╕╓ю Криму виявилась, найперше, в невиконанн╕ припис╕в Конституц╕╖ та закону Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни» – припис╕в, зауважимо, обов’язкових до виконання. Але ж саме ц╕ фундаментальн╕ злочини, вчинен╕ нашими найвищими посадовцями, призвели до ц╕ло╖ низки лог╕чно пов’язаних з ними поразок ╕ втрат, найперше ╕м╕джевих, безпекових, не кажучи вже про величезн╕ людськ╕ та матер╕альн╕ втрати, перетворили кра╖ну на жертву, яка самов╕ддано п╕д╕гру╓ головор╕зов╕.
Дозволю соб╕ пояснити деяк╕ моменти. Лише одне невведення в д╕ю во╓нного стану призвело до нед╕╓здатност╕ вс╕╓╖ в╕йськово╖ машини. Можна ск╕льки завгодно скаржитись на в╕дсутн╕сть бо╓здатно╖ арм╕╖, звинувачувати зрадливе кримське в╕йсько, але правда в тому, що зрада того в╕йська була незаперечним насл╕дком зради його головнокомандувача, на той час пана Турчинова О. В., який, порушивши Конституц╕ю Укра╖ни та закон Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни», фактично позбавив в╕йсько можливост╕ захищати свою нац╕ю. Тож, на мою думку, звинувачувати те в╕йсько, попри немале число запитань до нього, так само безглуздо, як лаяти кляте авто за те, що не бажа╓ зрушати з м╕сця, нав╕ть не спробувавши вставити ключа в замок запалювання.
Невведення во╓нного стану уможливило, щоправда, лег╕тим╕зац╕ю ново╖ влади через вибори нового складу Верховно╖ Ради та нового президента Укра╖ни, але одночасно воно дозволило Кремлю в╕д часу анекс╕╖ Криму до цього дня заперечувати сам факт сво╓╖ агрес╕╖. Справд╕, про яку агрес╕ю можна було говорити два роки тому, коли держава, яка н╕бито зазнала в╕роломного нападу, не вчинила жодного спротиву в час╕ в╕дторгнення в╕д не╖ величезно╖ територ╕╖ з двом╕льйонним населенням? Про яку зовн╕шню агрес╕ю на сход╕ Укра╖ни може вестися мова сьогодн╕, якщо в╕йну, яку веде Москов╕я проти Укра╖ни, н╕ та, н╕ ╕нша не визнають в╕йною? Мотиви, з яких того не робить Москов╕я, ц╕лком зрозум╕л╕. Якими мотивами керу╓ться укра╖нська влада, уперто називаючи в╕йну, розв’язану проти не╖ Кремлем, антитерористичною операц╕╓ю – от питання! А вона ж, убога, трима╓ться того, мов кл╕щ кожуха, попри те нав╕ть, що в св╕т╕ н╕хто н╕коли нав╕ть не чув про антитерористичну операц╕ю, яка б тривала так довго.
Насправд╕, ч╕тк╕ терм╕ни в м╕жнародн╕й пол╕тиц╕, так само як ╕ в м╕жнародному прав╕, мають першочергове значення. Укра╖на вже з╕т-кнулася з тим. В╕дчули те на соб╕ наш╕ полонен╕, як╕ через злочинну п╕дм╕ну понять не п╕дпадають п╕д д╕ю Женевсько╖ конвенц╕╖ 1949 року про поводження з в╕йськовополоненими, адже за в╕дсутност╕ в╕йни нема╓ й мови про комбатант╕в чи в╕йськовополонених. Тортури, знущання над нашими полоненими, нелюдське ставлення до них, зведен╕ до м╕н╕муму, часто нед╕юч╕ важел╕ ╖х обм╕ну, примус укра╖нських громадян Криму до служби в арм╕╖ Москов╕╖ – ось лише найб╕льш очевидн╕ результати того злочину.
В╕дчули на соб╕ його д╕ю ╕ мирн╕ мешканц╕ зони бойових д╕й на Донеччин╕ та Луганщин╕, адже з тою п╕дм╕ною понять на них не поширю╓ться д╕я Конвенц╕╖ про захист цив╕льного населення п╕д час в╕йни, яка передбача╓ гуманне поводження з населенням, що перебува╓ на окупован╕й територ╕╖, захища╓ його права. До них не мають доступу ан╕ м╕с╕я М╕жнародного ком╕тету Червоного Хреста, н╕ ╕нш╕ м╕жнародн╕ гуман╕тарн╕ орган╕зац╕╖, як╕ за сво╖м статусом оп╕куються жертвами во╓нних конфл╕кт╕в.
Окр╕м ц╕╓╖ трагед╕╖, злочинне уникання припис╕в Конституц╕╖ та закону «Про оборону Укра╖ни» привело до не менш тяжких насл╕дк╕в, а саме до дезорган╕зац╕╖ системи оборони Краю, дезорган╕зац╕╖ в╕йська, починаючи в╕д р╕вня командування, п╕дпорядкування, лог╕стики, звязку, бойово╖ вза╓мод╕╖ ╕ т. п. Ма╓мо головнокомандувача ЗСУ, ма╓мо Генштаб, ма╓мо командування по л╕н╕╖ МВС, ма╓мо Нацгвард╕ю з╕ ╖╖ власним командуванням, ма╓мо окремого командувача АТО – «У семи нянек дитё без глазу», кажуть на таке «брати»-москал╕ ╕… мають рац╕ю.
Злочинне ╕гнорування найвищими чинниками укра╖нсько╖ влади припис╕в Конституц╕╖ Укра╖ни та закону «Про оборону Укра╖ни» не могло не позначитися щонайзгубн╕шим чином також ╕ на М╕нському процес╕, до якого мусили вдатися п╕сля ╤ловайсько╖ поразки. Безперечно, на той момент Укра╖на прикро потребувала бодай невелико╖ паузи для в╕дновлення, найперше, через моб╕л╕зац╕йн╕ ╕нструменти свого в╕йськового потенц╕алу, для навчання та переп╕дготовки в╕йськових спец╕ал╕ст╕в, для приведення до ладу структури командування в╕йськами, для спорядження та забезпечення в╕йська. З╕ зрозум╕лих причин важко сказати, наск╕льки повно вдалося реал╕зувати все те, тим не менш, сьогодн╕шн╓ в╕йсько вже не пор╕вняти до того, яким воно було ще п╕втора роки тому. Отже, основно╖ мети було, безперечно, досягнуто.
– В чому ж тод╕ небезпеки, в чому згубн╕сть М╕нських угод? – спита╓ читач. Невизнанням в╕йни в╕йною, невведенням во╓нного стану наша «мудра» влада уможливила для В. Пут╕на позиц╕онування себе, як в М╕нському процес╕, так ╕ на м╕жнародн╕й сцен╕ загалом, не стороною в╕йськового конфл╕кту, не агресором з╕ вс╕ма вит╕каючими з цього статусу насл╕дками, а благородним «захисником» прав пригн╕чуваних «хунтою» Донеччини та Луганщини. Це, з-пом╕ж ╕ншого, привело до того, що у М╕нську зам╕сть того, щоб вести перемовини з реальним ворогом, ми намага╓мось домовлятися з його недолугими мар╕онетками. Окр╕м очевидно╖ нелег╕тимност╕ того процесу, окр╕м ганебного визнання створених Москов╕╓ю кваз╕-республ╕к вже одним фактом сид╕ння за одним переговорним столом з ╖х представниками, ми ще й вводимо тим в оману св╕тову сп╕льноту. Л╕дери пров╕дних кра╖н св╕ту, безперечно, розум╕ють суть процес╕в, що в╕дбуваються, а також роль в них Кремля. Та, чи можемо ми стверджувати, що перес╕чн╕ ╓вропейц╕ чи американц╕ так само впевнено розбираються в ситуац╕╖? Навпаки, приклад голосування в Н╕дерландах наочно засв╕дчив брак розум╕ння ситуац╕╖, в як╕й опинилася Укра╖на. Але ж саме думка громадян визнача╓ пол╕тику держави в умовах демократ╕╖. ╤ хочуть не хочуть, але л╕дери Заходу змушен╕ рахуватися з тою думкою. «Втома» в╕д укра╖нських проблем останн╕м часом все дал╕ поширю╓ться ╢вропою ╕ не лише нею. Недолуг╕, незрозум╕л╕ р╕шення укра╖нсько╖ влади, ╖╖ вперте небажання покласти край корупц╕╖, п╕дн╕мати економ╕ку кра╖ни, ставлять в глухий кут, доводять до в╕дчаю найпалк╕ших приб╕чник╕в демократизац╕╖ Укра╖ни. Як результат, виника╓ непереборне бажання залишити Укра╖ну на ╖╖ долю ╕ вир╕шувати власн╕ проблеми, яких останн╕м часом, з напливом м╕грант╕в, значно поб╕льшало.
Можна гадати, що виходячи саме з таких м╕ркувань, ╕ ╢вропа, ╕ Америка намагаються сьогодн╕ поставити нарешт╕ крапку в М╕нському гуздранн╕, у будь-який спос╕б (╕ зовс╕м не обов’язково з урахуванням ╕нтерес╕в Укра╖ни) загасити тл╕ючий б╕кфорд╕в шнур п╕д самим боком ╢вропи. Схоже, що саме з цих м╕ркувань вже довший час наш╕ зах╕дн╕ партнери наголошують на необх╕дност╕ дотримання Укра╖ною М╕нських угод, на закр╕пленн╕ особливого статусу окремих територ╕й Донеччини та Луганщини на законодавчому р╕вн╕, включно з╕ зм╕нами до Конституц╕╖ (дещо вже протягнуто через парламент зусиллями привладних парт╕й у сп╕лц╕ з колишн╕ми рег╕оналами), на проведенн╕ вибор╕в на тих територ╕ях, як╕ дозволили б, хоч би й формально, повернути ╖х в законодавче поле Укра╖ни.
Вимоги т╕ виставляються без огляду на явно алог╕чну посл╕довн╕сть виконання М╕нських угод, де вибори визначен╕ передумовою в╕дводу московських в╕йськ ╕ озбро╓нь та закриття кордону. ╤ це в той час, коли протилежна сторона не надто напружу╓ться з виконанням сво╓╖ частини зобов’язань: обстр╕ли позиц╕й ЗС Укра╖ни за увесь час практично н╕коли не припинялись, в╕дв╕д важких тип╕в озбро╓ння московськими в╕йськами ╕гнору╓ться, обм╕н полоненими «вс╕х на вс╕х» ╕ дос╕, попри вс╕ зусилля укра╖нсько╖ сторони, так ╕ не в╕дбувся.
З огляду на таку позиц╕ю Заходу щодо очевидного бажання Москви приживити до т╕ла Укра╖ни ╕нф╕кован╕ антиукра╖нською пропагандою, контрольован╕ з Кремля кваз╕-утворення, – незалежно в╕д того, чим би вона не була обумовлена – Верховна Рада Укра╖ни мала б зробити ╓дино правильний висновок про те, що ризики в╕д такого р╕шення навряд чи можуть бути виправданими, з огляду на очевидну небезпеку для нац╕╖ ╕ держави, ╕ вийти з М╕нського процесу, запропонувавши, як вар╕ант, новий формат переговор╕в задля остаточного припинення во╓нних д╕й та укладення миру.
П╕дстав для виходу з М╕нського формату, як вже зазначалося, задосить: перманентне порушення московськими найманцями угоди про припинення обстр╕л╕в, нев╕дведення та застосування в умовах перемир’я важких тип╕в озбро╓нь, в╕дмова в╕д обм╕ну полоненими. Проте, найсутт╓в╕шою п╕дставою для виходу з цього процесу ╓ намагання змусити Укра╖ну до проведення вибор╕в на фактично окупован╕й ворогом територ╕╖, насичен╕й його в╕йськами та бойовою техн╕кою, з неконтрольованою Укра╖ною д╕лянкою державного кордону довжиною 350 к╕лометр╕в. На таке не можна погоджуватись за будь-яких умов.
Новим ╕ ╓дино правильним, як на мене, форматом пошук╕в миру в ц╕й в╕йн╕ мав би стати формат Будапештський, адже порушення територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ Укра╖ни в╕дбулося не з вол╕ н╕кчемних плотн╕цьких-захарченк╕в-моторол, ╕ почалося воно зовс╕м не на Донбас╕. Укра╖на, отримавши певн╕ зобов’язання пров╕дних ядерних держав св╕ту, про що з ус╕╓ю очевидн╕стю засв╕дчу╓ Будапештський меморандум, мала б застоювати сво╖ права саме в такому формат╕, нав╕ть якщо в╕н дуже незручний для яко╖сь з кра╖н-гарант╕в.
Попередньо ж, у будь-якому раз╕, необх╕дно назвати реч╕ сво╖ми ╕менами. Якщо ми не сумн╕ва╓мось щодо того, хто насправд╕ анексував Крим, чи╖ми руками, чи╓ю збро╓ю ведеться в╕йна на Донбас╕, ми ма╓мо ч╕тко назвати агресора з ус╕ма вит╕каючими для нього ╕ для себе насл╕дками, бо ж дивно ╕ принизливо усв╕домлювати, що зрадивши укра╖нських громадян Криму, здавши ц╕лий п╕востр╕в агресору, не зум╕вши запоб╕гти в╕йн╕ на Донбас╕, моя влада, ляскаючи пустопорожн╕ми словами, на д╕л╕ поводиться так, наче н╕чого того й не сталося.
Як, скаж╕ть, на Бога, св╕тов╕ пов╕рити байкам про агрес╕ю Кремля, коли моя влада вже через три м╕сяц╕ по анекс╕╖ московитами Криму оголосила п╕востр╕в в╕льною економ╕чною зоною (закон «Про ВЕЗ «Крим» не скасовано й дос╕!), повела з ним жваву неоподатковувану торг╕влю? Як св╕тов╕ пов╕рити, що в╕йну на Донбас╕ веде проти нас не Плотн╕цький Моторолович Захарченко, а Володимир Володимирович Пут╕н, коли м╕ж портами Укра╖ни й Москов╕╖ жваво курсують вщерть завантажен╕ торг╕вельн╕ судна, з аеропорт╕в столичного Ки╓ва, сонячно╖ Одеси, бандер╕вського Львова зд╕ймаються ав╕алайнери, аби за к╕лька годин приземлитися в Москв╕, Санкт-Петербурз╕, Ростов╕-на-Дону, а м╕ж вокзалами обох кра╖н, д╕ловито цокотячи по рейках, щоденно снують далеко не порожн╕ по╖зди?
Назвати реч╕ сво╖ми ╕менами, з-пом╕ж ╕ншого, означа╓ визнати злочини влади, яка, порушивши Конституц╕ю Укра╖ни та закон Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни», не вчинила належних д╕й для протид╕╖ агрес╕╖ Москов╕╖, яка й дос╕, по двох роках, так ╕ не визнала в╕йну в╕йною. Св╕т не зна╓ антитерористично╖ операц╕╖, яка тягнулася б два роки, забравши б╕льше восьми тисяч житт╕в, покал╕чивши майже в╕с╕мнадцять тисяч чолов╕к╕в, ж╕нок та д╕тей, розс╕явши по б╕лому св╕ту близько двох м╕льйон╕в б╕женц╕в. Не гн╕в╕мо Бога, панове! Рано чи п╕зно, це все одно доведеться зробити, тож год╕ знущатися над власним народом, год╕ п╕д╕грувати агресоров╕ в його диявольськ╕й гр╕, допомагаючи йому вводити в оману ц╕лий св╕т. Таке не може тривати довго. Страх перед покаранням, бажання в╕дтерм╕нувати, а чи й уникнути його, ц╕лком природна р╕ч, але нац╕я сьогодн╕ вимага╓ або очищення влади, або зам╕ни ╖╖ на таку, яка буде не на словах, а на д╕л╕ оп╕куватись ╖╖, нац╕╖, житт╓вими ╕нтересами.
Ми кинули св╕й жереб ще восени 2013 року, але надто довго переправля╓мось через наш Руб╕кон. ╤ справа не лише у ворогов╕, що дошкуля╓ нам з берега, який залишили, а ╕ в недолугих та зрадливих мойсеях, як╕ зам╕сть броду повели нас через чортори╖. Може пора в╕дкривати оч╕ ╕ вибиратися на новий берег без них, як гада╓те?

Валентин БУТ
Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 06.05.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17063

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков