Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 04.03.2016
Н╤ЧОГО НЕ ЗМ╤НИЛОСЬ

Шевченко ╕ ми

Пригадую, тор╕к 9 березня вранц╕ чекала мене хвилююча под╕я: я збиралась ╖хати до пам’ятника нашому Кобзарев╕, щоб покласти кв╕ти.
Ну ╕ чому «хвилююча», ╕ чому «под╕я»? Чому? Бо сто╖ть цей пам’ятник в «городе русской славы», де так╕ д╕╖, як покладання кв╕т╕в, читання в╕рш╕в б╕ля пам’ятник╕в нашим укра╖нським нац╕ональним ген╕ям, вважаються провокац╕╓ю ╕ загрожують затриманням. ╤ я думала, що робитиму, якщо затримають — нав╕ть не мене, а вод╕я машини, яка привезе мене туди, бо проблеми з╕ здоров’ям...
╤ ще пригадалось, що в березн╕ 1914 року б╕ля могили Кобзаря в Канев╕ к╕лька тижн╕в сид╕ли жандарми, щоб не змогли люди прийти ╕ поклонитися, покласти кв╕ти чи почитати Його в╕рш╕.
Минуло 100 рок╕в, та в тюрм╕ народ╕в н╕чого не зм╕нилось. ╤ зараз ╖╖ правител╕ оглядають св╕т з одн╕╓ю думкою: «Чи нема кра╖ни, щоб загарбать ╕ з собою взять у домовину». ╤ ц╕каво, що, як ╕ тод╕, — «брат╕я мовчить соб╕, витр╕щивши оч╕, як ягнята», бо «може, так ╕ треба». ╤ ще «в╕д молдаванина до ф╕нна на вс╕х язиках все мовчить, бо благоденству╓». Тут доречно процитувати в╕домого ген╕я — Лермонтова: «Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ, и вы, мундиры голубые, и ты, им преданный народ». Т╕льки кол╕р мундир╕в зм╕нився, а народ лишився такий же «преданный» сво╖м правителям, про що св╕дчить 86% п╕дтримки улюбленого вождя. ╤ даремно цей вождь бо╖ться наших Майдан╕в. У Рос╕╖ Майдану не буде, бо раби не йдуть на Майдани. Бо на наш Майдан вийшла ел╕та нац╕╖, а не п╕дкуплен╕ американцями фашисти ╕ наркомани.
Чи були там бандер╕вц╕? Якщо вважати бандер╕вцями тих, хто безмежно любить Укра╖ну, любить так, як Тарас Шевченко: «Я так ╖╖, я так люблю, мою Укра╖ну убогу, що проклену за не╖ Бога, за не╖ душу погублю», то так, були. Тод╕ вс╕ ми, укра╖нц╕, — бандер╕вц╕. Ц╕каво, що для Пут╕на ╕ б╕льшост╕ рос╕ян вс╕ люди, як╕ люблять свою Батьк╕вщину, — фашисти. ╤ це не т╕льки укра╖нц╕, а й литовц╕, естонц╕, поляки, чеченц╕, як╕ хот╕ли вирватися з рос╕йських об╕йм╕в у чеченськ╕й в╕йн╕, а не т╕, що за грош╕ вбивають наших брат╕в на сход╕ Укра╖ни.
Правител╕ Рос╕╖ вважають, що любити можна т╕льки Рос╕ю, хоч сам╕ рос╕яни без всякого жалю готов╕ залишити свою «Род╕ну» ╕ жити там, де ╖м краще, ситн╕ше, бо «там хорошо, где нас нет», «рыба ищет, где глубже, а человек, — где лучше». ╤ от, живучи там, де «лучше», вони ненавидять народ, серед якого живуть, ╕ не т╕льки не вважають потр╕бним вивчити його мову, а ще й нав’язують свою. Вони — рашисти, а це ще г╕рше, н╕ж фашисти...
Оце я, як ╕стинний екстраверт, вихлюпнула на пап╕р сво╖ емоц╕╖, та я й не збираюсь щось важливе писати, а лише сво╖ думки на тему: Шевченко ╕ часи, в як╕ ми живемо чи жили. ╤ «ми» — це укра╖нц╕ в Укра╖н╕, «на наш╕й не сво╖й земл╕». ╤ знову — Шевченков╕ слова... Та й як мен╕ бути без Нашого Кобзаря? В╕н — наш, близький ╕ р╕дний. Та й чи може бути ╕накше, коли вже п’ять покол╕нь нашого роду не мислять свого життя без нашого Тараса Шевченка, без його в╕рш╕в, поем.
Моя бабуся Оксана Йосип╕вна народилася рок╕в через 10 п╕сля смерт╕ Тараса Шевченка, ╕ через все сво╓ довге ╕ нелегке життя пронесла любов до Шевченка, до «Катерини», «Наймички». Бабуся була глибоко в╕руючою людиною, щиро молилася щодня, спов╕далась, тримала жорсткий п╕ст нав╕ть у глибок╕й старост╕. В хат╕ були ╕кони в рушниках, вис╕ла в куточку нав╕ть лампадка. Та поруч з образами святих вис╕в плакат (в рамц╕, п╕д склом) з портретом Шевченка, а навколо нього — картинки з життя нашого Кобзаря: в╕д пошук╕в стовп╕в, як╕ п╕дпирають небо, до посмертно╖ маски ╕ сл╕в ╕з Запов╕ту: «...не забудьте пом’янути незлим, тихим словом». Часом до бабус╕ приходили ╖╖ подруги, сид╕ли на призьб╕, а хтось ╕з нас, тод╕ ще малих внучок, читав на прохання бабусь безсмертну й улюблену «Катерину». Бабус╕ слухали ╕ плакали над ╖╖ г╕ркою долею…
9 березня 2004 року я виступала по м╕ському рад╕о Феодос╕╖, розпов╕дала цю ╕стор╕ю, мен╕ зателефонував наш письменник Валер╕й Тарасов ╕ сказав, що його бабуся розпов╕дала, що ╕ в ╖хньому сел╕ так любили читати «Катерину». Ц╕каво, що доля «Наймички» ╕ «Катерини» ╕ в наш час змушу╓ людей сп╕вчувати ╕ плакати над тяжкими долями ж╕нок, яких так багато в творах Шевченка. Лежачи в л╕карн╕ п╕сля операц╕╖, я попросила принести мен╕ «Катерину», але подруга принесла «Наймичку», ╕ хоч в палат╕ н╕хто не говорив укра╖нською, та з великою увагою ╕ сп╕вчуттям прослухали цю тяжку ╕стор╕ю, ╕ вс╕ плакали разом з╕ мною.
Моя мама, працюючи директором с╕льсько╖ школи, щороку проводила в березн╕ Шевченк╕вськ╕ дн╕, сама робила допов╕дь, включаючи в не╖ багато в╕рш╕в, як╕ й сама читала, й учн╕, а наш хор стояв на сцен╕ ╕ сп╕вав ╕ «Запов╕т», ╕ «Думи мо╖», ╕ ще багато п╕сень, ╕ це — в час, коли ще жив Стал╕н.
Моя мама в 80 рок╕в читала за святковим столом на юв╕ле╖ свого зятя «Якби ви знали, панич╕», а я, ╖╖ дочка, в сво╖ 80 рок╕в часто повторюю, щоб не забути, ц╕л╕ поеми — «╤ мертвим, ╕ живим», «Кавказ», в╕рш╕ з шк╕льно╖ програми, «Розриту могилу», а зараз таки хочу довчити «Сон» («У всякого своя доля...»). Вчора почитала внуков╕ те, що вже знаю давно, ╕ те, що вже зараз вивчила, ╕ йому теж захот╕лось пригадати як╕сь в╕рш╕ Шевченка, як╕ в╕н колись знав. Жаль, що в Криму зараз читати десь «на людях» Шевченка небезпечно, та й тримати як╕сь книжки в дом╕ теж, мабуть, не варто. Та в деяких м╕стах Криму проходить акц╕я: «Поклади кв╕ти до пам’ятника Шевченков╕». ╤ кладуть щодня... В одн╕й з шк╕л Феодос╕╖ вчителька зробила невеличку виставку Шевченкових книг до дня його народження. Примусили «убрать!» (?) Так що за 100 рок╕в — з 1914 до сьогодн╕ в Рос╕╖ н╕чого не зм╕нилось. Як боялась рос╕йська влада Шевченка, так ╕ бо╖ться. А ми його любимо, ╕ слава його, ╕ слова його безсмертн╕.

Кримчанка, яка безмежно любить Укра╖ну ╕ нашого Тараса


Творч╕сть наших читач╕в
КОБЗАР

Маленьку книжечку «Кобзар»
Мен╕ мама колись читала,
Де б╕дна дитина-злидар —
Щастя-дол╕ н╕коли не мала.
 
Так уперше в сво╖м житт╕
Я п╕знала Пророка-поета,
╤ назавжди тод╕ в душ╕
Я порвала темн╕ тенета.

ШЕВЧЕНКО

Тарасе, батьку
 укра╖нський!
Перед тобою ми в боргу —
Це ти збудив
 народ мужицький,
Степом розлив
 свою журбу.
Ти с╕яв дум зерно
 пророче,
Любити край св╕й
 закликав.
╤ мову р╕дну, слово зодче
Вс╕м серцем,
розумом плекав.
Ти Укра╖н╕ мил╕й
залишив
Умит╕ горем
сво╖ думи —
В╕рш╕, якими
дух тв╕й жив,
Гор╕в, творив
без втоми.
Вклон╕мось низько, люб╕ друз╕,
Величн╕й постат╕ Тараса!
Нехай шумить
калина в луз╕,
Гудуть хрущ╕
в садах Тараса.

СЛОВО ШЕВЧЕНКА

Схиляю голову в задум╕
Над Шевченковим
 «Кобзарем» —
Вклякаю перед в╕втарем,
Молюся поетов╕й дум╕:
Його словам пророчим,
Що вистраждан╕ горем
Душ╕, народним болем
У тих╕ ясн╕ ноч╕;
Його вкра╖нськ╕й мов╕,
Що весь чару╓ св╕т.
Уже багато л╕т
Закоху╓ у слово.
Воно бринить п╕снями,
Виблиску╓ грайливо.
Воно ╓ просто дивом,
Яке пов╕ки з нами!
Люб╕ть Шевченка слово,
Що в╕чно буде жити,
Народ вкра╖нський вчити.
Плекайте р╕дну мову!

В╕ра ПАЛЬОХА,
вчителька
м. Керч

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16767

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков