Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 22.04.2016
СВЯТО ЮНОГО СЛОВА

Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!

Не я б’ю — верба б’╓:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

Все ближче ╕ ближче к╕нець Великого посту. В╕ддавна особливу рад╕сть приносили шоста нед╕ля ╕ останн╕й перед Великоднем тиждень, який ма╓ к╕лька народних назв: Чистий, Жилавий, Б╕лий, Вербний, Цв╕тний (Кв╕тний) тиждень, Лазарева субота тощо. На Галичин╕ Вербний тиждень ще називали Шутковим.
З нетерп╕нням чекають останньо╖ нед╕л╕ посту д╕ти, «бо то ╖хн╓ свято». Я впевнений, що з таким же нетерп╕нням чекають наш╕ учасники Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ кримського поета Данила Кононенка в╕сточки в╕д орган╕затор╕в — хто ж т╕ 15 переможц╕в, на яких чека╓ дорога до Ки╓ва й участь у ф╕нальн╕й частин╕ конкурсу. ╤ сьогодн╕, напередодн╕ Вербно╖ нед╕л╕, ми назива╓мо ╖хн╕ ╕мена.
В ном╕нац╕╖ «Поез╕я» компетентне жур╕ в╕д╕брало поетичн╕ твори В╕ктор╕╖ Пташинсько╖ (м. В╕нниця), Ростислава Юрика (м. Кам’янка Черкасько╖ обл.), Дарини Плитник (смт. Сосниця Черн╕г╕всько╖ обл.), ╤лони Котовщик (с. Сухол╕си Ки╖всько╖ обл.), Василя ╢рмака (м. Ки╖в), Олександра Андроника (смт. Кудрявц╕вка Микола╖всько╖ обл.) ╕ Серг╕я Дурицького (с. Маз╕нки Ки╖всько╖ обл.).
В ном╕нац╕╖ «Проза» члени жур╕ надали перевагу творам Мирослави Терещенко (м. Богуслав Ки╖всько╖ обл.), Романа Баб╕я (смт. П╕дбуж Льв╕всько╖ обл.), Юл╕╖ Симак (м. Червоноград Льв╕всько╖ обл.) та Анастас╕╖ Лимар (м. Харк╕в).
В ном╕нац╕╖ «Публ╕цистика» кращими, за висновками жур╕, стали роботи Ольги Ковальчук (м. Керч), Анни Цезар (смт. Гостомель Ки╖всько╖ обл.), Д╕ани Ахметово╖ (м. Запор╕жжя) та Марк╕яна Лехмана (м. Червоноград Льв╕всько╖ обл.).
Саме ц╕ учасники 29 кв╕тня на сцен╕ Ки╖вського академ╕чного театру на Подол╕ отримають заслужен╕ нагороди ╕ стануть лауреатами першого Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ Данила Кононенка, вписавши сво╖ ╕мена в ╕стор╕ю в╕дновленого л╕тературного свята, яке в╕дбудеться завдяки ╕н╕ц╕атив╕ редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця» та за п╕дтримки адм╕н╕страц╕╖ Театру на Подол╕.
Незалежно в╕д того, як будуть розпод╕лен╕ призов╕ м╕сця, хочу впевнено сказати, що конкурс вже в╕дбувся, тому що на заклик «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕дгукнулось близько 80 конкурсант╕в майже з ус╕х рег╕он╕в нашо╖ держави. Р╕вень творчост╕ д╕тей р╕зний, але була б наша воля (╕ ф╕нансов╕ ресурси), то впевнений, що на нагороду заслугову╓ кожна дитина, яка долучилась до л╕тературно╖ творчост╕! Сьогодн╕ ми пропону╓мо читачам хоча б поб╕жно ознайомитися з творами деяких (ус╕ просто не пом╕стяться!) наших переможц╕в, яких представля╓мо в дов╕льному порядку, незважаючи на м╕сця в ном╕нац╕ях конкурсу. (Нагада╓мо, що у наших планах — видання зб╕рки кращих твор╕в ус╕х учасник╕в конкурсу — справа лише за спонсором...).

Роман БАБ╤Й (15 рок╕в) ╕з смт. П╕дбуж Дрогобицького р-ну Льв╕всько╖ област╕ над╕слав на конкурс як прозу, так ╕ поез╕ю, тож членам жур╕ довелось самим вибирати, в як╕й ном╕нац╕╖ Роман може бути представлений краще. Адже прочитавши, наприклад, в╕рш Романа — «Падуть ранети», не скажеш, що члени жур╕ надали перевагу саме прозовим творам хлопця:

ПАДУТЬ РАНЕТИ

Блука╓ бабця
 садом яблуневим,
Щораз присяде сумно
 на осонн╕.
Наповнить кошик
 дивом вересневим,
Щоб стигло в хат╕,
 десь на п╕дв╕конн╕.
Падуть додолу
 золот╕ ранети,
Вбивають боки
 об ст╕жки запр╕л╕.
Ос╕нн╕ дн╕, задуман╕ поети,
Покажуть сонцю
 спини загор╕л╕.
Рад╕ло л╕то,
 мов хлоп’я маленьке,
Холодним ранком
 сипало скр╕зь роси,
Й п╕шло таке ж:
 замр╕яне, руденьке,
Забувши зовс╕м
 про гнил╕ покоси.
З╕тха бабуся,
 не втира╓ сльози,
В журб╕ розпустить
 коси посив╕л╕.
Вона не любить
 затяжн╕ морози,
Коха╓ щиро весни в╕дшум╕л╕.
В╕зьме у руки нелегку корзину,
З╕тхне востанн╓,
 ╕дучи до хати.
Ос╕нн╕м плодом
 звеселить дитину,
Соб╕ залишить т╕,
 що г╕ркуват╕.
Гол╕вки св╕тл╕,
 ще й блакитноок╕
Ростуть, як л╕то,
 бабин╕ онуки.
Падуть ранети,
 не оббивши боки,
Падуть в долину,
 просто бабц╕ в руки.

Дал╕ пропону╓мо вам прочитати т╕льки початки опов╕дань Романа, ╕ ви зрозум╕╓те, що це за творча особист╕сть, яка в майбутньому може см╕ливо продовжувати писати як прозу, так ╕ поез╕ю:

БАБИНЕ Л╤ТО

Бабуся припнула свою Ромашку до хв╕ртки та с╕ла б╕ля не╖ на лавочку. Коза Ромашка – бабусин друг. Н╕хто не може зрозум╕ти, чому наша бабуся так любить свою Ромашку. Бабуся ╕ до конюшини, ╕ до яблучка к╕зоньку припрошу╓, а та ляже б╕ля лавочки ╕ треться об ногу та якимись сумними очима дивиться на бабцю. «Ох, ти моя люба», — з╕тха╓ ╕нколи бабуся...

ОЛЕСИНА КОЛЯДКА

Паде лапатий пухнастий сн╕г, вкриваючи поля, дороги та га╖. Темна н╕чка опустилася на землю, лише видн╕ються яскрав╕ вогники у в╕кнах по ц╕лому сел╕. Заснули на змерзл╕й калин╕ згра╖ червоногрудих сн╕гур╕в, а брав╕ горобц╕ перебираються ближче до людських осель, та ц╕каво заглядаючи в шибки, воркують свою сумну п╕сеньку. Десь здалеку чу╓ться гом╕нка колядка. Святвеч╕р в Укра╖н╕...

ЯЛИНКА

На ринку була справжня метушня, вс╕ кудись сп╕шили. Петька з татом п╕дшукували гарну ялинку на Р╕здво. Серед розк╕шних пишно-зелених красунь примостилася низенька скромниця ╕з декуди пожовт╕лими краями, яку, певно, скоро, мус╕ли б в╕дправити на тирсу. Петька, знаючи це, запропонував татов╕:
— Давай в╕зьмемо цю! Вона мен╕ сподобалася.
— Але тут ╓ кращ╕ ялинки, — мовив тато.
— Ну будь-ласка! Я хочу цю!
Тато з подивом зиркнув на Петьку ╕ мовчки кивнув головою...

Юл╕я СИМАК (15 рок╕в) теж з Льв╕всько╖ област╕, з м╕ста Червонограда. Про себе Юл╕я пише, що минулого року вона перемогла в другому етап╕ 16-го м╕жнародного конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Петра Яцика, що проходив у Львов╕, де здобула друге м╕сце. Також д╕вчина брала участь в обласному конкурс╕ з укра╖нсько╖ л╕тератури ╕мен╕ Тараса Шевченка. Юл╕я ╓ слухачкою Червоноградського в╕дд╕лення М╕жнародно╖ академ╕╖ л╕тератури ╕ журнал╕стики. На конкурс у ном╕нац╕ю «Поез╕я» Юл╕я над╕слала тв╕р п╕д назвою:

МОЯ МР╤Я

«Я розгортаю та╓мничу книгу. ╤з цього моменту йтиму з нею, Мр╕╓ю.
Мр╕я... Я уявляю ╖╖ панною, яка вийшла з будинку вранц╕. Вона босон╕ж йде по кам’янист╕й стежц╕, до яко╖ прямувати щонайменше п’ять хвилин по росян╕й трав╕, в як╕й де-не-де красуються ромашки. ╥╖ стопи поколен╕... Тод╕ Мр╕я зупиня╓ться та огляда╓ ╖х: вони у кров╕, поранен╕ й безсил╕. Але д╕вчина збира╓ться ╕з силами та йде у незв╕дану путь.
Ми ╕демо разом,
 ми ╕демо, ми т╕,
Хто в╕д сонця тепл╕ш╕.
Н╕ж зор╕
Ми ясн╕ш╕. Йдемо,
бо у нас на мет╕
Неосяжн╕ у моря простори.
Лиш вперед! До мети!
 Буде все: до мети!
Як ми разом, то сила ╕з нами!
Я врятую тебе.
 Тож врятуй мене й ти,
Бо ми щастя
так сильно чекали!

Мирослава ТЕРЕЩЕНКО, яка прожива╓ в м. Богуслав Ки╖всько╖ област╕ ╕ навча╓ться в Богуславськ╕й спец╕ал╕зован╕й школ╕ № 1, в ном╕нац╕ю «Проза» над╕слала тв╕р

Байдужа прохолода почутт╕в, розгаданих в╕йною

...Година безглуздих вагань ╕ зм╕шаних з думками питань зливались у безмежний хаос чогось приземленого ╕ такого по-далекому невловимого. Що буде дал╕? Що буде тод╕, коли моя нога ступить на чужу ╕ водночас таку р╕дну з дитинства землю? Чи зустр╕не мене бабуся у сво╓му дивовижному маленькому будиночку ╕ чи буде рада мен╕?
Н╕, цього не буде. Час вже облишити даремн╕ спод╕вання. Н╕чого хорошого не буде. Крим втратив свою маленьку незалежн╕сть вже давно. Той дивовижний будиночок став тихим ╕ по-буденному с╕рим п╕сля смерт╕ д╕дуся. П╕сля т╕╓╖ трагед╕╖ в╕н втратив свою казков╕сть, яка обрамляла його пошарпан╕ й так╕ та╓мнич╕ закутки. Все зазнало кардинальних зм╕н...
(У сво╓му твор╕ Мирослава опису╓ т╕ емоц╕╖, як╕ вона в╕дчувала, коли ╖хала до Криму, в якому ран╕ше бувала кожного року, тому що там жили ╖╖ д╕дусь ╕ бабуся. Д╕дуся не стало, батьки роз╕йшлись, мама працю╓, а в Криму одна бабуся, до яко╖ в╕дправили д╕вчинку. Як зустр╕не ╖╖ бабуся ╕ тепер чужий Крим, як з цим жити дал╕? Та д╕вчинка впевнена, що прийде час ╕ в Укра╖н╕ настане мир та спок╕й ╕ житимуть д╕ти в мир╕ та щаст╕).
...Але коли я виросту, то обов’язково житиму в Укра╖н╕, де не буде окупац╕╖ ╕ в╕йни… ╤ смерт╕. Таких сл╕в нав╕ть не згадуватимуть. А ще на вс╕й територ╕╖ мо╓╖ Батьк╕вщини буде лунати г╕мн, за який н╕хто не страждатиме. Ми будемо в╕дчувати ╓дн╕сть ╕ силу у священн╕й п╕сн╕ наших предк╕в, сучасник╕в ╕ нащадк╕в, котр╕ житимуть заради Укра╖ни. Бо вс╕ ми – патр╕оти сво╓╖ неповторно╖ неньки-Батьк╕вщини, яка плекала нас стол╕ттями, насп╕вуючи солов’╖ною колискових п╕сень, що загартовували ╕ несли з собою головний заклик, котрий збер╕гся до сьогодн╕ ╕ луна╓ зв╕дус╕ль: «Слава Укра╖н╕!»...

Анастас╕я ЛИМАР, 13 рок╕в, з м. Харкова, в ном╕нац╕ю «Проза» над╕слала листа, адресованого в майбутн╓... сам╕й соб╕:

ЛИСТ В МАЙБУТН╢

Лист до Анастас╕╖ Олександр╕вни (як╕й виповнилось би 45 рок╕в)
Доброго дня, Анастас╕╓ Олександр╕вно, я пишу Вам, бо Ви точно зрозум╕╓те мене нав╕ть краще, н╕ж р╕дн╕ та близьк╕, бо Ви – це я у майбутньому. Держава, в як╕й Ви живете, дуже в╕др╕зня╓ться в╕д нашо╖ сучасно╖ – там мир, щастя, економ╕чна стаб╕льн╕сть...
(Анастас╕я н╕би пише листа до само╖ себе, але до доросло╖ — Анастас╕╖ Олександр╕вни. Лист, який над╕йшов до нас через 32 роки! Д╕вчинка мр╕╓ про те, як зм╕ниться Укра╖на ╕ ╖╖ р╕дне м╕сто Харк╕в).
...Ваша дом╕вка – не зал╕зобетонна кл╕тка (це я про квартиру), а прост╕р, де можна почерпнути енерг╕ю для ново╖ тривало╖ подорож╕. Саме тут створювались ╕ створюються шедеври Вашо╖ творчост╕. Це – рай, з якого, зда╓ться, постав увесь св╕т, а зветься в╕н… Лиса Гора. О, то не та вже гора, де мешкала нечиста сила – алкогол╕ки, наркомани, диверсанти, що колись ганьбили наш л╕с. Вони ходили туди, н╕би молитись, а насправд╕ – розкидали см╕ття й не давали дороги туди простим ╕ чесним людям.
Зараз там запов╕дник, де вчен╕ намагаються в╕дтворювати життя, що було там у середин╕ минулого стол╕ття, — лос╕в, косуль, кабан╕в, зайц╕в, л╕сних горлиць, тетерук╕в. Ну а в╕дв╕дують його… багат╕╖ за велик╕ кошти. ╤ взагал╕, живуть ц╕ багат╕╖ на наш╕й «Гор╕». Там престижний район, ╕ люди т╕льки ел╕тн╕. В л╕с вони ╖здять на спец╕альних велосипедах, як╕ видаються за певну плату, щоб не забруднювати довк╕лля. Хто скупий — ходить п╕шки...
Коли уявляю Укра╖ну, нов╕ закони, зм╕ни на Лис╕й Гор╕, у школах, Вашу родину, мене охоплю╓ дуже при╓мне враження.
Я наст╕льки поринула в св╕т майбутнього, що дуже здивувалась, що я – п╕дл╕ток, що р╕к нин╕ – 2016-й, ╕ завтра мене чека╓ мо╓ звичайне життя, праця, подолання нових перешкод. Та кожне з мо╖х старань наближа╓ мене до Вас, до Ваших 45-ти!
Саме старання приведуть мене в той св╕т фантаз╕╖, де мешка╓те Ви, Анастас╕╓ Олександр╕вно, у той св╕т, який неможливо увесь описати на папер╕...

Анна ЦЕЗАР (16 рок╕в) ╕з Гостомеля Ки╖всько╖ област╕ над╕слала конкурсну роботу в ном╕нац╕ю «Публ╕цистика».

ГЕРО╥ В МО╥Й С╤М’╥

В╕йна... Яке страшне слово, та як╕ важк╕ враження в╕д нього... Ск╕льки б часу не минало, а в╕длуння цього слова буде ятрити душу людини тим болем, який поселила в людин╕ в╕йна. Вже 70 рок╕в минуло в╕д тих страшних час╕в, коли майже увесь св╕т був вимушений боронити сво╖ кра╖ни, дом╕вки, сво╖ с╕м’╖, сво╓ життя. 70 рок╕в... Здавалося б, таке велике число, але насправд╕ цих рок╕в дуже мало. Цих рок╕в дуже мало для того, щоб забути вс╕ втрати, увесь б╕ль. Щоб забути ус╕ т╕ страждання, як╕ пережили наш╕ д╕ди, прад╕ди. Цього дуже мало для того, щоб змиритися, що поруч нема╓ д╕дуся, до якого можна п╕д╕йти в будь-яку хвилину, обняти ╕ просто поговорити. Щиро ╕ невимушено. Цього дуже мало для того, щоб звикнути, що зам╕сть усм╕хненого обличчя та рад╕сних очей д╕дуся ти зможеш побачити лише холодну споруду з гран╕ту; зам╕сть його рук – лише холодну землю на його могил╕; зам╕сть його теплих сл╕в та щирого см╕ху – гн╕тючу тишу кладовища. Для того, щоб з ус╕м цим змиритися, мало не т╕льки цих 70-ти рок╕в. Для цього мало ц╕лого життя...
...Д╕дусь, який завжди п╕дтрима╓ ╕ н╕коли не покине у б╕д╕. Я н╕коли не знала цього щастя. Мен╕ не пощастило в╕дчути цю рад╕сть. Але я не ображаюсь на долю чи на людей. У часи, коли починаю сумувати за д╕дусем, я згадую те, через що його зараз нема╓ поруч. В╕н пройшов в╕йну, зазнав к╕лькох поранень ╕ помер незадовго до мого народження. В╕н м╕г в╕ддати сво╓ життя за р╕дну землю. В╕н в╕ддано боровся на фронт╕ за свободу нашо╖ кра╖ни, мир на земл╕. М╕й д╕дусь виконував обов’язок перед Батьк╕вщиною. В╕н знав, за що вою╓. В╕н дуже любив свою с╕м’ю...
Вже 70 рок╕в ми не чули цього слова та мирно жили у сво╖х дом╕вках, з╕ сво╖ми р╕дними. Але знов ця страшна в╕йна втрутилась у мирне життя укра╖нц╕в та прирекла ╖х на пост╕йн╕ страждання, сльози, б╕ль... ╤ знову я пишу не тому, що мен╕ сказали, а тому, що знаю, що це таке – чекати солдата.
Як ╕ в часи Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, це страшне слово безпосередньо торкнулося мо╓╖ с╕м’╖. М╕й тато, м╕й любий тато зараз перебува╓ в зон╕ бойових д╕й...
(Маленька д╕вчинка в╕дчува╓ страх ╕ неспок╕й на серц╕ за свого батька, якого вони з мамою чекають кожного дня. ╤ д╕вчинка як заклинання пост╕йно повторю╓ одну фразу: «Повернись живим»).
...Як би нам з мамою не було важко тут, вдома, йому ТАМ набагато важче. В╕н, як колись ╕ м╕й д╕дусь, п╕шов захищати р╕дну кра╖ну, укра╖нську нац╕ю ╕ свою р╕дну с╕м’ю. В╕н п╕шов на в╕йну за нас ╕з мамою, ╕ ми його п╕дтриму╓мо. Я в╕рю, що тато ПОВЕРНЕТЬСЯ. В╕н повинен повернутися. ╤ коли в╕н прийде додому, я буду найщаслив╕шою людиною в св╕т╕, тому що найр╕дн╕ша мен╕ людина буде знову з╕ мною. А поки мен╕ залиша╓ться лише чекати та в╕рити. ╤ я в╕рю. Я В╤РЮ в те, що скоро ця в╕йна зак╕нчиться!
╤ м╕й тато також повернеться живим. ╤ я зустр╕ну його як Героя нашо╖ с╕м’╖. У нас, в Укра╖н╕, буде два Дн╕ Перемоги.
Зараз дуже часто лунають слова: «Я – патр╕от Укра╖ни!». Так, я також. Але ще я – патр╕от свого тата. Ще минулого року я, можливо, ╕ не зрозум╕ла б усього зм╕сту цих трьох сл╕в. Але зараз розум╕ю, як н╕хто ╕нший. Я розум╕ю, що для мене тато завжди був геро╓м, а зараз — тим б╕льше. Я розум╕ю, що готова до будь-якого вчинку заради нього...
Люб╕ть сво╖х батьк╕в! Ц╕нуйте ╖х! Част╕ше говор╕ть ╖м про те, як ви ╖х любите! Виражайте сво╖ почуття не т╕льки словами, але ╕ вчинками. Не ображайте сво╖х батьк╕в, адже настане час, коли ви не зможете попросити пробачення, чи сказати ╖м про те, як сильно ви ╖х любите. Не гайте часу! Скаж╕ть ╖м зараз! А я буду чекати дзв╕нка в╕д свого тата, щоб знову почути його голос та вкотре сказати йому так╕ прост╕ слова: «Я люблю тебе, татусю!».

Д╕ана АХМЕТОВА (16 рок╕в) з м╕ста Запор╕жжя в ном╕нац╕ю «Публ╕цистика» над╕слала св╕й «Щоденник доньки б╕йця АТО». Ми вже публ╕кували його у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» (№ 11 за 11 березня). Читаючи так╕ твори, щиро рад╕╓ш за нашу молодь, яка обов’язково побуду╓ кра╖ну, в як╕й буде достойне життя. Молодь, яка н╕коли не зрадить сво╓ — р╕дне, яка в╕рить в щасливе Укра╖нське майбутн╓:
«...Я в╕рю, спод╕ваюся, що прийде день, коли над ус╕╓ю кра╖ною буде чисте небо, коли душа кожного укра╖нця зрад╕╓ в╕д новини, що нарешт╕ зак╕нчилася в╕йна, ╕ припиняться безневинн╕ смерт╕, настане мир ╕ спок╕й.
Я – укра╖нка. Я – донька б╕йця АТО. ╤ я в╕рю в тата, в╕рю в мир, в╕рю в укра╖нц╕в ╕ в щасливе майбутн╓...»

Ольга КОВАЛЬЧУК (16 рок╕в) з м╕ста Керч у ном╕нац╕ю «Публ╕цистика» над╕слала сво╖ роздуми про Тараса Шевченка. «Шевченков╕ твори, його житт╓ва мудр╕сть так необх╕дн╕ мен╕! Вкотре беру до рук «Кобзар». Знову й знову п╕знаю те нове, небачене ще. Спраглими вустами п’ю джерельну воду з криниц╕ поета – нац╕онального героя! Затамувавши подих, перечитую Шевченков╕ рядки, на мить заплющую оч╕ – ╕ враз хочеться перенестися у той вишневий садок, в╕дчути аромат прекрасних кв╕т╕в, послухати, як весело гудуть хрущ╕ над вишнями… ╤ так добре ста╓ на серц╕...»
Найб╕льше заявок конкурсанти подали в ном╕нац╕ю «Поез╕я».

В╕ктор╕я ПТАШИНСЬКА (16 рок╕в), м. В╕нниця:

МОЯ МАЛЕНЬКА АУДИТОР╤Я

Моя маленька аудитор╕я,
Сиджу ╕ дивлюся в в╕кно.
В житт╕, як всюди,
 нудна теор╕я,
Склада╓ мо╓ чорно-б╕ле к╕но.
У кронах дерев
 хова╓ться Сонце.
Суму╓ холодна планета.
По вулиц╕ тихо ╕де
 незнайомець,
Викурю╓ сигарету.
Я тут, маленька моя
 територ╕я.
Л╕куюся ча╓м зеленим.
Уголос читаю
 «Всесв╕тню ╕стор╕ю»
Стареньким, задумливим
кленам.
А на п╕дв╕конн╕
стоять ф╕алки,
Ц╕ пан╕ завжди зверхньо-дивн╕.
Здивовано дивляться
 кр╕зь ф╕ранку,
Чаклунки мо╖ темно-син╕...

Дарина ПЛИТНИК (14 рок╕в) ╕з смт. Сосниця, Черн╕г╕вська область:

БУДИНОК

Сто╖ть будинок с╕рий
 вдалин╕,
Сто╖ть, горю╓
 ╕ немовби плаче.
Не в╕кна – оч╕ в нього
 темн╕ та сумн╕,
Сто╖ть ╕ погляда на вс╕х
 неначе.
Покинутий будинок вдалин╕
Пустив у глибину
 сво╓ кор╕ння.
В╕н – наче темна круча
 навесн╕,
Сто╖ть ╕ очища
 сво╓ сумл╕ння.
Тут жах творивсь
 негаданий давно,
Такий, що застига╓
 кров у жилах.
Вона лилась тут,
 як густе вино,
╤ страх л╕тав
 на соколиних крилах.
Сто╖ть в╕н одиноко на гор╕
Самотн╕й, тихий,
 з чорними очима,
З тяжким кам╕нням горя
 на душ╕,
╤з долею тяжкою за плечима.

На жаль, через деф╕цит м╕сця встига╓мо подати лише фото ще дек╕лькох ф╕нал╕ст╕в. З ус╕ма переможцями та ╖хн╕ми творчими доробками ми обов’язково познайомимо читач╕в у наступних публ╕кац╕ях, присвячених конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Данила Кононенка, виглядайте, зокрема, репортаж про церемон╕ю нагородження.
Отже, в нед╕лю, 24 кв╕тня, — Вербна, а через тиждень — Великдень!
Весняного дня, коли в╕д-цв╕та╓ верба, приходить до укра╖нц╕в св╕тле свято Великодня. Приходить з дитячим см╕хом ╕ кольоровими крашанками. З випеченою мамою високою паскою ╕ дбайливо прикритим вишиттям святочним лозовим кошиком. Це свято — нев╕д’╓мна часточка укра╖нства. Така сама, як Р╕здвяна коляда, як славне козацьке минуле, як Дн╕про, як Соф╕я... Великдень приходить до нас, аби по╓днати близьких людей, дати ╖м нагоду пробачити прикрощ╕ ╕ сказан╕ зопалу слова. Т╕╓╖ мит╕, коли вдарять над нашою великою Укра╖ною Великодн╕ дзвони, нехай оселиться у Вашому житт╕ щастя! Нехай воскресне у Ваших душах усе найкраще на земл╕ — непохитна в╕ра, щира в╕ддан╕сть ╕ в╕чна любов. ╤ саме напередодн╕ цього Великого свята в╕дродиться добра кримська традиц╕я в╕тати переможц╕в л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ кримського поета Данила Кононенка, ╕ хочеться в╕рити, що цей конкурс стане найкращим ╕ найвищим у св╕т╕ пам’ятником нашому земляков╕, який рад╕в кожному Великодньому конкурсу, кожному дитячому л╕тературному таланту. Данило Кононенко писав, звертаючись до конкурсант╕в: «Люб╕ друз╕ — юн╕ поети, проза╖ки, публ╕цисти! Шукайте св╕й власний голос, будьте завжди самими собою, пиш╕ть так, як п╕дказу╓ вам ваше серце, ╕ ваш╕ твори будуть ц╕кавими, потр╕бними ╕ необх╕дними для ╕нших!».
Дослуха╓мось до сл╕в поета! Удач╕ ╕ щастя вс╕м учасникам конкурсу! ╤ до зустр╕ч╕ в столиц╕ Укра╖ни — Ки╓в╕ на церемон╕╖ нагородження переможц╕в!

Олесь ТАВР╤ЙСЬКИЙ
С╕мферополь

Оргком╕тет Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ Данила Кононенка висловлю╓ щиру подяку кожному, хто долучився ╕ п╕дтримав конкурс! Ус╕м разом нам вдалося з╕брати 14047 гривень. Будують р╕зн╕ пам’ятники люди: хтось ╕з п╕ску чи глини, бувають з г╕псу, каменю чи мармуру. Одн╕ зникають в╕д дощу, ╕нш╕ — в╕д в╕тру чи ще яко╖сь стих╕╖. А ╓ пам’ятники, як╕ стоять в╕чно в наших серцях, бо це — наша пам’ять! ╥╖ не знищити, бо вона переда╓ться д╕тям в╕д батьк╕в у спадок. Ми з вами побудували наш сп╕льний пам’ятник прекрасному поету, патр╕оту, чудовому чолов╕ков╕ та батьков╕ — Данилу Кононенку. В╕н виховав сотн╕ майбутн╕х л╕тератор╕в ╕ журнал╕ст╕в, залишив нам свою поез╕ю, переклади, публ╕цистику. Наш пам’ятник — це вдячн╕сть Данилов╕ Андр╕йовичу за його любов — до р╕дного слова, до людей, до р╕дно╖ В╕тчизни! Спасиб╕ вам, ДОБР╤ ╤ ЧУЙН╤ ЛЮДИ, — ВС╤, ХТО П╤ДТРИМАВ НАШ КОНКУРС — НАШУ ПАМ’ЯТЬ!

У 2014 р. ╤рп╕нське пластове новацтво започаткувало традиц╕ю «Кримських поход╕в». Цього року силами новак╕в з рою «╥жаки» такий пох╕д в╕дбувся втрет╓.
Мандрували разом з одним чудовим кримським Зайцем (на фото), у якого вдома, в Криму, закрили останню укра╖номовну газету, ╕ тепер в╕н не знав, як то у столиц╕ готуються до Великодня. Новаки разом ╕з Зайцем мужньо пробиралися через прикордонн╕ блокпости. Мусили в╕дстр╕люватися згущиковими гранатами, стрибати через Перекопську затоку. П╕сля незаперечно╖ перемоги запалили ватру, посп╕вали, змайстрували великодн╕х пос╕пак та посмакували печено╖ картопельки. А ще ми наплели гарненьких великодн╕х гн╕здечок, як╕ запрошу╓мо придбати на Великодньому ярмарку, що в╕дбудеться у Вишгород╕ 24 кв╕тня о 12 год. Св╕й перший пластовий зароб╕ток пожертву╓мо у призовий фонд л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!».
 ╤рп╕нський ПЛАСТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17027

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков