"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Душі криниця"
#16 за 15.04.2016
НАШ БОРГ УКРА╥Н╤
Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!
Ще один в╕др╕зок шляху по дороз╕ до Ки╓ва пройшли орган╕затори та учасники всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ кримського поета Данила Кононенка — 10 кв╕тня зб╕г терм╕н подач╕ заявок ╕ вс╕ члени жур╕ приступили до сво╓╖ роботи. До оргком╕тету конкурсу над╕йшло майже 80 заявок в╕д учасник╕в з б╕льшост╕ рег╕он╕в Укра╖ни. Б╕льш╕сть заявок подан╕ на ном╕нац╕ю «Поез╕я» — 48, в ном╕нац╕ю «Проза» над╕йшло 18 заявок, а в ном╕нац╕ю «Публ╕цистика» — 12. «Кримська св╕тлиця» продовжу╓ виконувати свою просв╕тницьку м╕с╕ю у боротьб╕ за р╕дне укра╖нське слово, закликаючи молод╕ л╕тературн╕ таланти об’╓днатися навколо конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Данила Кононенка, щоб нин╕шн╓ покол╕ння конкурсант╕в сказало сво╓ л╕тературне слово ╕ стало тим «вузликом», який по╓дна╓ в одне ц╕ле колишн╕й кримський ╕ сьогодн╕шн╕й всеукра╖нський конкурс, вив╕вши ╖х на одне поле. Поле чест╕ у кожного сво╓, на тому м╕сц╕, де розпорядилась доля, там ╕ треба в╕дстоювати правду, в╕ру ╕ свою мр╕ю. То, можливо, ╕дея «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕дродити л╕тературний конкурс ╕ ╓ одним ╕з тих вогник╕в над╕╖, т╕╓ю з╕рочкою на неб╕, що дасть перший шанс юним, щоб проявити себе ╕ пов╕рити в сво╖ сили.
«Духовн╕ джерела кримських укра╖нц╕в н╕коли не замуляться, допоки ╓ у нас своя В╕тчизна, своя прекрасна мова, своя нац╕ональна горд╕сть. ╤ така чудова талановита молодь!» Данило КОНОНЕНКО, голова жур╕ першого л╕тературного конкурсу шк╕льно╖ молод╕ Криму, голова Кримсько╖ республ╕кансько╖ орган╕зац╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, поет, лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського С╕мферополь, 1998 р╕к».
Такими словами Данило Андр╕йович звернувся до переможц╕в першого всекримського л╕тературного конкурсу школяр╕в Криму «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!». ╤ я впевнений, що р╕вно через 18 рок╕в под╕бн╕ слова прозвучать 29 кв╕тня в Ки╓в╕ перед лауреатами всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ кримського поета Данила Кононенка. Т╕льки тепер ╖х скаже побратим Данила Андр╕йовича — член НСПУ, поет Василь Марсюк, нин╕шн╕й голова жур╕ конкурсу. На ф╕нальну частину, яка ма╓ в╕дбутись на сцен╕ Ки╖вського академ╕чного театру на Подол╕ 29 кв╕тня, будуть в╕д╕бран╕ 15 роб╕т, ╖хн╕ автори отримають дипломи лауреат╕в л╕тературного конкурсу, грошов╕ нагороди та подарунки! А згодом вийде зб╕рка твор╕в переможц╕в першого всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ кримського поета Данила Кононенка, яку отрима╓ кожен з переможц╕в. Ну а твори тих учасник╕в, хто цього разу не потрапить на цей дитячий «ол╕мп л╕тературно╖ слави», обов’язково будуть надрукован╕ в газет╕ «Кримська св╕тлиця». Мабуть, досить символ╕чно, що остання робота, яка над╕йшла на цьогор╕чний конкурс до редакц╕╖, мала назву «Перед тобою, Укра╖но, я в боргу». ╥╖ над╕слала Св╕тлана Голоско, учениця 10-А класу Б╕лоцерк╕всько╖ г╕мназ╕╖ № 2. Свою творчу роботу Св╕тлана розпочала такими словами: «У кожно╖ людини своя Батьк╕вщина, те ╓дине м╕сце на земл╕, де вона народилась, побачила перший сх╕д сонця, пройшла кв╕тучими й тернистими стежками, провела поглядом останн╕й зах╕д свого сонця й промовила: «Я люблю тебе, Батьк╕вщино, за все сво╓ життя, що я з тобою пройшла...». Добрий дух р╕дного дому, тепло домашньо╖ атмосфери батьк╕всько╖ хати д╕ти не забудуть н╕коли. Вона вабить до себе з ╕нших кра╖н. ╤ лише прийшовши з гостин знову на Вкра╖ну, п’╓ш ц╕лющу, найсолодшу воду — живу воду з р╕дно╖ криниц╕, набира╓шся сил ╕ наснаги. Саме через в╕дчуття чогось р╕дного ╕ невичерпного приходить образ Батьк╕вщини». Ця робота схожа на тв╕р школярки на задану тему «Моя Батьк╕вщина» (саме таке враження склалось, коли почав його читати), та, продовжуючи ознайомлюватись з роботою Св╕тлани, я згадав розмову з д╕тьми — вимушеними переселенцями з Криму, як╕ змушен╕ жити ╕ навчатись далеко в╕д р╕дного краю, згадав ╖хн╕й настр╕й ╕ стан, коли вони, хоч ╕ р╕дко, але в╕дв╕дують р╕дн╕ до болю м╕сця — наш благословенний Крим. Розмовляючи з д╕тьми, я в╕дчув, що у них якесь подв╕йне почуття — по-перше, це тривога за сво╖х р╕дних, як╕ перебувають на п╕востров╕, а по-друге, незважаючи на все, саме хвилини перебування на р╕дн╕й кримськ╕й земл╕ дають ╖м силу ╕ наснагу на подальше «сир╕тське» ╕снування за межами р╕дного Дому! ╤ тому у твор╕ Св╕тлани я в╕дчув якусь справжн╕сть дитячих почутт╕в. «На мо╖й земл╕ по-особливому св╕тить сонце: ласкаве, тепле, н╕жне. Зда╓ться, воно ся╓ лише для мене, ╕ я мружу оч╕, весело всм╕хаюсь у позолочену вись. Небо манить сво╓ю бездонною блакиттю, н╕жний сп╕в жайворонка розв╕ю╓ вс╕ буденн╕ думки, ╕ ти порина╓ш у новий св╕т... св╕т природи. В так╕ моменти душа рветься з т╕ла ╕ мчить шумними л╕сами, золотими полями, сп╕вучими гаями ╕ все сво╓ю р╕дною землею... Тут по-особливому цв╕те б╕ля хати вишня, розлога яблуня, н╕би руки матер╕, зд╕йма╓ догори сво╖ в╕ти. А навкруги ро╓м гудуть бджоли, ╖х приваблю╓ н╕жно-б╕лий цв╕т, пахучий, солодкий ╕ медовий аромат...». Кожному з нас в╕домий той «солодкий ╕ медовий аромат» р╕дного дому. ╤ який тягар лежить на серц╕, коли все це ╕сну╓, але без тебе! Ще у 2000 роц╕ Оленка Сайчук, сьогодн╕ — член жур╕ конкурсу, а тод╕ учасниця ╕ лауреат, писала: «Люблю ╕ пишаюсь тим, що м╕й народ н╕коли не приходив у чуж╕ земл╕ з╕ збро╓ю, ╕з злочинною жагою завойовник╕в, щоб плюндрувати, принижувати ╕ знищувати ╕нших. Це да╓ мен╕ право легко ╕ з горд╕стю, з чистою сов╕стю дивитися в оч╕ тим, хто живе на мо╖й Батьк╕вщин╕ ╕ насм╕лю╓ться нехтувати укра╖нською мовою, зневажати ╖╖, вважаючи, що вона ╓ другосортною. ╤, вже мимовол╕, я зухвало внутр╕шньо випростовуюсь, коли вони йдуть мен╕ назустр╕ч, ╕ я, тамуючи несамовите почуття глибоко╖, г╕рко╖ образи, старанно ховаю цей б╕ль у смутну задуму очей, у безкрай г╕ркоти, ╕ чекаю, коли в╕н вщухне, аби не занапастити душу». ╤ от саме те «нехтування укра╖нською мовою», а точн╕ше вс╕м р╕дним, ╕ призвело кра╖ну до сьогодн╕шнього стану, про який вже через 16 рок╕в пише сьогодн╕шня учасниця конкурсу Св╕тлана: «А зараз нас знову намагаються роз’╓днати, забрали Крим, та не забрали пам’ять, забирають сх╕д, та ми — народ, ми — нац╕я! Ще не змито кров з лиця твого, Укра╖но! Ми висто╖мо за тебе до останнього. Ще не розучився солдат тримати зброю в руках ╕ влучно стр╕ляти у ворог╕в. Ще прил╕та╓ журавель на Батьк╕вщину, щоб виростити сво╖х пташенят…
Сади см╕ються цв╕том, Й луна проходить св╕том, В серцях людей безсмертних, Геро╖в в╕кових… Пром╕ння сонця палить Нестерпною журбою, Та пам’ять не сховати, Не змити ╕ водою…
...╤ хоча зараз мене розд╕ляють к╕лометри з мо╖ми р╕дними й близькими, тепер вони р╕дн╕ для кожного з нас, вони — геро╖, як╕ боронять нашу кра╖ну в╕д окупац╕йно╖ Рос╕╖. Тож поки ти спиш, ц╕ лицар╕ не бачать сну, ╖хн╕ втомлен╕ оч╕ горять думками про наше майбутн╓. Над головою прол╕тають кул╕, та це н╕що, пор╕вняно з над╕╓ю знову об╕йняти сина ╕ дружину, стати на кол╕на перед мат╕р’ю ╕ просто подякувати за те, що зростила. Вони — Свят╕, що обер╕гають нас». Ш╕стнадцять рок╕в тому кримчанку Оленку мучили сумн╕ви, що у сво╖х поглядах вона одинока ╕ що б╕льше н╕хто з ╖╖ ровесник╕в тут, у Криму, не перейма╓ться болем за р╕дний край, за укра╖нську культуру: «Невже наст╕льки звабливим вигляда╓ ╕ноземний стиль життя, св╕тогляд, що за них ладн╕ роз╕пнути свою укра╖нську культуру?». ╤ Св╕тлана сво╖м твором н╕би в╕дпов╕да╓ т╕й кримськ╕й школярц╕: «Спочатку молодь вийшла на Майдан, щоб висловити свою думку з приводу ╓вро╕нтеграц╕╖. Когось ц╕ люди дратували, вони заважали фальшив╕й влад╕ до нитки забирати все, що було нажито кра╖ною роками, ╕ в н╕ч 30 листопада борц╕в за справедлив╕сть, ще зовс╕м юних хлопц╕в ╕ д╕вчат, безжально побили, намагались знищити, та Сотня в╕дданих сво╖й Укра╖н╕ не вмерла без сл╕ду. ...Я щаслива ╕ дякую дол╕ за те, що живу на ц╕й кв╕туч╕й, Богом дан╕й земл╕. Тут живуть мо╖ батьки, в╕льно звучить укра╖нська п╕сня, мов стр╕мка карпатська р╕чка, вона лине г╕рськими просторами, в╕тром розноситься повсюди, так н╕жно хвилю╓ серце, мов з╕знання у коханн╕, наче перше слово немовляти й усм╕шка старенько╖ бабус╕. Саме тут, не покладаючи рук, працю╓ труд╕вниця — ж╕нка ╕ мати, яка народжу╓ дитя ╕ з молоком переда╓ свою любов до р╕дно╖ Укра╖ни, тут непохитно сто╖ть укра╖нський во╖н… ╤ недарма щоранку лунають церковн╕ дзвони ╕ хтось молиться за наше нац╕ональне в╕дродження... Нехай г╕мн нашо╖ Укра╖ни луна╓ в кожного укра╖нця на вустах, бринить у серц╕, п╕д╕йма╓ться високо в небо й ов╕ва╓ жовто-блакитний стяг над золотими куполами, над син╕ми р╕чками, зеленими сп╕вучими л╕сами ╕ над нами — в╕дданими, щирими, працьовитими д╕тьми сво╓╖ Батьк╕вщини!». Я не знаю, чи переконала Св╕тлана ту ученицю укра╖нсько╖ г╕мназ╕╖ Оленку, яка в 2000 роц╕ писала св╕й конкурсний тв╕р, у тому, що сьогодн╕ вона вже не одинока в сво╖х поглядах ╕ д╕ях, що сотн╕ ╕ тисяч╕ патр╕от╕в готов╕ стати на захист р╕дно╖ держави. Можливо, комусь зда╓ться, що п╕зно прокинулась нац╕я? Н╕, не п╕зно, ╕ вона ще не вся прокинулась! Т╕льки коли вс╕ будемо на кожному кроц╕ захищати сво╓, р╕дне — т╕льки тод╕ можна буде сказати: Укра╖на в╕дбулась! Саме тому «Кримська св╕тлиця» ╕ будить сво╖м словом тих, хто ще «др╕ма╓». До зустр╕ч╕ в Ки╓в╕ на Великодньому свят╕ всеукра╖нського р╕дного л╕тературного слова!
Олесь ТАВР╤ЙСЬКИЙ
Св╕тлана ГОЛОСКО * * * Хот╕ла б я стати казкою В замр╕ян╕м сяйв╕ небес, ╤ з╕ркою св╕тло-ясною Заглянути в лоно чудес!.. Хот╕ла б я стать веселкою, Земл╕ дарувати красу... Маленькою ср╕бною бдж╕лкою Дзв╕нку ц╕лувати росу!.. Хот╕ла б я стати р╕чкою, Щоб викупать мр╕╖ сво╖, Вплестися блакитною стр╕чкою В зелене волосся га╖в!.. Хот╕ла б я стать соп╕лкою В коханих устах Лукаша?.. Хот╕ла б я стати Мавкою, Щоб в╕чно сп╕вала душа!.. * * * Не дамо Вкра╖н╕ впасти, На кол╕на стати, Бо вона у нас ╓дина, Бо вона – як мати!.. Розступились сив╕ хмари На гор╕ Чернеч╕й – Св╕тле сонце зас╕яло, Спопелило нечисть!.. ╤ полинув клич Тараса По усьому св╕ту: Укра╖ну, р╕дну мат╕р, Покохайте, д╕ти!.. * * * Стих журавлиний розпачливий крик: В небо злет╕в б╕лим болем ╕ зник!.. Обстр╕л за обстр╕лом – треба стояти!.. Постр╕л за постр╕лом – гинуть солдати!.. Нащо вмирають? Встають проти зла!.. Р╕дна В╕тчизна щоб кв╕том цв╕ла!.. Стих журавлиний розпачливий крик: В небо злет╕в б╕лим болем… ╕ зник!..
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16998
|