Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
В 1994 роц╕ головою Феодос╕йсько╖ "Просв╕ти" обрали З. М. Багатову.


БЕЛЬГ╤Я В СТЕПАХ УКРА╥НИ
Перш╕ бельг╕йськ╕ п╕дпри╓мства з’явилися на територ╕╖ Укра╖ни у 1880-т╕ роки.


СМОЛЕНСЬКА КАТАСТРОФА: ПОЛЬСЬКА КОМ╤С╤Я ЗНАЙШЛА СЛ╤ДИ ВИБУХ╤ВКИ
За ╕нформац╕╓ю п╕дком╕с╕╖, завершено вивчення доказ╕в, що стосуються виявлення вибухових...


Оксана К╕сь, ╕сторик, автор досл╕дження про укра╖нок – пол╕тв'язн╕в ГУЛАГу: У ТАБОРАХ РОЛЬ СВЯЩЕНИКА БРАЛИ НА СЕБЕ Ж╤НКИ, НА ЩО В НОРМАЛЬНИХ УМОВАХ У ЖОДН╤Й ЦЕРКВ╤ НЕ МАЛИ Б ШАНСУ
Вистояли ╕ вижили т╕, хто мав незламну волю, хто чинив спротив гнобителям, хоча б др╕бний ╕...


Гульнара Бек╕рова, ╕сторик, кандидат пол╕тичних наук: ДЕПОРТАЦ╤Ю КРИМСЬКИХ ТАТАР У 1944 РОЦ╤ МОЖНА ПОР╤ВНЯТИ З╤ ЗНИЩЕННЯМ РОС╤╢Ю КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
18 травня 1944 року - траг╕чний день в ╕стор╕╖ кримських татар. Пам'ять про нього завжди буде...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 18.03.2016
УК-РА╥-НА ╤ МОКВА

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Нар╕д, який втрача╓ пам’ять, втрача╓ життя
(Олесь Гончар)
Визнаймо себе сам╕, ╕ тод╕ нас визна╓ св╕т
(Мстислав Скрипник)

На жаль, багато хто з нас ╕ дос╕ не може чи не хоче зрозум╕ти, що сусп╕льний, економ╕чний ╕ культурний контексти нашого життя т╕сно пов’язан╕ пом╕ж собою. ╤ слова, винесен╕ в заголовок, — не для протиставлення чи, борони Боже, ненавист╕, а передус╕м для ╕сторично╖ правди, г╕дност╕ й гордост╕ за р╕дну ╕стор╕ю ╕ державу, в назв╕ яко╖ — санскритське Raj: ЦАР, ЦАРСТВО, РАЙ, КРАЙ, РА╥, КРА╥НА...
Як же хочеться, як же необх╕дно доносити до нашого нещасного, змученого ╕ занадто терпеливого народу те, що байдуже багатьом; те, що вже несила тримати в соб╕; те, про що багато з нас ╕ не чув! Т╕╓╖ г╕рко╖, але ╓дино╖ правди, яку, всупереч усьому ╕ вс╕м, хто заважа╓, намага╓ться донести до Укра╖ни-Руси укра╖нська д╕аспора.
Дивно, що ми, т╕, хто живе в Укра╖н╕ давно, не зна╓мо так багато важливих факт╕в про нас, про нашу ╕стор╕ю, наш╕ б╕ди ╕ шляхи ╖х подолання. Нащадки вих╕дц╕в з Укра╖ни (д╕аспора) з болем споглядають, чекають ╕ спод╕ваються, що до нас «д╕йде». «Д╕йде», що ми — нац╕я, як╕й мають завдячувати сус╕дн╕ держави, котр╕ межують ╕з нами, а насамперед — наш п╕вн╕чний сус╕д. Той сус╕д, в╕д якого краще втекти з╕ шматком планети, котрий зветься Укра╖ною, десь в Антарктиду, н╕ж сус╕дити з ним, ╕з ц╕╓ю двоголовою г╕дрою, яка вбивала нас, морила голодом, р╕зала, палила, топила й яка н╕коли не второпа╓, чому ми ще ╓ ╕ як нас знищити взагал╕. З тими угро-ф╕нами, котр╕ вкрали в нас, бо н╕чого свого не мали, назву держави, наше, ск╕фське, золото, культуру, абетку, козацьку славу, ╕стор╕ю ╕ не вважають нахабством називати себе нашим «старшим братом», а нас — хохлами, намагаючись образити цим. А вт╕м, «хохол» — це «неба син»: етнон╕м «хохол» у тюркських мовах визнача╓ться як неба (кок) син (огул, оол). Вкрали не лише в нас: герб (двоголового орла) — у В╕зант╕╖, г╕мн ╕ прапор — у Голланд╕╖ [1; с. 72], «матрьошку» — у китайц╕в, балалайку — у монгол╕в. ╤ ще багато-багато чого в р╕зних народ╕в, нац╕й ╕ держав.
Аби в декого розв╕ялися сумн╕ви щодо того, чи московини ╓ нам братами ╕ хто з нас старший, згадаймо ╕стор╕ю. Коли вже була Ки╖вська Русь, п╕вн╕чн╕ше сучасних м╕ст Курськ, Брянськ ╕ Воронеж ╕снували так╕ соб╕ племена: жмудь, чудь, само╖дь (т╕, що по╖дали соб╕ под╕бних) й ╕нш╕, як╕ б╕гали у шкурах болотами й л╕сами з волоссям у пояс ╕ н╕гтями у п’ядь ╕ ╖ли сиру дичину. А вже в той час у Ки╖вськ╕й Рус╕ друкували книги, с╕яли пшеницю, кували зал╕зо, карбували грош╕, вели торг╕влю з ╢вропою, з нею ж князь Ярослав своячився, дбаючи про мирне майбуття. Пот╕м, у Х╤╤ ст., прийшли монголо-татари, дик╕ племена з╕ сходу, яким ще не орган╕зований п╕вн╕чний сус╕д п╕дставив сво╓ гузно, боячись знищення. Так з часом з’явилася Москов╕я: тод╕ ще не велике б╕льмо на т╕л╕ планети. Безчесний московський люд зм╕шався з монголами — ╕ в жилах московин╕в потекла дика кров. Той люд мав ╕нстинкт лише загарбницький ╕ черевонаповнюючий. 988 р. Москви ще не було, а були ф╕но-мордовц╕.
Укра╖нц╕ й московини — повна протилежн╕сть вдач╕ ╕ ментальност╕: наша миролюбн╕сть ╕ ╖хня агресивн╕сть зумовлен╕ ще й географ╕чн╕стю походження. Тому хай н╕кого не диву╓ те, що РФ, зараз найб╕льша держава св╕ту, завдяки поступово п╕дкореним племенам ╕ народам розширювалась (зауважмо: н╕хто сам до не╖ не при╓днувався!), загарбувала багат╕ земл╕, а «неугодних» в╕дсилала за Урал освоювати його, працювати ╕ замерзати. З часом жад╕бним розкосим очам в╕дкрились багатства Сиб╕ру ╕ Далекого Сходу.
Натом╕сть укра╖нц╕ мужньо, до останнього боронили сво╖ земл╕, знесилюючи в боях монгол╕в, а тому т╕ лише нечисленними загонами проривалися до ╓вропейських держав. ╤сторики кажуть: 30-р╕чна в╕йна (1618–1648) затримала розвиток ╓вропейсько╖ культури на 100 рок╕в. То на ск╕льки ж в╕к╕в затримала укра╖нську культуру 300-л╕тня в╕йна, яку в╕в укра╖нський народ, рятуючи ╢вропу в╕д аз╕йських народ╕в?!. Бо поки ми оборонялись, ╢вропа йшла вперед. ╤ загарбницька Москов╕я теж. Апетиту т. зв. «рос╕янина» н╕хто не м╕г задовольнити. В╕н загляда╓ на наш╕ земл╕, р╕ки, л╕си, надра ╕ н╕як не може второпати, чому все це належить не йому. ╤ почалося: Переяславська зРада, л╕кв╕дац╕я С╕ч╕, Валу╓вський циркуляр, царськ╕ укази, революц╕╖, в╕йни, колектив╕зац╕я, голодомори, репрес╕╖ й ╕нш╕ жахи...
У Москв╕ (до реч╕, правильною ╓ назва Моква, — так ╖╖ називали укра╖нц╕, як╕ там побували на початку розбудови села Кучка, яке з часом зросло до м╕ста-столиц╕) добре розум╕ли, що «Рас╓я» як держава не реал╕зу╓ться без укра╖нського хл╕ба, вуг╕лля, стал╕ та людей. Йосип Джугашв╕л╕ («Стал╕н») говорив: «Московщина не може жити без укра╖нського хл╕ба, вуг╕лля, сировини. Тим-то ╕дея державно╖ незалежност╕ Укра╖ни ╓ контрреволюц╕йною» [2; с. 250].
Отож пн.-сх╕дний сус╕д поширю╓ ╕деолог╕чн╕ вигадки про «сп╕льне кор╕ння» з москвинами, а зах╕дний, називаючи Волинь, Под╕лля ╕ Галичину з ╖╖ Сх╕дними Кресами (!), — про польську державу «в╕д можа до можа». Мета ж ╖хня — одна: нац╕онально-духовний гн╕т ╕ ф╕зичне винищення укра╖нц╕в.
Зв╕сно, так просто заграбастати Укра╖ну неможливо, бо ╓ в нас волелюбний ╕ мужн╕й народ, який цьому неодм╕нно завадить. Тому почалася русиф╕кац╕я й експанс╕я московин╕в на наш╕ земл╕. Та й Укра╖на на поч. ХХ ст. була змученою ╕ виснаженою загарбниками з ус╕х усюд. Сира Центральна Рада на чол╕ з неукра╖нцем М. С. Грушевським, який в╕ддав Укра╖ну б╕льшовикам-кровопивцям, займалася чим завгодно, лише не зм╕цненням державност╕ ╕ не створенням так потр╕бно╖ арм╕╖. ╤ нас загарбали наш╕ «брати». Пот╕м, у 1930–1940 роках, нас вивозили туди, де кози не мекають, п╕д виглядом братання, обм╕ну робочо╖ сили, а на наш╕ земл╕ завозили «сво╖х», аби покрити гр╕хи голодомору. Тому й ма╓мо таке москвоф╕льство на сход╕ Укра╖ни ╕ на ╖╖ п╕вдн╕, зокрема у Криму.
А в той час укра╖нц╕ добували у «брат╕в» золото, рубали л╕с ╕ вмирали сотнями тисяч, але вже як раби. Отак╕ в нас «брати». Пот╕м, вигадавши «неврожай», виморили голодом понад 10 млн. укра╖нц╕в, а ще 10 млн. загинули у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕, орган╕зован╕й найб╕льшими вбивцями: Стал╕ним ╕ Г╕тлером. Звинувачуючи у злочинах лише стал╕нський режим, значно применшу╓мо, бо в╕н був усього лише черговим витвором ╕мперсько╖ пол╕тики Москов╕╖ в захопленн╕ нових земель ╕ впокоренн╕ Укра╖ни. Москов╕я-Рос╕я-РФ робила це безперервно упродовж багатьох стор╕ч. П╕драховано, що протягом XVIII–XIX в╕ку «Рос╕я» провела 128 во╓нних рок╕в ╕ всього 72 роки миру. А з╕ 128 рок╕в в╕йни — 123 були загарбницькими. На початку XVIII стол╕ття Москов╕я-Татар╕я мала 12 млн. населення, а 1900 року — вже 132 млн. ╕ захопила шосту частину земно╖ площ╕!.. [3; с. 268].
Укра╖на стала зоною в╕дчуження, в як╕й дос╕ — сов╓тська ╕деолог╕я. Тому зараз для Укра╖ни не менш небезпечн╕ парт╕╖, члени яких вт╕люють плани ╕нтервент╕в ╕ ведуть у нас антиукра╖нську пол╕тику.
Можна ще й ще розпов╕дати про намагання винищити нас, але, як не прикро комусь, ми — жив╕! Завдяки ╤ванов╕ Мазеп╕, Тарасов╕ Шевченку, ╤ванов╕ Франку, юним крут╕вцям, Петлюр╕, Бандер╕, Шухевичу, воякам УПА, Стусов╕ та багатьом ╕ншим нашим героям. ╤ будемо жити, бо на нашому боц╕ — воля ╕ свобода, мир, правда ╕ добро.
Проблема лише в тому, чи не знищимо ми сам╕ себе сво╓ю байдуж╕стю, апол╕тичн╕стю, сво╖м терп╕нням-«толерантн╕стю». Бо мало хто спитав себе, чому ми в╕ддали ядерну зброю першому ворогов╕ ╕ чому в╕ддали ╖╖ взагал╕; чому роками в ╕сторично нашому Криму стоять корабл╕ нашого потенц╕йного загарбника; чому законно ╕ незаконно власниками стратег╕чних п╕дпри╓мств держави стають переважно московини... Б╕льш╕сть ╕з нас нав╕ть не зна╓, що 16 ╕з 18 кандидат╕в на пост Президента Укра╖ни 2010 р. ╓ мар╕онетками «Рос╕╖» (кр╕м В. Ющенка й О. Тягнибока) ╕ виконують завдання Пут╕на (нав╕ть не Медвед╓ва-президента) дез╕нформувати, задурманити народ ╕, зрештою, уярмити його, прийти в Укра╖ну ╕ вже не йти зв╕дси. Це — лише натяк, чому Москва так не любить Ющенка, а Тягнибока назива╓ фашистом. Чому «фашистом»? Бо хоче «укра╖нсько╖ Укра╖ни»?!.
Хто чита╓ московинську пресу ╕ хоча б ╕нколи дивиться тамтешн╕ телеканали, хай пом╕рку╓, чому ж це нас так критикують ╕ «не люблять». Чому жодн╕ вибори в Укра╖н╕ не в╕дбулися без московських «ум╕в»? Чому Кучма в╕ддав Поча╖вську лавру московському патр╕архатов╕? Чому московинський газ дорожчий для Укра╖ни, н╕ж, наприклад, для Польщ╕, а його транзит дешевший ╕, зв╕дси, московинськ╕ м╕ндобрива дешевш╕, н╕ж в╕тчизнян╕ (!) ╕ мито не ряту╓ ситуац╕╖? Чому жодне шоу на телеканалах не в╕дбува╓ться без участ╕ московинсько╖ мови ╕ них самих? Нас знищують ╕ «наш старший брат» (а насправд╕ — набагато молодший сус╕д), ╕ брати-слов’яни, ╕ своя влада.
Над╕я — лише на нашу молодь, яка в усьому розбереться, зрозум╕╓, оц╕нить, осудить, захистить, а до р╕дно╖ влади обиратиме лише укра╖нц╕в. А разом з тим... так сумно бачити на вулицях нестрижених бл╕дих доходяг ╕з навушниками, з пивом у руках ╕ московинською лайкою на вустах!..
А мр╕╓ю мо╓ю ╓ той час, коли мо╖ брати-укра╖нц╕ на все вищесказане розплющать оч╕, в яких не буде страху, як у Кучми чи Тимошенко, а буде горд╕сть за себе ╕ за Укра╖ну. ╤ зрозум╕ють вони, що «песик заритий» у Мокв╕ й це зв╕дти так смердить.

Юр╕й СЕРДУНИЧ
2009 р.

ДЖЕРЕЛА ╤ Л╤ТЕРАТУРА:
1. Штепа П., Укра╖нець ╕ москвин: дв╕ протилежност╕. 3-╓ видання. — Дрогобич: Видавнича ф╕рма «В╕дродження», 2007. — С. 72.
2. Стал╕н Й. «Статьи и речи об Украине» // Штепа П. Московство: його походження, зм╕ст, форми й ╕сторична тягл╕сть. Видання 6-е. — Дрогобич: Видавнича ф╕рма «В╕дродження», 2007. — С. 250.
3. Кордунова С. Колиска родинна. — Луцьк, 2010. — С. 268.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16848

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков