Версiя для друку Обговорити в форумi

Після недавньої смерті його творця і хранителя, колекціонера і етнографа, художника і краєзнавця Юрія Клименка багатюща, неповторна колекція експонатів, зібраних сподвижником збереження історії народу протягом всього свого життя, переживає тяжкі часи інтриг і сумнівних пропозицій з приводу долі надбань музею, якому присвоєно звання народного.

Уже вкрадено музейну вивіску. Тривога з приводу втрати всього повноцінного музейного комплексу небезпідставна. Йдеться ж про справжній безцінний історико-етнографічний скарб.

Будинок, де жила сім'я Клименків, - це вже самостійний музей, заповнений історичними колекціями найрізноманітніших напрямків.

Родина ентузіастів збереження народної пам'яті за свої гроші відновила з руїн і селянську господу кінця ХІХ століття, наповнила експозиціями унікальних речей давнини. Ще за життя Клименко енергійно відбивався від звабливих пропозицій закордонних і вітчизняних поважних персон і фірм вигідно продати ці речі. Боровся за цілісність музею як міг. Тяжко переживав втрату коштовної колекції стародавньої зброї і стародавніх храмових ікон, з якими вимушений був розстатися у часи розгулу кримського бандитизму, аби врятувати життя. А як сумував після викрадення кількох щонайцінніших експонатів, які досі не знайдено.

Після смерті чоловіка вже немічна Валентина Олексіївна залишилася в будинку єдиною хранителькою всіх експонатів історії Криму. Речі, які спеціалісти вважають безцінними музейними надбаннями, для неї спомин про щасливе подружнє життя. Та й не до музею їй зараз, зболеній втратою дорогої людини.

Юрій Клименко чудово розумів, яку цінність для вчених і майбутніх поколінь являє все зібране ним, і вже був домовився з Кримським республіканським краєзнавчим музеєм і міністерством культури автономії про створення на базі комплексу музею під відкритим небом-відділу Кримського етнографічного музею, щоб влада на рівні автономії відповідала за його збереження і розумне використання.

Не судилося. Так само, як і здійснити ще одну свою мрію - створити історико-культурний заповідник, в який, крім його діючого музейного комплексу народознавства, мали увійти сусідні скіфські кургани, аланський могильник, древній водогін, старі водяні млини і вітряки, колодязі, пекарня, пам'ятники останньої війни.

Натомість Валентині Олексіївні - правонаступниці Юрія Андрійовича, стали надходити надто наполегливі пропозиції місцевого керівництва щонайшвидше передати всю колекцію на баланс сільради, яка хоче зробити опис експонатів неодмінно сама. Навзаєм, за справу цілого життя - оберіг культурного спадку народу, обіцяють літній жінці жебрацьку ставку доглядача музею. Вона говорить, що й так залишилася наодинці охороняти справжню духовну і водночас матеріальну скарбницю. У відчаї твердить, що справджується не раз казане чоловіку:

- Доки ми живі - живий і музей. Нас не буде - і його не буде, бо найцінніше просто розграбують.

Поставити музей на баланс сільради повинні не місцеві владники, які культуру недостатньо люблять і знають, а вона сама з професійними музейними працівниками, котрі розуміють значення і цінність кожної експозиції в такій же мірі, як і ті, хто це багатство зібрав, часто відмовляючи собі у найнеобхіднішому.

Тим часом накази передати музейний комплекс в місцеве правління стають все вимогливішими. Причому сільська влада вдає, що не знає про існування офіційних листів про необхідність створення в селі музейного філіалу республіканського значення, відправлених міністерством культури автономії керівництву Ленінського району. А оскільки й воно робить вигляд, що не помітило документів, які починаються словами: "З метою виконання Закону України "Про музеї й музейну справу" та ряду постанов Кабінету міністрів України", то немає й жодної відповіді на них.

Чи не тому так поспішають місцеві владники з передачею коштовної колекції собі, що прагнуть встигнути завершити всю цю процедуру, доки спеціалісти музейної справи, фахівці-етнографи не зробили точний опис цінних експонатів? 

Між тим, ленінські "мовчальники" і "недобачальники" повинні знати, що згідно з постановою Кабміну України від 2000 року експонати, що знаходяться в народних музеях і музеях підприємств різного підпорядкування охороняє Закон. Вони (як і 1 600 найцінніших "клименківських" раритетів, офіційно переданих в Кримське відділення Фонду культури) стоять на державному обліку і у випадку їх втрати спеціалісти-музейники (як, до речі, й кожна без вийнятку небайдужа до долі свідків віків й власної історії людина) мають право звернутися до прокуратури із заявою: мовляв, є відповідні постанови і закони про охорону культурного спадку, а він кудись подівся. Тож допоможіть знайти все зникле і покарати винуватців пропаж національних цінностей.

Можна не сумніватися, що лист такого змісту в прокуратурі помітять відразу.

Втім, що б там не планували будь-які аматори зміни власності музейних раритетів, доля єдиного в Криму народознавчого музею, створеного сподвижництвом всього однієї сім'ї ентузіастів, безмірно залюблених у свій край і народ, має стати справою честі міністерства культури автономії, працівники якого добре знають справжню цінність "Музею Клименка". 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2002 > Тема "Крим - наш дім"