Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧС-2018 НА К╤СТКАХ: У КИ╢В╤ АКТИВ╤СТИ ПРИЙШЛИ ДО ПОСОЛЬСТВА РФ З ЧЕРЕПАМИ
14 червня в Ки╓в╕ б╕ля посольства Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ влаштували акц╕ю ╕з закликом бойкотувати...


ТВОРЦЯМ УКРА╥НСЬКОГО Ф╤ЛЬМУ «ЗАХАР БЕРКУТ» ДОПОМОЖЕ ГОЛЛ╤ВУД
"Разом ╕з режисером Ахтемом Се╕табла╓вим як сп╕врежисер над стр╕чкою працюватиме Джон В╕нн....


«ПОДАРУНОК» У 90 К╤ЛОГРАМ╤В: УКРА╥НА ПОДА╢ ДО СУДУ ООН ДОКАЗИ ЩОДО ЗЛОЧИН╤В РФ У КРИМУ ТА НА ДОНБАС╤
Укра╖на пода╓ до М╕жнародного суду ООН меморандум, який м╕стить юридичне об╜рунтування позиц╕╖...


ПОБИТТЯ НАЙ╢МА: ПОТЕРП╤ЛИЙ ВИМАГАТИМЕ МАКСИМАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ
Най╓м додав, що нараз╕ йому нев╕домо, яко╖ м╕ри покарання вимагатимуть прокурори.


ОКУПОВАНИЙ КРИМ ПОВН╤СТЮ ЗАСИХА╢
Анексований Рос╕╓ю Крим, який жив за рахунок води, що надходить з материково╖ Укра╖ни, повн╕стю...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 18.03.2016
ЛЮДИ, ЯК╤ НЕ ЗАГУБИЛИ СЕБЕ

Отак живемо...

У столичн╕й книгарн╕ «╢» в╕дбулася презентац╕я книги «Переселенц╕. Люди, як╕ не загубили себе». Це зб╕рка 24-х житт╓вих ╕стор╕й людей, як╕ залишили сво╖ дом╕вки у С╕мферопол╕, Севастопол╕, Керч╕, Ялт╕, Донецьку, Луганську, Мак╕╖вц╕ й пере╖хали у Ки╖в, Льв╕в, ╤вано-Франк╕вськ. Багато з них були актив╕стами укра╖нських орган╕зац╕й. ╤ вс╕ не могли змиритися з рос╕йською окупац╕╓ю р╕дного краю. Вони д╕ляться спогадами ╕ розпов╕дають про сво╖ проблеми.
Севастополець Олекс╕й Шуб╕н згаду╓: «Я був актив╕стом Всеукра╖нсько╖ молод╕жно╖ громадсько╖ орган╕зац╕╖ «Студентське братство». Кр╕м студентських проблем, ми боролися за те, щоб рос╕яни повернули Укра╖н╕ маяки: в╕д ╢впатор╕╖ до Керч╕ вони були окупован╕ рос╕янами, хоча за нашим законодавством – це стратег╕чний об’╓кт ╕ в╕н не може передаватися в оренду. Ми п╕кетували маяки й штаб флоту. ╥здили якось на маяк Сарич. Наглядач маяка був громадянином Укра╖ни з проукра╖нською позиц╕╓ю, але навколо нього – в╕йськове м╕стечко Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Ми прийшли до нього, але нас не пускали: «Эти львовские бандеровцы сюда не попадут». А льв╕в’ян серед нас не було».
Ельдар Османов розпов╕да╓: «П╕д час ╢вромайдану думок в╕д’╓днатися не було, люди не в╕рили в так╕ зм╕ни. У лютому вс╕ зрозум╕ли, що помилялись. У Криму почали з’являтися рос╕йськ╕ бронетранспортери, пропаганда лякала людей «бандер╕вцями», як╕ мали при╖хати й усе знищити. Тому коли ╕дея в╕д’╓днатися з’явилася, ╖╖ п╕дтримали т╕, хто хот╕в жити в Рос╕╖. Хоча до того така ╕дея майже н╕коли не лунала. П╕сля втеч╕ Януковича кримськ╕ татари орган╕зували великий м╕тинг у С╕мферопол╕, де вир╕шили в╕дстоювати права Укра╖ни. Також погодили прибрати пам’ятник Лен╕ну, але через к╕лька дн╕в пророс╕йськ╕ актив╕сти захопили кримську Верховну Раду, а згодом й ╕нш╕ адм╕нбуд╕вл╕. Було оч╕кування й над╕я на те, що буде якась реакц╕я з укра╖нського боку. Кримськотатарська сп╕льнота розд╕лилася. Одн╕ спостер╕гали за ситуац╕╓ю, ╕нш╕ активно допомагали заблокованим у частинах укра╖нським в╕йськовим. Ми возили реч╕, одяг, ╖жу. Я проводив аг╕тац╕ю за Укра╖ну, сп╕лкувався з проукра╖нськими актив╕стами в ╢впатор╕╖. Ми намагалися щось робити... Я заснував групу у «ВКонтакт╕», де висв╕тлював под╕╖, через як╕ починалися запекл╕ дискус╕╖».
Адвокат Олександр Коваль ╕з Керч╕ зазнача╓: «Люди в╕рили тому, що транслювали рос╕йськ╕ телеканали».
9 березня в Севастопол╕ в╕дбулася жорстока розправа над людьми, як╕ в╕дзначали 200-р╕ччя з дня народження Тараса Шевченка.
Ад╕ле Намазова обурю╓ться: «Люди з╕ збро╓ю прийшли й сказали: переходимо в ╕ншу державу». Ми ж живемо в ХХ╤ стол╕тт╕. З╕ мною вчилася довол╕ пророс╕йська д╕вчина, ╕ коли Крим перейшов до Рос╕╖, ми ╖╖ спитали: «Ну що, тепер ти в╕льно говориш рос╕йською мовою?». Вона тод╕ зл╕сно в╕дреагувала, адже було зрозум╕ло, що ╖й н╕коли не забороняли говорити рос╕йською».
Бабуся Ад╕ле Намазово╖ каже про Рос╕ю: «Я вже мала досв╕д в╕дносин ╕з ц╕╓ю державою, знаю, що це таке, тому б╕льше не хочу».
Ельдар Османов п╕сля окупац╕╖ Криму отримував погрози в╕д пророс╕йсько╖ влади за свою громадянську позиц╕ю й активну допомогу укра╖нським в╕йськовим ╕ мусив пере╖хати до Львова. Там в╕н сп╕льно з друзями заснував молод╕жну орган╕зац╕ю та орган╕зував курси кримськотатарсько╖ мови й танц╕в.
Шах╕ст Володя пор╕вню╓ р╕зн╕ часи р╕дного Донецька: «У нас була п╕дтримка ультрас, молод╕. Коли ╢вро було, у страшному сн╕ не м╕г уявити, що таке може трапитися. Усе м╕сто було обв╕шане укра╖нськими прапорами. Це якийсь сюрреал╕зм. Було незрозум╕ло, чому доносяться як╕сь в╕ст╕, що тут пророс╕йськи налаштоване м╕сто».
Молодий викладач ╕стор╕╖ Донецького ун╕верситету Серг╕й Стукалов зазнача╓: «У 2006 роц╕, якраз через два роки п╕сля Помаранчево╖ революц╕╖, я в╕дчував сильну спрагу на засоби вираження укра╖нськост╕. Тод╕ ще не було соцмереж ╕ поширеного доступу до ╤нтернету. Окр╕м мене, це в╕дчували й ╕нш╕ молод╕ люди. Тому того ж року ми створили МГО «Поштовх», щоб розвивати укра╖нську культуру, традиц╕╖, в╕дроджувати укра╖нську св╕дом╕сть у Донецьку. Нашим л╕дером був Юрко Матущак (в╕н п╕шов добровольцем на фронт ╕ загинув п╕д ╤ловайськом). Нас не було багато, але при╓днувалось усе б╕льше й б╕льше людей. Я переконаний, що рок╕в 15 не вистачило, щоб Донецьк став ╕ншим ╕ м╕г завадити рос╕йському вторгненню. Думаю, тому Рос╕я й квапилась, бо бачила це. Останн╕ два роки в Донецьку я почувався в╕льн╕ше, говорив виключно укра╖нською».
За дек╕лька рок╕в майже все оточення юнака стало укра╖номовним.
Луганський правозахисник Костянтин Реуцький характеризу╓ р╕дне м╕сто: «Луганськ – це м╕сто, яке завжди оминали вс╕ потряс╕ння. Люди там просто не хочуть жодних проблем ╕ намагаються уникнути напружень, тому часто йшли на пов╕дку в м╕сцевого кер╕вництва, у влади Януковича. Сказали ╖м вийти на м╕тинг проти фашист╕в – вони вийшли. Хоча й не розум╕ють, про яких фашист╕в йдеться, та ╖м не потр╕бн╕ зайв╕ проблеми на робот╕. Насправд╕ передумов для розвитку громадянського конфл╕кту не було... Не було готовност╕ до силового протистояння, не було образи за якийсь украдений виб╕р, як це було п╕д час Помаранчево╖ революц╕╖, коли людей змусили думати, що Майдан украв президента, за якого вони проголосували... На Антимайданах люди говорили, що вони стомилися в╕д того, що ╖х два десятил╕ття обманюють, обкрадають, стомилися в╕д чиновник╕в ╕ депутат╕в, котр╕ брешуть, крадуть п╕дпри╓мства й робоч╕ м╕сця, не дають ╖м нормально жити й розвиватися, стомилися в╕д того, що м╕сто в╕дда╓ вс╕ сво╖ ресурси в центр ╕ пот╕м канючить дотац╕й та субвенц╕й. Вони хот╕ли п╕дконтрольно╖ та п╕дзв╕тно╖ перед сусп╕льством влади... У цьому ╖хн╕ вимоги були схож╕ на вимоги Майдану. Але т╕, хто все це зат╕яв, переконали ╖х в тому, що все це вони зможуть отримати лише в тому раз╕, якщо рег╕он в╕докремиться в╕д Укра╖ни. ╤з дискурсу ретельно видалялися вс╕ згадки про ╢фремова, Голенка та ╕нших чиновник╕в ╕ пол╕тик╕в, котр╕ були винн╕ в розграбуванн╕ рег╕ону.
Луганськ розташований дуже близько до кордону. Але впливу Рос╕╖ ран╕ше тут не в╕дчувалося. Пророс╕йськ╕ настро╖ н╕коли не були особливо сильними. Тобто вс╕ розум╕ли, що продукц╕ю деяких луганських п╕дпри╓мств, як╕ формують бюджет, продають у Рос╕ю, розум╕ли, що це робоч╕ м╕сця й прибуток. Але яскраво╖ пророс╕йсько╖ риторики я не пом╕чав. Були громадськ╕ орган╕зац╕╖, як╕ намагалися нав’язати цей дискурс, ╕ ряд пол╕тик╕в, що старалися зм╕цнити зв’язки з Рос╕╓ю, але пор╕вняно з Кримом питання при╓днання до Рос╕╖ не стояло н╕коли. Це було дещо нове й неорган╕чне для Луганська... Думаю, увесь цей жах зат╕яли не луганчани (хоча й частина з них при╓дналася до тих, хто п╕дняв бунт, але здеб╕льшого це не найкраща частина луганчан)».
Костянтин Реуцький з товаришами намагався знайти шляхи примирення. В╕н зауважу╓, що, на його погляд, представники укра╖нського уряду теж вели перемовини ╕ досягли усп╕ху, бо «народний губернатор» Валер╕й Болотов з╕ сцени зробив заяви, як╕ не сподобалися багатьом на площ╕, — про компром╕си, про те, що частина вимог задоволена й треба зупинитися.
А дал╕ в╕дбулося ось що: «До к╕нця кв╕тня третя сторона, скор╕ше за все, побачила ймов╕рн╕сть, що л╕дери сепаратист╕в п╕дуть на компром╕с з укра╖нською владою, ╕ через кордон по╖хало багато збро╖, козак╕в ╕ рос╕йських добровольц╕в. Зброю роздавали практично вс╕м охочим, котр╕ могли переконати в тому, що налаштован╕ пророс╕йськи. Ситуац╕я вийшла з-п╕д контролю, у тому числ╕ й у Болотова, ╢фремова та вс╕х, хто це зат╕яв».
Б╕знес-лед╕ Тетяна пригаду╓: «Наше житло було через два будинки в╕д СБУ, тому можу сказати, що вже у кв╕тн╕ рос╕яни точно були в м╕ст╕, ми дуже ч╕тко чули ╖хню характерну мову... Також мо╖ знайом╕ розпов╕дали, що з Антрацита, Красного Луча та ╕нших м╕ст звозили людей до Луганська. Паралельно п╕двозили рос╕ян. Та й укра╖нський прапор у центр╕ м╕ста зривали не луганчани, а рос╕яни з характерним акцентом».
Письменник ╕з Мак╕╖вки Олекс╕й Чупа наголошу╓: «Якби у той пер╕од вимкнути рос╕йське телебачення, то щось могло б зм╕нитися. А так – люди велися на дик╕ фейки».
А ось спогади студентки Катерини Духнич: «9 березня п’ять тисяч людей ╕з синьо-жовтими прапорами вийшли на головну площу. Для Донецька це дуже багато. П’ять тисяч людей не за грош╕, а за власним бажанням вийшли сказати, що вони хочуть миру й хочуть бути в Укра╖н╕. Я бачила таке вперше. Але в Укра╖н╕, на жаль, так мало людей про це знало ╕ так мало видань про це написало. На наступному м╕тингу людей побили, пор╕зали, ╕ м╕л╕ц╕я цьому сприяла».
Серг╕й Стукалов стверджу╓: «Якби не Рос╕я, то в Донецьку н╕коли не трапилося б того, що трапилось. ╤з к╕нця лютого по Луганську б╕гало к╕лька десятк╕в людей ╕з битами, по Донецьку тод╕ ходили. Нав╕ть якщо припустити, що вони сам╕ захопили б СБУ ╕ в╕д╕брали зброю, це було б локальне протистояння, яке можна подолати на р╕вн╕ антитерористично╖ операц╕╖. У них не було би танк╕в ╕ важко╖ збро╖».
А що зараз? Костянтин Реуцький висв╕тлю╓ ситуац╕ю: «╤з Лугансько╖ област╕ ви╖хала велика к╕льк╕сть людей. На п╕ку конфл╕кту т╕льки з обласного центру ви╖хало 200-250 тисяч жител╕в, в╕н став майже порожн╕м. Багато з цих людей писали й говорили при зустр╕ч╕, що не можуть пробачити соб╕ того, що мовчали в грудн╕ та с╕чн╕, що не виходили на акц╕╖ п╕дтримки Майдану, хоч ╕ були приб╕чниками реформ. Хтось боявся, хтось не вважав свою участь важливою, тому не виходив ╕ не п╕дтримував нас. Якщо б ми це зробили тод╕, то все би склалось ╕накше.
Дехто поверта╓ться, але зараз там, на м╕сц╕, неможливо н╕чого зм╕нити. Зараз це т╕нь того Луганська, який я знаю. Висловлювати там альтернативну точку зору небезпечно для життя, ╕ цього н╕хто не робить. Ус╕ намагаються пристосуватися до нових умов, бо це ╓дина можлив╕сть вижити в ц╕й ситуац╕╖. Я повернусь до р╕дного м╕ста т╕льки тод╕, коли територ╕ю в╕зьме п╕д контроль укра╖нська арм╕я. Щоправда, я думаю про те, що т╕ люди, як╕ доносили на мене й мо╖х товариш╕в, будуть продовжувати жити поряд ╕з нами. ╤з цими людьми доведеться жити й сп╕лкуватись, говорити про те, як усе насправд╕. ╤ це принесе плоди в будь-якому раз╕. Бувало вже не раз, що т╕, хто нападав на нас й обзивав фашистами, пот╕м ставали нашими приб╕чниками».
На презентац╕╖ Дар’я Барабанщикова розпов╕ла, що в Донецьку нин╕ молод╕ майже не залишилось. В╕к б╕льшост╕ населення – в╕д 50 рок╕в ╕ старше. В╕д багатьох чолов╕к╕в тхне перегаром. Багато ж╕нок того типу, який любить скандалити на базарах.
А переселенц╕ влаштовують сво╓ життя на новому м╕сц╕. Священик греко-католицько╖ церкви о. Тихон Кульбака, який мусив пере╖хати ╕з Донецька у Льв╕в, заснував громадську орган╕зац╕ю «Донецьк╕ у Львов╕». За р╕к вона розрослася до 150 член╕в. Отець Тихон говорить: «Я часто виступаю посередником м╕ж сп╕льнотою Львова й сп╕льнотою б╕женц╕в. ╢ так╕ випадки, коли наш╕ параф╕яни приходять ╕ кажуть: «Отче, ось вам грош╕ на ваших б╕женц╕в, ви зна╓те, кому треба допомогти». Сп╕льнота наша р╕зна: ╓ люди, як╕ змогли вивезти св╕й б╕знес зв╕дти й тут його усп╕шно продовжують. А ╓ так╕, яким радше потр╕бна психолог╕чна допомога ╕ п╕дтримка. Частин╕ переселенц╕в усе ще необх╕дна матер╕альна допомога – ╖м да╓мо ╖жу та реч╕».
Однак нер╕дко переселенц╕ натикаються на бюрократичн╕ перепони. Тетяна Годок, яка з чолов╕ком пере╖хала з Ялти у Льв╕в ╕ в╕дкрила тут кафе, вимага╓: «Ми постраждали. Держава повинна створити нам умови нормально╖ адаптац╕╖, не грошима, а п╕дтримкою, забезпечити нам законодавчий захист, в╕дсутн╕сть т╕╓╖ бюрократ╕╖ з дов╕дками, аби люди могли заснувати власну справу».
Книга «Переселенц╕» на приклад╕ драматичних людських доль показу╓, що агрес╕я Рос╕╖ завдала багато лиха нашому народу, але не змогла нас зламати.

Анатол╕й ЗБОРОВСЬКИЙ
м. ╤рп╕нь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16837

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков