Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2880)
З потоку життя (6049)
Душі криниця (3353)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1644)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДРУГА ХВИЛЯ “СОЛОК╤╥”
Жодне ╕нтернет-видання не зам╕нить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким...


«СИН ВЛАШТУВАВСЯ В РУМ╤*, А ДОЧКА В КРИМУ»
Старовинний казахський висл╕в в╕добража╓ геопол╕тичне мислення наших пращур╕в.


КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.


СУМНО ВС╤М НА ГОЛОВОС╤КИ
Днем смутку, печал╕ ╕ строгого посту вважа╓ться церковне свято Ус╕кновення Голови ╤вана...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 11.03.2016
«СЛ╤Д НА ЗЕМЛ╤ ЛИШИТИ В╤ЧНИЙ, СЛ╤Д, ВИШИТИЙ НА РУШНИКУ»
Над╕я РИНДИЧ

З юв╕ле╓м!

Над╕я Степан╕вна Риндич народилася 12 березня 1956 року в Удмурт╕╖. З 1957 року прожива╓ в Криму, в с. Михайл╕вка Нижньог╕рського району.
Перш╕ в╕рш╕ з’явилися в шк╕льн╕й ст╕нгазет╕, редактором яко╖ була Над╕я. Надал╕ вона захоплювалася л╕рикою, й з легко╖ руки зав╕дувача в╕дд╕лу лист╕в районно╖ газети В. П. Солом’яного ╖╖ в╕рш╕ стали читати земляки. Знайомство з композитором Наталею Яска п╕дштовхнуло ╖╖ до написання п╕сень. ╥хня сп╕льна робота «Цв╕те мигдаль» зайняла 2 м╕сце на фестивал╕ бард╕всько╖ п╕сн╕ в м. Алушта й на такому ж заход╕ в б╕лоруському м╕ст╕ Жлобин╕.
Тривалий час Над╕я творчо працювала ╕з заслуженим прац╕вником культури АР Крим – Олександром Мишустовим, в результат╕ ними був випущений п╕сенний зб╕рник «Цв╕ти, мо╓ Нижньог╕р’я!».
В╕рш╕ рос╕йською й укра╖нською мовами для дорослих ╕ д╕тей – захоплення Над╕╖. Вона одружена, ма╓ двох дорослих дочок, двох внучок ╕ онука. А до свого юв╕лею чекала ще одного онука – безц╕нного подарунка дол╕.
У липн╕ 2010 року в Нижньог╕рському будинку культури в╕дбулася 146 персональна виставка В╕ри Ро╖к «Укра╖нський рушничок». На в╕дкритт╕ ц╕╓╖ виставки Над╕я познайомилася з В╕рою Серг╕╖вною й п╕д враженням ╖╖ вишивок й чар╕вност╕ ц╕╓╖ ж╕нки в╕дразу ж написала два в╕рш╕: «Вишивальниця» ╕ «Ст╕бки», як╕ опубл╕кован╕ в зб╕рнику в╕рш╕в, присвячених знаменит╕й вишивальниц╕ «Рядки як в╕зерунки рушников╕» (2 видання 2011 р.).
Прочитавши книгу В. С. Ро╖к, Над╕я Степан╕вна у в╕ршах розпов╕ла про життя вишивальниц╕, а п╕сля ╖╖ смерт╕ продовжила поетичне в╕дтворення минулих под╕й, пов’язаних з В╕рою Серг╕╖вною – в╕дкриття музею укра╖нсько╖ вишивки ╖╖ ╕мен╕ в С╕мферопол╕, в╕дкриття пам’ятника на могил╕, вечора пам’ят╕ та ╕н.
В╕рш╕, присвячен╕ творчост╕ й пам’ят╕ В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к, поетеса пише укра╖нською та рос╕йською мовами. Усього за цей пер╕од нею написано понад 300 в╕рш╕в, у т. ч. про В╕ру Ро╖к - понад 70, тобто повноц╕нний поетичний зб╕рник.
Про поетесу з Нижньог╕р’я дов╕дався петербурзький композитор Валер╕ан Стратуца, який теж був знайомий з В╕рою Серг╕╖вною, й ще у вересн╕ 1994 р. подарував ╖й свою п╕сню «Роксолана».
В╕рш╕ Над╕╖, присвячен╕ майстров╕ вишивки, надихнули його на створення нових п╕сень.
З 2010 року по сьогодн╕ ним написано 6 п╕сень на в╕рш╕ Над╕╖. Кожну з них чудово виконав заслужений прац╕вник культури Криму Орест Мартин╕в. Треба сказати, що на в╕рш╕ Над╕╖ Риндич сво╖ п╕сн╕ створили також кримськ╕ композитори Дмитро Малий ╕ Володимир Могильницкий. У березн╕ цього року Дмитро Петрович написав ще одну п╕сню на в╕рш Над╕╖ - «П╕сня для В╕ри».
В╕ршам Над╕╖ Риндич властивий тонкий л╕ризм, гармон╕йн╕сть ╕ щиросердн╕сть, тому вони зрозум╕л╕ будь-якому читачев╕.
Ми сердечно в╕та╓мо поетесу з юв╕ле╓м, бажа╓мо нових творчих усп╕х╕в, здоров’я та с╕мейного благополуччя!
Сьогодн╕ «Кримська св╕тлиця» публ╕ку╓ доб╕рку в╕рш╕в кримсько╖ поетеси Над╕╖ Риндич, ми спод╕ва╓мося, що вони сподобаються нашим читачам.

Над╕я РИНДИЧ
«СЛ╤Д НА ЗЕМЛ╤ ЛИШИТИ В╤ЧНИЙ, СЛ╤Д, ВИШИТИЙ НА РУШНИКУ»

СПОГАД

Гран╕тний вишитий рушник,
Його голубить сонця пром╕нь.
Тут в╕чним сном майстриня спить
Спок╕йно, п╕д пташиний гом╕н.
Дару╓ кв╕тень тепл╕ дн╕,
Весна-чаклунка хазяйну╓,
╤ десь в думках, у глибин╕,
Мен╕ згадалося минуле.
Коли на виставц╕ у нас
Зустр╕ла вперше В╕ру Ро╖к.
Звичайну, гарну — без прикрас,
Ту ж╕нку з╕ званням Героя.
Уважний погляд, тиха мова,
В╕дкрит╕ серце та душа.
Немов струмок, текла розмова,
Н╕би римована в в╕ршах.
На зр╕ст майстриня невеличка
Та Бог ╖й силу дав таку –
Сл╕д на Земл╕ лишити в╕чний,
Сл╕д, вишитий на рушнику.

Б╤ЛЯ МОГИЛИ В╤РИ РО╥К

На честь ╖╖ яскраве сонце
Пром╕нням небо вишива╓…
Склавши листочки, мов долоньки,
Калина голову вклоня╓.
У кам’ян╕й журб╕ сто╖ть
На честь ╖╖ гран╕тна стела,
Тут серцем можна говорить,
Тут В╕ри посм╕шка весела.
Весела, бо життя любила,
Людей ╕ св╕й чудовий край.
Та н╕би птаха б╕локрила,
П╕шла у в╕чний вир╕й – рай…

ВИШИВАНОЧКА

В’╓ться ниточка за ниткою,
Наче хвиля р╕чкова,
Наче кв╕точка за кв╕ткою
Розцв╕та╓ польова.
Розцв╕та╓ травень вишнями,
Вишиванками цв╕те.
Укра╖на, садом вишита,
В веснян╕й крас╕ ╕де.
Перед люстерком покрутиться
Укра╖ночка в крас╕.
Хай вс╕ мр╕╖ ╖╖ збудуться,
Та щаслив╕ будуть вс╕.

МАМИНА ВИШИВАНКА

В руках тримаю вишиванку
╤ в╕дчуваю теплоту.
На н╕й яскравий пром╕нь ранку
Запл╕вся в ниточку просту.
Ст╕бки, що мама вишивала, —
То ╖╖ доля та життя.
Барвистий кол╕р п╕дбирала,
Щоб не змарн╕в до майбуття.
В думках ц╕лую руки мами,
Вклоняюсь мудр╕й сивин╕.
На жаль, не впоратись з роками,
Не зупинити ╖х мен╕.
Я буду серцем пам’ятати
╤ в спогадах вертатись знов:
Де зустр╕чала мене мати,
Де в╕дчував ╖╖ любов.
╤ милу посм╕шку чар╕вну,
╤ голос буду пам’ятать,
Мов вишиванкову цар╕вну.
Для мене мати – це свята.

РУШНИЧКОВ╤ П╤ВНИКИ

На рушничку двох п╕вник╕в
 веселих
Ти вишивала ниткою зор╕.
Узор красивый, так, как и хотела:
Стежок к стежку –
как частокол стоит.
По краю р╕вно, н╕бито дор╕жка,
Канва кр╕зь калинов╕ гроночки…
И вспомнил детство,
 как еще мальчишкой
Я наблюдал, как дрались петушки.
Вони скублись, лет╕ло б╕ле п╕р’я,
╤ треба було ╖х розборонить…
А петушки на рушничке другие,
Их с теми боевыми не сравнить.
Ц╕, мов зорю стр╕чають
 сво╖м сп╕вом,
╤ з╕йде сонце, ╕ почнеться день.
…Два петушка на рушничке
красивы,
Взлетевшие на вишитый плетень.

Р╤ДНА МОВА

Вона розмовляла
 на мов╕ рос╕йськ╕й,
В душ╕ Укра╖на жила.
Де трави духмян╕
 в намистах росистих,
Де рад╕сний сп╕в солов’я.
╤ ж╕нка вкладала в сво╖ в╕зерунки
Все те, що натхненням далось.
Забули про спок╕й натруджен╕ руки,
А серце рад╕ло: «Вдалось!»
Вдалось передать
 гарний настр╕й нитками, —
Веселка на вс╕ кольори.
Ст╕бки, наче сходи кв╕туч╕ –
 рядками,
У св╕т╕ яскрав╕м зор╕…

ХРАМ ВИШИВАНОК

До храму ручно╖ роботи
У св╕т вишиванок зайду.
Зникають житт╓в╕ турботи,
Спок╕йно та затишно тут.
В╕д стенду до стенду несп╕шно
╤ду, ╕ на серц╕ весна,
Бо вс╕ вишиванки, мов вишн╕,
Кв╕туч╕… Чару╓ краса!
Веселкою кв╕ти барвист╕
Дива на полотнах вершать!
Чудовий музей ма╓ м╕сто,
Це – храм, де святку╓ душа.

ВИШИВАЛА Ж╤НКА УКРА╥НУ

Вишивала ж╕нка Укра╖ну,
Кожну вишиванку, мов дитину,
Ласкою сво╓ю з╕гр╕вала,
В╕ддавала, що найкраще мала.
Вишивала ж╕нка Укра╖ну:
Степ широкий, гори Верховини,
Розма╖ть кв╕тучу ╕ казкову,
Мов сп╕вала п╕сню колискову.
Вишивала ж╕нка Укра╖ну,
Бо кра╖на – це ╖╖ родина.
Тут ╖╖ кор╕ння та життя,
Спогади ╖╖ та майбуття.

ДОЛЯ

Нитками вишивала свою долю:
Ромашковий стелила шлях по полю,
Волошки син╕ з маками спл╕тала,
Про р╕дний край вп╕вголоса
 сп╕вала.

Не все в житт╕ складалось,
 як хот╕ла,
Та бачив Бог – я не складала крила.
Немов на крилах, в мр╕ях я лет╕ла,
А мр╕я – то найвища в св╕т╕ сила.

За голочкою нитка чинно в’╓ться,
М╕й в╕зерунок кв╕тами см╕╓ться.
А за в╕кном весна п╕сн╕ сп╕ва╓,
Мов вишиванку, землю вишива╓…

СПОГАД

На полотн╕ майстрин╕, н╕би в пол╕,
Цв╕туть волошки – оченята син╕,
А житн╓ поле – це майстрин╕ доля,
╤ в’╓ться нитка, н╕бито стежина.
Переплелись нитки: червон╕ й чорн╕,
Неначе сльози, см╕х, палка любов.
…Летять роки —
 життя нестримн╕ кон╕,
А вишиванка в спогад кличе знов.

ТИХА РОЗМОВА
(п╕сня)

На св╕танку вишиванку вишивала,
З кожним кольором
 неначе розмовляла.
Жовтий кол╕р –
 це пшениця в чист╕м пол╕,
А червоний, мак╕в цв╕т –
це цв╕т любов╕.
Ось зелений – це д╕брова солов’╖на,
А блакитний – чисте небо Укра╖ни.
Вишивала вишиванку,
 мов сп╕вала,
Чорний кол╕р – сум з журбою
 в серце вкрались.
Та без нього у житт╕ не об╕йтися,
Нитко, ниточко моя, не об╕рвися.
Мов веселка вишиванка розцв╕та╓,
Новий день пташиним сп╕вом
 прив╕та╓.
В’╓ться ниточкою тиха та розмова,
Н╕би п╕сня материнська колискова:
«Укра╖нськ╕ в╕зерунки серцю мил╕,
╥х з любов’ю мо╖ рученьки
 творили».

ВИШИВАНКИ
(п╕сня)

Вишивала мати вишиванку,
Нитка – н╕би пром╕нь золотий.
За в╕кном весна рад╕ла ранку,
Цв╕в бузок. ╤ я був молодий.
Пам’ятаю мамине обличчя,
Як всм╕хались оч╕ та вуста,
Дивлячись на вишит╕ на стр╕чках
Кв╕точки в червоних пелюстках.
Мамо, мамо! Мов голубка сива,
В╕длет╕ла ти п╕д небеса,
Але в вишиванках залишила
Диво. Несказанна в них краса.
Бачив св╕т тво╖ роботи, мамо, —
Неповторних вишиванок рай.
Ти створила серцем та руками
Рушник╕в веселий водограй.

ДО СИНА
 (п╕сня)

Я, сину, вишивала Укра╖ну!
╥╖ барвисту, неземну красу.
Я рушниками б вишила стежину,
Щоб н╕жок ти не замочив в росу.
Я вишила з любов’ю вишиванки:
На день святковий та на будн╕ дн╕,
Щоб зустр╕чати сонце
 ранн╕м ранком.
Ти в мене, сину, над ус╕х р╕дн╕ш.
Я вишивала, сину, свою долю
╤ мр╕яла, щоб ти щасливий був.
Запам’ятай: пишаюсь я тобою –
Ти материнськ╕ руки не забув.
Хай дощ по склу в╕кна
 ст╕бками скаче,
Чи сонця пром╕нь вишива╓ день –
Мов в╕зерунки вишиванок бачиш,
Це – Укра╖на, це – життя мо╓…

ДАВНЯ П╤СНЯ МОЯ

Коли я зостаюсь на самот╕,
Тихенько давню п╕сню засп╕ваю.
Мелод╕я звучить на полотн╕,
╤ кв╕ти-вишиванки розкв╕тають.
Хай п╕сня моя лине в небеса,
Ключом лелечим в╕дл╕та╓ в вир╕й.
╤, мабуть, я пов╕рю в чудеса,
Якщо мене з дитинства
 кличуть В╕ра.
Я чую сп╕ви в╕тру та дощу,
Веселкою рад╕ю в неб╕ син╕м.
Н╕чого в св╕т╕ б╕льше не прошу,
Кр╕м того,
щоб щасливим був ти, сину!
Залишу диво-сп╕в на полотн╕,
Нехай сп╕вають кв╕ти рушников╕.
Давно роки минули молод╕,
А п╕сня не забудеться н╕коли.

ВИШИВАНКИ ПОРЯД З НАМИ

Хвилю╓ серце св╕жий подих ранку,
Цв╕те бузок у мами п╕д в╕кном.
Земля вдяга╓, н╕би вишиванку,
Кв╕тучий сад – найкращу ╕з обнов.
Цв╕туть сади, мов вишиванки Бож╕,
Рожево-б╕лим цв╕том палахтять.
На вишиванки мамин╕ так схож╕…
З час╕в далеких спогади летять.
Я пам’ятаю, як старенька мама
На б╕л╕м вишивала полотн╕
Кв╕тучий сад рожевими нитками,
Рушник на щастя й рад╕сть
 молодим.
Проходить л╕то, а за ним вже ос╕нь,
Роки минають ╕ стар╕╓м ми.
Вже сивина, мов в╕чний сн╕г
 на косах,
Чека╓м вишиванку в╕д зими…
Мов вишиванка, доля у людини,
Сплелись нитками рад╕сть та журба.
Я руки мами пам’ятаю й нин╕ –
Цю добру пам’ять – вишите життя.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16806

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков