Версiя для друку Обговорити в форумi

Вірі Роїк – 105 років!

Народилася Віра Сергіївна Роїк навесні, в найкращу її пору, коли квітують сади, пахне бузком і конваліями, а довгі сонячні дні дарують безпричинне відчуття щастя. Можливо, тому останній незакінчений рушник Майстрині, оспіваний у віршах її прихильницею Надією Риндич, і назвала поетеса «нераспустившимся цветком». А скільки тих, що розпустилися! Помилуватися ними і приходили люди упродовж всього дня 25 квітня в Кримський етнографічний музей. Це був день відкритих дверей, що проводився на честь 105-річчя з дня народження неперевершеної Майстрині.
Розпочався він майстер-класом, під час якого учениці Віри Сергіївни ділилися досвідом з маленькими вишивальницями. І не біда, що дехто із п’ятикласниць сімферопольської гімназії № 9 спробував себе у цьому «жанрі» вперше, цілком можливо, що для когось із дівчат ця зустріч з прекрасним матиме славне продовження. Бо ж і жінки, які виступали сьогодні у ролі метрів, Світлана Петрівна Лавренюк, Тамара Сергіївна Якимова, Олена Євменівна Корнієнко та Валентина Іванівна Зінченко, не думали колись, не гадали, що будуть оточені такою увагою, а Світлана Петрівна одержала навіть грамоту від керівництва музею «за внесок у розвиток культури».
Це вчергове пересвідчує: для музею тема української народної вишивки (дарма, що на догоду часу вона офіційно тепер називається слов’янською) є важливою і перспективною. Вона навіть надихнула музейних працівниць на наукові дослідження. Під час урочистого вечора зі своєю оригінальною концепцією, що дозволяє оцінити роботи Віри Роїк з точки зору представленої тут старослов’янської символіки, виступила Олена Таратухіна. Вона розшифрувала значення улюблених сюжетів вишивальниці, її геометризованих півників, що символізують сонце, качок, яких пов’язують зі щасливою жіночою долею, характерні деталі орнаменту, котрі свідчать про бажання закріпити і примножити те, що було закладено в основному сюжеті.
Сьогодні залишається лише здогадуватися, чи високоосвічена Майстриня свідомо шукала у такий спосіб контакту з Богом і людьми, чи просто діяла в силу традицій? А можливо, її рукою керувало щось підсвідоме, якесь провидіння, про що ми у звичайному житті кажемо просто: хочеться, подобається. Тим не менше, навколо витворів мистецтва та літературних шедеврів відбуваються чудеса, і ніхто не може дати їм переконливих пояснень.
У той час, як Олена Таратухіна зазирнула в глибину творчості Віри Роїк, експертною групою на чолі із Євгенією Барановою було здійснено черговий крок щодо популяризації творчості вишивальниці у просторі. Пригадалися сторінки її біографії, пов’язані з Невинномиськом (Ставропольський край), звідки безпосередньо родина Роїків у 1952 році переїхала до Криму. Це давало підстави для поширення творчості Майстрині на території РФ, тим більше, що вже тоді Віра Сергіївна почала викладати вишивання у школі та вести відповідний гурток для бажаючих.
Євгенія Баранова розповіла, як тепло і гостинно кримську делегацію зустріли у Невинномиському історико-краєзнавчому музеї. Тут була і міська влада, і керівництво інших музейних закладів. Та найбільше зворушила перша група відвідувачів — школярі, яких навіть зацікавили написи українською мовою і вони взялися їх вголос перекладати, у складніших випадках звертаючись до дорослих.
Того ж дня, коли почала працювати експозиція, у Невинномиську було відкрито і меморіальну дошку В. С. Роїк й до неї лягли перші квіти. Як усе це відбувалося — можна було побачити на екрані. Заступник директора Кримського етнографічного музею Людмила Науменко, котра вела захід, переконана, що поїздка до Невинномиська — це лише перший крок до майбутньої дружби між музеями.
Про те, що українська культура не може бути байдужою кримчанам, серед яких чи не третина українців, повідомив у своєму виступі директор музею Юрій Лаптєв. Він закликав присутніх, якщо хтось із них має давні ручні вироби, поділитися ними з музеєм, де вони збережуться для історії.
Кілька вітальних слів сказав і заступник міністра культури Криму Ісмет Заатов та побажав плідної співпраці сина Віри Роїк Вадима Михайловича з працівниками музею над новими проектами, оскільки останній, пов’язаний із Невинномиськом, що мав резонанс у всьому регіоні, потішив і кримське міністерство.
Виступив і новоспечений український лідер Олег Кравченко. Чую цього пана уже втретє і все більше розчаровуюсь. Красномовним (тим більше, україномовним) його точно не назвати, а цього разу він навіть Віру Сергіївну назвав Вірою Василівною. Невже для нас, українців, у кримської «влади» не знайшлося нічого пристойнішого?
Власне, це був єдиний дисонанс, пов’язаний із заходом, який завершився гідно події: привітати присутніх із знаною іменинницею прийшли діти, та не прості, а золоті — інакше й не назвати! Бо принесли вони із собою не просто пісню, а подих минулого, давніх народних традицій, що проглядають і в вишивках Віри Роїк, десь глибоко живуть у кожному із нас. Бо небагато є людей, байдужих до фольклору, а цих діточок із ансамблю «Радониця» на чолі з музичним керівником Оленою Полєтнєвою радо зустрічають не лише в Україні та Росії, але і в Нідерландах та Франції. Ще б пак! Адже і тепер разом з ними та їхніми веснянками кімната наповнилася весною, пташиним співом, первісною радістю буття.
Зовсім трохи не дочекалася Віра Сергіївна Роїк своєї сотої весни. Але її життя, чисте, світле і глибоке, схоже на веснянку, знову і знову даватиме поштовх до творчої праці, праці на оновлення, як це відбувається щовесни, зі збереженням прадавнього нашого коду.

Тамара СОЛОВЕЙ
Фото Віктора Качули
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 29.04.2016 > Тема "Українці мої..."