Версiя для друку Обговорити в форумi

Спочатку було Слово...

У столичній книгарні «Є» в рамках проекту «Війна. Люди» відбулася зустріч із актором, режисером і поетом Романом Семисалом. Він — активний учасник Майдану, а влітку 2014-го добровільно пішов до лав Збройних Сил України захищати рідну землю на Донбасі. Нині Роман Семисал демобілізувався. Він чергував спогади про війну з декламуванням віршів – власних і свого улюбленого поета Василя Стуса.
На війні, дивлячись на донецькі краєвиди, Роман згадував творчість Стуса, який родом із цих країв. А якось над нашими солдатами пролетіли дикі гуси, які поверталися з вирію. Поет-воїн відразу згадав пісню: «Ой, летіли дикі гуси» і створив новий вірш.
Роман зізнався, що участі в боях не брав. Їхній підрозділ стояв на блокпосту. Їх привезли, але солдатів, яких вони змінювали, не забирали. Тому новачкам наказали копати для себе бліндажі. Копали вручну. Хоча поруч екскаватор рив ями для бліндажів Національної гвардії. Солдати звернулися до командира, але той сказав, що то інше військо і тому екскаватор не дадуть. А земля була тверда.
Навпроти були укріплення сепаратистів, за якими стояли російські десантники. До речі, Україна завдячує своїми перемогами нашим десантникам. Вони гарно підготовлені, озброєні і добре воюють.
Було так зване перемир’я. Якось танкіст повідомив командиру, що ворог розгортає мінометну батарею і попросив дозволу знищити її. Але командир заборонив, бо перемир’я. Отож наші бійці мусили сидіти в бліндажах, доки ворог гатив по них із мінометів.
У підрозділі, де служив Семисал, убитих не було. Але із сусіднього підрозділу підійшов солдат і повідомив, що у них один «двохсотий». Коли розпочався обстріл, один солдат не захотів ховатися в бліндаж і залишився біля автоматичного гранатомета. Ворожа міна влучила в його окоп...
Залишені напризволяще собаки і коти йдуть до наших солдатів. Бійці їх годують. Роман згадує, що з ними жили два пси. Одного прозвали Сепар, а здоровенну вівчарку назвали Шерханом. Коли починався обстріл, собаки кидалися в бліндаж разом із солдатами. Шерхан був добродушним псом. Бувало, що вночі котрийсь із солдатів виходив і наступав Шерхану на лапу. А Шерхан тільки жалібно скавучав.
Буває, що собаки підриваються на розтяжках. А якось вночі пролунав вибух і страшенний крик. На міні підірвалося стадо диких кабанів. Наші бійці три дні смакували шашликами, ще й солдатів із сусідніх блокпостів частували.
Коли наших солдатів відвели в Лисичанськ, то Роман Семисал — у касці і бронежилеті — вийшов у місто випити кави. Солдату було незвично бачити людей у цивільному, без зброї, які спокійно ходять містом. Якась бабуся тихо звернулася до українського бійця: «Слава Україні!». – «Героям Слава!» — відповів Роман. «Невже ви нас залишите?» — російською мовою запитала бабуся. Роман Семисал пообіцяв, що українська армія захищатиме свій народ.
Місцеві ставляться до наших військовиків по-різному. Одна етнічна росіянка із Росії займає дуже патріотичну українську позицію. Вона добровільно взялася прати нашим бійцям забруднений одяг, разом із чоловіком ведуть волонтерську роботу.
Але бідою війська є пияцтво. Траплялося, що п’яні солдати підривалися на розтяжках. А одного мобілізованого п’яничку, який заснув на бойовому посту, жорстоко покарали розлючені бійці.
Р. Семисал зазначає, що необхідний контроль суспільства за армією. За порушення статуту необхідно карати. Не можна призивати в армію людей із судимістю.
Зараз в армії вводять інститут капеланства. Але ж не всі солдати сприймають релігійні обряди, хрестики, іконки.
Модератор заходу Олена Задорожна зауважила, що зараз хто з офіцерів хоче проводити виховну роботу, той проводить, а хто не хоче, той не проводить.
Додамо, що патріотичного виховання бракує не лише в армії. Дітей слід виховувати патріотами з найменших років. Потрібна загальнодержавна програма військово-патріотичного виховання.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
м. Ірпінь

Роман СЕМИСАЛ
«НА СХІДНОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН…»

На східному фронті без змін.
 Хіба що похолодало.
 Багато машин і мужчин,
 толку мало.
 Ворог на все плює,
 ми в землі сидимо, як озимі,
 стурбоване ОБСЄ
 катається на лімузинах.
 Черствіє наш хліб,
 не їдуть до нас волонтерки,
 якийсь зарослий таліб
 зирить на мене з люстерка.
 На заході мокрий сніг,
 а тут сухі морози...
 Хочеться до своїх,
 хочеться з віршів у прозу.
 А в небі застиг свинець
 і відступи запечатав.
 Тут тобі і кінець,
 тут тобі і початок.

«ЗИМОВИЙ ТАБІР...»

 Зимовий табір,
 залізне ліжко,
 бардак і гамір,
 кульгава кішка,
 в палатці димно,
 в буржуйці жарко,
 про щось наївне
 брянчить гітарка,
 гуляє хвища,
 шпигунить протяг,
 на градус нижче
 статевий потяг,
 сніги рипучі,
 цнотливі зранку,
 мороз пекучий,
 застиглі танки,
 носи холодні,
 колючі щоки
 напередодні
 Нового року.

«УПАЛА ЗІРКА, ЯК СЛЬОЗА...»

Упала зірка, як сльоза,
і вже нащупувалась рима;
сіріла ніч, курилась «Прима»,
світанок обрій перезав.
Ми поверталися в бліндаж,
в тепло і сморід,
 тишу й глину,
ламала втома наші спини,
і сон ішов на абордаж.
Побрязкували калаші,
десь треті півні проспівали,
а ми солоно жартували
і реготали від душі.
Роса сріблилась у траві,
диміло вогнище ранкове,
займався день, була Покрова,
і ми були усі живі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "Душі криниця"