Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПИСЬМЕННИЦЬК╤ МОСТИ
Жовтень для кримських укра╖номовних письменник╕в видався досить таки багатим на зустр╕ч╕ з...


КОЛОМИЙКИ, АРКАН, ВЕСНЯНКИ, КЛАСИКА...
Чи важко дитин╕ навчитися грати на музичному ╕нструмент╕? Безперечно, важко! Потр╕бна наполеглива...


В╤РА РО╥К ТА ╥╥ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА У КНИЖКАХ
Майстриня прожила життя так, як говорить в╕чна б╕бл╕йна ╕стина: «Т╕льки те тво╓, що ти...


ЧАР╤ВН╤ РИМИ НАТАЛ╤ МАЗУР
А в╕н ╖╖ сьогодн╕ не з╕гр╕в Н╕ доторком, н╕ поглядом, н╕ словом, Хоч зустр╕ч ╖х була невипадкова...


В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 18.03.2016
ХРОН╤КА ЗАКОХАНО╥ ДУШ╤

Джерела
КНИГИ НАШИХ ЗЕМЛЯК╤В


Степанов Ф. Карколомн╕ м╕зансцени – С╕мферополь. «Кримнавчпеддержвидав», 2015.

Ще св╕жа, сьома за числом книжка в╕домого письменника Федора Степанова «Карколомн╕ м╕зансцени» побачила св╕т у с╕мферопольському видавництв╕. До не╖ ув╕йшли еп╕чн╕ твори (дв╕ новели, пов╕сть ╕ уривок з ╕сторично╖ пов╕ст╕) та близько двохсот поез╕й. Трохи незвичний, неспод╕ваний заголовок книжки. До лексеми «карколомний» словники ф╕ксують аж десять синон╕м╕в, ╕ серед них: запаморочливий, головокрутний, важкий, складний, каверзний, страшенний… Ну а «м╕зансцена» — з французько╖ мови, що переда╓ться як розташування актор╕в на сцен╕ в окрем╕ моменти вистави.
Акценту╓мо увагу на заголовков╕, бо тут якраз ╕ захована дом╕нанта з ф╕лософським п╕дтекстом того, що хот╕в сказати автор читачев╕ в прозовому ╕ поетичному доробков╕: життя – каверзна, головокрутна штука з ус╕ма радощами ╕ негараздами. Як не згадати знаного афоризму: «Життя – театр, а ми актори в ньому». Та й сам автор не раз наголошу╓ на ц╕й сентенц╕╖, прим╕ром, у ф╕нал╕ новели «П╕сля «к╕нця св╕ту»: «Отак╕-то були карколомн╕ в╕ддарунки тод╕ мен╕ в╕д «св╕тового потопу» ╕ першо╖ риболовл╕. Духовно неперевершен╕ ╕ напрочуд живильн╕, як ковтки св╕жо╖ холодно╖ води для мандруючого одинака в спекотн╕й пустел╕». У цьому контекст╕ можна говорити про от╕ головокрутн╕ примхи дол╕, що прочитуються в багатьох поез╕ях, як-от:
А може, буде все й не так,
╤ спалахне з╕рниця –
Життя на вибрики мастак,
То й щастям освятиться.
(«А може…»)
Спробу╓мо розглед╕ти в ц╕й книжц╕ художницьк╕ риси Ф. Степанова як поета, оск╕льки думками про його еп╕чний доробок д╕литься в п╕слямов╕, на високому профес╕йному р╕вн╕, вчений-л╕тературознавець Михайло Вишняк, в╕дзначаючи часове, тематичне ╕ жанрове р╕зноман╕ття вм╕щених твор╕в ╕ те, як автор майстерно осмислю╓ конкретно-буденне людське життя, не якесь далеке, абстрактне, а саме наше «повсякденне св╕тобуття». Осмислю╓ з притаманною йому ф╕лософ╕чн╕стю.
Перечитуючи поез╕ю Ф. Степанова, я подумки намагався зарахувати його до яко╖сь плеяди, до якогось гурту сучасних майстр╕в в╕ршованого слова, скаж╕мо, до ш╕стдесятник╕в чи нов╕тн╕х модерн╕ст╕в, але це в мене не вийшло. ╤ д╕йшов висновку: за ф╕лософським настро╓м, за журливим ставленням до минущост╕ д╕йсного та давнього людського життя, за способом лакон╕чного й ч╕ткого вислову його поез╕я – це неповторний, самодостатн╕й св╕т ╕з сво╖м всеосяжним зм╕стом.
Ориг╕нальн╕сть поетики нашого автора, як на мене, в тому, що в╕н ум╕╓ проникати в лексичн╕, ╕нтонац╕йн╕ глибини мови, навернути людську душу до свого прямого призначення – любити ближнього. Тому-то його слово самобутньо значенн╓ве, з нього не вив╕трився зм╕ст ╕ принадн╕сть. Т╕льки людина з вродженим мистецьким чуттям може так образно ╕ просто сказати:
Чомусь настали дн╕ похмур╕,
╤ в серц╕ – л╕д, ╕ в серц╕ – бур╕.
Ну як оце все зупинить,
Де в╕дшукать ту мудру мить?
(«Чомусь настали…»)
Звичайно, як ╕ у кожного справжнього поета, у Ф. Степанова ╓ багато улюблених тем. Наприклад, тема його мало╖ батьк╕вщини ╕з селом Казанкою на Микола╖вщин╕, де зробив перш╕ сво╖ кроки, тема древньо╖ земл╕ Тавриди – друго╖ мало╖ батьк╕вщини, де нин╕ мешка╓, пише ╕ вида╓ книги, тема стражденно╖ матер╕, яка в╕дв╕дувала сина ╕ молилась у наг╕рн╕м Храм╕ Вс╕х Святих, тема Укра╖ни. В╕н не демонстру╓ сво╖х патр╕отичних почувань ╕ свого укра╖нства, бо вони для нього не одежина, а сама душа. В╕н ще за два м╕сяц╕ до проголошення нашо╖ незалежност╕ адресував Укра╖н╕ в╕рш-роздум «За ╕стину»:
Ск╕льки ворог╕в, уявних друз╕в
Лицем╕рно йшли на тв╕й пор╕г,
Щоб у тому рабському Союз╕
Ласувати тв╕й смачний пир╕г.
Стор╕нка за стор╕нкою, переходячи в╕д ф╕лософсько╖ до громадянсько╖ л╕рики, в╕д ╕нтимно╖ до пейзажно╖, автор з дивовижною чутлив╕стю добира╓ яскрав╕, небуденн╕ барви, щоб осмислити житт╓в╕ реал╕╖, не завжди оптим╕стичн╕. Що вже казати про людей, коли нав╕ть у природ╕ поет бачить т╕ сам╕ трагед╕╖ ╕ б╕ди, як╕ йому болять:
О, дощ благодатний!.. П╕д ст╕нами он
Зрубали зелену травичку дощенту!
С╕р╕ла земля, як мерц╕в пантеон,
Та все ж дочекалася слушного менту.
(«Балада про зрубану траву»)
Як╕ це напрочуд влучн╕ ╕, я б сказав, точн╕ поетичн╕ вислови! Рад╕╓ш за людину, котра все це не т╕льки побачила, а й закр╕пила в художньому слов╕. ╤ приклад╕в такого точного ╕ водночас глибокого поетичного св╕тосприймання десятки. Але вс╕ ц╕ образи були б марн╕, якби не несли в соб╕ певно╖ думки, певного почуття. Адже влучн╕ спостереження, як в╕домо, — це ще не все. Треба, щоб ╖х «експлуатувала» вагома, зрима думка, ч╕тка ╕дея. Саме таке перелиття художн╕х образ╕в у метал думки знаходимо в багатьох в╕ршах рецензовано╖ зб╕рки. Для прикладу. В м╕н╕атюр╕ «Той ключик» вс╕ образи змонтовано так, щоб показати споконв╕чну тугу за тим, чого не вернути: «╤ кров забунту╓ у жилах, хоч молод╕сть вже не вернуть», ╕ — як антитеза: «╤ я в╕днайду отой ключик до щастя, де знов повезе». Серцезворушн╕ в╕рш╕ «У колотнеч╕», «Огонь кохання», «Наснага», «Осанна доброт╕». Немало, мабуть, авторов╕ треба було пережити, щоб побачити, як «кра╖-то наськ╕ дихають вже ╕ншим дихом», чи як «…спок╕йний замр╕яний вуж зм╕нив св╕й характер аж круто».
Справд╕, написане поетом ╕ в попередн╕х зб╕рках, ╕, зокрема, в ц╕й, яка охоплю╓ датован╕ в╕рш╕ за неповних ш╕сть рок╕в, сприйма╓ться як хрон╕ка закохано╖ душ╕. Любов, безсумн╕вно, ╓ енергетичним джерелом його творчост╕, силою, що з’╓дну╓ численн╕ р╕зножанров╕ твори (╕ прозов╕ теж) у те ц╕л╕сне, що ми назива╓мо художн╕м св╕том Федора Степанова.
Йдеться не ст╕льки про ╕нтимн╕ емоц╕╖, л╕ричного героя взагал╕, ск╕льки про любов у високому розум╕нн╕ цього слова: до земл╕, на як╕й вперше глянув на цей чорно-б╕лий св╕т, до матер╕, до людей, з якими живеш, зрештою, до всього того, що зветься Батьк╕вщиною.
Окремо хот╕лося б в╕дзначити власне ╕нтимну л╕рику, представлену в рецензованому виданн╕ якнайширше: чи не кожен трет╕й в╕рш на цю тему. Аполог╕я любов╕ в Степанова, нав╕ть культивування ним в соб╕ цього почуття ╓, на його думку, також конструктивним, д╕йовим принципом художньо╖ ╕ житт╓во╖ позиц╕╖. Зв╕дси – врочист╕сть, п╕днесен╕сть, натхнення й уявлення про життя як про свято. Ще З╕гмунд Фрейд м╕ж творчим ╕ статевим актом ставив знак р╕вност╕. Вже в перш╕й сво╖й зб╕рц╕ «Нетр╕» наш поет з╕зна╓ться:
Мене немов би пробудили
Висок╕сть перс╕в ╕ чоло.
Дали мен╕ натхнення й сили,
А смутку н╕би й не було. («Суть»)
Його любов чиста, цнотлива, без гострих приправ. З одного боку, це щиросерда опов╕дь про недосяжн╕сть ж╕ночого ╕деалу, про кохання, яке вабить, сто╖ть на пороз╕ тво╖х спод╕вань ╕ тут же т╕ка╓, як м╕раж, з ╕ншого, – це поетична ╕стор╕я вза╓мин л╕ричного героя (читай – автора!) з ж╕нками:
До тебе я у сут╕нках гряду,
У нап╕втемряв╕ ╕ нав╕ть серед ноч╕.
╤ все ╕ду, ╕ду, ╕ду, ╕ду,
Щоб ц╕лувать тво╖ вогненн╕ оч╕.
Коли ж нарешт╕ стр╕ну я тебе,
Яка б зняла у серц╕ справжню драму,
Розкрила б в серц╕ небо голубе
Над куполом гн╕тючого бедламу.
(«Торую шлях важкий»)
Сказати щось нове про священне почуття – кохання, не збившись на прикру банальщину, не так просто п╕сля любовних рефлекс╕й в «З╕в’ялому лист╕» ╤. Франка, в сонетах В. Шексп╕ра, в пушк╕нськ╕й, ╓сен╕нськ╕й л╕риц╕, п╕сля сосюриного «Так н╕хто не кохав», симоненкового «Чорн╕ в╕д страждання мо╖ ноч╕…» — перел╕к можна продовжити, бо р╕дко хто з ╕стинних поет╕в не осягав наймил╕шу мову душ╕ – мову кохання. По-сво╓му осяга╓ цю мову ╕ наш поет. В╕н знайшов ╖╖, цю мову душ╕, бо писав ╕ пише т╕льки про те, що пережив ╕ перебол╕в. Ум╕╓ дивуватися св╕том ╕ дивувати нас тим, що бачить.
Ф. Степанов розвива╓ в╕д книжки до книжки св╕й стиль, в╕д нього не в╕д╕йшов ╕ в ц╕й зб╕рц╕. Вм╕╓ легко переходити в поез╕ях з одного настрою на ╕нший, звертаючись при цьому, як правило, до традиц╕йних форм в╕ршування. В╕н ма╓ довол╕ сил, щоб усп╕шно п╕днятися на поетичне верх╕в’я ╕ не загубитися посеред найвищих вершин укра╖нсько╖ поез╕╖.

Василь ГРИЦЬК╤В,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16851

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков